ВІРУСНА ЛЕЙКЕМІЯ КОТІВ

Лейкемія котів (лейкоз) - зоонозне вірусне захворювання котів, що характеризується ураженням кровотворної системи, імунодефіцитом, прогресуючою анемією і злоякісними новоутвореннями у лімфоїдній і мієлоїдній тканинах (мієлодиспластичним синдромом, лімфосаркомою), виснаженням, ураженням сечовидільної системи, фібросаркомою і пухлинами молочної залози.

Збудник лейкемії - FeLV (Feline leukemia virus) - РНК-вмісний вірус, що належить до родини ретровірусів (Retroviridae), має три серотипи - А, В і С. Вражає котів тільки FeLV серотипу А (собаки і люди до нього не чутливі), який викликає розвиток лімфосаркоми. FeLV-В провокують розвиток інших новоутворень, а FeLV-C нерідко виявляють у тварин, які страждають на анемію.

Епізоотологія. На вірусну лейкемію хворіють різні види сільськогосподарських домашніх тварин, у тому числі собаки та коти, а також людина. Вірусна лейкемія кішок (ВЛК) вражає тварин різних вікових груп та порід, але сприйнятливість до інфекції з віком значно знижується. У розплідниках із близько рідним розведенням (імбредні тварини) у 30 % тварин може спостерігатися персистуюча інфекція. При цьому персистентна інфекція у вагітних і лактуючих кішок, зазвичай, викликає аналогічну інфекцію у всіх кошенят даного посліду. Важливо відзначити, що ВЛК - одна з найбільш поширених причин смерті молодих кішок (P. M. Гаскелл, М. Беннет, 1996-1999 рр.). Зараження відбувається в основному кормовим шляхом і при непрямому контакті. Джерелом збудника інфекції є клінічно хворі і вірусоносії. Первинне розмноження відбувається в мигдаликах, звідки вірус поширюється в інші лімфоїдні органи, а також у кістковий мозок. Виділення збудника з організму відбувається з усіма секретами і екскретами, найбільш інтенсивно - зі слиною, молоком. Зараж ення відбувається гюстнатально (при спільному утриманні хворих і здорових тварин) при контактах з хворими котами (при вилизуванні, укусах тощо) або з тваринами, які є носіями (нерідко - безсимптомними) даного ретровірусу.

Патогенез. Розвиток вірусної лейкемії відбувається дуже повільно, по типу прихованої інфекції та обумовлений генетичною схильністю тварини до даної хвороби, а також імунологічною недостатністю організму (первинні або вторинні імунодефіцити). Найчастіше хвороба проявляється після впливу несприятливих екзогенних і ендогенних факторів, наприклад різкої зміни умов годівлі і утримання, тривалого переохолодження чи перегрівання. Збудник проявляє тропізм до клітин лімфоїдної та кровотворної тканин, тому його первинна репродукція починається в мигдаликах глотки, а в подальшому поширюється на інші лімфоїдні тканини, особливо на кістковий мозок, де під впливом вірусу відбувається порушення нормального гемопоезу та прогресуюче розростання пухлинної тканини (утворення лімфосарком). У результаті в крові хворих тварин з’являється велика кількість незрілих лейкоцитів (лейкоцитоз). Прогресуюче розростання пухлинної тканини викликає інтоксикацію та порушення функції органів, загибель відбувається внаслідок серцевої недостатності. При подальшому розвитку патологічного процесу вірус ВЛК виявляють у молоці, слині, сечі та калі хворих тварин, що стає важливим фактором передачі збудника інфекції. При стресових ситуаціях, імуносупресивних впливах і секундарних інфекціях вірус може активізуватися, викликаючи рецидив захворювання, при якому FeLV знову виявляють у крові та слині. Доведена персистенція вірусу лейкемії в кістковому мозку у перехворілих тварин.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період при ВЛК тривалий - від декількох місяців до чотирьох років. Вірусна лейкемія котів характеризується хронічним перебігом та латентною формою. За хронічного перебігу можна виділити продромальну, клінічну і т ермінальну ст адії. У хворих тварин часто спостерігають анемію, зниження апетиту, депресію, порушення серцевої діяльності і поступове виснаження, а також різні порушення репродуктивної функції. Вони проявляються у вигляді патології вагітності (резорбції плодів, абортів) і народження мертвих або нежиттєздатних кошенят (синдром "в’янення" кошенят). У картині крові спостерігається лейкоцитоз, значний зсув лейкоцитарної формули вліво, зменшення кількості еритроцитів і поступове зниження гематокриту. У зв’язку з тим, що для клінічної стадії ВЛК характерний розвиток різних форм злоякісних новоутворень лімфоїдної і мієлоїдної тканин, у тому числі лімфосарком, симптоматика хвороби визначається їх локалізацією. Часто захворювання перебігає у вигляді тимусної лімфосаркоми. При цьому розвивається прогресуюча атрофія тимуса і наростає імуносупресія, проявляється нейтропенія. Іноді захворювання протікає у вигляді мієлолейкозу.

