СКАРЛАТИНА

Синоніми: багрова лихоманка, гариця; лат.— scarlatina. Гост­ре інфекційне захворювання, що проявляється ангіною, дрібно- крапчастим висипом, загальною інтоксикацією.

Актуальність визначається значним поширенням інфекції, де- зорганізуючим впливом на життя дитячих закладів та молодших класів шкіл.

(до 0,1 % і навіть менша), тому зменшилась її гострота як проб­леми клінічної, але повною мірою збереглась гострота проблеми епідеміологічної, оскільки відносно легкий перебіг не вплинув на зниження захворюваності. Серед дитячих інфекцій вона й досі посідає одне з перших місць. В Україні рівень захворюваності ста­білізувався і становить близько 100 на 100 000 населення.

Етіологія. Збудником прийнято вважати streptococcus pyoge­nes — гемолітичний стрептокок серогрупи А, що налічує понад 60 серологічних варіантів. Стрептококи утворюють кілька токсинів: O- і S-стрептолізини, лейкоцидин, цитотоксин і 4 типи еритрогені- нів. В Україні зараз переважають збудники І та IV сероварів. Че­рез деякий час «провідні» типи можуть змінюватись і не виклю­чена можливість того, що з нарощуванням частоти виділення «про­відних» сероварів збільшується і кількість хворих на скарлатину в цій місцевості. Деякими авторами визнається етіологічна роль «скарлатинозного вірусу». Можливо, стрептокок, що викликає скарлатину, інфікується лізогенізуючим бактеріофагом, який в свою чергу спонукає до вироблення еритрогенного токсину. Це по­ложення може об’єднувати вірусну та стрептококову теорії етіоло­гії скарлатини.

Збудник скарлатини тривалий час зберігається поза організ­мом — кілька днів виживає на предметах зовнішнього середовища, на носовичках, кілька тижнів — у висушеному слизі із зіва. Добре протистоїть висушуванню, нагрівання при 60 ^oC веде його до заги­белі тільки через ЗО хв. Розчини дезинфектантів у звичайно за­стосовуваних концентраціях інактивують стрептокок протягом кількох хвилин.

Патогенез. Вхідними ворітьми інфекції є слизова оболонка глотки та зіва. Можливе проникнення збудника через ушкоджені зовнішні покриви, що призводить до ранової, опікової, післяполо­гової скарлатини. До місцевого катарального запалення додається некроз. Стрептококи лімфатичним шляхом проникають у регіо- нарні лімфатичні вузли, що призводить до лімфаденіту. З проник­ненням стрептококів у кров пов’язаний септичний компонент скарлатини — гарячка, головний біль, блювання. Значна роль у патогенезі скарлатини належить явищам алергічного порядку.

Інкубаційний період становить 2—7 днів, але він може скоро­чуватись до 1 дня і навіть кількох’ годин або подовжуватися до 12 днів.

Гострий початок: головний біль, нудота, підвищення температу­ри тіла, потім гостра ангіна, «малиновий» язик, дрібнокрапчастий висип по всьому тілу, крім носогубного трикутника, а через кіль­ка днів — пластинчасте злущення шкіри — класичні клінічні озна­ки скарлатини.

Сприйнятливість складає 35—40 %. Діти , перших 3 міс життя не сприйнятливі до скарлатини, у другому півріччі життя сприй­

нятливість поступово зростає до кінця 1-го і початку 2-го року 7КИТТЯ. Ось чому, якщо інфікуються діти ясельного віку, це що­разу закінчується захворюванням. Серед дітей 3—6 років хворіє тільки половина інфікованих, тобто що старші люди, то менша у них сприйнятливість.

Після перенесеної хвороби і прихованої імунізації внаслідок носійства виникає антитоксичний і антибактеріальний імунітет. При застосуванні для лікування скарлатини великих доз антибіо­тиків напруженість імунітету буває меншою, з чим пов’язують по­вторні захворювання, частота яких за останні роки зросла до 10-16 %.

Джерелом збудника є людина з будь-якими проявами захворю­вання і здорові носії. Хворий на скарлатину стає небезпечним для оточуючих з перших годин захворювання і зберігає цю небезпеку протягом усього періоду хвороби з максимальними проявами за- разності в перші 10—12 днів. Можливі зараження і від рекоива- лесцентів’, особливо, якщо вони мали клінічні ускладнення під час хвороби (отит, рцніт, синусит та ін.). Тривалість періоду їх епіде­міологічної небезпеки не встановлено.

