ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШЛУНКА

Функціональні захворювання шлунка виявляють у 30— 40 % гастроентерологічних хворих, які лікуються амбулаторно чи в стаціонарі. Серед них переважають жінки. Висока часто­та функціональних розладів шлунка пояснюється значним впливом психічних травм та емоційних факторів на функції травного каналу.

Функціональні розлади шлунка найчастіше спричинюють неврози. Неврози часто розвиваються в осіб, які зазнали пси­хічних травм. Вони можуть бути зумовлені конфліктними си­туаціями, систематичним перевантаженням ЦНС. У клініці переважають емоційні та вегетативні порушення. Ці хворі ча­сто скаржаться на порушення сну, швидку втомлюваність, го­ловний біль, пригнічений настрій, порушення апетиту, страх, дратівливість.

Виділяють кілька видів неврозу, які можуть призводити до функціональних розладів шлунка: 1) істерія; 2) неврастенія;

3) невроз нав'язливих станів. Крім того, розрізняють також 5 невротичних синдромів: 1) іпохондричний; 2) депресивний; 3) астенічний; 4) фобічний; 5) обсесивний.

Частина некрозів і невротичних синдромів має яскраву, ви­ражену клініку, тому їх діагностика не становить труднощів. Труднощі виникають при розпізнаванні маскованої депресії та істеричної іпохондрії. При маскованій депресії на перший план часто виступають соматичні прояви: зменшення маси тіла, ано- рексія, блювання, диспепсія, запори. Порушення функцій ор­ганів травлення спостерігається в 1/3 хворих з маскованою депресією. Велике значення в таких випадках має факт відсут­ності ефекту від лікування соматичних розладів і поліпшення стану хворих при застосуванні антидепресантів. При істеричній іпохондрії спостерігаються емоційно-афективні розлади і симп­томи порушення функцій шлунка: анорексія, блювання, гикав­ка, голосна відрижка повітрям, біль у животі, псевдодіарея.

Для функціональних захворювань шлунка характерні хви­леподібний перебіг, зменшення клінічних проявів захворю­вання після створення позитивного психоемоційного мікро­клімату (наприклад, під час відпочинку).

Серед функціональних розладів шлунка виділяють розлади, пов’язані з порушеннями моторики і секреції. Досить часто спостерігається поєднання порушень моторики і секреторних неврозів шлунка. Серед функціональних розладів шлунка ви­діляють: гіпертонічну дискінезію шлунка або його відділів (кардіо- чи пілороспазм); функціональну невиразкову дис­пепсію (гіперсекреторний невроз, ацидизм); аерофагію; гіпо­тонію шлунка; гостре розширення шлунка, гастроптоз та нер­вово-психічну анорексію.

Гіпертонічна дискінезія шлунка характеризується підвищен­ням тонусу всього шлунка або його кардіальної чи пілоричної частини, вираженим больовим синдромом у надчеревній ді­лянці чи біля пупка, або в надчеревній ділянці зліва. Часто біль супроводжується блюванням, що зменшує його інтен­сивність. При вираженому пілороспазмі блювання може мати систематичний характер, що призводить до зменшення маси тіла. У блювотних масах часто виявляють велику кількість кислого шлункового вмісту. Можуть виникати печія і біль за грудниною в ділянці мечоподібного відростка.

Діагноз встановлюють під час рентгенологічного (виявля­ють ознаки гіпертонії шлунка) та ендоскопічного досліджень. Під час ендоскопії спостерігаються підвищена збудливість шлунка, а також стійкий спазм воротаря. У хворих виявляють також велику кількість шлункового вмісту. Під час рентгено­логічного дослідження шлунок невеликих розмірів, часто має форму рога.

Функціональна невиразкова диспепсія характеризується поєднанням порушення моторики і гіперсекреції шлунка. Виділяють такі її варіанти: 1) виразкоподібний; 2) дискінетич- ний; 3) неспіцифічний. Клініка захворювання може нагадува­ти виразкову хворобу чи первинний гастродуоденіт. Хворі скаржаться на напади болю в надчеревній ділянці, часто бу­ває «голодний» біль. Інколи біль провокують психоемоційні фактори. Можуть виникати печія, схильність до блювання. Захворювання, на відміну від виразкової хвороби, відзна­чається епізодичністю. Характерним проявом його є висока психоемоційна лабільність. Діагностика ґрунтується на даних ендоскопічного дослідження, за допомогою якого виключа­ють виразкову хворобу та первинний гастродуоденіт.

