Деякі адміністративні процедури та адміністративна відповідальність у сфері надання медичних послуг

Конституція України встановила, що організація й діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються виключно законами України [3; 73]. Усупереч проголошеним гарантіям стосовно утвердження правової держави, зокрема і приписам п.

Станом на 1 березня 2017 р. більшість процедурних елементів відносин органів влади з громадянами в Україні або не регулюються законодавством взагалі, або регулюються підзаконними НПА. Винятки становить лише той сегмент цих відносин, що регулюється нині чинними законами «Про звернення громадян» та «Про адміністративні послуги [51].

Необхідність розгляду питань адміністративних процедур і відповідальності у сфері надання медичних послуг зумовлена перш за все причинно-наслідковим зв’язком. За порушення встановленого правила передбачається покарання.

У сучасній правовій науці розуміння поняття «адміністративна процедура» безпосередньо пов’язується з відповідним тлумаченням поняття «адміністративний процес», а отже, аналіз сутності та ознак адміністративної процедури безпосередньо залежить від визначення співвідношення цього поняття з такими суміжними правовими категоріями, як «адміністративний процес» та «адміністративне провадження» [180, с.

Варто зазначити про існування в межах спеціалізованих джерел великої кількості різних дефініцій адміністративної процедури, що зумовлено різноманітністю підходів до сприйняття адміністративного процесу загалом. Виходячи з цього, певна кількість учених убачають у процедурі лише окремий вид усього процесу, інші науковці взагалі ототожнюють такі поняття, як «адміністративна процедура» та «адміністративний процес», не побачивши в цих термінах різниці, решта ж, які зазвичай дотримуються «юрисдикційної» концепції, вкладають у зміст поняття процедури дещо більше, визначаючи її через функціонування органів влади позитивного характеру (а під процесом такі вчені розуміють виключно юрисдикційні провадження), четверта група вчених, які дотримуються управлінського підходу, виділяє декілька видів адміністративно-процесуальної діяльності, зокрема: 1) адміністративно-процедурну; 2) адміністративно-юрисдикційну [32, с. 171; 172, с. 139].

Отже, першочергово слід з’ясувати дефініцію цього явища з метою аналізу конкретних його різновидів у сфері надання медичних послуг.

Г. Філатова визначає адміністративну процедуру як нормативно - правове закріплення (правову модель) певних видів діяльності, що реалізуються в межах адміністративних правовідносин і відбиваються в певній, установленій законом, правовій формі [178, с. 52]. За визначенням В. Галунька, адміністративні процедури - це встановлений законодавством порядок розгляду і розв’язання органами публічної адміністрації індивідуальних адміністративних справ з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави [33, с. 92]. Е. Талапіна визначає адміністративну процедуру як нормативно врегульовану послідовно здійснювану діяльність органів виконавчої влади із реалізації прав та обов’язків, що забезпечує порядок прийняття владних управлінських рішень посадовими особами, розгляду й вирішення адміністративних справ [173, с.4]. О. Миколенко пропонує розглядати адміністративну процедуру як урегульовану адміністративно-процедурними нормами послідовність дій суб’єктів нормотворчої та правозастосовної діяльності, структурованих відповідними процедурними відносинами, щодо прийняття нормативно - правових актів управління та вирішення адміністративних справ [97, с.29].

Деякі науковці під адміністративними процедурами розуміють винятково зовнішню правозастосовну діяльність органів державної влади [72, с.25], інші включають у це поняття також і внутрішньоорганізаційні процедури [17, с. 62-63]. Проте в усіх наведених визначеннях адміністративні процедури розглядаються як нормативно встановлений порядок послідовно здійснюваних дій органів виконавчої влади, спрямованих на прийняття владних управлінських рішень і реалізацію повноважень посадових осіб, не пов’язаний із розглядом суперечок або застосуванням заходів примусу [30; 180, с. 695]. С. Овчарук, наголошує, що визначення змісту адміністративних процедур полягає не тільки у визначенні правил виконання посадовими особами завдань держави, але й у визначенні нюансів посади, які зумовлюють відповідні обов’язки, а це у свою чергу свідчить про неприпустимість посилань на «повноваження», які Законом України «Про державну службу» [132] ототожнюються з обов’язками, що є нічим іншим як нігілізмом [107, с. 105-106].