Механізм передачі переважно крапельний. Мають певне зна­чення як чинники передачі предмети, які забруднюються слиною чи носоглоточним слизом хворого і здійснюють перенос збудника до здорової людини. Цими предметами можуть стати рушники, но­совички, іграшки, посуд, іноді — їжа. Але навіть при контамінації харчових продуктів (молоко, морозиво, кондитерські вироби) збуд­ник проникає в організм не через травний канал, а через слизову оболонку мигдаликів. Зараження може відбуватись і при прямому контакті з хворим (поцілунок). Однак треба пам’ятати, що пере­дача збудника через різні предмети має другорядне значення.

Захворюваність на скарлатину неоднакова у людей різного ві­ку. Частіше хворіють діти від 2 до 6—7 років. У дітей віком по­над 16 років і дорослих скарлатина зустрічається рідко.

Практично можливість захворювання вичерпується до 20 ро­ків. Чоловіки і жінки хворіють однаково часто. Захворюваність жителів міста у 5—8 разів перевищує захворюваність жителів села через постійну наявність у місті сприйнятливих осіб, інтен­сивність міграційних процесів і великого скупчення людей. Пе­ріодичні підйоми рівня захворюваності реєструються на різних територіях з інтервалом у 4—5 або 6—7 років.

Характерною для скарлатини є осіння сезонність з максимумом захворювань у жовтні-листопаді, що пояснюють створенням нових

дитячих неімунних колективів і заносом у них збудника здоровими носіями чи хворими з «малими» формами.

Протиепідемічні заходи. Про кожного хворого на скарлатину до CEC надсилають повідомлення (ф. 058/у). Госпіталізацію про­водять за клінічними й епідеміологічними показаннями. Обов’яз­ковій госпіталізації підлягають хворі з важким перебігом скарла­тини, ті, що живуть у сімейних гуртожитках, за наявності в сім’ї чи комунальній квартирі інших дітей віком від 3 міс до 7 років, що не хворіли на скарлатину, і школярів 1—2-х класів, а також дорослих, що працюють у дитячих дошкільних закладах, 1—2-х класах школи, хірургічних, пологових відділеннях, лікарнях і по­ліклініках для дітей, молочних кухнях.

Ізоляція хворого продовжується не менше ніж 10 днів від по­чатку захворювання.

Заслуговує на увагу спеціальний режим скарлатинозного від­ділення: палати мають заповнюватися протягом 1—2 днів,.у пала­тах бажано розміщати не більше ніж 3—6 хворих. Хворих з ускладненнями клінічного перебігу розміщують окремо.

Реконвалесцентів-дітей, що відвідують дитячі заклади і перші два класи школи, допускають у колективи через 22 дні від почат­ку захворювання. Рекоивалесцентів-дорослих, що працюють у на­званих закладах, переводять на 12 днів після клінічного одужан­ня на іншу роботу, де вони не є епідемічно небезпечними.

Тих дітей, що спілкувалися з хворим удома, не допускають у колектив дитячих закладів чи 1—2-х класів школи протягом 7 днів. За дорослими, що працюють у названих закладах, здій­снюють 7-денний медичний нагляд (без усунення від роботи).

Якщо хворий залишається вдома, терміни нагляду та каранти­ну збільшуються до 17 днів.

У дитячому колективі встановлюють карантин на 7 днів із що­денними оглядом зіва та шкіри і термометрією. Виявлених хворих ізолюють від колективу на 12 днів.

В осередку проводять поточну дезинфекцію.

Специфічну терапію проводять бензилпеніциліном, феноксиме- тгілпеніциліном, оксациліном. Цими ж препаратами можна прово­дити і термінову профілактику скарлатини.

Способів санації носіїв поки що не розроблено.

Специфічна профілактика не розроблена. Ослабленим дітям, які спілкувалися із хворим, вводять гамма-глобулін.

Епідеміологічний нагляд включає постійне стеження за дотри­манням санітарно-протиепідемічного режиму в дитячих закладах та правил прийому дітей у колективи після тривалої відсутності.