ЛЕПТОСПІРОЗ КОТІВ

Лептоспіроз (Leptospirosis) - природно-осередкова хвороба

сільськогосподарських, домашніх, промислових і диких тварин, що проявляється в типових випадках гарячкою, жовтяницею, гемоглобінурією, некрозом слизових оболонок та шкіри, у свиней - масовими абортами, народженням і загибеллю нежиттєздатного молодняку.

Характеристика збудника. Збудником лептоспірозу є дуже тоненька спірохета (рис. 55), що має особливу форму («лепто» - тонкий, «спіра» - гачок).

Рис. 55. Лептоспіри у темному полі мікроскопу (фот о з інт ернет -ресурсу)

Для гризунів і тварин характерними є певні види лептоспір, а людина чутлива практично до всіх.

Лептоспіри відносяться до ряду Spirochaetes, родини Leptospiraceae, роду Leptospira.

Рід Leptospira об'єднує три види лептоспір:

Leptospira interrogans - патогенні для ссавців лептоспіри.

Leptospira biflexa - непатогенні і сапрофітні лептоспіри.

Leptospira parva - сапрофіти, що мають спільні з Leptospira biflexa властивості.

Збудник лептоспірозу на даний час має 202 серовари, об'єднаних в 23 серогрупи.

Розділення лептоспір на штами, характерні для того чи іншого виду тварин, умовне, так як у вогнищах до визначеного штаму сприйнятливі усі види тварин.

Лептоспіри є типовими гідробіонтами, тому у воді річок та озер зберігаються до 200 діб, у стічних водах - до 10 діб, у вологому ґрунті з нейтральною і слабколужною реакцією - 43-279 діб.

Епізоотологія. Лептоспіроз - найпоширеніший у всьому світі зооноз, який викликається частково специфічним для господаря сероваром лептоспір (спірохет). Існування лептоспірозу забезпечується резервуарними тваринами і здатністю збудника довго залишатися життєздатним у воді та у вологому ґрунті. Людина не відіграє роль у поширенні лептоспірозу, але може заражатись ним через сечу або кров тварин.

До лептоспірозу сприйнятливі велика рогата худоба, буйволи, свині, коні, вівці, кози, олені, собаки, верблюди, коти, гризуни, хутрові звірі, комахоїдні, сумчасті тварини. Найчастіше уражуються свині й велика рогата худоба. У молодих тварин перебіг хвороби надгострий та гострий і летальність вища порівняно з дорослими. Резервуаром патогенних лептоспір у природі є дрібні дикі ссавці - лептоспіроносії (польові миші, сірі та інші види щурів, сумчасті, комахоїдні), хижі тварини, які постійно мешкають на певній території і формують природні осередки інфекції. Основними носіями лептоспір є щури, польові миші, землерийки, їжаки, у яких лептоспіроз перебігає у вигляді латентної інфекції, з наступною лептоспірурією, що може тривати місяцями.

В антропургічних осередках резервуаром збудника стають інфіковані сільськогосподарські, домашні тварини й синантропні гризуни.

Джерелом збудника інфекції є клінічно та безсимптомно хворі тварини, а також ті, які перехворіли. Це лептоспіроносії, які тривалий час виділяють збудник із сечею: гризуни - довічно, свині - до 2-х років, вівці - до 9-ти місяців, велика рогата худоба - до 20-ти місяців, собаки - до 3-х років, коти - до 119-ти діб, лисиці - до 514-ти діб.

Векторна роль комах (бліх, кліщів і мух) при лептоспірозі вивчена недостатньо. Спірохети можуть виживати всередині комах та інших безхребетних (встановлена їх життєздатність в кишечнику мух до 26 годин), але їх роль як потенційних переносників доки не з’ясована.

Гіпотетично лептоспіроз може виникати і при згодовуванні тваринам м'яса морських ссавців, у яких реєстрували тяжкі епізоотії, викликані патогенними для тварин сероварами (L. pomona).

