Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні

Україна витрачає значну частину ВВП на послуги охорони здоров’я, проте рівень ВВП на душу населення в Україні є нижчим, ніж у більшості європейських країн. Водночас багатьом країнам вдається досягати доволі позитивних показників тривалості життя та смертності, маючи зіставні витрати на охорону здоров’я [103].

Що стосується адміністративно-правового регулювання цієї сфери, то слід зазначити, що в адміністративній науці використовуються терміни «державне регулювання», «правове регулювання», «адміністративно -правове регулювання» [76, с. 13].

Поняття державного регулювання досить часто використовується в наукових дослідженнях, політичній літературі, у науково-популярних виданнях, а також деяких нормативних актах. Незважаючи на це, воно залишається не до кінця визначеним, що призводить до різного тлумачення самого явища, а відтак - до невизначеності його сутності. Найчастіше поняття державного регулювання використовується поряд із поняттям державного управління. Співвідношення між ними або не визначається вченими, або розкривається залежно від їхніх позицій щодо загальних уявлень про форми й методи діяльності держави. Саме тому державне регулювання інколи ототожнюють з використанням непрямих (економічних, заохочувальних, стимулювальних) методів управлінського впливу.

Отже, державне регулювання можна визначити як систему управлінських методів щодо врегулювання певного кола державно-владних зв’язків у певній сфері.

Натомість під правовим регулюванням П. Рабинович розуміє здійснення державною владою засобів владного впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення й розвитку [148, с. 151]. На думку М. Горшенєва, правове регулювання - це сукупність різноманітних форм і засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюється в інтересах усього суспільства або певного колективу чи особистості з метою підпорядкування поведінки учасників суспільних відносин, що здійснюються в інтересах усього суспільства або певного колективу чи особистості, установленого в суспільстві правопорядку [37; 54, с. 300].

Поняття правового регулювання й державного регулювання певною мірою є суміжними, однак не тотожними, оскільки перше є більш загальним і включає в себе ширший обсяг різноманітних форм і засобів юридичного впливу. Існує думка, що адміністративно-правове регулювання - це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміністративно-правових засобів прав, свобод і публічних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [4; 33; 81, с.17].

Отже, адміністративно-правове регулювання базується на адміністративній нормі, що має на меті забезпечити права осіб, побудувати нормальне громадянське суспільство та державу. Однак регулювальний вплив норм адміністративного права на суспільні відносини у сфері надання медичних послуг нечасто здійснюється виключно нормами адміністративного права - у більшості випадків це забезпечується через систему юридичних елементів, які хоча й засновані на нормах адміністративного права, але в силу специфічного їх наповнення матеріальними й процесуальними чинниками набувають нової якості, що об’єктивно надає їм можливість відносно самостійно впливати на якість надання медичних послуг в Україні.

Безпосередньо регулювальний вплив права на суспільні відносини полягає в тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов’язкової чи дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це виявлено в наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тим самим взаємними правами й обов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об’єктивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести: а) рівень економічного розвитку суспільства; б) його соціальну структуру; в) рівень зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівень правової культури громадян і посадових осіб; д) рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання [50; 56, с. 511].

Тобто очевидним є факт, що регулювальний вплив на будь-які суспільні відносини, зокрема і в сфері надання медичних послуг в Україні, здійснює публічна адміністрація (державні органи).

Уперше поняття «публічне адміністрування» і «публічне управління» 1887 року використав майбутній 28-й президент США В. Вільсон в есе під назвою «Вивчення адміністрації» («The Study of Administration»), за допомогою якого було сформовано окремий науковий та освітній напрямок, який отримав свій подальший розвиток. У цій праці Вільсон писав: «Мета адміністративної науки полягає в тому, щоб визначити, по-перше, у чому полягає діяльність уряду, а по-друге, як він має здійснювати цю діяльність ефективно і з найменшими фінансовими та енергетичними витратами» [15; 150, с. 5].

Тобто спочатку «публічне адміністрування» позначало головні напрямки ефективної та з найменшими фінансовими й енергетичними витратами діяльності уряду.

У свою чергу В. Малиновський трактує термін «публічна адміністрація» як сукупність державних і недержавних суб’єктів публічної влади, ключовими структурними елементами якої є органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування [88, с. 18].

З цього слідує, що сучасне розуміння трактування терміна «публічна адміністрація» зводиться до сукупності публічних органів (державних і недержавних), які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому.

