КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ

Дизентерія - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується явищами загальної інтоксикації та місцевим запальним процесом у товстій кишці, переважно в її нижньому відділі.

Збудниками дизентерії є бактерії роду шигел.

Джерелом інфекції є хворий і бактсріоносій.

Шлях передачі - фекально-оральний. Переважає контактно- побутове зараження. Важливу роль у передаванні дизентерії відіграють руки як хворої (джерело), так і здорової людини, яка сприймає інфекцію. Тому дизентерію називають хворобою брудних рук. Контактно-побутовий шлях зараження найчастіше характерний для людей, які не дотримуються санітарно-гігієнічних правил. Поширення дизентерії спричинюють мухи, які механічно переносять шигели. При інфікуванні харчових продуктів і води шигелами реалізуються відповідно харчовий та водний шляхи поширення дизентерії.

Сприйнятливість до дизентерії дуже висока в усіх вікових групах, особливо у дітей раннього віку. Імунітет нестійкий, зникає вже через кілька місяців.

Дизентерія - типова кишкова інфекція. Збудник потрапляє в організм через рот. У шлунку та кишках дизентерійні палички частково руйнуються. Звільнений токсин всмоктується в кров,.умовлюючи явища інтоксикації.

Інкубаційний період при дизентерії триває від кількох годин до 7 днів (найчастіше 2-3 дні). Початок хвороби гострий. Інтоксикація при дизентерії проявляється загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла, нерідко - блюванням. У тяжких випадках спостерігаються симптоми нсйротоксикозу: судороги, порушення свідомості різного ступеня та ін. Місцевий запальний процес у товстій кишці проявляється болем у животі та частими випорожненнями.

Випорожнення мають спочатку каловий характер, потім кількість калових мас зменшується, у тяжких випадках вони повністю зникають. Випорожнень мало, вони містять мутний слиз та прожилки крові (ректальний плювок). Кількість дефекацій тим більша, чим тяжче захворювання. Із зменшенням кількості калових мас з’являються часті болісні позиви на випорожнення у зв’язку зі спастичним скороченням м’язів прямої кишки (тенезми). При пальпації живота визначають болючу та спазмовану сигмоподібну кишку (симптом лівостороннього коліту). Анус піддатливий або зяючий. Залежно від ступеня явищ, загальної інтоксикації та інтенсивності кишкового синдрому розрізняють легку, середньотяжку та тяжку, або токсичну форми дизентерії.

При харчовому зараженні перебіг дизентерії нерідко нагадує харчову токсикоінфекцію. Спостерігаються явища загальної інтоксикації, повторне блювання, часті рідкі випорожнення з домішками нспсрстравленої їжі, слизу, зелені, рідше - крові. Розвивається зневоднення, порушується гемодинаміка.

Дизентерія у дітей раннього віку має ряд відмінностей. Колітичний синдром у цьому віці відносно слабкий або його зовсім немає. Випорожнення рідкі, зберігають каловий характер, але мають зеленуватий колір. Патологічних домішок (слизу та крові) звичайно мало. Еквівалентами тенезмів є почервоніння обличчя та крик під час дефекації. Анус піддатливий, зяяння його не спостерігається. Паралельно з явищами кишкового токсикозу розвиваються зневоднення та гемодинамічні розлади.

При затяжному та хронічному перебігу дизентерії розвиваються гіпотрофія, анемія, гіповітаміноз.

Після перенесеної дизентерії протягом тривалого часу можуть зберігатися зміни рухових функцій кишок (спазми, біль у животі, нестійкі випорожнення).

Важливою умовою успішного лікування дизентерії є правильна організація режиму, догляду та дієти.

У залежності від ступеня тяжкості проводять симптоматичне лікування.

Антибактеріальну терапію призначають у гострому періоді всім хворим з вираженими клінічними проявами дизентерії.

