МЕНІНГОКОКОВА ІНФЕКЦІЯ

Синоніми: епідемічний цереброспінальний менінгіт; лат.— me­ningitis Cerebrospinalis epidemica. Гостре інфекційне захворю­вання, яке характеризується поліморфізмом клінічних проявів, по­ширеним здоровим носійством збудника, інколи важким уражен­ням мозкових оболонок.

Актуальність менінгококової інфекції визначається значним по­ширенням її в усіх країнах світу. Найвищу захворюваність на менінгококовий менінгіт протягом ЗО останніх років відзначають у країнах Африки, які увійшли до так званої зони менінгіту. В окре­мих країнах цього регіону в роки епідемічних підйомів захворю­ваність досягала 200—500 випадків менінгіту на 100 000 населення. На інших континентах захворюваність підтримується на невисоко­му рівні — 0,5—4,0 на 100 000 населення.

У колишньому Радянському Соїозі рівень захворюваності на менінгококову інфекцію протягом останніх 15 років становив 3,8— 9,2 на 100 000 населення. Показники летальності при таких фор­мах, як цереброспінальний менінгіт і менінгококцемія, досягають 10 %, а при несвоєчасній діагностиці — 50 %.

Етіологія. Збудник менінгококової інфекції — Neisseria menin­gitidis — має десять серологічних’ груп: А, В, C, D, X, У, Z, 29Е, 135 W і N. Найбільш поширена група А, потім ідуть В і С. Менін­гококи є нерухомими грамнегативними мікроорганізмами діамет­ром 0,6—0,8 мкм. Менінгококи — аероби, але інколи їх ріст сти­мулюється в атмосфері з підвищеною концентрацією CO₂. В маз­ках, виготовлених з інфікованого матеріалу, менінгококи мають вигляд кавових зерен, розташованих попарно, тетрадами або по одному, нерідко внутрішньоклітинно. Майже всі менінгококи, за винятком серогрупи В, мають капсулу. При вирощуванні на штуч­них поживних середовищах менінгококи мають овальну або круг­лу форму, розташування їх у мазках безладне, за розміром вони різні.

У хворих на менінгококовий менінгіт, яких лікували антибіоти­ками, інколи виділяють L-форми менінгокока, які є однією з при­чин затяжного перебігу цієї хвороби і зниження ефективності ан- тибіотикотерапії.

Менінгококи малорезистентні в навколишньому середовищі, швидко гинуть при висиханні, дії 1 % розчину фенолу, 1 % хлор­аміну та інших дезинфікуючих речовин. При кімнатній температурі у висушеному мокротинні вони гинуть через 3, при 0 ^oC — через З—5 днів, у вологому середовищі при температурі 35 ^oC — через 5 хв.

У менінгококів може розвиватися резистентність до деяких лі­карських препаратів, особливо до сульфаніламідних.

У природних умовах менінгококи патогенні тільки для люди-

ни. В лабораторії їх вірулентність перевіряють на білих мишах та курячих ембріонах.

Патогенез. Мбнінгокок проникає в організм через слизову обо­лонку дихальних шляхів. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. У більшості випадків зараження супроводжується розвит­ком короткочасного здорового бактеріоносійства, рідко виникають інші форми захворювання: менінгококовий менінгіт, менінгококце- мія (сепсис), менінгококовий назофарингіт, пневмонії, ендокарди­ти, артрити.

Носійство менінгококів практично здоровими людьми зустрічає­ться досить часто. В періоди епідемічних підйомів менінгокок ви­діляли у 35—43 %, при спорадичній захворюваності — менше ніж у 1 % здорових осіб. Найвищий рівень носіїв виявляють у сім'ях хворих на Mejι⅛ιιι^κomιfl.,MeκLHriτ. Носійство менінгококів на слизовїй~оСюлонці носоглотки може не супроводжуватися видими­ми порушеннями стану організму, але інколи воно проявляється специфічним назофарингітом, ринітом та іншими ознаками інфек­ції.

Поширеність менінгококового фарингіту точно не встановлена. В осередках генералізованих форм менінгококової інфекції він становив 15—28 % від числа усіх інфікованих осіб.

Менінгококовий менінгіт виникає у невеликої кількості інфіко­ваних осіб. Розвитку цієї форми інфекції сприяють такі умови: по­слаблення резистентності внаслідок дії несприятливих чинників навколишнього середовища, наявність супутніх важких хвороб або імунодефіцитного стану. В цих випадках менінгококи із носоглот­ки по лімфатичних, нервових шляхах або гематогенно проникають у спиномозковий канал, спричинюючи клініку гнійного менінгіту або навіть менінгококцемії.