З організму лептоспіри виділяються переважно із сечею, а також, можливо, з фекаліями, молоком, спермою, виділеннями зі статевих органів, з абортованим плодом. Зараження відбувається через воду застійних водойм і заболочених луків, забруднених виділеннями хворих тварин та тих, які перехворіли, через контаміновані лептоспірами корми та підстилку, при поїданні інфікованих трупів гризунів (свині, собаки, коти, лисиці) та незнешкоджених продуктів забою хворих тварин (промислові звірі).

У котів зараження через воду менш імовірно, внаслідок природної відрази до води. Однак коти можуть інфікуватися при поїданні тварин, які є переносниками лептоспір. Гризуни є природним резервуаром для багатьох серологічних варіантів і зараження відбувається по типу «хижак - жертва» між котами та гризунами. Коти також можуть контактувати з сечею собак, які живуть разом із ними.

Кількість котів, у яких виявляють антитіла до лептоспір, варіює від 0 до 35 %. У котів ідентифіковані різні серологічні варіанти, включаючи Icterohaemorrhagiae, canicola, grippotyphosa, pomona, hardjo, autumnalis і ballum. Розповсюдження різних варіантів і резервуарних господарів відрізняється за географічними регіонами. Не виявлено взаємозв’язку між захворюваністю та породними особливостями чи статтю.

Виділення лептоспір через сечу і роль кішок як джерела контамінації недооцінювалася в минулому. Наразі доведено, що за наявності окремих серологічних варіантів, лептоспіри можуть виділятися із сечею без наявності антитіл у сироватці крові.

Тривалість виживання лептоспір у сечі котів становить 13 годин при температурі 1-3 °С, 12 годин - 22-25 °С, 4,7 години - 28 °С і 4,3 години - 37 °С.

Патогенез. Після проникнення через слизові оболонки або пошкоджену шкіру лептоспіри швидко розмножуються у кров'яному руслі вже протягом першого дня після інфікування. Проникаючи у внутрішні органи (нирки, печінку, селезінку, центральну нервову систему, очі і статеві органи) і розмножуючись, вони викликають запалення і руйнування. Безжовтяничні серовари лептоспір проявляють більший тропізм до паренхіми нирок. За інтенсивної інвазії тканин, що супроводжується ураженням ендотеліальних і паренхіматозних клітин у нирках, так само, як і за інфекції жовтяничних сероварів лептоспір, в печінці виникають геморагічні і некротичні вогнища.

Лептоспіри механічно пошкоджують ендотелій кровоносних судин, що підвищує їх проникність і призводить до чисельних крововиливів в органах і тканинах.

Гуморальна імунна відповідь поступово витісняє збудника з тканин інфікованої тварини, за виключенням проксимальних канальців нирок, головного мозку, передньої камери очей і органів відтворення, в яких лептоспіри зберігаються і навіть можуть повільно розмножуватись. Такі вогнища інфекції в організмі зумовлюють феномен носійства і, як можна вважати, в окремих випадках стають причиною рецидивів хвороби.

У більшості котів спостерігається колонізація нирок, і мікроорганізм, зазвичай, персистує в епітеліальних клітинах ниркових канальців, викликаючи виділення з нирок протягом місяців і років після клінічного одужання. Прогноз залежить від збереження ниркової функції.

Клінічні ознаки. Інфікування лептоспірами призводить до захворювання різного ступеня вираженості, залежно від штаму мікроорганізму, його локалізації та імунної відповіді хазяїна.

Інкубаційний період при лептоспірозі котів коливається від 2-х до 14-ти днів. У залежності від серогрупи збудника, ступеня його вірулентності, дози, а також стану специфічного імунітету та резистентності організму лептоспіроз у котів може перебігати гостро, підгостро, хронічно та латентно (бесзимптомно). Основними критеріями тяжкості хвороби є ступінь вираженості геморагічного синдрому, ураження нирок і печінки (інтенсивність жовтяниці). У зв'язку з цим більшість авторів виділяють у котів геморагічну і жовтяничну форми лептоспірозу.

За експериментального інфікування встановлено, що коти можуть бути інфіковані лептоспірами, але клінічні симптоми зустрічаються рідко і клінічні ознаки не характерні.