Профілактика. Велике значення для профілактики дизентерії мають санітарно-профілактичні заходи, особливо боротьба з мухами; правильна організація санітарного режиму та медичного обслуговування дітей у дитячих закладах; дотримання правил особистої гігієни,

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на дизентерію ізолюють удома або госпіталізують до стаціонару. З лікарні рсконвалесцснтів виписують не раніш як через 3 дні після зникнення основних симптомів хвороби та одноразового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом. Дітей, які відвідують дошкільні заклади, виписують після дворазового бактеріологічного обстеження. Фекалії для дослідження збирають не раніше ніж на 3-й день після закінчення антибактеріального лікування. За реконвалесцентами дільничний лікар встановлює диспансерний нагляд: після гострої дизентерії протягом одного місяця, після хронічної - трьох місяців. 2. Контактних дітей у дитячих дошкільних

закладах обстежують бактеріологічно. Потрібно якомога раніше виявляти хворих з клінічно вираженими та безсимптомними формами дизентерії, ізолювати таких хворих і лікувати їх. 3. У вогнищі проводять заключну дезінфекцію. 4. За вогнищами встановлюють медичне спостереження.

Вірусний гепатит - гостра інфекційна хвороба з переважним ураженням рстикулоендотеліальної системи травного каналу і печінки; характеризується інтоксикацією, часто супроводиться жовтяницею.

За рекомендацією ВООЗ, термін “вірусний гепатит” об’єднує два захворювання, які мають істотні епідеміологічні, клінічні та інші відмінності: гепатит А і гепатит В.

Вірусний гепатит А - гостра циклічна інфекційна хвороба, яка спричинюється вірусом А, передається фекально-оральннм (можливо, і повітряно-краплинним) шляхом; характеризується початковими загальнотоксичними та диспепсичними симптомами, переважним ураженням печінки, у деяких хворих з порушенням її пігментної функції (жовтяниця).

Вірусний гепатит В - інфекційна хвороба, яка зумовлюється вірусом В, передається парентеральним шляхом, включаючи гсмотрансфузійнпй, характеризується переважним втягненням у патологічний процес печінки. Ступінь ураження печінки та наслідки вірусного гепатиту В різноманітні і залежать від генетично зумовлених особливостей імунної відповіді організму, меншою мірою - від інших факторів, які впливають на неї (величина інфікуючої дози, преморбідний фон, супровідні захворювання тощо). Вірусний гепатит В - цс хвороба імунної відповіді.

Збудник вірусного гепатиту А - вірус, який містить РНК, стійкий у зовнішньому середовищі. Збудник вірусного гепатиту В - вірус, який містить ДНК, характеризується надзвичайною стійкістю, в тому числі до дії високої температури. Тривалий час зберігається у консервованій крові та плазмі. Маркером гепатиту В є його поверхневий антиген (HBsAg), відомий під назвою австралійського антигена.

Джерело інфекції- хворі з клінічно вираженими, субклінічними та безсимптомними формами хвороби. Вірус гепатиту А виділяється з фекаліями в кінці інкубаційного періоду, в початковому періоді, а у деяких хворих - і в перші 1-2 дні жовтяничного періоду хвороби. Найчастіше з появою жовтяниці виділення вірусу гепатиту А з фекаліями та циркуляція його в крові припиняються.

При вірусному гепатиті В тривалість циркуляції збудника в крові залежить від форми та варіанта перебігу хвороби. При субклінічних і бсзсимп і омних формах, затяжному і хронічному перебігу хвороби циркуляція вірусу гепатиту В у крові тривала.

ПІїяхи передачі Вірусний іепаїит А передається фекально- оральним, можливо, і повітряно-краплинним шляхом; вірусний гепатит В - переважно парентеральним, включаючи гемотрансфузійний. При вірусному гепатиті В є і контактний шлях інфікування як прихований варіант парентерального передавання інфекції. Цс буває у разі близького контакту з хворим і при мікротравмах шкіри. Іноді здійснюється вертикальне передавання інфекції, тобто інфікування плоду або новонародженого матір’ю, хворою вірусним гепатитом В.

Сприішятливіеть. На вірусний гепатит А хворіють переважно діти та люди молодого віку. Імунітет дорослих - цс імунітет людей, які перехворіли. На вірусний гепатит А не хворіють діти першого року життя завдяки трансплацентарному імунітету. Вірусний гепатит В спостерігається у людей всіх вікових груп.