З думок вищенаведених науковців слідує, що адміністративна процедура - це передусім послідовність здійснення індивідуальних, конкретних управлінських, організаційних і технічних адміністративних дій. Тобто вона тісно пов’язана з формами діяльності публічних органів, установлюючи порядок здійснення останніх.

За нашим баченням, адміністративна процедура у сфері медичних послуг - це послідовність виконання індивідуальних, конкретних адміністративно-сервісних і управлінських, організаційно-правових і технічних адміністративних дій (які об’єднані в етапи й стадії), що здійснюються центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, щодо ліцензування медичних закладів, адміністрації медичних закладів, що виконують організаційно - технологічні медичні процедури (приймання пацієнтів, надання екстреної медичної допомоги, ведення медичної документації) та адміністративні процедури надання лікарями медичних послуг пацієнтам відповідно до медичних стандартів і клінічних протоколів.

Як зазначає З. Кунєва, адміністративні процедури можна поділити на будь-яку кількість більш дрібних процедур і елементарних дій, однак усе ж таки центральну позицію посідають саме адміністративні формальності як комплексність фактів, подій і чинників, що є необхідними й достатніми для прийняти рішення в окремій адміністративній справі [80, с. 156; 172, с.140].

Виділимо ознаки процедур надання адміністративних послуг: регламентація нормами адміністративного права; процесуальний характер діяльності уповноважених органів і посадових осіб; ініціативність (надаються за заявою осіб); наявність стадій, які мають часові, змістовні та процедурні особливості; формальне закріплення результатів процедури в письмовій формі у вигляді індивідуального правового акта (дозволу (ліцензії), посвідчення сертифіката тощо); правозахисна спрямованість [83, с.120]. У свою чергу О. Миколенко додає, що як вид юридичної процедури адміністративна характеризується такими ознаками: а) становить собою послідовність дій, яка регулюється нормами права та структурована відповідними правовідносинами; б) становить собою послідовність дій, що об’єднані спільною метою; в) має ієрархічну структуру; г) завжди перебуває в динаміці; д) має обслуговувальний характер [97; 147].

З цього слідує, що будь-яка адміністративна процедура в аналізованій сфері має відповідати загальним вимогам, що стосуються адміністративних послуг.

Сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники визначають наявність у діяльності публічних органів влади цілої низки адміністративних процедур [91, с.60], зокрема й щодо надання медичних послуг. Тож проаналізуємо деякі з них. При цьому слід пам’ятати, що кожна адміністративна процедура складається, по-перше, з нормативно-правого акта, який безпосередньо встановлює порядок їх здійснення та коло уповноважених суб’єктів із їх компетенцією, по-друге - етапи та процедурні аспекти її реалізації [154, с.119].

Основною адміністративною процедурою, яка прямо впливає на своєчасність і якість надання медичних послуг та є дієвим засобом попередження порушення стандартів їх надання, є ліцензування діяльності з медичної практики, що складається з певних проваджень, стадій, етапів та адміністративних дій, які стосуються зобов’язань як спеціальної медичної адміністрації, так і одержувачів адміністративних послуг, зокрема перша стадія передбачає окремі етапи для одержувача та адміністративного органу, які розділено на чітко прописані адміністративні дії.

Також існують процедури надання медичної допомоги іноземцям; у приймальному відділенні; у поліклініці; у травмпункті; у стаціонарному відділенні; алгоритму ведення медичної карти стаціонарного хворого за формою 003/о (історія хвороби); маршруту медичної документації тощо.

На прикладі локального наказу «Про розроблення нормативних документів з організації лікувально-діагностичного процесу» [113] Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні (далі - ВОДКЛ) наведемо приклади деяких адміністративних процедур надання медичної допомоги. До речі, керівництво лікарні прийняло рішення впровадити в їх роботу низку локальних документів, аналогів яким досі не розроблено навіть на рівні Міністерства охорони здоров’я України.