При цьому слід розуміти, що в аналізованій сфері такими суб’єктами насамперед є Міністерство охорони здоров’я України та його структурні підрозділи - як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного й епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань [112].

Окрім того в законодавстві про охорону здоров’я [112] передбачається, що публічною адміністрацією в цій сфері є:

1) Верховна Рада України, яка формує основу державної політики охорони здоров’я через закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, установлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я;

2) Верховна Рада Автономної Республіки Крим та її органи місцевого самоврядування - через формування місцевих і регіональних комплексних і цільових програм, відображаючи специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях;

3) Кабінет Міністрів України, який організує розроблення та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові й організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди й координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я;

4) Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, які в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально -технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у сфері охорони здоров’я;

5) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування, що реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Відтак публічну адміністрацію у сфері регулювання надання медичних послуг складають такі суб’єкти:

1) загальноповноважні: Президент України, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та її органи місцевого самоврядування, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації на цій території, Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство транспорту, Міністерство інформаційної політики України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

2) спеціальноповноважні: Міністерство охорони здоров’я України та його управління, відділи та сектори, Державний Експертний Центр МОЗ України, Центр громадського здоров’я МОЗ України, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, центри 112, Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, Академія медичних наук, дослідницькі інститути, навчальні заклади та деякі інші.

Усі ці суб’єкти публічної адміністрації зобов’язані створювати всі належні умови для медичних закладів, які безпосередньо надають медичні послуги населенню.

Проте чільне місце в цьому переліку займе Національна служба здоров’я України, яка на початку 2018 року в Україні може з’явитися як незалежний замовник послуг, відповідальний за фінансування системи охорони здоров’я [24].

Слід наголосити, що ефективність правового впливу на суспільні відносини у сфері публічного адміністрування залежить не тільки від їх природи та особливостей, правильно знайденого методу регулювання, а й від успішного використання всіх елементів механізму, за допомогою якого правова воля переводиться у фактичну поведінку суб’єктів

адміністративного права [70]. Тобто правильно використані елементи механізму правового регулювання безпосередньо впливають на ефективність правового втручання в суспільні зв’язки та на їх результативність [154, с.85].

Тож саме тепер слід звернути увагу та визначення такого явища, як «механізм». Найбільш часто цей термін застосовують у техніці, його трактують як «пристрій, що передає або перетворює рух» [22, с.665]. У словнику іншомовних слів зазначено, що термін «механізм» походить від грецького значення «знаряддя, пристрій» і розшифровується у двох значеннях: по-перше, як пристрій (сукупність ланок або деталей), що передає чи перетворює рух; по-друге - як сукупність проміжних станів або процесів будь-яких явищ [111, с. 431].

С. Діденко наголошує, що категорію «механізм» у суспільних науках плідно вивчає С. Рудницький, який зазначає, що її часто використовують політологи для опису різноманітних явищ і процесів у політичному житті сучасної України зі зрозумілих причин - адже саме її гносеологічні можливості дозволяють пояснити, яким чином задекларовані права чи чинні інтереси суб’єктів суспільно-політичного життя реалізуються в політичній дійсності. У філософії ця категорія використовується для опису трудових відносин, самореалізації особистості, легітимації політичних інститутів, соціального організму країни, самовідтворення української політичної нації, функціонування й розвитку соціуму та інших явищ. Огляд праць, у яких використано цю категорію в соціально-економічній, соціально-філософській сферах, здійснив і С. Сухачов [41; 46, с. 96; 153]. Тобто ця категорія є достатньо загальною та використовується для позначення досить широкого кола суспільних явищ у різних сферах життєдіяльності держави [76, с. 67].

В юридичній науці поняття «механізм правового регулювання» активно використовується з 1960 року. Його введення стало наслідком того, що розроблення окремих правових явищ (актів, норм, правовідносин тощо) і дослідження їх впливу на суспільні відносини не завжди давали бажаний результат. У реальній дійсності ці явища не існують ізольовано один від одного, вони постійно взаємодіють і саме у взаємодії надають регулювальний вплив на суспільні відносини [177, с. 18]. Слід додати, що за твердженнями В. Осадчого, ми не знайдемо жодного нормативно-правового акта, де було б прописано поняття механізму правового регулювання, з чого слід зробити висновок, що таку дефініцію законодавчо не прописано, а отже, провідним чинником його розуміння є доктринальні положення вчених, що торкалися в своїх наукових працях цієї проблематики [111, с. 336]. З цього слідує, що механізм правового регулювання є теоретичним явищем, яке виявляється практично не у вигляді самостійного явища, а в сукупності окремих елементів, що діють послідовно та становлять його зміст [46, с. 98].