Інкубаційний період при вірусному гепатиті А триває від 15 до 50 днів, найчастіше - 15-20 днів, при вірусному гепатиті В -- 60-180 днів, найчастіше — 70-90 днів.

Перебіг вірусного гепатиту характеризується циклічністю. Розрізняють початковий (переджовтяничний) період, жовтяничний та період видужання.

При вірусному гепатиті А в початковому періоді спостерігаються диспепсичні явища (втрата апетиту, нудота, блювання, біль у Надчеревній ділянці та у правому підребер’ї, іноді пронос), підвищення температури тіла, слабкість. Тривалість цього періоду 5-8. рідше -7-10 днів. Сеча стає насичено жовтою (колір пива), випорожнення знебарвлені. При об’єктивному обстеженні спостерігаються збільшення та ущільнення печінки, рідше - і селезінки (переважно у дітей раннього віку). У початковому періоді іноді спостерігаються явища катару дихальних шляхів. У деяких хворих, внаслідок активації стрептококової мікрофлори носоглотки, буває катаральна або фолікулярна ангіна, загострюється хронічний тонзиліт тощо.

При вірусному гепатиті В початковому (переджовтяничному) періоду властивий змішаний тип перебігу хвороби: спостерігаються симптоми загальної інтоксикації (головний біль, слабкість, втрата апетиту, підвищення температури тіла), диспепсичні або незначні катаральні явища.

З появою жовтяниці у більшості хворих на вірусний гепатит А загальний стан поліпшується, зменшуються явища інтоксикації, нормалізується або знижується температура тіла (жовтяниця “проганяє” прояви хвороби). При вірусному гепатиті В у більшості хворих одночасно з появою жовтяниці посилюються, загально- токсичні прояви хвороби. Жовтяниця наростає поступово. Спочатку спостерігається жовтяничність склер і слизової оболонки м’якого піднебіння, пізніше - шкіри. Ступінь жовтяниці різний, не завжди відповідає тяжкості гепатиту, але найчастіше є пряма залежність між інтенсивністю жовтяниці та тяжкістю хвороби. При вірусному гепатиті А спостерігається інтенсивна та більш тривала жовтяниця. Швидке наростання жовтяниці характерне для тяжких та злоякісних форм вірусного гепатиту В. Печінка збільшена, помірно ущільнена та дещо болюча під час пальпації. У деяких хворих при вірусному гепатиті збільшується і селезінка (в основному у дітей раннього віку). Живіт помірно здутий, випорожнення знебарвлені. Сеча темна. При тяжких формах вірусного гепатиту проявляється геморагічний діатез (петенхіальні висипи, синці на місцях ін’єкцій, носові кровотечі та ін.). Залежно від ступеня порушення функціонального стану печінки розрізняють легку, ссредньотяжку, тяжку та злоякісну форми вірусного гепатиту. Тяжка та злоякісна форми хвороби характерні для вірусного гепатиту В.

Вірусний гепатит А характеризується гострим циклічним перебігом, повним відновленням функціонального стану печінки. Затяжний перебіг хвороби буває рідко, звичайно при супровідних захворюваннях. При вірусному гепатиті В поряд з гострим перебігом хвороби спостерігається затяжний і хронічний (доброякісний хронічний псрсистуючий гепатит і хронічний активний гепатит, який закінчується в деяких випадках цирозом печінки).

Діагноз вірусного гепатиту встановлюють на основі клініко- спідсміологічних даних. Істотно допомагають у встановленні діагнозу біохімічні та імунологічні дослідження. Діагноз вірусного гепатиту В підтверджується виявленням австралійського антигена (HBsAg) у крові.