Хворі коти особливо сприйнятливі до інших вірусних, а також бактеріальних та грибкових інфекцій. Можливі кілька варіантів перебігу інфекційного процесу (Непоклонова І. В., Непоклонов Е. А., Ткачов А. В., 2001):

- приблизно в 30 % випадках контакт організму зі збудником відбувається за типом імунізуючої субінфекції: в організмі продукуються антитіла, тварина не хворіє;

- у 40 % випадків можливе безсимптомне носійство FeLV - такі коти є найбільш небезпечним джерелом зараження інших тварин, але з часом у більшості з них внаслідок прогресуючого ураження імунної системи розвивається одне з супутніх захворювань;

- вірусна інфекція призводить до розвитку важких неопластичних захворювань лімфоїдних органів (лімфоми, лімфосаркоми). Наростають ознаки імунодефіциту: анемія, зниження гематокриту, атрофія тимуса, лімфатичних вузлів.

Діагноз встановлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних і результатів лабораторних досліджень. При діагностиці особливе значення має виявлення в сироватці крові вірусного антигену р27 за допомогою твердофазного імуноферментного аналізу (ELISA) або імунофлуоресцентного методу. У крові і слині FeLV з'являється через місяць після інфікування. Через кілька місяців після початку захворювання у частини котів вірус може зникнути з крові і слини, проте при цьому він зберігається в кістковому мозку і в Т-лімфоцитах селезінки і лімфовузлів, де є ідеальні умови для інтенсивного розмноження (приховане, або латентне носійство). За допомогою полімеразної ланцюгової реакції та імуногістохімічних методів FeLV вдається виявити в рогівці очей більшості FeLV-позитивних котів (Herring I. Р, ЕА, 2001).

Лікування. Терапія спрямована переважно на пригнічення вторинних інфекцій. Рекомендуються антибіотики, імуностимулятори, кортикостероїдні гормони, гамавіт, вітаміни групи В, переливання крові, при лімфосаркомі, лейкемії - хіміотерапія. Є дані про поліпшення стану хворих кішок після монотерапії стафілококовим протеїном А, тоді як комплексна терапія з альфа-інтерфероном не призводила до поліпшення (McCaw D.E, ЕА 2001). При проведенні процедури переливання крові слід мати на увазі, що у котів унікальна система груп крові: A, В і АВ.

Аллель А домінує над алелем В, т а к що кот и з групою крові В обов'язково гомозигот ні по алелі В, т оді як кот и з групою крові А можут ь бут и як гомо, т ак і гет ерозигот ност і по аллелі А Переваж на більші ст ь кот і в мают ь групу крові А (а у т аких порід як сіамські і бірманські виявляються тварини тільки з кров'ю групи А). Серед брит анських короткошерстих кішок близько 40 % популяції мают ь групу крові В. Приблизно у 35 % кот ів з групою крові А присут ні в маленьких т ит рах циркулюючі ант ит іла ант и-В. Навпаки, практ ично у всіх кот і в групи В (93 %) є циркулюючі ант ит іла ант и-А у підвищених т итрах; гемолізуюча і агглют инуюча акт ивніст ь цих ант ит іл мож е леж ат и в основі трансфузійної несумісност і при первинній гемотрансфузії або приалоімунізаціїв сист емі «плід - мат и».

Латентно хворі коти повинні вилучатися з племінного розведення; їх потомство підлягає вибраковці.

Профілактика. Кошенята, народжені від щеплених рекомбінантною вакциною кішок, набувають пасивного колострального імунітету. Через 2-3 місяці, після визначення титру антитіл в ІФА, бажано зробити кошенятам щеплення. З цією метою в ряді західних країн використовують асоційовану вакцину «Лекат» або живу рекомбінантну вакцину. Котів перевіряють на наявність антигену FeLV в крові двократно, з інтервалом 2 місяці. Періодично проводять дезінфекцію приміщень, в яких утримуються коти.

2.3.