ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Дисбактеріоз - синдром, що характеризується порушенням рівноваги мікрофлори кишечнику.

У кишечнику, особливо товстій кишці, постійно міститься велика кількість мікроорганізмів.

Під час народження відбувається мікробна колонізація новонароджених. Організм немовляти заселяється (колонізується) мікроорганізмами. Імунні фактори молозива блокують колонізацію умовно-патогенними мікроорганізмами за умови, що новонарод­женого прикладають до груді матері в перші ЗО - 60 хв після народження. На жаль, лише ЗО % новонароджених виписують із пологового будинку з нормальною мікрофлорою. Часто спостеріга­ються зменшення кількості біфідо- та лактобактерій, якісні зміни кишкової палички, виділяють велику кількість різних умовно- патогенних мікробів (стафілококів, протея, синьогнійної палички).

При гострих і хронічних захворюваннях органів іравлення, печінки або внаслідок тривалого прийому антибактеріальних препаратів порушується склад мікрофлори і розмножуються патогенні мікроорганізми. Розвивається дисбактеріоз. У хворих на дисбактеріоз порушуються травлення, всмоктування та засвоєння харчових речовин.

У дітей раннього віку спостерігаються зригування, блювання, зниження темпів наростання маси тіла, неспокій, порушення сну. Больовий синдром мас приступоподібний характер, з’являється через 2-3 год після їди і супроводжується здуттям живота, буркотінням у животі, позивами на дефекацію.

У дітей старшого віку може бути тривалий запор.

Хворі скаржаться на зниження апетиту, неприємний присмак у роті, нудоту, метеоризм, виникають пронос чи запор. Калові маси набувають гнильного або кислого запаху.

У дітей часто спостерігаються ознаки загальної інтоксикації, в’ялість. У разі тривалого перебігу хвороби виникає дефіцит вітамінів, особливо трупи В. Дитина постійно плаче, дратівлива.

У разі дисбактеріозу потрібно скасувати приймання антибакте­ріальних препаратів, що спричинили його.

Усім дітям, починаючи з 6-7-місячного віку давані кисломолочні продукти (ацидофільне молоко, кефір, кисломолочний “Віталакт”, йогурт). Вони затримують розвиток патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів за рахунок молочної кислоти та мікробів, які продукують антибіотичні речовини.

Для відновлення нормальної мікрофлори треба створиш у кишечнику сприятливе для її розвитку середовище. З цією мстою у раціоні необхідно збільшити кількість овочів і фруктів, що містять клітковину, зокрема, моркви, буряків, гарбузів, яблук, слив, динь тощо.

Профілактика дисбактеріозу полягає в раціональному харчуванні, адекватному використанні антибіотиків. Особливо небезпечно використовувати антибіотики в перші місяці життя дитини, оскільки при цьому біоценоз кишечника порушується дуже швидко.

Синдром блювання та зригування у дітей раннього віку. Блювання та зригування у новонароджених і дітей грудного віку належать до симптомів, які найчастіше супроводжують різні захворювання терапевтичного і хірургічного плану. Від уміння правильно оцінити цей синдром, установити його походження нерідко залежить не тільки доля та здоров’я, а іноді й життя дитини.

Потрібно пам’ятати, що блювання і зригування можуть бути функціонального походження - внаслідок дискінезій і дисфункцій з равного каналу, органічного - за наявності вад розвитку, інфекційних і неінфекційних захворювань травного каналу, інших органів і систем.

У новонароджених немовлят і дітей перших місяців життя блювання має своєрідну форму зригування, котре відрізняється від справжнього блювання тим, що проходить легко, без попередньої нудоти, збліднення обличчя та будь-яких неприємних відчуттів у дитини.

Зригування часто виникають в основному у здорових дітей, котрі перебувають на грудному, особливо неупорядкованому вигодо­вуванні, внаслідок надмірного годування, у разі зміни положення після їди - швидкому перевертанні, заколихуванні. Рідше спостерігають зригування внаслідок недоїдання. Зригування не мають великого впливу на загальний стан дитини і проходять без будь-якого лікування, особливо у дітей віком понад 6 міс.