Процедура надання медичної допомоги на базі ВОДКЛ на догоспітальному етапі передбачає такі етапи:

1) хворий, що вперше звертається за медичною допомогою у ВОДКЛ, згідно зі встановленими вказівниками має звернутися в довідкове бюро (на рецепцію), розташоване на першому поверсі головного корпусу;

2) медичний працівник, який перебуває на рецепції, скеровує відвідувача лікарні: до приймального відділення, розташованого на першому поверсі нового корпусу, для надання невідкладної хірургічної та педіатричної допомоги цілодобово, для отримання консультативної амбулаторної допомоги лікарів-педіатрів і лікарів-хірургів - у позаробочий час, з метою планової госпіталізації після огляду спеціалістами поліклініки - з 08:30 до 16:12 щоденно, крім вихідних і святкових днів; до поліклініки, розміщеної у триповерховій будівлі, для отримання консультативної амбулаторної допомоги, для уточнення діагнозу та з метою огляду перед плановою госпіталізацією; до травмпункту (ліве крило головного корпусу) у разі наявності у хворого травм будь-якого характеру; за потреби проведення лабораторних або інструментальних обстежень - до відповідних відділень, у яких медичну допомогу надають згідно із затвердженими алгоритмами та технічними картами; у разі звернення до адміністрації або інших структурних підрозділів - відповідно туди;

3) при зверненні хворого до приймального відділення медичні працівники діють відповідно до Порядку надання медичної допомоги в приймальному відділенні ВОДКЛ;

4) при зверненні хворого до поліклініки медичні працівники діють відповідно до Порядку надання медичної допомоги в поліклініці ВОДКЛ.

5) при зверненні хворого до травмпункту медичні працівники діють відповідно до Порядку надання медичної допомоги в травмпункті ВОДКЛ.

6) у разі виникнення будь-яких позаштатних ситуацій медичний працівник рецепції має повідомити про це адміністрації закладу [113].

Як бачимо, означена процедура складається з 6 етапів, на кожному з яких діють локальні правила, підтверджені нормативно-правовими актами МОЗ України.

Порядок надання медичної допомоги у приймальному відділенні ВОДКЛ передбачає, що незалежно від показань до госпіталізації лікар приймального відділення має оглянути пацієнта протягом двох годин від моменту звернення. Сама процедура має такий вигляд: 1) пацієнти, направлені у приймальне відділенні з поліклініки для планової госпіталізації, звертаються на пост планової госпіталізації; 2) хворих, що звертаються в ургентному порядку (доставлені бригадою швидкої медичної допомоги або ті, що звернулися самостійно), обслуговують на ургентному посту приймального відділення; 3) хворих, які звернулися без направлення, обслуговують на ургентному посту приймального відділення; 4) хворих, які звернулися з крапельними інфекціями, оглядають у боксі крапельних інфекцій; 5) хворих, що надходять у приймальне відділення у вкрай важкому або термінальному стані, будь-хто з працівників приймального відділення з медичною освітою без попереднього узгодження з черговим лікарським персоналом госпіталізує у відділення анестезіології та інтенсивної терапії (новонароджених) [113].

Слід додати, що ця процедура складається з низки інших самостійних процедур, зокрема передбачаються обов’язки й необхідні дії лікарів, медичних сестер і допоміжного персоналу. Зокрема, медична сестра: проводить термометрію та огляд на шкірні висипи; заповнює титульні листки Медичної карти стаціонарного хворого (форма № 003/о); бере мазок на патогенну кишкову флору з позначкою про виконання на зворотному боці медичної карти стаціонарного хворого; при здійсненні маніпуляцій у приймальному відділенні вказує обсяг медичної допомоги в місцях для особливих позначок медичної карти стаціонарного хворого; реєструє хворого в журналі обліку прийому хворих до стаціонару та відмов у госпіталізації (форма № 001/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 № 110), [126] та ін.

Щодо встановлених адміністративних процедур діяльності лікаря - практика можна виокремити такі етапи: проведення первинного огляду хворого; збір анамнезу захворювання та анамнезу життя, опис плану обстеження та лікування в листку призначень; за потреби надання невідкладної допомоги із залученням до огляду завідувача відділення, здійснення необхідних призначень і викликів лікарів-консультантів за профілем; передання листку призначень для подальшої роботи постовій медичній сестрі (медична сестра робить вибірку з листка призначень та інформує хворого про час та обсяг додаткових обстежень); вивчення історії хвороби згідно з Алгоритмом ведення медичної карти стаціонарного хворого за формою 003/о до моменту виписування хворого зі стаціонару [113].