Жовтянична форма реєструється дуже рідко у кошенят та молодих котів. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний. Як і за геморагічної форми, реєструють короткочасну гіпертермію до 40-41 °С, блювоту з домішкою крові, гострий гастроентерит, виражену болючість при пальпації в області печінки, нирок, шлунка, кишківника. Основна симптоматика за жовтяничної форми пов’язана з конкретною локалізацією і колонізацією лептоспірами печінки, що викликає важкі гепатопатії (токсико-запальні і дегенеративні ушкодження клітин печінки) і глибокі порушення найважливіших її функцій. Основними симптомами є яскраво виражена жовтяниця (жовтушне забарвлення від світло-жовтого до темно-жовтого слизових оболонок ротової, носової порожнини, піхви, а також шкіри живота, промежини, внутрішньої поверхні вух та інших ділянок), диспепсичний синдром (депресія, анорексія, блювота), геморагічний синдром (крововиливи у слизові оболонки, шкіру та ін.), гепатоліенальний синдром (збільшення печінки та селезінки) та інші. Наявність іктеричного забарвлення за лептоспірозу пов'язана не тільки з належністю збудника лептоспірозу до певної серогрупи, але значною мірою зумовлена високою вірулентністю конкретного збудника і ступенем тяжкості ураження печінки. Адже саме гостра печінкова недостатність обумовлює різко виражену жовтяницю (рис. 56-59).

Геморагічна (безжовтянична) форма лептоспірозу у котів перебігає гостро або підгостро, починається раптово і характеризується короткочасною гіпертермією до 40-41,5 °С, сильною депресією, анорексією, підвищеною спрагою, гіперемією слизових оболонок ротової та носової порожнини, кон'юнктиви. В подальшому (на 2-3-й день) температура тіла знижується до 37-38 °С. На слизовій оболонці рота утворюються почервоніння, згодом - виразки, що часто кровоточать, з ротової порожнини виходить неприємний запах (виразковий та некротичний стоматит).

Дуже рідко поряд із зазначеними симптомами хвороба може проявлятися різким зневодненням і розвивається різко виражений геморагічний синдром: патологічна кровоточивість слизових та інших оболонок організму (ротової, носової порожнини, шлунково-кишкового тракту); зовнішні і внутрішні кровотечі та крововиливи (блювота з кров'ю, тривалий пронос із рясною кров'ю, вагінальні кровотечі тощо); значні синці у місцях підшкірних і внутрішньом'язових ін'єкцій; виражена болючість при пальпації в області нирок, печінки, шлунка, кишківника і м'язової тканини; нирковою недостатністю (гематурія, олігурія, нефрозонефрит). Зазначені клінічні ознаки розвиваються з швидкою послідовністю, у кота наступають клонічні судоми, а потім тварини гинуть в глибокому коматозному стані. Кішка лежить, відмовляється від їжі, може спостерігатися блювота, тремтіння лапок.

Рис. 56-59. Іктеричність слизових оболонок і шкіри за лептоспірозу котів

(фот о з інт ернет -ресурсу)

За гострого перебігу тривалість хвороби складає 1-4 доби, іноді - 5-10 діб, летальність може досягати 60-80 %. Підгострий перебіг лептоспірозу характеризується аналогічними симптомами, але вони розвиваються повільніше і менш виражені. Протягом 15 днів у тварин реєструють еритроцитопенію (3,4-6,2 млн/Мкл), зниження вмісту гемоглобіну (6,2-9,2 г%), високу швидкість осідання еритроцитів (18-30 мм/год.), лейкопенію (4,6-8,8 тис./Мкл), еозинофілію (12-20 %), збільшення паличкоядерних нейтрофілів (11-33 %) і зменшенням частки сегментоядерних клітин (9-30 %), гематурію (1 еритроцит/мл). Антитіла до лептоспір серогрупи Ballum і Grippotyphosa на 3-15-й дні в титрі 1:10 і 1:20, в сечі збудник не виявлений (Дорохова Н. Д., 2003).