Сприйнятливість людей до зараження менінгококами є загаль­ною. Однак генералізовані форми менінгококової інфекції розви­ваються не більше ніж у 0,1 % інфікованих осіб, що залежить від особливостей індивідуального реагування. Після перенесеної ме­нінгококової інфекції в крові з’являються специфічні антитіла (аглютиніни, преципітини), підвищуються бактерицидні властивос­ті крові та фагоцитарна активність лейкоцитів.

Специфічний імунітет формується не тільки у хворих, але й у здорових носіїв збудника. Антитіла, що циркулюють у кровяному руслі, забезпечують резистентність органі-зму до менінгококів, дія цих антитіл значною мірою спрямована проти групоспецифічних полісахаридів менінгококів.

Антитіла до менінгококів або їх антигенів можна виявити за допомогою таких тестів.

1. Залежна від комплементу бактерицидна реакція антитіл — реакція зв’язування комплементу.

2. Реакція гемаглютинації. Ця реакція являє собою високочут-

ливий метод виявлення групоспецифічних менінгококових ПОЛІСИ’ харидів за умови сенсибілізації еритроцитів очищеними полісаха­ридами. Цим методом виявляють головним чином антитіла IgM, а отриманий результат носить напівкількісний характер.

3. Кількісна реакція осадження. За допомогою цієї реакції ан­титіла виявляють незалежно від того, до якого класу імуноглобу- лінів їх відносять. Однак ця реакція малочутлива і технічно дуже складна.

4. Радіоімунний метод. Позначений радіонуклідом комплекс по­лісахаридів з антитілами осаджують сульфатом амонію, що до­зволяє визначити усі антитіла до менінгококового полісахаридиого антигену незалежно від їх імунологічного класу. Кількість анти­тіл виражають у мікрограмах білка антитіл на 1 мл сироватки. Дані польових випробувань свідчать про те, що необхідна концент­рація білків антитіл для захисту від інфекцій, спричинених менін­гококами груп А і С, становить 1—2 мкг на 1 мл сироватки.

Джерело збудника інфекції — хвора людина або бактеріоносій. Епідеміологічна роль різних форм менінгококової інфекції неодна­кова.

Механізм передачі збудника — крапельний. Збудники, які міс­тяться в носовій частині глотки, виділяються з крапельками слизу при диханні, кашлі, чханні та розмові. У закритих колективах (ди­тячі дошкільні заклади, інтернати, казарми) інфікованість пов’я­зана з тіснотою, скупченістю людей, їх тривалим спілкуванням. Крапельний механізм передачі при менінгіті є менш активним, ніж при грипі, віспі, кору. Нестійкість менінгококів на об’єктах навко­лишнього середовища пояснює'неможливість передачі збудника пиловим шляхом і дуже обмежену можливість поширення його че­рез продукти харчування, воду та побутові предмети.

Особливості епідемічного процесу. За даними ВООЗ, менінго­кокова інфекція реєструється у понад 150 країнах світу. Однак рівень захворюваності дуже різниться на різних континентах та в окремих країнах. У колишньому CPCP епідемічний підйом продов­жувався протягом 15 років, максимальний показник (9,2) на 100 000 населення був зареєстрований у 1972 р., відносне зростання захворюваності Спостерігалося також у 1984 р. (7,4 на 100 000 на-

селения). Мінімальні показники зафіксовано в останні 3 роки (4,3 на 100 000 населення).

Менінгококовій інфекції притаманна періодичність з великою міжепідемічною амплітудою — 4—11 років.

У переважній більшості країн захворюваність на менінгококову інфекцію максимально підвищується у лютому-березні, незалеж­но від географічного розташування країни та її кліматичних умов.

Менінгококова інфекція зустрічається серед населення усіх ві­кових груп. Однак в останні роки серед тих, хто захворів на ме­нінгококову інфекцію, основну масу становили діти у віці до 14 років, на них приходилося майже у всіх країнах понад 80 % від загальної кількості хворих.

Носійство менінгококів частіше виявляють у дорослих. Жінки хворіють на менінгококовий менінгіт рідше, ніж чоловіки.

Менінгококовій інфекції притаманний низький індекс осередко- вості. В період епідемічних спалахів близько 20 % осередків було пов’язано з повторними випадками захворювань. Зростанню індек­су осередковості сприяє тривале тісне спілкування людей у закри­тих приміщеннях при підвищеній вологості повітря в них і відсут­ності вентиляції. Цим пояснюють більш високий рівень захворю­ваності на менінгіт у казармах, деяких стаціонарах, училищах тощо.

Специфічна терапія — антибіотики: левоміцетин, ампіцилін, ри- фампіцин. Проводять також патогенетичне лікування.