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 19.03.2014 №121 [129], якою було затверджено Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України та звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту [125].

Адміністративна процедура надання медичної допомоги іноземцям має такий вигляд: іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, постійно проживають на території України або які звернулися із заявою про визнання біженцем, отримують медичну допомогу, зокрема екстрену, на платній основі, якщо законодавством або міжнародними договорами України не передбачено інше. Якщо така особа застрахована - оплата послуг здійснюється страхувальником на основі розрахунку вартості, що надає заклад охорони здоров’я (у разі необхідності різницю доплачує пацієнт). Іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України, іноземцям та особам без громадянства, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, медична допомога надається за рахунок бюджетних коштів, передбачених на цю мету в державному та місцевих бюджетах. Зокрема медичне обстеження є безкоштовним [137]. Тобто, встановлюючи таку процедуру, передбачається, що іноземці отримують такі ж послуги, однак є особливості в їх оплаті.

У зв’язку з проведенням медичної реформи актуальною є процедура переходу від постатейного фінансування до системи оплати за надані послуги. Передбачається, що заклади будуть фінансово мотивовані використовувати доказові (ефективні) методи лікування, позбуватися непотрібних процедур, що зрештою вирішить проблему з надмірною кількістю ліжок та/або кількістю відділень. Підтримка приватного сектору є важливим кроком у розвитку системи оплати та управління галуззю [103].

Таким чином, адміністративні процедури у сфері медичних послуг в умовах сьогодення перебувають на етапі становлення. Відбувається утвердження й оновлення законодавства, медично-правової свідомості лікарів (зокрема тих, які перебувають на адміністративних посадах), що фіксує перехідний етап у цій сфері, коли старі традиції (так, деякі лікарі здійснюють медичні послуги за власним баченням) переплітаються з новими - досконалими й сучасними, коли надання медичної допомоги здійснюється згідно з медичними стандартами, клінічними протоколами, а заклади охорони здоров’я облаштовані відповідно до табелів матеріально-технічного оснащення.

Проведений вище аналіз дає змогу зробити підсумок про те, що адміністрація лікувальних закладів змушена самостійно розробляти і впроваджувати основи надання медичних послуг через пошук орієнтирів в актах законодавства. Сподіваємося, що медична реформа усуне цю проблему шляхом прийняття типових положень щодо здійснення аналізованої діяльності і при цьому максимально захистить споживача.

Наступне питання, на яке потрібно звернути увагу в межах цього підрозділу, - відповідальність у сфері надання медичних послуг.

Питання відповідальності в аналізованій сфері містить дві полярні площини - суспільної відповідальності кожного за стан власного здоров’я, що більшою мірою стосується медичної культури та медичної правосвідомості кожної людини, та індивідуальної й адміністративної відповідальності осіб, винних у порушенні правил надання медичних послуг.

В Основах законодавства в сфері охорони здоров’я [112] встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров’я є однією з гарантій права особи на охорону здоров’я. Так, особи, винні в порушенні законодавства про охорону здоров’я, зокрема і в сфері надання медичних послуг, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Однак розуміючи, що порушення встановлених правил надання медичних послуг стосується переважно адміністративної юрисдикції, дослідимо питання адміністративної відповідальності в цій сфері.

Зауважимо, що адміністративна відповідальність - це інститут адміністративного права, норми якого в їх аналізі та праксеологічній площині виконують певну інтегративну гносеологічну функцію. Цей інститут є своєрідним двобічним, спільним соціально-правовим субстратом, який єднає всіх суб’єктів адміністративно-деліктних відносин - правопорушника (має обов’язок понести позбавлення, передбачені статтею Особливої частини КУпАП санкції та пов’язані з цим процесуальні права) і компетентних органів державної влади та їх посадових осіб (мають обов’язок притягнути до адміністративної відповідальності правопорушника та пов’язані з цим процесуальні права) [14; 38; 62]. За думкою В. Коваленко, відносини відповідальності за порушення встановленого порядку і правил (адміністративно-деліктні відносини) виникають у разі порушення заборон, які встановлені Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими нормативними актами [38; 70].