Патолого-анатомічні зміни залежать від форми та перебігу захворювання. За жовтяничної форми виявляють іктеричність майже всіх внутрішніх органів і тканин організму (легені, печінка, нирки, селезінка, сечовий міхур). Печінка збільшена, в'яла. Нирки і приниркова клітковина набряклі, при розрізі в нирках спостерігаються зміни, характерні для нефриту (пієлонефриту). За геморагічної форми лептоспірозу в різних органах і тканинах спостерігають патолого- анатомічну картину гострого геморагічного запалення: значні або численні точкові крововиливи й окремі осередки некрозу на слизових оболонках шлунково- кишкового тракту, в легенях, нирках, сечовому міхурі, селезінці та інших органах. Лімфатичні вузли збільшені, набряклі, мають множинні крововиливи. Крім того, вогнища некрозу і великі крововиливи виявляють у м'язовій тканині.

За хронічного перебігу реєструють ознаки, характерні для нефриту. У нирках виявляють зернисту дистрофію та гемосидероз епітелію звивистих канальців, проліферацію ендотелію капілярів у клубочках; проліферацію лімфоїдно- макрофагальних клітин з атрофією паренхіматозних елементів навколо клубочків, у міжканальцевій і особливо периваскулярній сполучній тканині. Виявляють також мукоїдне та фібриноїдне набухання стінок судин мікроциркуляторного русла. У печінці виявляють інфільтрацію інтерстиціальної тканини лімфоїдними та гістіоцитарними клітинами, іноді дрібні осередки внутрішньочасточкових клітинних скупчень.

Діагноз. Пряме виявлення мікроорганізму при лептоспірозі котів є досить складним. Більшість досліджень ґрунтується на виявленні антитіл при використанні РМА або ELISA. Найчастіше типову ідентифікацію лептоспір здійснюють за допомогою специфічних сироваток за реакцією мікроаглютинації (РМА). Оскільки між варіантами можуть зустрічатися перехресні реакції в РМА, оцінити результати іноді складно. Лабораторні варіації і відмінності в гуморальних імунних відповідях господаря іноді ще більш ускладнюють конкректну оцінку тестів (можуть зустрічатися помилково негативні результати в тому випадку, якщо в тест не включені антигени інфекційних серогруп).

Пряме виявлення лептоспір. Пряма ідентифікацію лептоспір у котів вдається дуже рідко, включає візуалізацію у свіжій сечі за допомогою темнопольної мікроскопії; вивчення зрізів тканин або висушених на повітрі мазків у світловому мікроскопі; отримання культури мікроорганізму або виявлення ДНК за допомогою ПЛР. У морфологічному та культуральному відношенні лептоспіри різних серотипів ідентичні й у «темному полі» мікроскопа мають вигляд ніжних, тонких, сріблясто-білих спіралеподібних паличок та ниток із потовщеннями на кінцях, розміром (4- 15)х(0,2-0,4) мкм, з активним різноманітним рухом. Пряме виявлення живих лептоспір мікроскопією в «темному полі» ненадійно, оскільки негативні результати не виключають наявності збудника (лептоспіри виділяються періодично і в низьких концентраціях).

Більш надійним методом є метод фарбування антитіл (РІФ), який може бути використаний для ідентифікації лептоспір у рідинах тіла і відбитках з печінки і нирок, якщо відповідні зразки доступні (рис. 60).

Рис. 60. Реакція імунофлуоресценції за лептоспірозу

(фот о з інт ернет -ресурсу)

Культури лептоспір при лептоспірозі котів отримують із крові, сечі і спинномозкової рідини, але їх кількість у цих органах може бути мінімальною. Культивування може зайняти тижні і місяці до отримання чистої культури лептоспір. Культивують лептоспіри при температурі 26-28 °С, рН = 7,2-7,4 на елективних рідких середовищах Уленгута, Терських, Любашенка, Фер-ворт - Вольфа, до складу яких входить 5-10 % кролячої або баранячої сироватки. Культури ростуть повільно, впродовж 7-10 діб, іноді довше. До експериментального зараження чутливі золотисті ховрахи, морські свинки 3-4- тижневого віку, 8-10-денні кроленята, а також цуценята. Надійні результати можна отримати лише за умови, що тварина не лікувалася лептоспіроцидами. Таким чином отримання культури в більшості випадків не має практичної значимості.

