ТУБЕРКУЛЬОЗ КОТІВ

Туберкульоз (Tuberculosis) - хронічна інфекційна хвороба багатьох видів тварин, у тому числі й домашніх, що характеризується утворенням у різних органах і тканинах специфічних вузликів - туберкул, схильних до сирнистого розпаду.

Збудники - бактерії з роду Mycobacterium, до якого входять 48 самостійних видів і підвидів. Захворювання у тварин викликають мікобактерії туберкульозу видів Mycobacterium bovis, Mycobacterium tuberculosis і Mycobacterium avium (M. bovis, M. tuberculosis і M. avium).

M. bovis - збудник туберкульозу, найбільш патогенний для великої рогатої худоби, однак до нього сприйнятливі й інші види ссавців.

M. tuberculosis - збудник туберкульозу, який викликає захворювання у людей, свиней, котів, собак, папуг, канарок, великої рогатої худоби.

M. avium - збудник туберкульозу домашньої та дикої птиці.

У природному середовищі існує велика група мікобактерій, які за морфологічними та культуральними властивостями подібні до збудників туберкульозу. Атипові мікобактерії - сапрофітні мікобактерії, здатні зумовлювати сенсибілізацію до туберкуліну, що ускладнює діагностичну оцінку алергічної проби на туберкулін.

Коти заражаються всіма трьома типами мікобактерій, але особливо сприйнятливі до людського і бичачого типів.

За морфологічними та культуральними властивостями мікобактерії різних видів майже не відрізняються один від одного і являють собою прямі або злегка зігнуті нерухомі грампозитивні зернисті палички із заокругленими кінцями, розміром (1,5-5,5) х (0,2-0,5) мкм. Проявляють кислото-, спирто- і лугостійкі у зв'язку з наявністю в клітині жиро-воскових речовин. За певних умов мікобактерії здатні утворювати ниткоподібні, гіллясті форми з колбоподібним здуттям на кінцях, що стало підставою для зміни назви «бацили Коха» на «мікобактерії туберкульозу». Спор і капсул збудник не утворює. Завдяки вмісту ліпідів мікобактерії дуже стійкі до впливів хімічних речовин і різних факторів довкілля.

Епізоотологія. До туберкульозу сприйнятливі понад 55 видів ссавців і близько 25 видів птахів. Серед цих видів коти характеризуються низькою сприйнятливістю до туберкульозу, але можуть заражатися всіма типами мікобактерій. Найчастіше зараження спричинюють M. bovis і M. tuberculosis. Зараження відбувається у випаку тісного контакту з джерелом збудника. У зоні ризику знаходяться тварини, які мешкають на території туберкульозних диспансерів (чи контактують із ними), мешкають в одному приміщенні з хворими тваринами (на тваринницьких фермах) чи людьми (із хворим господарем). При латентній інфекції збудник тривалий час персистує в організмі, при дії негативних чинників може викликати захворювання.

Основним джерелом збудника інфекції є хворі на туберкульоз тварини. З організму збудник виділяється з харкотинням, фекаліями, молоком, рідко - із сечею та спермою (в залежності від локалізації збудника). Факторами розповсюдження збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Проникнення збудника в організм сприйнятливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Зараження M. Bovis часто відбувається під час поїдання м’яса, молока чи субпродуктів від хворої тварини. На інтенсивність епізоотій і тяжкість хвороби впливають раціон та умови утриманняя тварин.

Хворі на туберкульоз коти можуть бути джерелом інфекції для інших видів тварин і людини, особливо дітей.

Патогенез. Розрізняють первинний туберкульоз - система реакцій, що характеризують взаємодію організму та збудника при первинному його потраплянні в організм, та вторинний туберкульоз, що розвивається на тлі набутого імунітету. Після згасання первинного комплексу внаслідок стресів, голодування, ослаблення імунної системи, імунодефіцинного стану відбувається розплавлення капсули - реактивація первинного комплексу (мікобактерії починають розмножуватися, із первинних афектів проникати у лімфу, кров).

Захворювання може розвиватися в результаті не лише реактивації старого туберкульозного вогнища, але й повторного зараження.

Розвиток захворювання залежить від поширення збудника (локалізований чи генералізований процес), локалізації ураження, резистентності організму.

Клінічні ознаки. Хронічний характер захворювання домашніх тварин туберкульозом може тривати роками, а в період холодної та сирої погоди процес загострюється з проявом клінічних ознак.