Таким чином, адміністративну відповідальність у сфері надання медичних послуг можна визначити як обов’язок особи, яка порушила встановлений нормативно-правовими актами порядок надання медичних послуг, понести позбавлення організаційного або/та матеріального характеру, передбачені санкціями норм адміністративного права, з метою відновлення порушеного фізичного і психічного здоров’я особи, яка постраждала в результаті правопорушення, і недопущення здійснення таких дій у подальшому.

Відповідно адміністративна відповідальність у сфері надання медичних послуг виникає на підставі вчинення конкретним суб’єктом делікту, покарання за який передбачено законодавством.

Поняття адміністративного делікту (правопорушення) знайшло своє відбиття у ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи діяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, особисту чи громадську власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [62; 121]. У теорії права делікт (правопорушення) за ступенем суспільної небезпеки ділиться на злочини і проступки. Сферами вчинення правопорушень (злочинів і проступків) можуть бути економічні, військові, дорожньо- транспортні, податкові, митні тощо. Але в радянському праві такі «теорії» вважались хибними, адже для спрощення роботи соціалістичним органам усі проступки були названі адміністративними правопорушеннями та розміщені в одному кодексі - Кодексі України про адміністративні правопорушення [115, с. 757; 121].

Для початку проаналізуємо норми основ законодавства у сфері охорони здоров’я [112] щодо належності в цьому Законі підстав для адміністративної відповідальності. Зокрема це стаття 31 (несвоєчасність проходження працівниками обов’язкових медичних оглядів і шкідливі наслідки для здоров’я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов’язкового медичного огляду); стаття 37 (несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків); стаття 54 (відпуск лікарських засобів та імунобіологічних препаратів, які не дозволені для застосування спеціальним центральним органом виконавчої влади, а також непідтримання обов’язкового асортименту лікарських засобів та імунобіологічних препаратів); стаття 74 (недотримання кваліфікаційних вимог до осіб, які займаються певними видами медичної й фармацевтичної діяльності та народною медициною (цілительством) з порушенням установлених законодавством вимог тягне за собою відповідальність згідно із законом (стаття 46-2 КУпАП); стаття 78^-1 (порушення обмежень, установлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності (стаття 44 КУпАП).

Як бачимо, у сфері надання медичних послуг адміністративна відповідальність поки ще в основному Законі прямо не передбачається, а стосується лише окремих аспектів діяльності суб’єктів її надання.

Якщо говорити безпосередньо про КУпАП, то першочергово слід вказати, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені в ньому, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [28].

В аналізованій сфері такими порушеннями можна вважати [62]: порушення санітарних норм; випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам або без необхідних документів, передбачених законодавством; продаж лікарських засобів в аптечних закладах без рецепта в заборонених законодавством випадках; порушення правил перевезення пасажирів при наданні послуг з перевезення пасажирів; порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю; порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг; обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовника працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності - під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг; порушення законодавства про захист прав споживачів; порушення бюджетного законодавства; порушення законодавства про закупівлі; виконання робіт, надання послуг громадянам - споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил; порушення порядку надання іноземцям та особам без громадянства житла, транспортних засобів і сприяння в наданні інших послуг; перевезення пасажирів чи вантажів водієм, який не пройшов щозмінного передрейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів, або перевезення без проведення передрейсового контролю технічного стану транспортних засобів.

Таким чином, адміністративну відповідальність у цій сфері можна класифікувати залежно від суб’єкта делікту на адміністративну

відповідальність: 1) адміністрації медичного закладу; 2) працівників закладу охорони здоров’я (лікарів); 3) осіб, які організовують забезпечення медичного закладу різноманітними ресурсами; 4) пацієнта.

Керівники мають нести адміністративну відповідальність за

повсякденне управління закладами, визначати найефективніший спосіб організації надання медичних послуг. Їх фінансування може бути консолідоване на обласному рівні, щоб тільки один щабель влади міг планувати систему надання послуг і оптимізувати її, поки не будуть прийняті більш конкретні рішення [103].

Стосовно повноважень розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в аналізованій сфері КУпАП [62] передбачає, що це мають право робити: Головний державний інспектор України з контролю якості лікарських засобів та його заступники, головні державні інспектори з контролю якості лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та їх заступники, державні інспектори з контролю якості лікарських засобів. Варто відзначити, що здебільшого це штрафи в розмірі, який визначається від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян [28].

