Помилки в лікуванні онкологічних хворих променевими методами[††]

Променева терапія займає важливе місце в лікуванні онкологіч­них хворих. Близько 60% усіх пацієнтів із пухлинами потребують саме променевої терапії — основного або ад'ювантного способу лі­кування.

Частота застосування променевих методів лікування злоякісних пухлин у різних країнах світу залежить від рівня оснащеності онко­логічних установ і від рівня інформованості суспільства про мож­ливості променевих методів лікування.

Для лікування пухлин застосовують різні джерела (радіонуклід­ні та електрофізичні установки) і види іонізуючих випромінювань: електромагнітні (гамма- і рентгенівське випромінювання), кор­пускулярні (електрони, протони, нейтрони, ядра гелію, карбону та ін.), які відрізняються за рівнем біологічного впливу і розподілом енергії в опромінюваних тканинах.

Технологія сучасної променевої терапії визначається фунда­ментальними дослідженнями в галузі фізики, а також сучасними

експериментальними, радіологічними дослідженнями і клінічни­ми спостереженнями в онкології. Відкриття штучної радіоактив­ності та створення мегавольтних джерел випромінювання стало новим кроком до розширення можливості радіотерапії. Апарати з кобальтовими (⁶⁰Со) джерелами випромінювання набули розпо­всюдження завдяки майже монохромному мегавольтному (1,25 МеВ) випромінюванню. Слідом за ними створені і впроваджені у клінічну практику прискорювачі елементарних часток (електронів, протонів та ядер легких хімічних елементів).

Завдяки деструктивній дії іонізуючої радіації на клітини вона широко застосовується в променевій терапії злоякісних пухлин. Зазвичай променеву терапію застосовують на первинну пухлину та зони її регіонарного поширення.

За шкалою Holthusen i Desjardins, радіочутливість нормальних і пухлинних клітин є такою. Подаємо її в порядку зниження радіо­чутливості: лімфоїдна тканина, тимус, кістковий мозок, яєчко, яєч­ник, епітелій слизових оболонок, слинні залози, волосяні цибулини шкіри, потові і сальні залози, епідерміс, серозні оболонки, легені, нирки, надниркові залози, підшлункова залоза, печінка, щитопо­дібна залоза, м'язи, сполучна тканина, судини, хрящева тканина, кісткова тканина, нервові ганглії, нерви.

Показами до застосування променевого лікування є наявність вираженого радіотерапевтичного інтервалу, який залежить від гіс­тологічної структури пухлини і навколишніх нормальних тканин.

Застосовуємо променеву терапію для лікування пухлин, де є шан­си на їх радіочутливість. Тому доцільно навести другу частину шкали Holthusen i Desjardins щодо чутливості пухлин в порядку їх знижен­ня: Негоджкінська лімфома, ендотеліальна мієлома, рак яєчка і яєч­ника, кісткова гігантоклітинна пухлина, множинна мієлома, базаліо­ма, метатипова епітеліома, мукоїдна карцинома кишок, рак шийки матки, аденокарцинома щитоподібної залози, рак ротоглотки, рак

грудної залози, плоскоклітинний рак шкіри, рак прямої кишки, хон­дросаркома, фібросаркома, остеогенна саркома, меланома.

Основними показниками до променевого лікування є наявність вираженого радіотерапевтичного інтервалу (згідно з даними наве­деної вище шкали), місцеве або регіонарне поширення хвороби, загальний задовільний стан хворого (понад 60% за Карновським).

Променеве лікування застосовують як самостійно, так і в комбі­нації з іншими методами: хірургією, хіміотерапією, гормонотерапі­єю, радіомодифікаторами тощо. Як і інші методи, променева тера­пія може бути радикальною, паліативною або симптоматичною.

Важливою умовою перед променевим лікуванням є повне клі­нічне обстеження хворого, гістологічна верифікація діагнозу, вста­новлення стадії за системою TNM. План лікування складають коле­гіально за участі радіолога, онкохірурга і хіміотерапевта.

Променеве лікування конкретного хворого проводить радіацій­ний онколог за участі променевих діагностів, радіаційного фізика і лаборанта з метою обрати оптимальні умови опромінення, що за­безпечують високу максимально гомогенну дозу на пухлину за мі­німальної дози на прилеглі нормальні тканини. Ефективність про­меневої терапії залежить не лише від відповідного радіотерапев­тичного устаткування, а й від топометричної підготовки, клінічної дозиметрії, вибору джерела і методу опромінення, режиму фрак­ціонування і модифікаторів, комплексування з іншими методами лікування, а також в основному від гістологічної структури пухлини і ступеня її зрілості, стадії процесу, загального стану хворого.

Основними протипоказами до променевої терапії є низька чут­ливість пухлини до радіації, загальний важкий стан хворого, кахек­сія, дисемінація процесу, деякі супутні захворювання (туберкульоз із кровохарканням, деструкція пухлини із загрозою кровотечі).

Відрізняють три основні методи променевої терапії: дистанцій­не опромінення (короткодистанційне), контактне (брахітерапія,

внутрішньопорожнинна, внутрішньотканинна) із застосуванням

закритих радіонуклідів ⁶⁰Со, '