Плювання і зригування проходять тим легше, чим менша дитина. У першу чергу це стосується періоду немовляти. Нерідко блювання виникає в перші години життя, ще до годування внаслідок заковтування навколоплідних вод або вмісту пологових шляхів; таке блювання носить назву фізіологічного. Воно припиняється без лікування; іноді доводиться відкласти перше прикладання до груді на декілька годин. Інколи раціонально проводити катетеризацію стравоходу і шлунка й аспірацію шлункового вмісту ще у пологовому залі.

Інколи блювання новонароджених є проявом адаптації до нових умов існування і, зокрема, до переходу на самостійне годування; воно повторюється декілька разів і не впливає на загальний стан дитини.

Характерною клінічною особливістю блювання в грудних дітей є поява його в перші дні життя, але не пізніше 10-14-го дня після народження. Блювотні маси викидаються легко й швидко, але не у вигляді фонтана.

Існує декілька думок щодо причин звичного блювання: аерофагія - діти з кожним ковтком молока проковтують повітря, що міститься в горлі. Цс залежить від відсутності так званого ковтального дихання - рефлекторного акту, який полягає в тому, що на початку ковтального руху відбувається слабкий, але чіткий вдих, зумовлений слабким скороченням діафрагми. Цей рух витісняє повітря з порожнини горла і оберігає шлунок від роздування: такий автоматичний рефлекс у дітей перших місяців життя ще не вироблений.

Блювання з’являється з перших днів після народження дитини, через 10-30 хв. після годування. Воно буває частим, незначним за кількістю, його інтенсивність щоденно коливається. Маса тіла збільшується повільно, у дитини відзначають неспокій, схильність до запорів, зменшення числа сечовипускань. Рідко спостерігають видиму перистальтику шлунка.

Невропатичне блювання може розпочинатися з перших днів життя, але частіше внаслідок введення докорму. Дитина відмовляється від незвичної їжі. Спроба насильно нагодувати спричинює виникнення блювання. Якщо намагатися повторно насильно нагодувати дитину, блювання з’являється до початку годування при вигляді їжі. Характерна відсутність апетиту або вибірковий апетит. Надалі спостерігають блювання як протест проти небажаної їжі. Під час годування дитини важливе значення має розумний підхід матері до виконання цієї процедури. Ст ійке і пос тійне блювання в перші дні життя може бути також основним симптомом незрілості чи низки вад розвитку, що спричинюють порушення прохідності їжі по травному каналу. Тому своєчасне встановлення правильного діагнозу є життєво важливим чинником, оскільки пізнє оперативне втручання може бути безуспішним.

При виникненні блювання необхідно надати дитині положення, при якому блювотні маси можуть вільно витікати із порожнини рота, з метою попередження їх попадання в дихальні шляхи. Потрібно заспокоїти дитину,-якщо вона злякана, збуджена і плаче. Після закінчення блювання дитина повинна прополоскати рота. Годувати і поїти дитину зразу після блювання не можна, оскільки вона може повторитися. В подальшому необхідна консультація лікаря для з’ясування причини блювання і проведення необхідного лікування.

Пронос (діарея) - часті (понад 4 рази на добу) спорожнення кишечнику, коли кал має рідку консистенцію.

Розрізняють гострий та хронічний пронос. Гостра діарея триває від 4 діб до 1 міс. Хронічна діарея може спостерігатися впродовж кількох місяців і навіть років.

Основними причинами гострої діареї є інфекція (бактеріальна, вірусна, паразитарна), інтоксикація, неправильне харчування, харчова алергія, рентгенівське та радіаційне опромінювання. Пронос, що виник під час лікування антибіотиками, може бути зумовлений дисбактеріозом.

Основними причинами хронічної діареї є порушення функцій травлення та всмоктування їжі, ферментопатії різного походження, посилена перистальтика кишок, хронічні запальні процеси в кишечнику, алергія на окремі харчові продукти.