Метод ПЛР використовується для виявлення ДНК лептоспір у рідинах тіла, включаючи кров, ліквор, рідину передньої камери ока і сечу. ПЛР - високочутливий діагностичний тест, більш надійний метод для ранньої діагностики, ніж виявлення антитіл або отримання культури. Внаслідок більш високої концентрації лептоспір у сечі, рекомендується для ПЛР відбирати сечу. Але ПЛР ефективна лише у тварин, яких не лікували. Недоліком є те, що цей вид діагностичних досліджень розроблено лише для окремих видів лептоспір, що виділяються у кішок.

При диференційній діагностиці насамперед виключають гемобартонельоз, отруєння парацетамолом, септицемію, вірусний імунодефіцит, вірусний лейкоз, холангіт, вірусний перитоніт, токсоплазмоз, аутоімунні захворювання, травми, ниркові камені, новоутворення в печінці та нирках.

Лікування. Хворих тварин ізолюють, розміщують у затемнених приміщеннях, забезпечують доброякісними кормами та водою. Симптоматичне лікування залежить від вираженості клінічних ознак і наявності ниркової дисфункції, а також інших клінічних симптомів. Першочерговим завданням є лікування гострої ниркової недостатності, яка вимагає заміщення функції нирок за допомогою гемодіалізу, який є життєзберігаючою процедурою для багатьох тварин із важким лептоспірозом з анурією. Гемодіаліз показаний тваринам із неадекватним виділенням сечі, внаслідок чого розвивається перевантаження рідиною, гіперкаліємія або симптоми уремії, які не відповідають на медикаментозне лікування.

Антимікробна терапія при лептоспірозі котів зазвичай складається з двох стадій лікування. На першій стадії основною метою є негайне припинення розмноження лептоспір і швидке зниження ймовірності фатальних ускладнень інфекції, таких як печінкова або ниркова недостатність. Ефективними антибіотиками для припинення розмноження лептоспір є пеніцилін і його похідні. Ампіцилін (20 мг/кг кожні 8 годин внутрішньовенно) або амоксицилін, якщо доступна форма для внутрішньовенного введення (20 мг/кг кожні 12 годин внутрішньовенно), протягом 3-х діб. Ці препарати припиняють виділення і зараження мікроорганізмом протягом 24-х годин після початку терапії. Вони, однак, нездатні ні очистити від інфекції нирки, ні усунути носійство і запобігти хронічному виділенню збудника. Таким чином, після використання пеніцилінів повинні бути призначені інші антибіотики, такі як доксициклін, для того щоб усунути статус переносника інфекції.

Доксицилін є препаратом вибору для другої стадії лікування при лептоспірозі кішок. Лікування доксицикліном має починатися як тільки клінічний стан дозволить розпочати пероральне застосування. Доксициклін, зазвичай, призначається перорально, оскільки внутрішньовенне застосування може викликати шок і блювоту, а підшкірне введення призводить до розвитку абсцесів. Доксициклін характеризується гепатотоксичністю, тому повинен застосовуватися лише після припинення блювоти у тварини і після того як активність печінкових ферментів повернеться до норми. Доксициклін призначають по 5-10 мг на кілограм двічі на добу впродовж 25 діб.

У тварин з невираженими симптомами або за їх відсутності доксициклін може бути використаний як для початкової, так і елімінаційної терапії. У здорових тварин, які виділяють лептоспіри, лікування доксицикліном повинно починатися для усунення статусу переносника.

Профілактика. Специфічна профілактика лептоспірозу котів не розроблена. Для уникнення зараження лептоспірозом не можна згодовувати потенційно інфіковані продукти, зачиняти тварин рід час проведення робіт та уникати контакту зі стоячою водою. Коти, які не мають виходу на вулицю, мають дуже низький ризик інфікування.

До профілактичних заходів відноситься і постійний моніторинг фізичного здоров’я кота - у разі появи симптомів, що характеризують порушення функції печінки, нирок та сечовивідної системи, необхідно якомога швидше виключити лептоспіроз.

5.3.