Гіпотонія шлунка характеризується зменшенням перисталь­тики, що може виникати після важких травм, інфекційних за­хворювань, хірургічних втручань на інших органах черевної порожнини, а також при депресивних станах, різкому схуд­ненні. Спостерігаються зниження апетиту, швидке насичення під час їди, навіть при вживанні невеликої кількості їжі. Хворі скаржаться на відчуття важкості, розпирання в животі, нудо­ту, відрижку, гикавку. Інколи, щоб зменшити вказані прояви, хворі викликають блювання.

Діагноз гіпотонії шлунка встановлюють в основному за допомогою рентгенологічного дослідження. Після наповнен­ня барієвою сумішшю шлунок набуває характерної форми: нижня його частина мішкоподібно розширюється, а верхня містить великий газовий міхур («пісковий годинник»).

Гостре розширення (параліч) шлунка — важке захворюван­ня, яке зустрічається дуже рідко. Може виникати після хірур­гічних втручань на органах черевної порожнини, при ура­женні рухових ядер у підкірковому шарі мозку, вірусній ін­фекції або одноразовому вживанні надзвичайно великої кількості їжі. Вмирає до 50 % хворих. Спостерігаються повна відсутність моторної діяльності шлунка, розтягнення його складок і різке збільшення розмірів, що супроводжується втра­тою рідини та електролітів. У хворих виникають сильна спра­га, слабість, порушення серцевої діяльності внаслідок втрати калію та інших електролітів. При розтині черевної порожни­ни: шлунок займає всю черевну порожнину і може вміщати до 8—10 л рідини.

Гастроптоз. Навіть у нормі положення і форма шлунка за­лежать від конституціональних особливостей будови тіла. У високих на зріст пацієнтів з астенічною будовою тіла часто виявляють низьке розміщення шлунка, нижній його полюс може бути розташований нижче за пупок. Це так званий кон­ституціональний гастроптоз. Виділяють також набутий гаст­роптоз, що розвивається внаслідок різкого зниження тонусу черевної мускулатури чи різкого схуднення, після важкого фізичного навантаження. Часто зустрічається в жінок та в осіб літнього віку. Виділяють 3 ступені гастроптозу: І — ниж­ній полюс шлунка розташований на рівні пупка; Il — нижній полюс шлунка розташований нижче від пупка і на 2 см вище від лінії, що з’єднує клубові кістки, ПІ — нижній полюс шлунка розташований на лінії, що з’єднує клубові кістки. Клінічні прояви захворювання спостерігаються переважно у хворих з вираженим гастроптозом. Хворі скаржаться на відчуття важкості та розпирання у верхній половині живота після їди, нудоту, зниження апетиту, загальну слабість.

Під час огляду привертають до себе увагу астенічна будова тіла хворого, зниження тургору шкіри, в'ялість м’язів перед­ньої черевної порожнини. У горизонтальному положенні жи­віт часто западає, спостерігається пульсація черевної аорти. Інколи пальпують опущений пілорус, антральну частину шлунка. Під час рентгенологічного дослідження виявляють зміну форми та розміщення шлунка, опущення кардіальної та пілоричної його частин.

Аерофагія найчастіше виникає внаслідок заковтування надмірної кількості повітря під час їди. Цьому сприяють ги­кавка, швидка їда, пиття через соломинку, смоктання цуке­рок, жування гумки, куріння, захворювання ротової порож­нини, дихання ротом, хвилювання, лікування холінолітични­ми препаратами, а також наявність шлунково-стравохідного рефлюксу, грижі стравохідного розтвору діафрагми, ослаблен­ня тонусу сфінктера стравоходу. У хворих з неврозами та істерією аерофогія зустрічається частіше. У клініці переважа­ють такі симптоми, як гикавка, біль у надчеревній ділянці, ділянці серця, екстрасистолія, метеоризм.

Діагностика. Специфічною скаргою є гикавка повіт­рям. Під час рентгенологічного дослідження визначається ве­ликий газовий міхур у шлунку. Під час ендоскопічного дослідження часто виявляють недостатній тонус кардіального сфінктера.

Нервово-психічна анорексія. Хворіють переважно жінки мо­лодого віку, які бажають схуднути. Хворі починають різко об­межувати кількість їжі і водночас збільшують фізичне наван­таження. При цьому навіть значне схуднення здається їм не­достатнім, і вони вперто продовжують зменшувати прийман­ня їжі аж до повного виснаження.

Інколи нервово-психічна анорексія виникає на фоні де­пресивного синдрому і може спостерігатись у більш зріло­му віці. Часто вона пов'язана з психічною травмою, після якої хворий втрачає апетит. Втрата апетиту вимагає ретель­ного об'єктивного дослідження з метою виключення органіч­ної природи анорексії.

Нервово-психічну анорексію слід диференціювати з почат­ковою стадією шизофренії та ендогенної депресії. Усі хворі після обстеження потребують консультації психіатра.

