<<
>>

ЛЕКЦІЯ 9 ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ. РИНОГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ.

Синуїт або запалення приносових пазух — це запальний процес, що уражує слизову оболонку, підслизовий шар, а іноді - окістя та кісткові стінки приносових пазух.

Яким чином, згідно латинської граматики, утворюється слово "си­нуїт"? Від слова "sinus" (пазуха), що належить до четвертої відміни, бе­руть родовий відмінок множини — sinuum.

Відкидають закінчення "urn". Залишається основа слова "sinu" та додається закінчення "itis" — утво­рюється "sinuitis". Таким чином, вірною є назва запального процесу приносових пазух — "синуїт", а не "синусит".

Синуїт є поширеним захворюванням, яке за даними загальноприй­нятої статистики, становить 25—30% від загальної кількості стаціонар­них хворих та 15—16% серед амбулаторних пацієнтів. Заданими нашої клініки, на стаціонарному лікуванні протягом року знаходиться близько 21% хворих з цією патологією.

Найбільш часто уражується верхньощелепна пазуха (гайморит), дру­ге місце за частотою ураження посідає ґратчаста пазуха (етмоїдит), третє — лобна пазуха (фронтит) і рідше за все — основна (сфеноїдит).

Чому найбільш часто уражується верхньощелепна пазуха? Існує думка (яка була надзвичайно поширена у минулі роки), що це пов'яза­но із поганою евакуацією вмісту з верхньощелепної пазухи, оскільки співустя пазухи з порожниною носа розташоване високо — у верхній третині її медіальної стінки. В свій час існувала навіть теорія, що це ви­никло внаслідок помилки в ході еволюції. В давнину наші предки пере­сувалися на чотирьох кінцівках і внаслідок цього співустя нібито знахо­дилось низько і відтік був добрий. Все змінилось із виникненням пря-моходіння — співустя пазухи тепер знаходилось вище її дна, тобто ви­никла помилка природи. Однак ці твердження не переконливі. Чотири­ногі ссавці тримають голову так само, які люди, носові ходи та співус­тя приносових пазух в них мають таке саме розташування, але вони не хворіють на синуїти.

У свій час ця теорія мала таку популярність, що бу­ли запропоновані спеціальні інструменти для накладання співустя у нижньому носовому ході з метою профілактики. Так само, як колись пропонували профілактичні тонзілектомію та апендектомію. Однак ви­соке розташування співустя доцільне, оскільки слизова оболонка пазу-

136

Ю.ВМітін. Оториноларгшгологія

Ю.В.МІтін. Оторинолиришологгя

137

хи (її товщина складає кілька десятих міліметра) має невелику кількість залоз, що є логічним в умовах замкненої порожнини. Таке розташуван­ня співустя запобігає висиханню слизової оболонки пазухи.

У дітей молодшого віку на першому місці за частотою виникнення стоїть етмоїдит, який складає близько 80—92% від усіх захворювань при-носових пазуху дітей цієї вікової категорії. Це пов'язано із особливостями формування приносових пазух у дітей. Пазухи виникають внаслідок ре­зорбції кістки. Раніш за все пневматизується ґратчастий лабіринт та ос­новна пазуха, більш повільно — верхньощелепна та лобна пазухи. Саме тому у дітей молодшого віку найбільш часто виникають етмоїдити.

Верхньощелепна пазуха у новонароджених має вигляд дивертикулу слизової оболонки носа, що знаходиться біля зовнішнього кута орбіти. Два ряда зародків молочних та постійних зубів знаходяться між альве­олярним краєм верхньої щелепи та дивертикулом. Проникнення інфекції відбувається через альвеолярний відросток (інфікований со­сок чи іграшка) або гематогенно. Виникає гінгівіт, потім інфекція поши­рюється на зубні зародки та кістку. У дітей першого року патологічний процес, що виникає у тілі верхньощелепної кістки, розцінюють як осте­омієліт верхньої щелепи та запалення передніх клітин ґратчастої кістки. Після року процес розглядають як гаймороетмоїдит.

Об'єм верхньощелепної пазухи дорослої людини становить 10—12 см3, але може досягати ЗО см3 (А.Г.Лихачев, 1962).

Запальний процес може вражати одну чи кілька пазух.

Якщо ураже­на одна пазуха, процес має назву моносинуїт, кілька — полісинуїт. Різновидом полісинуїту є гемісинуїт (уражуються всі пазухи з одного боку) та пансинуїт (уражені всі пазухи з обох боків). Частіш за все зустрічається поєднання гаймориту та етмоїдиту — гаймороетмоїдит.

