ОРНІТОЗ ТА ІНШІ ХЛАМІДІЙНІ ІНФЕКЦІЇ

Синоніми: хвороба папуг, лат.— ornithosis. Хламідіози — це група етіологічно споріднених антропонозних та зоонозних інфек­цій. їх спричинюють патогенні облігатні внутрішньоклітинні збуд­ники роду Chlamidia, які належать до 3 видів: C.

Збудники усіх 3 видів мають спільні (родоспецифічні) антиген­ні властивості, але при цьому різняться за деякими генетичними, біохімічними, антигенними та культуральними властивостями.

Актуальність. Хламідії досить поширені в природі, їх виявля­ють у багатьох видів теплокровних, а також у риб, амфібій, чле­

нистоногих, молюсків та вищих рослин. Головними хазяїнами хла- мідій залишаються людина, ссавці багатьох видів та птахи.

Найбільше медико-соціальне значення мають хламідіози, що їх спричинюють представники C. trachomatis — збудники трахоми, кон’юнктивітів, урогенітальної патології, пневмоній новонародже­них, венеричної форми синдрому Рейтера та ін.

Вид C. psittaci об’єднує збудників хвороб птахів (орнітоз) та деяких ссавців (ензоотичний аборт, пневмонія, артрит, кон’юнкти­віт, гастроентерит, генералізований хламідіоз зоонозної природи).

Збудники цього виду хламідій здатні спричинювати у людини різноманітні форми патології.

У 1989 р. був офіційно визнаний новий вид хламідій — C. pneu­moniae, який об’єднує збудників респіраторної патології антропо- нозної природи. Провідна нозологічна форма — дрібноосередкова, або інтерстиціальна, пневмонія. Напевно, даний хламідіоз має гло­бальне поширення і маскується під різними діагнозами. Поперед­ні дані сероепідеміологічних досліджень свідчать про інтенсивну циркуляцію C. pneumoniae серед населення різних територій.

Етіологія. Орнітоз — одна з найбільш повно вивчених і досить поширених хламідійних інфекцій зоонозної природи.

Збудник орнітозу Chlamidia psittaci є представником мікроор­ганізмів, які дуже поширені в природі. Він має круглу форму, роз­мір близько 300—450 нм, культивується на курячих ембріонах і різних культурах клітин та тканин. Для експериментів використо­вують білих мишей, які чутливі до хламідій. Основними формами мікроорганізму є елементарні тільця (інфекційні форми) та рети­кулярні, або ініціальні, тільця (вегетативні форми). Виділяють також проміжні форми нормального розвитку мікроорганізму (пе­рехідні тільця).

Взаємодія збудника з клітиною хазяїна передбачає цикл роз­витку мікроорганізму і деструкцію його у фаголізосомах та L- трансформацію. Основні етапи складного циклу розвитку збудни­ка орнітозу, як і інших хламідій, такі: контакт елементарного тіль­ця з поверхнею чутливої клітини, проникнення його у цитоплазму шляхом ендоцитозу, перетворення ретикулярних тілець через про­міжні форми на елементарні тільця нового покоління.

Цикл розвитку здійснюється у цитоплазматичному включенні, яке являє собою ендоцитозну вакуолю, обмежену від цитоплазми мембранними структурами, первинно утвореними плазматичною мембраною клітини-хазяїна. Оскільки розмноження мікроорганіз­мів відбувається несинхронно, то цитоплазматичні включення одно­часно містять різні форми. Середня тривалість циклу розвитку мікроорганізму — 40—48 г.

Збудник орнітозу, як і інші хламідії, проявляє обмежену ме­таболічну активність, яка виявляється у період його внутрішньо*

клітинного розвитку. Це внутрішньоклітинний паразит, енергоза- лежний від клітини-хазяїна.

Для збудника орнітозу характерна наявність загального для всіх хламідій групоспецифічного та видоспецифічного антигенів. Видоспецифічний антиген — термолабільний, локалізується в обо­лонці елементарних тілець, групоспецифічний антиген — термоста­більний, міститься на поверхні та у внутрішній частині елементар­них тілець.

У лабораторних умовах C. psittaci інактивується при прогріван­ні до температури ÷70^oC за 24—72 г.

