Лікування туберкульозу кишок, очеревини, брижових лімфатичних вузлів

Загальні принципи лікування. Успіх в лікуванні туберкульозу кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів у значній мірі залежить від ранньої діагностики цієї патології та від своєчасно розпочатого регулярного лікування.

Початкова фаза для хворих цієї категорії: 2HRZS(E), тобто щоденне призначення ізоніазиду (по 0,3 г), рифампіцину (по 0,6 г), піразинаміду (по 2,0 г) у поєднанні з ін’єкцією стрептоміцину (по 1,0 г щоденно, а для хворих старших 50 років по 0,75 г) або з таблетками етамбутолу (по 1,2 г) протягом 2 міс (8 тижнів). Якщо через 2 міс не відмічається сприятливої динаміки щодо виразкових змін в кишківнику, продуктивного процесу очеревини та величини брижових лімфатичних вузлів, продовжують виділятися мікобактерії в калових масах або якщо виникло якесь ускладнення туберкульозу кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів, то початкову фазу лікування продовжують ще на 2 - 4 тижні. Потім незалежно від результатів лікування проводиться фаза продовження антимікобактеріальної терапії.

Фаза продовження (доліковування) при туберкульозі кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів проводиться за схемою 4 HR, тобто щоденно на протязі 4 міс призначають ізоніазид (по 0,3 г) і рифампіцин (по 0,6 г). При прогресуванні процесу додають ще 1 - 2 препарати. Якщо туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів є наслідком дисемінованого (міліарного) туберкульозу, то зазначені антимікобактеріальні препарати у фазі продовження дають щоденно протягом 4 - 6 міс.

При туберкульозі кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів не бажано застосовувати ПАСК-натрію, тіоацетазон, тібон, етіонамід, протіонамід, оскільки вони подразнюють слизову оболонку харчового каналу, посилюють його звиразкування.

Середня тривалість антимікобактеріальної терапії 6 - 8 міс, інколи проводиться радикальне хірургічне втручання.

При невиясненому діагнозі або неефективності антимікобактеріального лікування хворих оперують. Після проведеного хірургічного лікування хворим проводять антимікобактеріальну терапію протягом 6 міс, а якщо вони до операції не лікувалися антимікобактеріальними препаратами і якщо хірургічне лікування було паліативним, то тривалість антимікобактеріальної терапії може бути продовжена й до 9 міс.

Після вилікування хворих на туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів, особливо при великих залишкових змінах, вони повинні зазнавати протирецидивного лікування ізоніазидом, інколи в поєднанні із рифампіцином чи іншими антимікобактеріальними препаратами. Протирецидивні курси антимікобактеріальної терапії здійснюються переважно двічі на рік, особливо при загостренні хронічних супутніх захворювань харчового каналу або при появі факторів, які ослаблюють опірність організму.

Всіх хворих на туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів після вилікування спостерігають у протитуберкульозному диспансері. Себто хворі на активний туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів спостерігаються до 2 років. Якщо процес переходить у хронічний або якщо ж у хворих спостерігаються виражені залишкові зміни в брижових лімфатичних вузлах, очеревині й кишківнику, то диспансерне спостереження хворих на туберкульоз кишок, очеревини та брижових лімфатичних вузлів продовжують.

Лікування туберкульозу дванадцятипалої кишки. Етіотропне лікування туберкульозу дванадцятипалої кишки включає призначення антимікобактеріальних препаратів (рифампіцин, ізоніазид, стрептоміцин, піразинамід, етамбутол) у загальноприйнятих дозах за схемою 1 категорії.

Патогенетичне лікування таке як при виразці дванадцятипалої кишки. Харчування дрібне й часте (4 - 6 разів на добу), дієта повноцінна, збалансована хімічно й механічно щадна. Призначають антацидні (альмагель, вікалін, циметидин, де-нол, сукралфат (вентер), фосфалюгель, оксиферискорбон натрію та ін.), обволікаючі, в’яжучі (нітрат вісмуту основного, 0,06 % розчин нітрату срібла), а також холінолітичні (атропіну сульфат та ін.), спазмолітичні (папаверину гідрохлорид, ношпа тощо) ліки або гангліоблокатори. Вельми доцільні вітаміни (U, A, групи В), метандростенолон (0,01 г), ретаболіл (0,025 - 0,05 г внутрішньом’язово 1 раз на тиждень), метилурацил (0,5 - 1,0 г), пентоксил (0,25 г), біогенні стимулятори (екстракт алое, фібс, плазмол тощо), внутрішньовенні вливання білкових гідролізатів (амінопептид, амінокровін тощо), плазми, альбуміну, інколи крові.