Специфічну профілактику проводять з метою запобігання ви­никненню нових захворювань в осередках менінгококової інфек­ції.

З профілактичною метою щеплення проводять на територіях, де показник захворюваності перевищує 2 на 100 000 населення.

Щепленню підлягають: а) діти від 1 до 7 років включно; б) студенти перших курсів інститутів, технікумів, ПТУ, тимчасові робітники та інші особи, які приїхали з різних міст в організовані колективи і об’єднані спільним проживанням у гуртожитках (щеп­лення бажано робити у період формування колективів); в) діти, яких приймають у дитячі будинки, учні 1-х класів шкіл-інтерна- тів.

При різкому підвищенні захворюваності і показнику понад 20 на 100 000 населення проводять масове щеплення всього насе­лення у віці до 20 років.

З метою екстреної профілактики вакцину вводять в осередку інфекції у перші 5 днів після виявлення першого випадку захворю­вання з генералізованОю формою менінгококової інфекції.

Щепленню підлягають: особи, які перебували з хворим у дитя­чому закладі, сім’ї, класі, квартирі, гуртожитку, в дружніх кон­тактах; б) особи, які вперше поступають у колектив — осередок інфекції (вакцину їм вводять за тиждень до приходу в колектив);

в) студенти першого курсу середніх і вищих навчальних закладів при виникненні захворювань із генералізованою формою менінго­кокової інфекції на першому курсі або на старших курсах; г) сту­денти старших курсів, які спілкувалися з хворими у групах чи кімнатах гуртожитку; д) діти, школярі, учні СПТУ та інші особи, які спілкувалися з хворим у сільському населеному пункті, в яко­му протягом останніх 3 років не реєструвались захворювання.

Повторне щеплення тим самим особам проводять не частіше ніж 1 раз на 3 роки. В імунізованому колективі карантин не вста­новлюють, бактеріологічне обстеження та імуноглобулінопрофілак- тику особам, які спілкувалися, не проводять (крім дітей у віці до 1 року).

Протиепідемічні заходи. Обов’язковій реєстрації з надсиланням термінового повідомлення до CEC підлягають випадки г.енердлізсь-^ ваної форми менінгококової, інфекції: менінгококовий (епідемічний церебрЬспТнальнйй) менінгіт, менінгококовий сепсис, а також бак­теріологічно підтверджені менінгококові назофарингіти. При ви­явленні 5 (і більше) випадків генералізованої форми менінгококо­вої інфекції подають позачергове донесення в ^Міністерство охоро­ни здоров’я^країни в устаїїсГвТГеному'порядку.

Хворих з генералізованою формою менінгококової інфекції або в разі підозри на неї негайно госпіталізують у спеціалізовані від­ділення інфекційних лікарень, а при їх відсутності — в бокси або напівбокси.

Хворих З бактеріологічно підтвердженим MeHiHrOKOKQKHML. Iia- зофарингітом, виявлених в осередках інфекції, залежно від важ­кості “клГнічного перебігу госпіталізують в інфекційні лікарні або ізолюють_ вдома, якщо в сім’ї або квартирі немає більше "дітей дошкільного віку та осіб, які працюють у дитячих дошкільних за­кладах, а також є умови для проведення регулярного медичного нагляду і лікування.

Виписку із стаціонари хворих з генералізованою формою ме­нінгококової інфекції та хворих на менінгококовий назофарингіт проводять після повного клінічного одужаннябез бактеріологіч­ного обстеження на носі'иство' менінгококів.

Евконвалеспентів менінгококової інфекції допускають у дитячі дошкільні заклади, школи, школи-інтернати, санаторії та навчаль­ні заклади після одного негативного результату бактеріологіч.ного обстеження, проведеного не раніше ніж через дТднівПшсля випис- кидз_стаціонара або одуження хворого на на§б^арїГнТТг~уДїЖї7

Профілактичні щеплення реконвалесцентам, які перенесли ме­нінгококову інфекцію генералізованої форми, роблять через 6 міс після одужання* тим, хто переніс менінгококовий назофарингіт,—~ через^2 міс, носіям — через 1 міс після звільнення від збудника.

Після госпіталізації хворого з генералізованою формою менін­гококової інфекції необхідно передусім визначити межі осередку,

виявити осіб, які_спілкувалися з хворим, уточнити тривалість і б ЛизккгсТь'сп]лкувадйя. У дитячих дошкільних закладах, дитячих будинках,' школах-інтернатах, дитячих санаторіях, школах (кла­сах) установлюють карантин на термін 10 днів від моменту ізо- лящХдктанншго хворого.^-Протягом цього терміну забороняють прийом нових і тимчасово* відсутніх дітей, а також перевод дітей і персоналу з однієї групи (класу) в іншу. Всі особи, які спілку­валися з хворим у колективі, сім’ї (квартирі), підлягають медич­ному огляду (в колективі — обов’язково за участю отоларинголо­га). Особливу увагу приділяють виявленню осіб з хронічними за­пальними явищами в носоглотці та осіб, які мають «алергічні» висипи на шкірі.