Даний мікроорганізм здатний довго зберігатись у молоці та інших харчових продуктах, воді, в екскрементах птахів, у підстил­ці пташників. Тривалий час він залишається життєздатним у ви­сушеному стані та при низьких температурах.

У період внутрішньоклітинного розвитку збудник орнітозу про­являє високу чутливість до препаратів тетрацикліноврго ряду. Пе­ніцилін гальмує репродукцію мікроорганізму, призводить до його L-трансформації. Окремі штами мають виражену резистентність до антибіотиків та сульфаніламідів.

Патогенез. Окремі елементи патогенезу орнітозу ще потребують уточнення. Немає сумніву, що збудник проникає в організм лю­дини через слизові оболонки носоглотки та травного каналу. В умовах експерименту у тварин інфекція розвивається при різних методах уведення інфікованого матеріалу. В інфекційний процес втягуються всі системи організму. Про це свідчить порівняно швид­ка поява збудника в крові, паренхіматозних органах, а також загальна імунологічна перебудова організму. В крові з великою сталістю знаходять збудника з 1-го по 8-й день захворювання, а фіксація його в органах та тканинах розглядається як захисна реакція, яка перешкоджає переходу інфекції з локалізованої фор­ми у генералізовану.

Одним із головних механізмів впливу збудника орнітозу на організм є порушення клітинного метаболізму і токсична дія. Ток­сини, зокрема, зумовлюють розвиток в органах деструктивних та некротичних процесів.

Організм звільняється від збудника різними шляхами. Поряд з фіксацією збудника в різних органах, що обмежує поширення ін- фекта по всьому організму, значна частина мікроорганізмів виво­диться з мокротою та екскретами кишок. Вирішальна роль у цьо* му належить імунній системі. Імунобіологічна перебудова організ­му сприяє остаточному очищенню організму від збудника.

Інкубаційний період складає 8—14 днів.

Сприйнятливість населення до орнітозу висока. Чоловіки та жінки однаково сприйнятливі до інфекції, хоча ураженість жінок більш висока. Можливо, це зумовлено більшою зайнятістю їх у сфері птахівництва. Частіше уражуються особи працездатного ві­ку. Окремі випадки захворювань трапляються серед осіб похилого віку.

Імунітет після перенесеної орнітозної інфекції нерідко буває недосконалим, внаслідок чого збудник зберігається в організмі людей, які клінічно одужали. Це часто є причиною повторної ге­нералізації інфекції з формуванням нових патологічних вогнищ. Можливі рецидиви хвороби. Ix частота коливається від 4—5 до 50%.

Джерелом збудника інфекції є птахи (хворі та носії). Нині на­раховують понад 140 видів птахів — представників 28 родин 19 ро­дів, у яких виявлено зараженість орнітозом. Більшість з цих видів птахів здатні поширювати збудник на великі відстані.

Практично усі види птахів сприйнятливі до орнітозу. Вважа­ють, що дикі та свійські птахи нерідко є джерелом важких форм орнітозу, а папуги — порівняно легких форм.

На питання, чи є хвора на орнітоз людина джерелом збудника для оточуючих, не можна відповісти однозначно. Слід враховува­ти, що хворий може інтенсивно виділяти збудник орнітозу з мо­кротою. Попри традиціш-іі уявлення, що хворий на орнітоз не за­разний для оточуючих, відомі випадки зараження людини від лю­дини. Крім того, чітко документовані випадки внутрішньолікарня- них спалахів орнітозної інфекції.

В епідеміології та епізоотології орнітозу велике значення ма­ють види птахів, у яких інфекція перебігає у латентній та хро­нічній формах. До таких видів крім хвилястих папуг належать водоплавні, а також кури і голуби. Пташенята та нестатевозрілі особини найчутливіші до збудника і гинуть від орнітозу в ЗО— 70 % випадків.

Стійкість осередків орнітозу пояснюється механізмом збережен­ня і поширення збудника: більшість птахів, котрі хворіли на ор­нітоз, залишаються латентно інфікованими.

Не є винятком роль ектопаразитів птахів у передачі збудника орнітозу, який неодноразово виділяли у кліщів. В організмі клі­щів здійснюється трансфазова передача збудника інфекції. Відо­мо, що у пташенят, на яких вони годувалися, розвивалась орні- тозна інфекція.