В лікуванні хворих на вірусний гепатит велике значення мас дотримання постільного режиму та дієти. До зникнення симптомів інтоксикації постільний режим мусить бути суворим, з наступним поступовим його ослабленням відповідно до дальшого перебігу хвороби, їжа повинна містити достатню кількість білків, жирів, вуглеводів. Тільки при тяжких формах гепатиту доцільно обмежи ти або навіть повністю виключній з дієти білки. Жири (вершкове масло) обмежують у перші два тижні хвороби. Треба, крім того, виключити екстрактивні речовини, гострі приправи, шоколад, какао; обмежити в їжі вміст солі. З перших днів хвороби рекомендується знежирений сир. М’ясо дають варене або у вигляді парових котлет. До меню добре ввести молочнокислі продукти (кефір, кисле молоко тощо), овочі, фрукти та фруктові соки, компоти, киселі, варення, мед та ін. їжа має бути багата на вітаміни. Додатково призначають екстракти вітамінів та синтетичні вітамінні препарати: аскорбінову кислоту, тіамін, ретинол, нікотинову кислоту. Треба в значній кількості пити 5%-ний розчин глюкози, лужні мінеральні води (Боржомі, Єсентуки № 17, № 4). Призначають симптоматичні засоби залежно від проявів хвороби і сТупсня тяжкості.

Профілактика. Методи активної профілактики при вірусному гепатиті А не розроблені. При вірусному гепатиті В є вакцина. Щеплення проводяться за епідемічними показаннями.

Заходи у вогнищі вірусного гепатиту А. 1. Хворого госпіта­лізують. Строки ізоляції - 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці. Питання про можливість лікування хворого на вірусний гепатит А вдома останнім часом вирішено позитивно. В таких випадках потрібно забезпечити ізоляцію хворого, щоденний лікарський огляд і систематичний контроль біохімічних показників функціональ­ного стану печінки, проведення поточної дезінфекції. 2. Карантин накладають на 45 днів від дня ізоляції хворого. В цей час забороняється переводити дітей із групи в групу або в інші дитячі заклади. Приймати нових дітей можна тільки після введення їм імуноглобуліну. Всім контактним, які не хворіли раніше на вірусний гепатит, вводять імуноглобулін: дітям до 10 років - 1 мл, від 10 до 14 років - 1,5 мл. Після ізоляції хворого проводять обов’язкову заключну дезінфекцію. 4. За вогнищем встановлюють медичне спостереження протягом усього карантинного строку. Для ранньої діагностики вірусного гепатиту А та виявлення його безжовтяничних варіантів рекоменду­ється визначати активність АлАТ.

Профілактика вірусного гепатиту В зводиться до профілакти­ки парантерального інфікування. Потрібно ретельно дезінфікувати медичні інструменти сухим жаром (протягом 1 год при температурі 160°С), стерилізувати їх (протягом ЗО хв при 1,5 атм) або кип’ятити не менше ЗО хв. Для проведення ін’єкцій використовувати одноразові шприци. У лікувально-профілактичних закладах доцільно створювати централізовані стерилізаційні. Для профілактики посттрансфузійного вірусного гепатиту необхідно ретельно добирати та систематично обстежувати донорів на наявність у їхній крові вірусу гепатиту В. Потрібно враховувати, що поряд з вірусом гепатиту В посттрансфу- зійні гепатити спричинюються також вірусами ні А, ні В. Розпізнати носійство цих вірусів у донорів на сьогодні неможливо. Показання для проведения переливання крові та її препаратів повинні бути в рамках потреби.

Сальмонельоз - гостра інфекційна хвороба, що спричиняється бактеріями роду сальмонела і переважно вражає органи травлення (гастроентерит, ентероколіт).

Основним резервуаром і джерелом інфекції є тварини (велика рогата худоба, свині, водоплавна птиця, а також гризуни).

Джерелом зараження, особливо у дітей раннього віку, є люди, які маю ть клінічно виражену або бсзсимптомну форму сальмонельозу.

Аліментарне зараження здійснюється при використанні в їжу первинно або вторинно заражених продуктів харчування та при недостатній термічній обробці цих продуктів. Контактне зараження від хворих на сальмонельоз відбувається в основному у дітей раннього віку. Інфікуюча доза у таких випадках невелика. Новонароджені та немовлята, особливо недоношені, можуть заразитися сальмонельозом аерогенно-пиловим шляхом. Контактне інфікування та аерогенно-пиловий шлях передавання сальмонельозу домінують при спалахах інфекції в дитячих закладах і в лікарнях.

