6.5. Відновне лікування онкологічних хворих

Останнім часом помітно зріс контингент осіб у III клінічній групі, тобто колишніх онкологічних хворих, які пройшли курс радикального лікування. Таких осіб прийнято називати «практично здоро­вими», маючи на увазі, що в них немає проявів ос­новної хвороби— раку.

частини кишок чи легені. Не є здоровими і люди після інтенсивних курсів променевого лікування чи хіміотерапії зі стійкими лейкопеніями і вадами імунної системи. Такі люди, безумовно, вимагають тривалого і серйозного лікування.

Термін реабілітація введено в медичний вжи­ток порівняно недавно (1946 рік). В онкологію поняття реабілітації прийшло упродовж останніх десятиліть. Під реабілітацією в медицині розуміють комплекс заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених функцій організму, а також соціальних функцій і працездатності хворих та інвалідів. Реабілітація має на меті оздоровлення хворого і надання йому допомоги у відновленні та розвитку професійних нахилів, тобто створення умов для повноцінного життя в суспільстві.

Особливістю медичної реабілітації в онколо­гічних хворих є постійна небезпека виникнення рецидиву чи метастазів пухлини. Тому реабіліта­ційні заходи повинні тісно переплітатися з метода­ми комплексного лікування. Практично реабіліта­ційні заходи в онкологічних хворих важко відділи­ти від компонентів комплексного лікування; вони починаються зразу після видалення первинної пухлини. Реабілітація онкологічних хворих склада­ється з медичних (медична реабілітація), психоло- гічих, педагогічних і трудових заходів. Медична реабілітація здійснюється паралельно з комплек­сним лікуванням пухлини.

Використовуються всі заходи, що сприяють розвитку компенсаторних процесів. З цією метою застосовуються хірургічні, медикаментозні, сана­торно-курортні методи, а також активна трудова терапія.

Психологічна реабілітація має особливе зна­чення для хворих, над якими тяжіє усвідомлення діагнозу. Психологічна підготовка необхідна хво­рим ще перед операцією. Хворий повинен бути переконаний у необхідності навіть такої операції, яка призводить до каліцтва, але зберігає життя. Водночас необхідно створити умови для його ре­адаптації до активного життя, при обмеженій пра­цездатності, відсутності органа або наявності тра- хеостоми чи протиприродного відхідника тощо. Здебільшого психологічну підтримку надає лікую­чий лікар, хоча, мабуть, доцільніше, щоб таку функцію виконував лікар-психотерапевт.

Педагогічна реабілітація онкохворих дітей, які через втрату органа чи важливої функції не мо­жуть навчатися в загальноосвітній школі, а також тих дорослих, які після лікування потребують пе­рекваліфікації, для чого необхідні нові знання, у нашій країні не розроблена. Організаційні питання такої реабілітації повинні забезпечувати органи соціального забезпечення.

Трудова реабілітація є кінцевою метою усіх видів реабілітації. Повернення хворого до трудо­вої діяльності важливе не стільки для суспільства, що зацікавлене в результатах його праці, скільки для самого хворого, його психічного комфорту, що, безперечно, відбивається на наслідках ліку­вання.

Органи соціального забезпечення організову­ють спеціальні підприємства і робочі місця, де люди з певними професійними обмеженнями мо­жуть працювати. У деяких випадках успішна реа­білітація залежить від технічних засобів. Це насам­перед стосується хворих, які внаслідок оператив­ного лікування пухлин втратили кінцівки. Система протезування стала окремою індустрією, а засто­сування сучасної електроніки дає змогу досить успішно моделювати функції втрачених кінцівок. Крім того, інваліди користуються засобами пере­сування (мотовізками, автомобілями), спеціально

обладнаними для управління водіями з певними фізичними вадами.

Реабілітація онкологічних хворих — це склад­на система державних, соціально-економічних, медичних, психологічних та інших заходів, спря­мованих на запобігання розвитку патологічних процесів, які призводять до стійкої втрати працез­датності.

Реабілітація повинна була своєчасною, безпе­рервною і комплексною, враховувати індивіду­альні особливості хворого і його патологічного процесу.

В онкологічних хворих, які мусять перебувати на диспансерному обліку тривалий час, реабіліта­ційні заходи повинні поєднуватися з протиреци- дивними курсами лікування.

У пацієнтів, які перенесли онкологічні опе­рації, визначити ступінь працездатності дуже важ­ко, бо передбачити можливість появи рецидивів і метастазів у конкретної особи практично немож­ливо. Тому експертна комісія звичайно виходить зі статистичної закономірності, що більшість реци­дивів і метастазів з'являються протягом перших двох років після операції. Цей період звичайно зайня­тий курсами протирецидивного лікування. Тому переважно перші два роки онкологічні хворі виз­наються непрацездатними (друга група інвалідно­сті). Повернення хворого до повноцінної трудової діяльності, громадського життя сприятливо позна­чається на перебігу процесу і прогнозі.