Проблеми знеболення неонкологічного болю

У той час, як в Україні лікування болю у пацієнтів з раком може сильно не відповідати стандартам, для інших категорій пацієнтів ситуація є іще гіршою, - з огляду на брак визнання медичними працівниками поширеності серйозного больового синдрому серед неонкологічних пацієнтів та необхідності його лікування.

Наше дослідження з’ясувало, що лікарі часто не бажають лікувати такий біль, схиляючись більше до лікування його джерела. Відповідно до міжнародного законодавства у галузі прав людини, усі пацієнти, які відчувають сильний біль, мають ідентичні права на знеболення, незалежно від категорії відповідної хвороби або фізичного стану.^[136] Історія Олега ілюструє проблеми, з якими стикаються багато з цих пацієнтів.

Історія Олега Малиновського

Олегу, 35-річному чоловіку з Києва, поставили діагноз хронічного гепатиту та цілої низки інших захворювань. Гострі медичні проблеми Олега почалися на початку 2008 року, після того, як він почав лікування гепатиту C. Коли у нього з’явилося оніміння у декількох пальцях, лікарі госпіталізували його для проведення аналізів та лікування. У лікарні він заразився стафілококом, у нього з’явилися напади зворотної лихоманки та сильний біль, який зростав у його тазостегнових суглобах. Лікування, яке він отримував, виявилося неефективним. Навпаки, проблеми швидко зростали.

У його суглобах розпочався дегенеративний процес. Біль Олега розповсюдилася на ділянку тіла у нижній частині хребта та раптово погіршився у липні 2008 року, після декількох тижнів після початку ревматологічного лікування. Оскільки будь-який рух його тазостегнових та колінних суглобів викликав сильний біль,

Олег Маліновський зі своїм собакою до хвороби.

Фото надано родиною Маліновських.

Олег був змушений абсолютно нерухомо лежати у ліжку протягом усієї доби.

Біль був нестерпним у наслідок будь-якого руху та ставав ще сильнішим з кожним днем, з огляду на патологічні процеси у його тазостегнових суглобах. Біль впливав на його сон, апетит, та його психологічний стан.

Він став дуже дратівливим, й ніщо його більше не могло звеселити.

Звичайне чхання або кашель завдавали йому страшного болю...Можна було постукати у стіну, й якщо б він лежав там, він кричав [від болю]...^[137]

У Київському Ревматологічному центрі, де його лікували, лікарі згодом погодилися давати Олегу невеличку дозу морфіну аби дозволити йому поспати вночі. Але він продовжував страждати від болю, який не зменшувався, протягом інших частин доби.

У березні 2009 року лікар здійснив хірургічну операцію, видаливши частини кістки з його суглобів, які не гнулися, зменшивши таким чином біль та, до деякої міри, відновивши його мобільність. Але у вересні 2009 року и Олега знову з’явився постійний та нестерпний біль, - цього разу додатково у його зап’ястях та ліктях. Знову він був змушений лежати абсолютно нерухомо у ліжку. Він не міг поворухнути кінцівками, що унеможливлювало його залучення до будь-якої діяльності, в тому числі до прийому їжі, миття або читання. Олег постійно скрикував від болю. Час від часу його сусіди стукали в стіни, тому що він турбував їх. Олег часто казав дружині, що хоче померти, тому що не може більше зносити біль.

Протягом наступних семи місяців Олег та його дружина постійно казали лікарям у державній лікарні про біль, від якого він страждав та просили їх призначити знеболювальні. Але замість призначення морфіну, який був ефективним досі, його лікарі зволікали. Вони направляли Олега до психіатра, аби він оцінив, чи його депресія та дратівливість пов'язані із його психічним станом; також вони направляли його до наркологів, тому що вважали, що у нього є залежність від морфіну - навіть при тому, що він не вживав морфіну протягом більше ніж шести місяців. Коли психіатр та нарколог підтвердили, Олег страждає від депресії, яка викликана його симптомами, аніж від розумового розладу та викреслили наркозалежність, головний лікар клініки пообіцяв призначити більш сильні знеболювальні. Нічого не відбулося.

З часом, у березні 2010 року, біль Олега трохи послабшав сам по собі. Він ніколи не приймав сильних знеболювальних, продовжує залишатися прикутим до ліжка та відчуває значний біль підчас рухів. Олег та його дружина надіслали скарги до прокуратури та українських судів щодо відмови у належному лікуванні больового синдрому. Дотепер суди відмовляються розглянути скарги, а прокуратура не почала розслідування. !