При неефективності консервативної терапії або при виникненні ускладнень (перфорація, пенетрація, кровотеча, стеноз, малігнізація) показане хірургічне лікування, найчастіше радикально-резекційного характеру.

Лікування туберкульозу тонкої кишки ґрунтується на антимікобактеріальній терапії рифампіцином, ізоніазидом, стрептоміцином, етамбутолом, піразинамідом у загальноприйнятих дозах за схемою І категорії. Рекомендують легкозасвоювану, повноцінну дієту. Обмежують продукти, що містять багато клітковини. Харчування дрібне 5-6 разів на добу. При поносі непоганий ефект отримують при систематичному вживанні ацидофільного молока (по 100-200 г 3 4 рази на день) та несолодких соків та киселів, що містять дубильні речовини (чорниця, чорна смородина, гранати тощо), інколи призначають імодіум. Призначають вітаміни А, групи В, фолієву кислоту, а при геморагічних явищах вітамін К (вікасол). Особливо корисні комплексні вітамінні препарати: пангексавіт, декамевіт, ундевіт, мультитабс, юнікап тощо.

При стійких поносах рекомендують всередину в’яжучі та обволікаючі засоби (нітрат вісмуту основного, танальбін, настій із трава звіробою, шишок вільхи. При важких туберкульозних ентеритах призначають повторні внутрішньовенні вливання білкових гідролізатів (амінопептид, гідролізат казеїну, амінокровін та ін), плазму, альбумін, препарати крові. Корисне також призначення анаболічних стероїдних гормонів (метандростенолон або ретаболіл). Нерідко приходиться призначати протианемічну терапію.

При неефективності антимікобактеріальної терапії та при ускладненнях туберкульозу тонкої кишки проводять хірургічне лікування. Найчастіше воно полягає у резекції ураженої частини кишки, хоче можливі й інші паліативні варіанти операцій, якщо умови не дозволяють провести радикальне хірургічне втручання.

Лікування туберкульозу товстої кишки. Основним у лікуванні туберкульозу товстої кишки є антимікобактеріальна терапія за схемою І категорії із застосуванням в терапевтичних дозах рифампіцину, ізоніазиду, стрептоміцину, етамбутолу, піразинаміду. Поряд з ним широко застосовується патогенетичне лікування. Показане часте дрібне харчування (4-6 разів на добу), дієта механічно щадна, калорійна та легкозасвоювана. Додатково призначають вітаміни С, групи В. Корисні ацидофільне молоко по 150-200 г тричі на добу, а також колібактерин, біфідумбактерин, біфікол, лактобактерин, які залежно від важкості хвороби призначають по 5-10 доз на добу. Для підвищення реактивності організму призначають екстракт алое, пелоїдин. При поносі рекомендують імодіум, в’яжучі та обволікаючі засоби (танальбін, тансал, вісмуту нітрат основний), настої та відвари плодів черемхи, чорниці, шишок вільхи, трави звіробоя. При спастичному коліті призначають холінолітики (препарати беладонни, атропіну сульфат, метацин), спазмолітики (ношпа, галідор, папаверин, баралгін).

Хірургічне лікування хворих на туберкульоз товстої кишки рекомендується у таких випадках:

а) великі виразки з щільними краями, які не піддаються

антимікобактеріальній терапії впродовж 5 міс (неефективно ліковані);

б) перфорація товстої кишки;

в) профузна кровотеча, яку не вдається зупинити з допомогою гемостатичної терапії;

г) стеноз товстої кишки;

д) пухлиноподібна форма туберкульозу товстої кишки або малігнізація рубцьового процесу.

Найефективнішим втручанням є резекція ураженої ділянки товстої кишки, інколи приходиться вдаватися до паліативних хірургічних втручань.