За думкою С. Стеценко, сьогодні механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин уявляється як категорія, що виражає процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, які нормами цієї галузі права регулюються. Іншими словами, правові норми, які використовуються в адміністративному праві, самі по собі статичні, а в рух вони приводяться саме за допомогою механізму адміністративно-правового регулювання [167, с. 212].

З масиву теоретичних визначень такого механізму наведемо ще такі: це сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права [65]; сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації адміністративних зобов’язань публічної адміністрації [154; 25]; сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації державної виконавчої влади [36, с. 14]; сукупність адміністративно-правових засобів, які, впливаючи на управлінські відносини, організовують їх відповідно до завдань суспільства і держави; процес послідовного використання адміністративно-правових засобів для досягнення цілей регулювання дій учасників суспільних відносин [96].

Таким чином, механізм адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні - це сукупність засад та адміністративного інструментарію, яким користується публічна адміністрація під час провадження процесу впорядкування суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються у сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різних різновидів медичної допомоги), як одиничному отримувачеві, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення в кінцевому рахунку корисного лікувального ефекту.

Саме з його допомогою держава визначає поведінку суб’єктів цих відносин, тим самим виконуючи регулятивну та охоронну функції для гарантування їхніх прав, свобод і законних інтересів [41, с. 113].

Зазначимо, що з погляду адміністративної теорії, загальна характеристика механізму адміністративно-правового регулювання має певні своєрідні особливості, зокрема: становить собою сукупність юридичних засобів; кошти мають адміністративно-правовий характер; об’єктом впливу постають управлінські відносини; спрямоване на вирішення завдань суспільства і держави; активізує суб’єкти управлінських відносин; підвищує рівень їх правосвідомості, правової культури; забезпечується примусовою силою держави [86].

А. Піголкін, А. Головистиков, Ю. Дмитрієв, А. Саїдов додають, що зазвичай до особливостей механізму правового регулювання відносять таке: по-перше, за своїм характером він є державним, оскільки здійснюється за допомогою загальнообов’язкових норм, що виходять від держави; по-друге, цей механізм спирається на можливість вживання примусової сили держави; по-третє, він має межі впливу на суспільні відносини; по-четверте, він спрямований на впорядкування та закріплення сформованих суспільних відносин; сприяння розвитку та утвердження нових суспільних відносин, в яких зацікавлені суспільство і держава; по-п’яте, здійснюється за допомогою системи правових засобів і методів правового регулювання, зокрема таких, як дозволи, заборони, обв’язування, імперативні й диспозитивні методи регулювання і т.д. [116; 76, с. 73].

Таким чином, механізм адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні включає в себе як загальні ознаки, притаманні механізму правого та адміністративно-правового регулювання будь-якої сфери суспільного життя держави, так і спеціальні.

Можна вважати, що ознаками механізму адміністративно -правового регулювання надання медичних послуг в Україні є такі: 1) уявляється як певна сукупність різноманітного адміністративного інструментарію та правових засад; 2) ним користується публічна адміністрація; 3) його метою є впровадження процесу упорядкування суспільних відносин; 4) діє в площині суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються у процесі надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення; 5) з його допомогою визначається поведінка суб’єктів цих відносин.

Переходячи до розгляду елементів механізму, потрібно звернутися до наукових позицій з приводу трактування такого явища. Згідно із загальною теорією права до елементів механізму правового регулювання належать: юридичні норми; нормативно-правові акти; акти офіційного тлумачення; юридичні факти; правовідносини; акти правореалізації; правосвідомість і режим законності та правопорядку, який упроваджується в результаті досягнення цілей правового регулювання. Кожній стадії правового регулювання відповідають специфічні елементи механізму правового регулювання, місце яких в останньому зумовлене їхньою функціональною роллю. Функціонування механізму правового регулювання відрізняється послідовністю: кожен з його елементів вступає в дію на певній стадії правового регулювання [29, с. 101; 35; 41, с. 237].

