Лікування хворих категорії 2

До 2-ї категорії відносяться хворі:

■ на рецидив (реактивацію, що включає загострення і рецидив) туберкульозу незалежно від бактеріовиділення[9];

■ ті, у кого лікування не дало очікуваного ефекту на 5-му місяці лікування за схемою будь-якої іншої категорії й продовжується бактеріовиділення (невдале лікування або неефективно ліковані, в т.ч.

■ які лікувалися за схемою будь-якої категорії, але перервали лікування протягом 2 міс і більше (лікування після перерви);

■ хворі на вперше діагностований ВІЛ-асоційований туберкульоз будь- якої локалізації з бактеріовиділенням.

■ на рецидив ВІЛ-асоційованого туберкульозу будь-якої локалізації незалежно від бактеріовиділення.

■ бактеріовиділювачі, у яких не визначали чутливості до препаратів І ряду, або виявлена чутливість тільки або до ізоніазиду (H) або тільки до рифампіцину (R), а до інших препаратів І ряду встановлена чутливість або її не визначали.

У цих хворих можлива резистентність мікобактерій до одного або декількох препаратів. Тому перед початком лікування слід зробити посів харкотиння і визначити чутливість, як мінімум, до ізоніазиду, рифампіцину, етамбутолу та стрептоміцину, а ще краще - до всіх інших препаратів.

Режим, рекомендований кожному пацієнту, залежить від категорії, до якої він належить при реєстрації випадку.

Рекомендована схема лікування хворих 2 категорії зображена в таблиці

5.3.3.1

Початкова фаза лікування 2HRZES/1HRZE, тобто щоденне вживання рифампіцину у поєднанні з ізоніазидом, піразинамідом й етамбутолом протягом 3 міс. (12 тижнів) і ін’єкції стрептоміцину протягом перших 2 міс. (8 тижнів).

Після закінчення початкової фази антимікобактеріальної терапії та при припиненні бактеріовиділення приступають до фази продовження. Однак при продовженні бактеріовиділення через 3 міс. (12 тижнів) початкову фазу лікування продовжують ще на 1 міс (4 тижні).

Якщо до початку лікування встановлена чутливість мікобактерій туберкульозу до всіх антимікобактеріальних препаратів, у тому числі до ізоніазиду і рифампіцину, то фазу продовження антимікобактеріальної терапії проводять так, як для хворих 1 категорії.

Якщо до початку лікування виявлена резистентність тільки до ізоніазиду або рифампіцину, або до ізоніазиду чи рифампіцину окремо, або до обох препаратів, то фаза продовження антимікобактеріальної терапії повинна коригуватися і суворо контролюватися в стаціонарних умовах.

Фаза продовження 5H3R3E3 або 5HRE, тобто ізоніазид, рифампіцин й етамбутол приймаються 3 рази на тиждень під контролем медичного персоналу або щоденно на протязі 5 міс. (20 тижнів). Якщо до кінця фази продовження й надалі зберігається бактеріовиділення, то ставлять питання про хірургічне лікування хворого.

Таблиця 5.3.3.1 - Рекомендовані схеми лікування хворих на туберкульоз, що відносяться до категорії 2

1 Стрептоміцин слід вводити протягом перших двох місяців початкової фази.

2 Якщо ізоніазид+рифампіцин+етамбутол призначаються для щоденного вживання у

фазі продовження, то їх дози такі, як у початковій фазі.

В Україні рекомендовані такі режими лікування хворих на туберкульоз різної локалізації 2-ї клінічної категорії (табл. 5.3.3.2).

Таблиця 5.3.3.2 - Лікувальні режими хворих на туберкульоз, які віднесені до категорії 2

a Лікування, яке включає рифампіцин, вимагає контролю за прийомом препаратів. b Літери в дужках відображають фіксовану дозу комбінацій препаратів. Принаймні R та H можуть бути комбіновані. Використання HRZ та HRZE також рекомендується, якщо вони є в наявності. Це скорочує кількість таблеток та полегшує розподіл та прийом препаратів.

c Пацієнтам, у яких результати мазка мокротиння все ще є позитивними після двох місяців лікування за 1 категорією чи трьох місяців лікування за 2 категорією, необхідно продовжити інтенсивну фазу лікування ще на один місяць.

d При менінгеальних формах туберкульозу етамбутол має бути замінений стрептоміцином.

5.3.4.