Сприйнятливість. Інфікуюча доза неоднакова у людей різних вікових груп. Вона мінімальна у дітей раннього віку, особливо у новонароджених, а також у дітей, ослаблених після перенесених або на тлі супровідних захворювань. У дітей до року життя захворю­ваність сальмонельозом у 20-30 разів вища, ніж у дітей шкільного віку та дорослих.

Збудник сальмонельозу потрапляє в організм через рот.

Сальмонельозу властива різноманітність проявів хвороби. При харчовому зараженні розвивається, як правило, сальмонельоз типу харчової токсикоінфскцїі. Інкубаційний період від кількох годин до 1-2 днів. Гостро та швидко розвиваються явища гастроентериту та гас троентероколіту (біль у животі, блювання, пронос). Підвищується температура тіла, спостерігається розлад гемодинаміки на фоні токсикозу з ексикозом. Випорожнення прискорюються, вони рідкі, пінисті, дуже неприємного запаху. Коли в процес втягується товс та кишка, можливі домішки слизу, прожилки крові. Сальмонсльозна харчова токсикоінфскція розвивається переважно у дітей старшого віку, але можлива й у дітей раннього віку.

При контактному або аерогенно-пиловому інфікуванні хвороба розвивається поступово, іноді - гостро. В основному хворіють діти раннього віку. З’являються в’ялість, втрата апетиту, температура тіла підвищується до субфебрильних чисел, рідко до 39°С і вище. Прискорюються випорожнення, вони стають рідкими, пінистими, неприємні на запах, з домішками слизу, темної зелені (болотяне баговиння), іноді крові. У деяких хворих спостерігається блювання. Розвиваються симптоми різного ступеня сксикозу з токсикозом. Це найчастіша гастроінтестинальна форма сальмонельозу. Клінічні прояви тривають 2-3 тижні і більше. Сальмонельоз у дітей раннього віку часто поєднується з іншими кишковими інфекціями (коліінфекція, дизентерія тощо), стафілококовою хворобою. Перебіг змішаних форм сальмонельозу тяжчий і триваліший.

Виділяють також грипоподібну форму сальмонельозу, при якій, поряд з симптомами ураження кишок, спостерігаються катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів.

Стерта форма сальмонельозу буває у дітей старшого віку. Загальний стан порушений незначно або задовільний, температура тіла субфсбрильна або нормальна. Випорожнення до 3-4 разів на день, рідкі, без патологічних домішок. Нормалізація їх настає через кілька днів.

Лікування хворих на сальмонельоз проводять з урахуванням клінічної форми, тяжкості та фази хвороби, а також віку хворого.

При харчовому інфікуванні треба промити шлунок, поставити очисну клізму. При сальмонельозі у дітей раннього віку застосовують антибактеріальне лікування.

Профілактика. Основою профілактики харчового сальмонельозу є ветеринарно-санітарний нагляд за забоєм худоби та птиці, контроль за збереженням і обробкою м’яса та інших харчових продуктів, санітарним станом харчоблоків, винищування гризунів, виявлення бактеріоносіїв серед працівників харчової промисловості та дитячих закладів.

Профілактика контактного сальмонельозу серед дітей раннього віку включає суворе дотримання харчового режиму та бактеріоло­гічне дослідження випорожнень у людей, які їх оточують. Бактеріологічні обстеження проводять у матерів новонароджених дітей у пологовому будинку та у матерів, які доглядають за хворими дітьми в дитячих відділеннях лікарні; у всіх дітей, які надходять до лікарні для стаціонарного лікування; у дітей при оформленні їх у дитячі заклади та перед поверненням у них після тривалої перерви. При виявленні серед дітей бактеріоносіїв їх ізолюють та лікують.

Виписування реконвалесцентів сальмонельозу із стаціонара дозволяється після клінічного видужання та одноразового, а у дітей дошкільного віку та обслуговуючого персоналу дошкільних закладів- дворазового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом.

5.7.8.