Як критерій виділення основних елементів механізму правового регулювання С. Алексєєв запропонував використовувати стадії правового регулювання [5, с.26]. До них належать: стадія формування і дії юридичних норм; стадія виникнення прав та обов’язків (правовідносин); стадія реалізації прав і обов’язків; стадія застосування права. Відповідно до зазначених стадій і з урахуванням особливостей адміністративно -правового регулювання можна виділити три основні елементи механізму адміністративно-правового регулювання: адміністративно-правові норми; адміністративно-правові відносини; адміністративно-правові акти [46, с. 101; 177, с. 18].

Тобто елементи механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні - це компоненти єдиного специфічного комплексного утворення, які в сукупності або окремо один від одного (як самостійні об’єкти) доводять процес публічного управління та надання адміністративних послуг у сфері будь-яких дій, пов’язаних з наданням матеріальних чи нематеріальних благ для покращення фізичного і психічного здоров’я населення до логічного результату, виконуючи своє правове завдання.

Як приклад М. Савенко визначає, що структуру механізму забезпечення прав і свобод громадянина у сфері державного управління становлять правові принципи, норми (юридичні гарантії), а також умови і вимоги щодо діяльності органів державного управління та їх посадових осіб. Існує думка, що ця система взаємопов’язаних правових норм закріплює основні права та свободи громадян і встановлює гарантії їх реалізації, а також систему органів державного управління та його апарату, які забезпечують, охороняють і захищають основні права та свободи громадян [155, с.74]. Водночас А. Колодій виокремлює такі елементи: а) норма права;

б) правовідносини; в) акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків; г) акти застосування норм права [64, с.136]. Елементами механізму правового регулювання називають також: а) норми права; б) правовідносини;

в) правореалізацію та відповідні акти; г) правосвідомість і правову культуру; д) законність правового регулювання [83, с. 394; 108, с.123].

За нашим баченням, аналізований механізм складається з норм і принципів адміністративного права, застосування, реалізації та тлумачення нормативних актів, юридичної відповідальності, форм, методів і процедур адміністративної діяльності публічної адміністрації в цій сфері. Спробуємо розкрити особливості деяких із них.

Загалом адміністративно-правова норма - це правило поведінки, що встановлене державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління [20, с. 32] і забезпечується санкцією, організованим захистом з боку держави [7].

Такі норми визначають межі належної, допустимої та рекомендованої поведінки людей, діяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій і трудових колективів у сфері виконавчої влади [7]. Адміністративно-правова норма конкретизує управлінську волю держави, перетворює її на обов’язкове правило поведінки для людей [67, с.32-33].

Як ми вже з’ясували, у межах досліджуваного явища існує досить розгалужена система нормативно-правових актів, які здійснюють регулювальний вплив як на загальнодержавному рівні, так і локальному. Мова насамперед іде про закони та підзаконні нормативно правові акти, а також про різноманітні цільові програми, галузеві стандарти та прогнози в сфері охорони здоров’я.

Щодо принципів нагадаємо, що це, по-перше, вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг; по-друге - керівні засади здійснення такої діяльності, по-третє - сукупність заходів з урегулювання суспільних дій шляхом втручання публічної адміністрації у процес надання медичних послуг. Відтак їх систему становлять принципи правового регулювання в сфері надання медичних послуг - організаційні, технічні, процедурні, професійні.

Акти застосування норм адміністративного права включаються в механізм адміністративно-правового регулювання як засоби індивідуалізації прав, обов’язків і міри відповідальності [70]. Це виявлення владного веління компетентних державних органів, спрямоване на забезпечення умов для реалізації суб’єктивних прав та обов’язків учасників адміністративно- правових відносин. Застосування можна сприймати як один із варіантів реалізації норм права, однак реалізовувати його мають право лише компетентні державні органи. Результат процесу застосування норм права - акт застосування права, що становить собою результат вирішення конкретної юридичної справи [65; 167].