У дітей з хронічною діареєю часто буває бродильна диспепсія і значно рідше - гнильна чи змішана. Спостерігаються пронос із виділенням рідких або кашкоподібних пінявих випорожнень світло- жовтого кольору, здуття живота, розлитий біль у животі (частіше неінтснсивний).

У разі запалення товстої кишки випорожнення бувають 15-20 та більше разів на добу. Виникають тенезми (несправжні болісні позиви).

Часто приєднуються токсичні прояви, зокрема блювання, різке схуднення, потьмарення свідомості.

Для проносу, зумовленого посиленою перистальтикою кишок, належить так званий нервовий, наприклад, підчас переляку, нервового потрясіння тощо. Нервовий пронос раптово виникає і так само зникає.

У грудних дітей іноді буває до 20 випорожнень за добу. Кал має жовто-зелений колір з білими грудочками попереправленого молока, іноді з домішками крові та слизу. Дитина стає неспокійною, млявою, іноді зригує, блює. Спостерігаються метеоризм, бурчання, біль за типом кишкової кольки, а тому малюк плаче і кричить. Пронос завжди негативно позначається на здоров’ї дитини, особливо молодшого віку.

Лікування спрямовують передусім на основне захворювання, щоб усунути причину проносу. Як при гострому, так і, особливо, при хронічному проносі, істотне значення має харчовий режим. Потрібне максимальне механічне, хімічне та термічне щадіння кишок у гострий період хвороби.

Запор - затримка та утруднення дефекації, тобто виділення калу (у дітей рідше 1 разу на 2 доби).

Маса виділених за добу екскрементів залежить від характеру їжі.

Процес виділення калу може порушуватися у разі слабкості м’язів живота й таза, гальмування моторики сигмоподібної кишки, існування механічних перешкод (спайок, пухлин, звуження просвіту кишки внаслідок запального процесу).

Хворі скаржаться на зниження апетиту, головний біль, здуття живота, відчуття тиску в ньому. Біль може набувати характеру кольки.

Запор у дітей перших місяців життя спостерігається за недостатнього годування (нестача молока у матері), а також коли слабкі м’язи кишкової стінки, після гострих шлунково-кишкових захворювань, нерідко при рахіті.

У дітей дещо старшого віку запор виникає у разі вживання перетертої, бідної на клітковину їжі, після перенесених шлунково- кишкових захворювань, особливо дизентерії, у разі хронічного коліту. Випорожнення стають щільними, твердими, іноді нагадують овечий кал.

Велику роль відіграє систематичне пригнічення рефлексу на дефекацію, як цс буває у сором’язливих дітей. Це призводить до систематичного гальмування акта дефекації, внаслідок чого калові маси затримуються у прямій кишці, а відтак знижується її чутливість.

Важливо з дитинства встановити відповідний режим і виробити рефлекс на дефекацію. Дитині пояснюють, що треба домагатися випорожнення кишок уранці і не пригнічувати позиву до дефекації через поспіх, сором’язливість тощо. Поза має бути сприятливою для дефекації (звичайна поза — сидячи, підтягнувши коліна до живота, впираючись під час натужування при кожному видих}' в підлогу, рідше - навпочіпки). Натужуватися треба поволі, ритмічно втягуючи відхідник.

Допомагають самомасаж живота та натискування на ділянку між куприком і анальним отвором. Масаж та комплекс фізичних вправ зміцнюють м’язи таза й передньої черевної стінки.

Протягом кількох днів можна ставити після сніданку олійну клізму об’ємом 30-80 мл.

Випорожненню кишок сприяють рослинна клітковина та продукти, які посилюють перистальтику: сушені сливи, квашена капуста, морква, абрикоси, одноденний кефір, хліб з борошна грубого помолу, кислі фрукти, капустяний, буряковий, сливовий, морквяний соки, особливо, якщо їх пити натще, печені яблука, морська капуста, перлова, ячмінна крупи, пшоно. Добре діють волокна пшеничних висівок.

5.7.4.