Функціональні обов’язки менеджера з контролю за туберкульозом

Менеджер з контролю за туберкульозом організовує виконання наведених вище нормативно-правових документів на відповідній території, які стосуються всіх протитуберкульозних заходів - виявлення хворих на туберкульоз, їх лікування та профілактики туберкульозу.

Протитуберкульозний диспансер, диспансерне відділення, туберкульозний кабінет поліклініки мають найбільші повноваження. Вони здійснюють загальне організаційно-методичне керівництво

протитуберкульозною роботою загальних лікувально-профілактичних закладів згідно з чинними нормативно-правовими документами.

1. Протитуберкульозні диспансерні заклади створюються для попередження, своєчасного виявлення і лікування туберкульозу і супутніх захворювань у диспансерних контингентів, а також для організаційно- методичного керівництва протитуберкульозною роботою загальних лікувально- профілактичних закладів.

2. Організаційно-методичне керівництво протитуберкульозною роботою загальних лікувально-профілактичних закладів здійснюється згідно з діючими наказами, вказівками та іншими документами МОЗ України, планами протитуберкульозних заходів, що затверджуються республіканськими,

обласними, міськими і. районними органами та закладами охорони здоров’я.

3. В залежності від функцій, які виконують протитуберкульозні диспансери, вони поділяються на республіканські, міжобласні, обласні, міські, міжрайонні та районні, що працюють як самостійні заклади в територіальних або профільних медичних об’єднаннях.

4. В містах з населенням, що перевищує 500 тисяч, при наявності двох або більше протитуберкульозних диспансерних закладів на один з них покладаються функції головного, незалежно від того, входять чи не входять диспансерні заклади в територіальне або профільне медичне; об’єднання.

5. Диспансер є юридичною особою, має круглу печатку і штамп, на яких зазначена його повна назва.

6. Диспансерні відділення або кабінети створюються на базі загальних лікувально-профілактичних закладів або спеціалізованих лікарень, якщо за діючими нормативами вони не можуть мати більше 5 посад дільничних лікарів і лікарів амбулаторного прийому.

7. Міські диспансерні заклади працюють за дільничним принципом. В інших диспансерних закладах можливе поєднання дільничного (в районі обслуговування) з амбулаторно-консультативним (поза районом обслуговування) принципів роботи.

8. Диспансерні відділення і туберкульозні кабінети (тубкабінети) центральних районних лікарень працюють як амбулаторно-консультативні заклади, що забезпечують також диспансерний нагляд за відповідними контингентами населення всього адміністративного району, організаційно- методичне керівництво протитуберкульозними заходами, які виконують інші медичні заклади. Тому завідуючий диспансерним відділенням або тубкабінетом центральної районної лікарні є районним фтизіатром, тобто менеджером з контролю за туберкульозом, і за виконання цих функцій одержує додаткову заробітну плату.

9. При розширенні профілю протитуберкульозних диспансерних закладів за рахунок обслуговування хворих на неспецифічні захворювання легень (НЗЛ) відповідні заклади одержують назву фтизіопульмонологічних. Диспансеризація хворих на НЗЛ в них здійснюється згідно відповідних вказівок для загальних лікувально-профілактичних закладів. Кількість і склад контингентів для диспансеризації у зв’язку з НЗЛ визначається можливостями кожного такого закладу.

10. В складі диспансеру, крім диспансерного відділення, лабораторій, діагностичних і лікувальних кабінетів, можуть бути стаціонар, денний стаціонар, санаторій-профілакторій, малі госпрозрахункові підприємства. В складі республіканських, міжобласних, обласних і міських (в містах з населенням 1,5 млн. і більше) - створюються також організаційно-методичні кабінети.

11. Завдання територіальних менеджерів з контролю за туберкульозом:

11.1.

- систематичний аналіз епідеміологічної ситуації по туберкульозу і ефективності протитуберкульозних заходів;

- спільне із санітарно-епідеміологічними станціями (СЕС) і лікувально- профілактичними закладами планування вакцинації і ревакцинації БЦЖ та організаційно-методичне керівництво проведенням щеплень проти туберкульозу;

- госпіталізація бактеріовиділювачів, ізоляція новонароджених від бактеріовиділювачів на період формування післявакцинного імунітету;

- проведення профілактичних заходів щодо осіб, які знаходяться у родинному контакті з бактеріовиділювачами, зокрема ревакцинація БЦЖ, хіміопрофілактика, поточна дезинфекція, направлення дітей у санаторії або в дитячі заклади санаторного типу;

- участь в оздоровленні робочих місць хворих-бактеріовиділювачів, облік і диспансерний нагляд за особами, які контактують з цими хворими, санітарно- освітня робота з ними;

- проведення спільно з СЕС і ветеринарною службою заходів щодо попередження захворювань на туберкульоз серед робітників, зайнятих у тваринництві та птахівництві;

- проведення хіміопрофілактики і оздоровчих заходів особам з підвищеним ризиком захворювання або рецидиву туберкульозу.