Лікування. Оскільки функціональні розлади шлунка, здебільшого зумовлені неврозом, їх лікування має бути спрямо­ване на ліквідацію невротичних розладів. Основна роль при цьому належить психотерапії. Хворому слід пояснити суть його захворювання і переконати в можливості одужання. Необхідно створити нормальні умови для праці та відпочинку хворого. За­стосовують седативні засоби та адаптогени. Перевагу віддають препаратам рослинного походження (настойка валеріани, ши­шок хмелю, екстракту пасифлори, відвару кропиви собачої та ін.), які слід вживати тривалий час —до 1,5—2 міс. При вира­жених психічних розладах можна рекомендувати психотропні засоби — діазепам, сибазон, седуксен, реланіум у середніх тера­певтичних дозах. За наявності депресивного синдрому призна­чають антидепресанти (амітриптилін, азафен, меліпрамін), при­хованої депресії та іпохондричного синдрому — антидепресанти в поєднанні з нейролептиками (еглонілом, фенолоном) у малих чи середніх дозах.

Хворим з астенічним синдромом і підвищеною збуд­ливістю показані діазепам, тазепам. При порушенні сну при­значають нітразепам, радедорм або нейролептики (терален). При гіпостенічній формі астенічного синдрому перевагу слід надавати малим транквілізаторам (рудотель, тазепам).

За наявності симпатико-адреналових змін доцільно при­значати піроксикам.

При лікуванні функціональних розладів шлунка слід широ­ко використовувати фізіотерапію.

При гіперстенічній формі астенічного синдрому рекомен­дуються теплі морські, хвойні, йодобромні, азотні ванни, еле­ктросон, голковколювання, електрофорез за Вермелем, а при гіпостенічній формі — вуглекислі ванни, душ, купання в морі, ЛФК, обтирання холодною водою, масаж.

При гіпермоторних і гіперсекреторних неврозах, спазмі всього шлунка чи воротаря, явищах ацидизму, функціональній невиразковій диспепсії слід обмежити вживання продуктів, які стимулюють шлункову секрецію, — соління, приправи, холодні страви та страви, що містять багато екстрактивних речовин. Рекомендується дієта (стіл № 1). Хворим з нервово-психічною анорексією, гіпотонією та опущенням шлунка слід вживати їжу, яка стимулює шлункову секрецію і довго не затримується в шлунку (страви з додаванням кислих соків, соку лимону, ли­монної кислоти, овочеві та фруктові салати, нежирні бульйо­ни). Виключається жирна їжа та дріжджове тісто, торти, креми, жирні сорти м’яса та риби.

Хворим зі зниженою масою тіла показана вітамінотерапія, а з метою адаптації до раціонального харчування можна на деякий час призначити ферментні препарати — креон, пан­креатин, мезим форте.

Для нормалізації маси тіла застосовують ретаболіл — внутрішньом'язово по 50 мг 1 раз на 2 тиж (5 ін'єкцій на курс лікування). Слід пам'ятати, що хворий повинен вживати до­статню кількість білка або йому слід уводити амінокислотні суміші внутрішньовенно. За наявності нудоти, ознак функ­ціонального рефлюксу можна використовувати прокінети- ки — метоклопрамід (церукал, реглан), домперидон (моти- ліум) та координакс (цизаприд). Метаклопрамід протягом перших 2 тиж призначають парентерально, потім (протягом 3—4 тиж) усередину в зменшеній дозі.

При гіперсекреторному неврозі, ацидизмі, невиразковій диспепсії показані такі антисекреторні препарати, як блокато- ри Н₂-рецепторів гістаміну (ранітидин, фамотидин). Хороший ефект дає застосування гастроцепіну. Показані періодичні курси лікування антацидами. Хворим рекомендують пити лужні мінеральні води (поляна квасова, поляна купель, лу- жанська № 1 та № 2, роксолана, боржом та ін.).

Хворим з анорексією та гіпотонією шлунка можна призна­чати миргородську мінеральну воду.

При аерофагії хворому рекомендують їсти в спокійній обста­новці невеликими порціями. Слід обмежити або зовсім виклю­чити з раціону продукти, що підвищують утворення газу,— свіже молоко, солодощі та ін. Забороняється вживання пива, газованих напоїв, алкоголю, куріння. Треба слідкувати за випо­рожненнями. Хворим з аерофагією, проявами неврозу обов'яз­ково призначають психотерапію, акупунктуру, транквілізатори.

За підозри на гостре розширення шлунка вводять зонд і проводять аспірацію шлункового вмісту. Одночасно здійсню­ють корекцію порушень водно-сольового обміну.