Власне клінічний прояв залежить від локалізації збудника. У котів туберкульозом частіше уражається молодняк. Дорослі тварини можуть довгий час не проявляти ознак захворювання і лише у випадках значних уражень дихальних органів, кишківника і генералізації процесу виникають окремі симптоми хвороби. У хворих відзначають слабкість, виснаження. При ураженні органів дихання розвивається задишка, кашель, нерідко плеврит (болючість при пальпації в області грудної клітки). Дуже часто в різних областях тіла спостерігають збільшення лімфатичних вузлів і зокрема - підщелепових. У деяких тварин у ділянці морди, кінцівок утворюються виразки, що не загоюються, нориці з виділенням гноєподібної рідини. За кишкової форми, крім сильного схуднення, реєструють профузну діарею.

Із неспецифічних ознак у котів відзначають непостійність апетиту, загальне пригнічення. Незважаючи на задовільну годівлю, тварина худне, інколи реєструють підвищення температури.

Патолого-анатомічні зміни при туберкульозі найчастіше знаходять у грудній порожнині і легенях. Середостінні лімфатичні вузли величиною до волоського горіха містять густу сирнисту масу сіро-жовтого кольору. На костальній плеврі і паренхімі легені прощупуються туберкуломи і вузли. Деякі з них, збільшуючись у розмірі, захоплюють бронхи, з'єднуються з порожниною і перетворюються на каверну. Вміст каверни через бронхи потрапляє в трахею і зовнішнє середовище.

У черевній порожнині мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені та заповнені густою сирнистою масою сірого кольору. Туберкульозні сирнисті вузлики зустрічаються на серозній оболонці кишківника, на слизовій - окремі виразки завбільшки з копійчану монету. Туберкульозні сирнисті вузли та вузлики знаходяться в паренхімі печінки, селезінці, нирках та інших паренхіматозних органах.

Діагностика туберкульозу у домашніх тварин комплексна і включає клініко-епізоотологічні дані, патолого-анатомічні дослідження (виявлення туберкул у різних органах), алергічну (туберкулінізація) та лабораторну діагностику (мікробіологічні дослідження патологічного матеріалу).

При проведенні туберкулінізації туберкулін вводять підшкірно на внутрішньому боці стегна у дозі 0,1 мл. Реакцію враховують після першого введення через 48-72 год., а повторно - через 24 години. При цьому слід пам'ятати, що виснажені тварини не реагують на туберкулін.

Лабораторна діагностика. В лабораторію для зажиттєвої бактеріологічної діагностики надсилають мокротиння, фекалії, сечу. У разі підозри на туберкульоз кишківника в лабораторію надсилають відібрані з прямої кишки проби фекалій, що містять слиз і прожилки крові. Від свіжих трупів або від забитих із діагностичною метою тварин, які позитивно реагували на туберкулін, надсилають парні лімфатичні вузли (заглоткові, підщелепові, бронхіальні, середостінні, клубової кишки), а також частини органів із патологічними змінами.

Відібраний для дослідження матеріал доставляють у свіжому вигляді або консервованому в 30%-му стерильному водному розчині гліцерину, а для гістологічного дослідження - в 10%-му водному розчині нейтрального 40%-го формаліну. У лабораторії патологічний матеріал відмивають від консерванту фізіологічним розчином, з уражених органів і окремо лімфовузлів вирізають шматочки розміром 0,5-1 см (не менш, ніж по 12 г), які очищають від супутньої мікрофлори за методом Гона або Алікаєвої і концентрують флотацією. Діагноз на туберкульоз встановлено у разі наявності туберкул, виділеної чистої культури збудника певного виду чи позитивних результатів біопроби (навіть за умови, що збудник при первинних дослідженнях патологічного матеріалу не виділений).

Лікування. Хворих на туберкульоз котів не лікують, оскільки вони є загрозою як джерело збудника. Вони підлягають знищенню.

Профілактика. У профілактиці туберкульозу вирішальне значення мають повноцінна збалансована годівля, обов'язкові активні прогулянки і хороший мікроклімат у приміщенні. Не можна згодовувати м'ясні продукти, субпродукти в сирому вигляді від хворих на туберкульоз свиней або великої рогатої худоби. Їх потрібно попередньо добре проварити. Молоко від реагуючих на туберкулін корів дозволяється згодовувати лише після пастеризації або кип'ятіння.

У розплідниках та притулках щорічно всіх тварин перевіряють методом внутрішньо шкірної туберкулінової проби. Тварин, які реагують на туберкулін вибраковують і вбивають. Підстилку і малоцінний інвентар спалюють. Аналогічно проводяться заходи в приватному секторі.

Хворі на туберкульоз люди, особливо з відкритою формою туберкульозу, повинні суворо дотримуватися правил особистої гігієни і не допускати зараження тварин.

1.5.