Етіологія синуїтів. Безпосередньою причиною смнуїтів є різно­манітні мікроорганізми: вірусна та бактеріальна флора. При гострих си­нуїтах переважно зустрічається монофлора: стафілококи, стрептококи, пневмококи. Процес переважно починається внаслідок гострої респіраторної вірусної інфекції, тобто спочатку організм зазнає дії вірусної інфекції, а бактеріальні збудники приєднуються вторинно.

При хронічних синуїтах переважає змішана флора, перш за все у ви­гляді комбінацій мікроорганізмів, що наведені вище. Можливе приєднан­ня паличкової флори та патогенних грибів. Окрім аеробів, при хронічних синуїтах у приносових пазухах можуть знаходитись і представники ана­еробів — бактероїди, фузобактерії, анаеробний стрептокок.

Патогенез синуїтів. За походженням синуїти поділяють на пер­винні та вторинні. Первинні синуїти зустрічаються рідко, при травмі або алергії. Частіш за все синуїти бувають вторинними, тобто запальний процес поширюється з іншого вогнища інфекції. У зв'язку з цим синуїти поділяють на:

1) риногенні;

2) одонтогенні;

3) травматичні;

4) гематогенні;

5) алергічні..

Риногенний синуїт — це процес проникнення інфекції у приносові пазухи з порожнини носа. Він розвивається при захворюванні людини на гостру респіраторну вірусну інфекцію, одним з проявів якої є гос­трий риніт. Гострий риніт проходить всі стадії перебігу захворювання, що йому притаманні: напруги (або суху), рясних серозно-слизових виділень та розв'язання (або гнійних виділень). На 7-10 день захворю­вання нежить може стати однобічною (банальна нежить завжди двобічна), підвищується температура тіла, з'являється головний біль. Це свідчить про розповсюдження інфекції на приносові пазухи. Якщо процес двобічний то нежить буде також двобічною.

Це звичайна карти­на розвитку риногенного синуїту.

Одонтогенний синуїт може виникнути лише у верхньощелепній па­зусі. 4, 5, 6 верхні зуби своїми коренями близько підходять до нижньої стінки верхньощелепної пазухи. Можливий навіть анатомічний варіант, коли верхівки коренів зубів розташовані безпосередньо під слизовою оболонкою верхньощелепної пазухи. У зв'язку з цим патологічний про­цес може розповсюджуватись з коренів зубів або альвеолярного відро­стка (остеомієліт) на нижню стінку верхньощелепної пазухи.

Гематогенні (метастатичні) синуїти виникають внаслідок занесен­ня гнійної інфекції через кровоносні судини,

Травматичні синуїти є наслідками черепно-лицевих травм, що нерідко супрводжуються деформацією лицевих стінок пазух та орбіти. Корекція цих деформацій потребує хірургічних втручань, які широко впроваджені в нашій кліниці.

Алергічний синуїт розвивається в тому випадку, коли при виник­ненні алергічного процесу шоковим органом стають приносові пазухи. У більшості випадків це полісинуїт. Мова йде частіш за все про алергічний риносинуїт.

До факторів, що сприяють розвитку синуїтів відносять.

1. Зниження реактивності, загальне ослаблення організме.

2. Наявність патологічних зрушень з боку носа та носоглотки, що по­ рушують дренажні можливості приносових пазух, сприяють проникнен­ ню інфекції у пазухи.

За наявності цих факторів вірусна та бактеріальна інфекції можуть реалізуватись у вигляді синуїтів. Підвищення загальної реактивності організма та санація порожнини носа і носоглотки є найбільш доцільни­ми заходами щодо профілактики розвитку синуїтів.

Синуїти поділяються на гострі та хронічні,

138

Ю.Ь.Мггпін. Оториноларингологія

Ю.В.Мітін. Оториноларингологія

139

<< | >>
Источник: Мітін Ю.В.. Оториноларингологія (лекції"). — К.: Фарм Арт,2000. — 304с.. 2000

Еще по теме ЛЕКЦІЯ 9 ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ. РИНОГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ.:

  1. РИНОГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ
  2. ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ РИНОГЕННІ УСКЛАДНЕННЯ
  3. Системні васкуліти — це неоднорідна група захворювань, при яких запальні ураження стінок судин (артеріол, капі­лярів) мають генералізований характер та призводять до вто­ринних уражень різних органів та систем.
  4. ОРБІТАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ
  5. ЛЕКЦІЯ 6 ОТОГЕННІ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ І ОТОГЕННИЙ СЕПСИС
  6. НЕЗАПАЛЬНІ ТА ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЯ
  7. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ СКЛЕРИ.
  8. Лікування орбітальних ускладнень
  9. Глава 6. Ускладнення
  10. Ускладнення та помилки і міри їх профілактики
  11. Ускладнення.
  12. Прогноз та наслідки внутрішньочерепних ускладнень
  13. Лікування отогенних внутрішньочерепних ускладнень
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -