ПАНЛЕЙКОПЕНІЯ КОТІВ

Панлейкопенія котів (чума, інфекційний парвовірусний ентерит, тиф, заразний агранулоцитоз) - висококонтагіозна гостроперебігаюча вірусна хвороба ссавців родини котячих, собак, куницевих, єнотових, що характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту тварин і значним зниженням загальної кількості лейкоцитів, а також ураженням респіраторних органів, серця, загальною інтоксикацією та зневодненням.

Збудник - ДНК-вірус із родини парвовірусів (Parvoviridae) діаметром 20­25 нм серологічно близький до збудника парвовірусного ентериту собак і норок (рис. 23-24).

Рис. 23. Вірус панлейкопенії в лейкоцит ах Рис. 24. Об ємний вигляд збудника (фот о з інт ернет -ресурсу)

У навколишньому середовищі вірус досить стабільний і зберігає свою вірулентність на контамінованих об’єктах більше року. У приміщеннях, у фекаліях і органах хворих тварин за низьких температур може зберігатися до одного року. Досить стійкий до високих температур (при 60 °С гине через годину) і до дезинфіктантів.

Епізоотологія. Хвороба реєструється у багатьох країнах Америки, Європи та Азії. Хворіють домашні коти й інші представники родини котячих (тигри, леви, леопарди), родини куницевих (норки, тхорі), родини єнотових (носухи, єноти) і родини віверрових (віверри). Хворіють частіше молоді коти у 7-12-місячному віці, але іноді й дорослі тварини. Найчастіше масові захворювання тварин спостерігають влітку і пізньої осені, коли нове покоління кошенят втрачає молозивний імунітет. Дж ерелом збудника є хворі тварини і вірусоносії (для панлейкопенії характерно приховане вірусоносійство). З організму хворих тварин, а також тих, які перехворіли, та вірусоносіїв збудник виділяєт ься з фекаліями, слиною, сечею, виділеннями з носової порожнини та очей.

Патогенез. Патогенез панлейкопенії зумовлений тим, що вірус вражає клітини з високою мітотичною активністю. Він проникає в організм, як правило, через дихальні шляхи або шлунково-кишковий тракт і розмножується спочатку в тканинах носоглотки. Після цього з током крові заноситься до основних органів- мішеней (лімфоїдної тканини і кісткового мозку); вражає лімфоцити лімфоїдної тканини і лейкоцитарні стовбурові клітини в кістковому мозку, викликаючи різку панлейкопенію, рівень якої і визначає тяжкість перебігу хвороби та її прогноз. При цьому утворення еритроцитів (еритропоез) залишається на нормальному рівні. Крім того, вірус вражає епітелій кишкової облямівки, що призводить до розвитку ентериту. Збудник локалізується в клітинах крипт кишківника, розмножується і руйнує малодиференційовані епітеліоцити, після чого вже не залишається ентероцитів, які б могли переміщатися з крипт для відновлення системи «крипта - ворсинка». Це призводить до порушення функцій шлунково-кишкового тракту.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває від 2-х до 14-ти днів. Перебіг надгострий, гострий і підгострий. Надгострий перебіг, як правило, реєструють у маленьких кошенят віком 1-3 місяці, коли вони вже втрачають колостральний імунітет. Захворювання починається раптово, кошенята перестають смоктати, відмовляються від корму, постійно пищать і швидко виснажуються. Відзначається сильне збудження, підвищена рухливість, втрата апетиту, відмова від води, полохливість, блювота з пінистими білуватими або жовтуватими масами. Кошенята ховаються в темні прохолодні місця. Може з'явитися пронос. Шкіра стає малоеластичною, шерсть - тьмяною і скуйовдженою. При нервовому синдромі швидко розвиваються судоми клоніко-тонічного характеру як на окремих ділянках, так і всього тіла. Можливий розвиток парезів і паралічів сфінктерів внутрішніх органів та кінцівок. Ця форма дуже швидкоплинна і без активної ветеринарної допомоги закінчується загибеллю протягом 24-48 годин.

Гост рий перебіг характеризується раптовим пригніченням тварини, підвищенням температури тіла до 40-41 °С, анорексією, блювотою і рідкими випорожненнями. Тварини відмовляються від їжі, відчувають сильну спрагу, сидять біля миски з водою, але воду не п’ють. Характерна поза, в якій сидить кішка - нахохлившись, підібгавши лапи і намагаючись не спиратися на живіт через його болючість (рис. 25-26). Шерсть нагадує скуйовджене пір'я.

Рис. 25,26. Характ ерна поза при панлейкопенії кот ів

(фот о з інт ернет -ресурсу)

Блювотні маси спочатку водянисто-жовті або коричневі, пізніше стають слизовими, часто з домішкою крові.

Рис. 27. Ознаки гнійного риніт у і кон 'юнкт ивіт у за легеневої форми панлейкопешї кот ів

При прогресуючій інтоксикації і зневодненні організму слизові оболонки стають анемічними, часто із синюшним відтінком. У результаті зменшення просвіту носових ходів проходження повітря ускладнюється, дихання частішає, з'являється задишка, тканини організму починають відчувати дефіцит кисню. За важкого перебігу хвороби ніс стає сухим і шорстким, часто гарячим. Запалення верхніх дихальних шляхів, бронхів і легенів супроводжується частим диханням, задишкою, кашлем, чханням. При аускультації легень прослуховують часте жорстке напружене дихання з сухими хрипами, рідше з вологими, особливо при одужанні. За своєчасного та активного лікування коти видужують через 4-10 днів. У разі помилкового діагнозу і неправильного лікування хвороба затягується на тривалий час, виникають ускладнення.

Ще одна форма, яку часто спостерігають у дорослих котів, - міокардит на. Вона характеризується пригніченням, втратою апетиту. Внаслідок запалення третьої повіки та інтенсивних виділень прозорого ексудату з очей складається враження, що кіт плаче. При аускультації - серцева аритмія, інших клінічних ознак немає. Якщо за цієї форми вчасно не провести серцеву терапію, тварина загине (рис. 28).

Рис. 28. Запалення третьої повіки очей за міокардитної форми панлейкопенії кота (фот о з інт ернет -ресурсу)

Синдром ат аксії кішок. У вагітних кішок може спостерігатися трансплацентарна інфекція. Вірус інфікує клітини плаценти і розмножується у них, після чого вражає плід. Встановлено, що інфекція на початковій стадії вагітності може призвести до ранньої смерті плоду і резорбції, а пізніше, починаючи приблизно з середини третього триместру вагітності до моменту народження, - до вродженої гіпоплазії мозочка.

Рис. 29, 30. Клінічні ознаки панлейкопенії у кошенят

(фот о з інт ернет -ресурсу)

Діагноз встановлюють комплексно, на основі результатів аналізу епізоотичної ситуації місцевості, на підставі клінічних ознак, патолого-анатомічних змін, результатів вірусологічних і гематологічних досліджень. Попередній діагноз встановлюють на основі анамнезу (відсутність вакцинації, обставини придбання тварини), симптомів хвороби, клінічного аналізу крові. Проводять дослідження роботи серця. Аускультація серця характеризується посиленням серцевого поштовху, частим серцебиттям, зливанням першого і другого тонів, тахікардією та екстрасистолією. В агональному стані серце прослуховується погано, серцевий поштовх ослаблений, тони слабкі, тихі, прогресує аритмія, брадикардія, наростає серцево-судинна недостатність. Важливим показником є різко виражена лейкопенія. Число лейкоцитів може бути 4000, 3000 і нижче - до 50 в 1 мм³ крові. Кількість нейтрофілів різко зменшується, що може привести до абсолютної нейтропенії. Спостерігається картина загальної лейкопенії при відносному лімфоцитозі. У випадках загибелі тварини для встановлення діагнозу проводять патолого-анатомічний розтин, гістологічні дослідження. Ретроспективну діагност ику здійснюють серологічно (за допомогою РН, РГГА і РІФ). Для вірусологічних досліджень у хворих котів проводять відбір носоглоткового слизу, проб сечі і фекалій. Для визначення збудника рекомендується використовувати "Набір для діагностики парвовірусного ентериту собак, норок і панлейкопенії котів в реакції гальмування гемаглютинації" (НВО "Нарвак"). Можливо також використання лабораторних наборів для виявлення антигенів парвовірусного ентериту собак (P. M. Гаскелл, М. Беннет, 1996-1999 рр.). При диференційній діагностиці необхідно виключити незаразний гастроентерит, токсоплазмоз, лімфосаркому і отруєння.

Лікування. При лікуванні панлейкопенії необхідно враховувати форму і перебіг захворювання. Надгострий перебіг характеризується стрімким розвитком захворювання, тому прогноз несприятливий.

За гострого перебігу пріорітетними у лікуванні є усунення зневоднення та інтоксикації організму та недопущення гіповолемічного шоку. Втрати рідин компенсують застосуванням крапельниць - 0,9%-го розчину натрію хлориду, Рінгера или Рінгера-Локка, 5%-го розчину глюкози (сумарна добова доза інфузії - 30 мл на один кілограм ваги).

Хвору тварину ізолюють у теплому, без протягів, затемненому приміщенні з температурою повітря 20-24 °С. Категорично забороняється випускати котів на вулицю. Необхідно забезпечити кота теплою кип'яченою водою, в яку можна додавати відвари і настої лікарських рослин, що мають відхаркувальну та протизапальну дію. Іноді у воду додають аскорбінову кислоту. Поява у хворої тварини апетиту - показник ефективного лікування та подальшого одужання. Про цей період необхідно попередити господаря та дати чіткі вказівки щодо дієти. Тварин, у яких раптово з'явився апетит, категорично забороняється годувати звичайними кормами: коту пропонують 2-3 мл яловичого, курячого або рибного бульйону другого варіння. Якщо організм тварин навантажити у цей період іншими продуктами, це підсилить інтоксикацію спровокує рецидив: тварина загине. На 3-4­й день лікування коту пропонують до 30 грамів вареної курятини, потім невелику кількість рисової або вівсяної каші, приготовленої на воді або м'ясному бульйоні. Якщо після першої порції корму не починаються блювота і пронос, кількість каші і кратність її згодовування збільшують. Починаючи з 7-го дня лікування котів поступово переводять на звичайний раціон.

За міокардитної форми основне лікування полягає у нормалізації роботи серця. Апетит за цієї форми не порушений, тому рекомендують корми зі збільшеним вмістом білку чи спеціалізовані корми. Для відновлення функцій серця назначають серцеві засоби - кордіамін, сульф окамфокаїн, кофеїн-бензоат натрію, камфорне масло, кокарбоксілазу, цитохром С, еуфілін чи інші. Застосовують препарати впродовж курсу і не припиняють після клінічного одужання котів. Після 7-10 днів прийому серцевих засобів знімають електрокардіограму, і якщо зміни серцевого ритму мають патологічні відхилення, призначають курс іншого серцевого препарату з наступною кардіограмою.

У перший період захворювання для очищення кишківника від токсичного вмісту можна зробити очисну клізму: у пряму кишку вводять дезінфікуючі рідини - слабо-рожевого забарвлення розчин калію перманганату (1:10000), 0,01-0,1%-ий розчин фурациліну, фуразолідон або відвари і настої лікарських рослин у слабкій концентрації. З трав використовують ромашку, шавлію, звіробій, мати-й-мачуху та інші. Обсяг очисної клізми повинен становити 20-50 мл.