11.2. В галузі своєчасного виявлення хворих на туберкульоз:

- спільне з СЕС і лікувально-профілактичними закладами складання планів проведення туберкулінодіагностики, флюорографічних обстежень, а також бактеріологічного обстеження нетранспортабельних хворих, організаційно-методична допомога при проведенні цих заходів;

- допомога в формуванні груп "ризику" в поліклінічно-амбулаторних закладах;

- консультація хворих, що знаходяться в нетуберкульозних стаціонарах;

- обстеження осіб з підозрою на туберкульоз, направлених у протитуберкульозний диспансер (відділення, кабінет) з інших медичних закладів.

11.3. В галузі лікувальної роботи:

-- госпіталізація, направлення на санаторне лікування, проведення контрольованих лікувальних і протирецидивних курсів хіміотерапії (хіміопрофілактика) в амбулаторних умовах;

- лікування супутніх хвороб у диспансерних контингентів, в тому числі за рекомендаціями відповідних фахівців;

- проведення експертизи працездатності і направлення хворих на лікарсько-трудову експертну комісію (ЛТЕК);

- здійснення заходів з соціально-трудової реабілітації хворих і осіб, які вилікувалися від туберкульозу.

11.4. В галузі диспансеризації:

- облік, своєчасне обстеження і залучення до лікування диспансерних контингентів, обґрунтоване і своєчасне переведення в належні диспансерні групи, а також зняття з диспансерного обліку.

11.5. В галузі підвищення кваліфікації лікарів та іншого медичного персоналу:

- систематичне використання наявних можливостей для підвищення професійних знань і навичок медичних працівників диспансерного закладу;

- послідовна робота щодо підвищення рівня фтизіатричних знань лікарів іншого фаху;

- підготовка середнього медичного персоналу загальних лікувально- профілактичних закладів, який здійснює туберкулінодіагностику, щеплення проти туберкульозу, профілактичні заходи у вогнищах туберкульозної інфекції, збирає харкотиння і інший матеріал для бактеріологічного дослідження.

11.6. В галузі використання в практиці нововведень:

- складає щорічні плани використання в практиці нововведень;

- здійснює контроль за впроваджуваною роботою і об’єктивну оцінку результатів використання в практиці нововведень і передового досвіду;

- морально і матеріально заохочує працівників до активної участі в освоєнні і використанні нової ефективної медичної техніки, методик, медичних технологій і організаційних заходів.

12. Основні напрямки організаційно-методичної роботи республіканських, міжобласних, обласних, міжрайонних і міських (в містах з районним поділом) протитуберкульозних диспансерів: контроль за виконанням у протитуберкульозних закладах існуючих положень щодо обліку і звітності, аналіз звітних матеріалів з метою з’ясування тенденцій і регіональних особливостей епідеміології туберкульозу, недоліків у боротьбі з ним та обґрунтування шляхів їх усунення. З цією ж метою використовуються висновки експертних оцінок та перевірок стану протитуберкульозної роботи на місцях;

- визначення необхідної кількості лікарняних і санаторних ліжок, місць у дитячих закладах санаторного типу, протитуберкульозних препаратів, пересувних флюорографів, флюорографічної плівки, туберкуліну, вакцини БЦЖ, діагностичної апаратури та іншого обладнання (з ряду позицій — спільно з відповідними службами системи охорони здоров’я);

- планування і реалізація заходів щодо підвищення кваліфікації фтизіатрів та інших фахівців, які працюють у протитуберкульозних закладах;

- планування, контроль; аналіз результатів використання в практиці нововведень;

- вивчення, пропаганда і поширення передового досвіду роботи протитуберкульозних закладів і протитуберкульозної допомоги населенню;

- планування (спільно з СЕС і лікувально-профілактичними закладами) обсягів туберкулінодіагностики, щеплень БЦЖ, флюорографічних обстежень.

- підготовка проектів щорічних комплексних планів протитуберкульозних заходів у регіоні (спільно з іншими закладами охорони здоров’я відповідного рівня).

13. Безпосередня діяльність республіканських, міжобласних, обласних, міжрайонних і міських (в містах з районним поділом) протитуберкульозних диспансерів:

- діяльність за принципом територіального диспансеру в районі обслуговування;

- участь у виконанні регіональних програм: флюорографічного обстеження (за допомогою пересувних флюорографів), бактеріологічного обстеження (на базі централізованої бактеріологічної лабораторії) тощо;

- стаціонарне лікування хворих, для яких недоцільно організовувати спеціальні відділення в більшості інших стаціонарів: вперше виявлені хворі з деструктивним туберкульозним процесом легень: хворі, які потребують хірургічного втручання диференціальної діагностики; хворі з позалегеневими формами туберкульозу; хворі на туберкульоз діти і підлітки;

- консультація хворих і відбір їх на санаторне лікування.

10.6.