Акти реалізації прав і обов’язків становлять фактичну поведінку суб’єктів правовідносин щодо здійснення своїх прав і обов’язків. Саме реалізація прав і обов’язків завершує «роботу» механізму правового регулювання - реальна поведінка така, на яку було спрямоване правове регулювання [25]. Акти тлумачення норм права - це процес, спрямований на встановлення змісту норм права з метою їх правильної реалізації. Слід зазначити, що важливість тлумачення норм права як функціональної складової частини механізму адміністративно-правового регулювання не можна перебільшити. Об’єктивно необхідно вказати, що потреба у тлумаченні норм адміністративного права виникає часто через вади суб’єкта правотворчості. Як офіційне (здійснюють спеціально уповноважені державою органи), так і неофіційне тлумачення норм права (здійснює будь- яка людина) значною мірою впливає на функціонування механізму адміністративно-правового регулювання, оскільки належне тлумачення - одна з умов правильної реалізації норм права, яка своєю чергою призводить до регулювання відповідних суспільних відносин [65; 167].

Можна вважати, що застосування, реалізація та тлумачення нормативних актів є формою діяльності публічної адміністрації в аналізованій сфері, однак відповідно до їх значення доцільно виокремити їх в окремі елементи механізму.

Усе вищевикладене дає можливість сформулювати такі висновки щодо поняття та елементів механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні:

- державне регулювання можна визначити як систему управлінських методів щодо врегулювання певного кола державновладних зв’язків у певній сфері;

- поняття правового регулювання й державного регулювання певною мірою є суміжними, однак не тотожними, оскільки перше є більш загальним та включає в себе ширший обсяг різноманітних форм і засобів юридичного впливу;

- адміністративно-правове регулювання базується на адміністративній нормі, що має на меті забезпечити права осіб, побудувати нормальне громадянське суспільство та державу. Однак регулювальний вплив норм адміністративного права на суспільні відносини у сфері надання медичних послуг нечасто здійснюється виключно нормами адміністративного права - у більшості випадків це забезпечується через систему юридичних елементів, які хоча й засновані на нормах адміністративного права, але в силу специфічного їх наповнення матеріальними й процесуальними чинниками набувають нової якості, що об’єктивно надає їм можливість відносно самостійно впливати на якість надання медичних послуг в Україні;

- регулювальний вплив на будь-які суспільні відносини, зокрема і в сфері надання медичних послуг в Україні здійснює публічна адміністрація (державні органи). Спочатку термін «публічне адміністрування» позначав головні напрямки ефективної і з найменшими фінансовими та енергетичними витратами діяльності уряду. Сучасне розуміння трактування цього терміна зводиться до сукупності публічних органів (державних і недержавних);

- публічну адміністрацію у сфері регулювання надання медичних послуг складають такі суб’єкти:

1) загальноповноважні: Президент України, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та її органи місцевого самоврядування, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації на цій території, Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство транспорту, Міністерство інформаційної політики України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

2) спеціальноповноважні: Міністерство охорони здоров’я України та його управління, відділи та сектори, Національна служба здоров’я (триває процес створення як незалежного замовника послуг, який відповідальний за фінансування системи охорони здоров’я), Державний Експертний Центр МОЗ України, Центр громадського здоров’я МОЗ України, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, центри 112, Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, Академія медичних наук, дослідницькі інститути, навчальні заклади;

- механізм адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні включає в себе як загальні ознаки, притаманні механізму правого та адміністративно-правового регулювання будь-якої сфери суспільного життя держави, так і спеціальні. Цими ознаками є такі: 1) уявляється як певна сукупність різноманітного адміністративного інструментарію та правових засад; 2) ним користується публічна адміністрація; 3) його метою є впровадження процесу упорядкування суспільних відносин; 4) діє в площині суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняється у процесі надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення; 5) з його допомогою визначається поведінка суб’єктів цих відносин;

- механізм адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні складається з норм і принципів адміністративного права, застосування, реалізації та тлумачення нормативних актів, юридичної відповідальності, форм, методів і процедур адміністративної діяльності публічної адміністрації в цій сфері.

Отже, механізм адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні - це сукупність засад та адміністративного інструментарію, яким користується публічна адміністрація під час упровадження процесу впорядкування суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються у сфері надання матеріальних або нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різновидів медичної допомоги), як одиничному отримувачеві, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення в кінцевому рахунку корисного лікувального ефекту.

Елементи механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні - це компоненти єдиного специфічного комплексного утворення, які в сукупності або окремо один від одного (як самостійні об’єкти) доводять процес публічного управління та надання адміністративних послуг у сфері будь-яких дій, пов’язаних з наданням матеріальних чи нематеріальних благ для покращення фізичного і психічного здоров’я населення, до логічного результату, виконуючи своє правове завдання.

2.2