Слід додати, що на сьогоднішньому етапі розвитку українського суспільства й медико-правової науки на перший план щодо відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення виходить цивільно - правова відповідальність [28]. Однак, на нашу думку, вона має передбачати покарання і за медичні помилки.

Наразі гостро стоїть питання відповідальності медичних лабораторій (клініко-діагностичних) за розголошення відомостей про стан здоров’я споживача надаваної ними послуги (пацієнта). КУпАП не вирішує жодним чином цю проблему, а норми Кримінального кодексу України обмежуються покаранням за розголошення відомостей про захворювання вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Права клієнтів часто порушуються з боку медичного закладу в аспекті розголошення конфіденційної інформації. Зокрема пацієнт при оформленні послуг зі свого боку надає достовірну та контактну інформацію для отримання результатів дослідження, але тих результатів так і не отримує.

Як приклад: за умовами надання оплачених послуг строк виконання замовлення не має перевищувати 3-х днів (за відомостями з офіційного сайту за конкретним дослідженням). Проте, як часто буває, після тих 5 діб результатів так і не було отримано клієнтом (ні смс-оповіщення, ні текстового повідомлення на е-mail не було відправлено замовнику). Слід зазначити, що результати для особи мають досить велике значення, оскільки, наприклад, за рекомендацією лікаря вони мають терміновий характер, а тому клієнт чекає кожного дня кінцевого терміну їх виконання.

Найчастіше на звернення клієнта відповідають, що замовлення було виконано вчасно, проте в базі введена зовсім інша контактна інформація, і відомості про стан здоров’я були помилково відправлені іншому адресату. При цьому в лабораторній базі чомусь наявна правильна контактна інформація, а в загальній - зовсім інша. Представник кол-центру спочатку намагається довести, що вказані дані правильні, і що на бланку замовлення не друкується контактна інформація замовника, але погоджується, що з вини медичної лабораторії відбулось розголошення конфіденційної інформації.

Законодавство України, а саме Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» [112], передбачає, що пацієнт має право на таємницю щодо стану свого здоров’я, факту звернення за медичною допомогою, діагнозу, а також відомостей, одержаних при його медичному обстеженні (стаття 39-1). Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (стаття 40). Особи, винні в порушенні законодавства про охорону здоров’я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством (стаття 80 означеного Закону).

Право на таємницю про стан здоров’я належить до абсолютних прав, оскільки цьому праву кореспондує обов’язок всіх інших осіб, яким стало відомо вищезазначену інформацію, утримуватися від її поширення.

А відтак убачається в діях медичної лабораторії, по-перше, порушення умов договору надання послуг (неналежне їх виконання, оскільки результати отримані вчасно не були, а змоги їх отримати через офіційний сайт не було, оскільки дані клієнта не внесено до загальної бази, і фактично він не є користувачем послуг лабораторії), а по-друге - порушення права на таємницю про стан здоров’я. Оскільки за такі дії настає юридична, відповідальність, зокрема цивільно-правова (відшкодування матеріальної за неналежне виконання умов договору та моральної шкоди, завданої неправомірним розголошенням лікарської таємниці), урегулювання цього питання здійснюється на договірній основі.

Здебільшого в пацієнта немає варіантів вирішення цієї проблеми, оскільки медичний заклад застосовує дисциплінарну відповідальність до оператора кол-центру, який нібито не мав права стверджувати, що відбулось розголошення відомостей про стан здоров’я пацієнта, тим самим роблячи вигляд, що питання є вирішеним, а винні підлягли відповідальності. Тобто КУпАП потребує доповнення статтею, яка встановить відповідальність за порушення конфіденційності під час надання медичних послуг.