У комплексне лікування для боротьби із секундарною мікрофлорою обов'язково включають протимікробні засоби. Сульфаніламідні препарати (бісеїгтол. гросепт ол септрім, сульф ален, норсульфазол, сульфадимезин, сульфадимет оксин, ет азол, фт алазол, сульгін, ент еросепт ол й інші) задаються всередину 1-3 рази на добу. Оскільки під час захворювання розвиваються запальні процеси в шлунково-кишковому тракті, що супроводжуються блювотою, антибіотики краще вводити парентерально. Із них найбільш зручними і малот оксичними є пеніциліни (бензилпеніциліннатрію і калію, оксацилін, ампіцилін, ампіокс та ін) іцефалоспорини(кефзол карицеф, лонгацеф, цефамезин, клафоран, фортум та ін). Їх вводять підшкірно чи внутрішньом’язово 1-3 рази на день протягом 5-7-ми діб. Через токсичність і можливість провокування алергічних реакцій рідко призначають антибіотики-аміноглікозиди, макроліди, стрептоміцин, тетрацикліни, левоміцетин и хінолони (байтрил). Нітрофурани використовують для приготування дезінфікуючого розчину, яким обробляють слизову оболонку носової порожнини, ротової порожнини, очей, прямої кишки, уретри. Перед застосуванням антибіотиків або сульфаніламідів бажано ввести внутрішньом'язово димедрол у дозі 0,1-0,5 мл 2-3 рази на добу, тавегіл, супрастин по 0,2-0,5 мл 2-3 рази на день, піпольфен чи інший антигістамінний препарат за інструкцією. Паралельно з антибіотиками або сульфаніламідами пацієнтам задають всередину або вводять парентерально вітаміни групи В (В1, В2, B6, В12), аскорбінову кислоту, вікасол і полівітамінні препарати. При різко вираженому зневодненні кішкам підшкірно (в області холки) або внутрішньовенно вводять ізотонічні розчини глюкози, натрію хлориду, Рінгера або Рінгера-Локка 2-6 разів на день у кількості 10-100 мл до одужання. Застосування специфічних біопрепаратів ("Витафел" - специфічний імуноглобулін проти панлейкопенії, каліцівірозу і ринотрахеїту, "Витафел-С - полівалентна сироватка проти панлейкопенії, каліцівірозу і ринотрахеїту) не ефективне для лікування. Дані препарати можна застосовувати у розплідниках, притулках, готелях на початкових стадіях епізоотії здоровим тваринам у якості специфічного захисту. Звичайна доза становить 0,2-1,0 мл один раз на 2-3 дні. На курс лікування потрібно 2-3 ін'єкції препарату. Для підвищення імунного статусу назначають імуномодулятори: інтерферон, тимоген, тималін, тімаптін, камедон, анандін, циклоферон чи інші.

Профілактика. Загальні заходи передбачають: повноцінну годівлю тварин, дотримання санітарних норм при утриманні тварин, своєчасне проведення дегельмінтизації і боротьбу з ектопаразитами, а також виключення контакту з бродячими тваринами. За 5-7 днів до запланованого щеплення проводять дегельмінтизацію. Для дегельмінтизації можна використовувати препарати «Альбен», «Фебтал», «Поліверкан», «Дронцид» для котів. Специфічна профілактика передбачає застосування вакцин: «Мультіфел-3» проти панлейкопенії, ринотрахеїту, каліцівірусної інфекції, «Мультіфел-4» проти панлейкопенії, ринотрахеїту, каліцівірусної інфекції і хламідіозу котів. Вакцинації підлягають лише здорові тварини. Кошенят перший раз щеплюють у віці 8-12 тижнів, повторно - через 21-28 днів. Вакцину вводять підшкірно в області лопатки кошенятам до 6-місячного віку в дозі 0,5 см³, старше - 1 см³ незалежно від маси тіла і породи котів. Місце ін’єкції дезрозчином не протирають. Дорослих котів щеплюють одноразово щорічно. Імунітет з’являється через 14 днів після другої імунізації і зберігається протягом року.

2.2.