Великі географічні простори і різноманітність кліматогеогра- фічних зон визначають можливість широкого контакту перельот- них птахів і формування природних осередків. Такі осередки вияв­лено, зокрема, на Уралі, у Прибалтиці, Україні, на Кавказі та в інших країнах і регіонах.

Досить поширені також вторинні осередки орнітозу, які фор­муються найчастіше у птахівницьких господарствах. Інфекція мо­же заноситись у господарства при надходженні нового поголів’я птахів, при частому відвідуванні місць вигулу' і годівлі свійських птиць синантропами.

Епізоотичний процес може підтримуватись і латентно інфіко­ваним маточним поголів’ям, яке зовнішньо виглядає здоровим. Бу­ває, що при забої клінічно здорового поголів’я качок та індичок ізолюють збудник орнітозу.

Орнітоз розцінюють як професійну зоонозну інфекцію, її зна­чення підвищується завдяки інтенсивному розвитку птахівництва. В останні роки описані численні випадки захворювань серед осіб, робота котрих пов’язана з розведенням свійської птиці, доглядом за нею, а також її забоєм та переробкою. При серологічному об­стеженні робітників тваринницьких господарств низки регіонів України антитіла до групоспецифічного орнітозного антигену бу­ли виявлені у 14,7 %, а серед осіб, які не мають професійних кон­тактів з тваринами, позитивні результати зафіксовані лише у 5,2%.

У містах активним джерелом орнітозної інфекції є домашні та сизі голуби, зараженість яких досягає 60—80 %, що нерідко пере­вищує рівні зараженості свійської птиці.

Механізм передачі збудника орнітозу — крапельний (пиловий). Заражається людина також аліментарним шляхом. Екскременти птахів, носовий слиз, забруднений пух — основні чинники передачі збудника. Потрапляння його на слизову оболонку очей або рота приводить до розвитку атипових форм хвороби..

Відомо, що при спалахах орнітозу серед осіб, зайнятих забоєм та обскубуванням птиці, захворюють одночасно від ЗО до 70 % працівників.

Сезонність захворювань при орнітозі залежить від видів пта­хів — джерел інфекції, характеру діяльності людини, періодів більш тісних контактів людини з птахами.

Так, на птахопереробних підприємствах і птахівницьких госпо­дарствах захворюваність реєструється з травня по вересень (на

півдні — з березня по листопад), що пов’язано з масовою появою молодняка, серед якого часто виникають епізоотії орнітозу. Забій, який потім починають, та обробка товарної птиці підтримують інтенсивність інфікування персоналу.

Зараження від голубів частіше виникає у зимово-весняний пе­ріод— під час яйцекладки, вилуплювання та виплоду пташенят. У папуг виплід пташенят припадає на грудень. У цей час реєстру­ється основна частина захворювань серед осіб, які доглядають птахів.

Специфічна терапія. Призначають антибіотики тетрацикліново- го ряду.

Специфічна профілактика. Розроблена інактивована вакцина, яка поки не знайшла широкого застосування.

Протиепідемічні заходи базуються на проведенні комплексу ве­теринарно-санітарних та медико-санітарних заходів. Успіх профі­лактики захворювань людей залежить від ефективності боротьби з орнітозом птахів — основного резервуара збудника. В першу чер­гу оздоровленню підлягає те поголів’я птиці, з якими у людини іс­нують тісні господарські контакти. Виправдовує себе створення систем захисту території птахогосподарств від диких і синантроп­них птахів. Силами ветеринарних та медичних закладів повинна здійснюватися розвідка природних осередків орнітозної інфекції. У системі ветеринарного нагляду першорядного значення надають виявленню таких осередків поблизу великих птахівницьких ком­плексів.

Відповідно до діючого ветеринарного законодавства, господар­ства, в яких виявлені хворі на орнітоз птахи, підлягають каранти- нізації та оздоровленню. У невеликому або індивідуальному гос­подарстві рекомендується забивати усю птицю. У великих госпо­дарствах питання про знищення птиці слід вирішувати, беручи до уваги умови утримання птиці, результати епізоотологічного спо­стереження та лабораторного дослідження. При ізольованому утри­манні можна обмежитися знищенням птиці у неблагополучних щодо орнітозу приміщеннях. Стосовно решти поголів’я має.бути проведений комплекс ветеринарно-санітарних заходів, спрямований на підтримання суворого санітарного режиму, використання дезин­фікуючих засобів.

