Спонтанний пневмоторакс

Лікувальні заходи, що застосовуються для ліквідації спонтанного пневмотораксу, залежать від його характеру. При свіжому, гострому ідіопатичному спонтанному пневмотораксі із незначним спаданням легені доцільні консервативні заходи.

При клапанному напруженому пневмотораксі зі зміщенням органів середостіння, задишкою, ціанозом показана негайна декомпресійна терапія.

Видалення повітря пневмотораксним апаратом при клапанному спонтанному пневмотораксі дає тимчасовий ефект. Через те слід ввести у плевральну порожнину троакар і через його прозір вставити гумову трубку, яку прикріпляють лігатурою до шкіри на місці введення троакара. Троакар вводять над місцем скупчення повітря після рентгенконтролю, найчастіше це буває у другому-третьому міжребер’ї по середній ключичній лінії, або в третьому- четвертому міжребер’ї по середній пахвовій лінії.

Г умову трубку підключають до напальчика, зануреного у дезинфікуючий розчин (по Бюлау), або до водоструминного відсмоктувача, постійної аспіраційної системи чи врешті решт до електровідсмоктувача. Дехто застосовує запропоновану В.Н.Лельчицким експіраторну голку для клапанного пневмотораксу. Зазначені способи декомпресії миттєво приносять полегшення хворому.

Після того, як дефект в легені прикриється і в плевральній порожнині почне утримуватися від’ємний тиск, то гумову трубку з’єднують із трьохампульною системою до повного розправлення легені. Якщо у якомусь місці внутрішньоплевральне повітря осумкується, то його можна евакуювати за допомогою пункції.

Постійне видалення повітря з плевральної порожнини інколи поєднують з уведенням речовин, що подразнюють плевру і викликають її асептичне запалення (плевродез), а це, в свою чергу, сприяє облітерації плевральної щілини. З цією метою вводять в плевральну порожнину кров хворого, узяту з вени в кількості 10,0—15,0 мл, 40 % (гіпертонічний) розчин глюкози в кількості 10,0—12,0 мл, або суміш з 1,0—1,5 мл 5,0 % розчину йоду з тальком. Ці речовини вводять тоді коли вже немає загрози напруженого пневмотораксу, в т.ч. з підшкірною емфіземою.

Слід зауважити, що уводити подразнюючу речовину в плевру треба після видалення повітря, а потім необхідно катетер відключити від апарата, що відсмоктує, щоб подразнююча речовина могла подіяти на плевру. Через те повторну евакуацію повітря починають тільки після контрольної рентгеноскопії чи рентгенографії.

До активного лікування пневмотораксу належать закриті й відкриті хірургічні втручання. До закритого втручання відносять плевроскопію (торакоскопію), її можна поєднувати з плевродезом. Під час плевроскопії іноді вдається знайти дефект вісцеральної плеври і петлею каутера припекти виявлену ділянку дефекту до утворення струпа Після витягнення інструмента через троакар уводять гумовий катетер, троакар видаляють, один з отворів грудної стінки ушивають, а через гумовий катетер, що залишився в другому отворі, відсмоктують повітря і вводять подразнюючі речовини, як описано вище.

Якщо зазначеними способами не вдається ліквідувати пневмотораксу і ще не наступила емпієма плеври, то проводять радикальне хірургічне втручання, об’єм якого залежить від обсягу ураження, - видалення патологічного процесу разом з дефектом у вісцеральній плеврі (часткова резекція, сегментектомія, лобектомія тощо).