Вищенаведене дає змогу зробити такі висновки щодо адміністративних процедур і відповідальності у сфері надання медичних послуг:

1) необхідність розгляду питань щодо адміністративних процедур і відповідальності у сфері надання медичних послуг зумовлена передусім причинно-наслідковим зв’язком. За порушення встановленого правила передбачається покарання;

2) адміністративна процедура - це насамперед послідовність здійснення індивідуальних, конкретних управлінських, організаційних і технічних адміністративних дій; вона тісно пов’язана з формами діяльності публічних органів, установлюючи порядок здійснення останніх та в аналізованій сфері має відповідати загальним вимогам, що стосуються надання адміністративних послуг;

3) адміністративні процедури у сфері медичних послуг в умовах сьогодення перебувають на етапі становлення у зв’язку з оновленням законодавства та відсутністю конкретних правил діяльності суб’єктів охорони здоров’я під час надання медичних послуг;

4) основною адміністративною процедурою, яка прямо впливає на своєчасність і якість надання медичних послуг та є дієвим засобом попередження порушення стандартів їх надання, є ліцензування діяльності з медичної практики, що складається з певних проваджень, стадій, етапів та адміністративних дій, які стосуються зобов’язань як спеціальної медичної адміністрації, так і одержувачів адміністративних послуг, зокрема перша стадія передбачає окремі етапи для одержувача та адміністративного органу, які розділено на чітко прописані адміністративні дії;

5) функціональними процедурами є надання медичної допомоги іноземцям; у приймальному відділенні; у поліклініці; у травмпункті; у стаціонарному відділенні; алгоритму ведення медичної карти стаціонарного хворого за формою 003/о (історія хвороби), маршруту медичної документації тощо;

6) питання відповідальності в аналізованій сфері містить дві полярні сфери - суспільної відповідальності кожного за стан власного здоров’я, що більшою мірою стосується медичної культури та медичної правосвідомості кожної людини, та індивідуальної й адміністративної відповідальності осіб, винних у порушенні правил надання медичних послуг;

7) порушення встановлених правил надання медичних послуг стосується більшою мірою адміністративної юрисдикції, відповідно адміністративну відповідальність у сфері надання медичних послуг можна визначити як обов’язок особи, яка порушила встановлений нормативно - правовими актами порядок надання медичних послуг, понести позбавлення організаційного або/та матеріального характеру, передбачені санкціями норм адміністративного права, з метою відновлення порушеного фізичного і психічного здоров’я особи, яка постраждала в результаті правопорушення, і недопущення здійснення таких дій у подальшому;

8) адміністративну відповідальність у сфері надання медичних послуг можна класифікувати залежно від суб’єкта делікту на адміністративну відповідальність: 1) адміністрації медичного закладу; 2) працівників закладу охорони здоров’я (лікарів); 3) осіб, які організовують забезпечення медичного закладу різноманітними ресурсами; 4) пацієнта;

9) наразі гостро стоїть питання відповідальності медичних лабораторій (клініко-діагностичних) за розголошення відомостей про стан здоров’я споживача надаваної ними послуги (пацієнта), оскільки право на таємницю про стан здоров’я належить до абсолютних прав, адже цьому праву кореспондує обов’язок всіх інших осіб, яким стало відомо вищезазначену інформацію, утримуватися від її поширення. КУпАП не вирішує жодним чином цю проблему, а тому потребує доповнення статтею, яка встановить відповідальність за порушення конфіденційності під час надання медичних послуг, а також покарання за медичні помилки.

Отже, адміністративні процедури у сфері медичних послуг - це послідовність здійснення індивідуальних, конкретних адміністративно- сервісних і управлінських, організаційно-правових і технічних адміністративних дій (які об’єднані в етапи й стадії), що виконуються центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я щодо ліцензування медичних закладів, адміністрації медичних закладів, які виконують організаційно-технологічні медичні процедури (приймання пацієнтів, надання екстреної медичної допомоги, ведення медичної документації) та адміністративні процедури надання лікарями медичних послуг пацієнтам відповідно до медичних стандартів і клінічних протоколів.

У разі порушення правил, установлених конкретною процедурою надання медичних послуг, передбачається покарання у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності, що виникає на підставі вчинення конкретним суб’єктом делікту у сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різних різновидів медичної допомоги), за яке передбачено законодавством покарання. Її сутність полягає в обов’язку особи понести певне позбавлення. КУпАП має бути доповнено статтею, яка встановить відповідальність за порушення конфіденційності під час надання медичних послуг; відповідальність суб’єктів за медичні помилки; відповідальність пацієнта в разі грубого порушення своїх зобов’язань під час надання йому медичних послуг.