Санацію поголів’я птиці проводять антибіотиками тетрациклі- нового ряду. Проведене лікування птиці не забезпечує від можли­вості подальшого її інфікування. Отже, вилікувані птиці повинні утримуватися ізольовано від решти поголів’я.

Яйця від свійської птиці з неблагополучного щодо орнітозу господарства використовують у їжу тільки у вареному вигляді. Пи­тання про використання м’яса забитої птиці у їжу щоразу повин-

но вирішуватися з урахуванням результатів ветеринарно-санітар­ної експертизи. У торгову мережу і на підприємства громадського харчування птахопродукти з неблагополучних господарств слід направляти тільки після термічної обробки.

Значну небезпеку становлять пух і пір’я, одержані від хворого поголів’я. Дезинфекція пуху та пір’я пов’язана з серйозними труд­нощами технічного порядку, оскільки фізичний та хімічний впли­ви можуть позначитися на їх якості. Дезинфекцію цих видів сировини проводять за наявності показань, основними з яких є одержання пуху (пір’я) від хворої птиці або доставка його з неблагополучних господарств, а також установлення зараженості сировини за допомогою лабораторних методів. Медико-санітарні заходи спрямовані головним чином на оздоровлення умов праці осіб, професійно пов’язаних із джерелом інфекції або чинниками передачі збудника. Надзвичайно важливим є дотримання ними правил особистої гігієни. На запилених ділянках підприємств не­обхідно використовувати респіратори і захисні окуляри. Ефектив­ним є зволоження повітря в робочих приміщеннях, використання пилозв’язуючих матеріалів. У комплексі санітарно-гігієнічних за­ходів треба приділяти увагу поліпшенню вентиляції на робочих місцях.

Необхідним є постійне медичне спостереження за працівника­ми птахівницьких' господарств, птахокомбінатів, зоомагазинів, зоо­парків. При їх диспансеризації, поряд з клінічним обстеженням, у випадках, коли не виключається орнітозна інфекція, необхідно використовувати алергічну пробу і серологічний метод діагности­ки. Це сприяє ранньому виявленню захворювання людей на орні­тоз.

Госпіталізація хворих визначається клінічними показаннями. При цьому слід враховувати, що хворий на орнітоз є небезпечним для оточуючих його осіб. Останнє визначає необхідність проведен­ня вологої дезинфекції приміщення після госпіталізації хворого, а також його посуду, особистих речей, транспорту, на якому він був доставлений. Біля ліжка хворого проводять поточну дезин­фекцію.

Реконвалесцентів виписують зі стаціонара після повного клі­нічного одужання. Лабораторний контроль перед випискою не є обов’язковим.

Кожний випадок захворювання на орнітоз підлягає розсліду­ванню з метою встановлення джерела збудника, шляхів передачі його та обставин, які сприяли зараженню.

Специфічна профілактика орнітозу не знайшла широкого засто­сування. Для запобігання зараженню контингентів високого ризи­ку (робітники лабораторій та ін.) показано використання тканин­ної інактивованої вакцини у вигляді аерозолю. Вакцину можна застосовувати індивідуально-груповим методом.

Успіх боротьби з орнітозом значною мірою залежить від орга­нізації епідеміологічного нагляду, цілеспрямованої санітарної про­паганди знань про цю інфекцію серед населення і подальшого ви­вчення хроблеми хламідіозів у цілому.

Епідеміологічний нагляд за орнітозною інфекцією повинен но­сити епізоото-епідеміологічний характер. Система нагляду за ор­нітозом передбачає такі заходи: 1) систематичне обстеження свій­ських і диких птахів для виявлення існуючих осередків орнітоз- ної інфекції — як господарських, так І природних; 2) якомога пов­ніше виявлення захворювань на орнітоз людей, оскільки ця нозо­логічна форма реєструється в основному під діагнозами таких по­ширених інфекцій, як ГРВІ, грип, бронхіт, пневмонія та ін.; 3) ди­намічна оцінка епідеміологічної обстановки щодо орнітозу; 4) ви­вчення імунологічної структури населення та визначення груп на­селення підвищеного ризику зараження.

Особливого значення для епідеміологічного нагляду набуває імунологічний контроль, на якому грунтується лабораторна діаг­ностика захворювань, вивчення імунологічної структури населен­ня, виявлення груп ризику.