При наявності патологічних змін • у носоглотці хворих ізолю­ють від колективу, а осіб, які спілкувалися з ними в сім’ї, не до­пускають у дитячі колективи і школи до встановлення діагнозу. Осіб з підозрілими висипами на шкірі госпіталізують для виклю­чення менінгококцемії.

В осередках здійснюють клінічне спостереження з оглядом но­соглотки, шкірних покривів і щоденну термометрію протягом 10 днів (термін карантину).

Дітям у віці до 1 року, які спілкувалися з хворими, у яких діагностовано геїіералізОвану форму менінгококової інфекції, з профілактичною метою вводять нормальний імуноглобулін у дозі 1,5 мл, а у віці від 2 до 7 років включно — 3 мл. Препарат вводять внутрішньом’язово, одноразово, не пізніше 7-го дня після реєстра­ції першого випадку захворювання.

Проводять бактеріологічне обстеження: а) в дитячих закла­дах— дітей, які спілкувалися з хворими, обслуговуючий персонал закладу; в) у школах — учнів та викладачів класу, в якому вияв­лено хворого; в) у школах-інтернатах — учнів та викладачів кла­су, а також учнів, викладачів та вихователів, які спілкувалися з хворим у спальній кімнаті; г) у сім’ях, квартирах — усіх осіб, які спілкувалися з хворим; д) у вищих, середніх навчальних закла­дах, ПТУ в разі виявлення випадку захворювання на першому курсі — викладачів і студентів усього курсу; на старших курсах — тільки тих, хто спілкувався з хворим у навчальній групі та кімнаті гуртожитку.

У дитячих закладах бактеріологічне обстеження осіб, які спіл­кувалися з хворим, проводять не менше як 2 рази з інтервалом у 3—7 днів, в інших колективах — одноразово.

Носіїв менінгококів, виявлених при бактеріологічному обсте­женні в дитячих дошкільних колективах, школах-інтернатах та інших дитячих закладах, виводять із колективу на період прове­дення санації. Із колективу дорослих, у тому числі з навчальних закладів, носіїв не ізолюють.

Носіїв менінгококів — дітей та дорослих, виявлених у сімейних

осередках, не допускають у дитячі дошкільні заклади, школи, шко- ли-інтернати, санаторії та інші дитячі заклади. Бактеріологічне обстеження колективів, які відвідували ці носії, не проводять.

При виявленні носія менінгококів серед хворих соматичних стаціонарів його необхідно ізолювати в бокс або напівбокс. При відсутності можливості ізолювати носія обов’язковим є курс сана­ції. Персонал відділення підлягає однократному бактеріологічно­му обстеженню, виявлених носіїв не допускають до роботи на час проведення санації.

Хворих на гострий назофарингіт (бактеріологічно не підтвер­джений), виявлених в осередку менінгококової інфекції, необхідно лікувати за призначенням лікаря, який поставив діагноз. Із дитя­чих дошкільних колективів цих хворих ізолюють на час лікування і допускають у колектив тільки після зникнення гострих явищ.

Через 3 дні після закінчення курсу санації носіїв однократно бактеріологічно обстежують і при наявності одного негативного бактеріологічного аналізу їх допускають у колектив.

При тривалому носійстві (понад 1 міс) і відсутності вогнище­вих змін у носоглотці*носія допускають у колективну якому його було виявлено.

Заключну дезинфекцію в осередках не проводять. Не підлягає дезинфекції і транспорт, який перевозить хворих. У приміщенні проводять щоденне вологе прибирання, його часто провітрюють, опромінюють ультрафіолетовими та бактерицидними лампами.

У період сезонного підвищення захворюваності забороняються великі зібрання дітей на видовищних заходах, подовжуються пе­рерви між сеансами у кінотеатрах.

Серед населення постійно проводять широку роз’яснювальну роботу про необхідність раннього звернення до лікаря.

Епідеміологічний нагляд включає такі заходи: 1) стеження за захворюваністю і летальністю від менінгококової інфекції та гній­них менінгітів іншої етіології; 2) спостереження за масивністю циркуляції менінгококів серед населення та їх властивостями; 3) імуноепідеміологічне обстеження з метою виявити групи най­більшого ризику захворювання; 4) епідеміологічний аналіз ситуа­ції та оцінка ефективності впроваджуваних заходів.