Доступність знеболення у сільських місцевостях Польщі
У Польщі морфін та інші сильнодіючі опіоїдні знеболювальні є легко доступними у сільській місцевості. Оскільки пероральний морфін включено до переліку найнеобхідніших препаратів Польщі, від аптек та закладів охорони здоров’я вимагається створення його запасів.
Хоча аптеки можуть подати заяву про виключення з цього правила - й певна кількість робить це по відношенню до опіоїдних препаратів — існує розгалужена мережа аптек, які мають ліцензії на наркотичні засоби у всій країні. Якщо аптека не має в наявності опіоїдів, вона може запросити їх від гуртового постачальника та зазвичай отримає новий запас протягом половини доби. Опіоїдні препарати в аптеках надаються безкоштовно. Лікарі можуть призначити пероральний морфін на 30 діб за одним рецептом. Препарати за рецептом можна отримати у будь-якій аптеці, яка має ліцензію на роботу з наркотичними засобами.Інтерв’ю Х’юман Райтс Вотч з Др. Томашем Джєжановскім.
Він додав, що у нього в районі було 30 пацієнтів з раком у термінальній стадії, 20 з яких повинні були отримувати сильнодіючі опіоїдні знеболювальні. Але отримували лише троє.
Онколог у районі 5 заявив, що для медсестер та фельдшерів поїздки до центральної районної лікарні складають проблему: «Сільська система охорони здоров’я фінансується погано, тому вони [медсестри та фельдшери] розмовляють з родичами, які оплачують їхні поїздки або привозять фельдшера власними автомобілями».[59] Медсестра у районі і повідомила , що персонал закладів охорони здоров’я у її районі не може їздити до центральної районної лікарні аби забрати морфін з огляду на відсутність транспорту та часу.[60] Вона відвела нас до будинку пацієнта з раком, якому було призначено одну ін’єкцію морфіну на добу, яку йому доставляла швидка, відвідуючи його щовечора. Пацієнт сказав, що він відчував значний біль протягом дня та,
що «було б дуже добре отримувати другу ін’єкцію.
Від них я почуваю себе значно краще».59 60 [61] Медсестра сказала, що навряд чи це відбудеться:Якщо вони призначають ін’єкцію протягом дня, я змушена йти до пацієнта додому особисто. Це означає, що коли я приходжу на роботу о 8-й годині ранку, я забираю ампулу від старшої медсестри та потім йду пішки до домівки пацієнта, оскільки транспорту немає. Це забирає від 30 до 40 хвилин. Я роблю ін’єкцію та мушу йти пішки назад. Відповідно, одна ін’єкція забирає у мене більше години. Ось чому ми намагаємося не призначати ін’єкції протягом дня.[62]
Вона повідомила, що більшість пацієнтів у районі отримують щонайбільше одну ін’єкцію морфіну на добу, що примушує їх відчувати біль протягом більшої частини доби. Медсестра окремо відмітила, що іноді пацієнти отримують другу ін’єкцію. Протягом восьми років роботи у лікарні, вона пригадує тільки одного пацієнта, який отримував три ін’єкції морфіну щодобово.[63] У відповідь на питання, чи вони колись просто давали ампули, невеликі скляні пляшечки, що містять морфін, пацієнтам чи членам їх родин для використання вдома, медичні працівники у районах і та 2 відповіли, що вони цього ніколи не робили з огляду на суворий контроль обігу цих препаратів.
Медсестра в районі і повідомила: «Старша медсестра [відповідальна за ведення документації] дуже суворо ставиться до питань з наркотичними засобами. Вона змушена захищати себе, тому що у будь-який момент може з’явитися перевірка, й якщо ампули відсутні, у неї будуть проблеми».”[64] Онколог у районі 5 сказала, що вона та її колеги інколи забезпечують пацієнтів з сіл запасом на дві-три доби.[65]
У районі з, де бригади швидкої забезпечують знеболювальними препаратами усіх пацієнтів, доступність знеболювальних є значно вищою. Але все ж таки, бригади швидкої допомоги не можуть відвідувати пацієнтів щочотири години, тому більшість пацієнтів отримує дози морфіну двічі на добу.[66] Головний лікар відзначив, що перешкодою для доставки знеболювальних можуть також стати погані погодні умови - у більшій частині України взимку сильні снігопади.
Він пригадав складнощі протягом зими 2010 року, коли сильні снігопади заблокували багато доріг и:Якщо не було дороги [проїзду] ми їхали до максимально досяжного місця, а потім йшли пішки. Але у деяких випадках дістатися до села - не кажучи вже до будинку - виявлялося неможливим у цю зиму. Зазвичай зв’язувалися з дорожніми службами... У нас там [у селах] було три пацієнти й ми питали, чи вони можуть хоча б розчистити дороги туди.
Тому ми не залишали їх без допомоги. Звичайно ми не можемо забезпечити чіткого дотримання графіку ін’єкцій.[67]
У районі 4 медичні працівники порушують українські процедури обігу наркотичних засобів - та наражають себе на потенційну небезпеку дисциплінарних санкцій та притягнення до кримінальної відповідальності — для поліпшення доступності сильнодіючих опіоїдних знеболювальних для пацієнтів. Тут пацієнти та члени їх родин самі відповідають за отримання знеболювальних з центральної районної лікарні. Це надає їм можливість отримати більше доз знеболювальних та гнучкість у використанні препаратів, саме коли їм найбільш зручно. Але це також завдає значного клопоту сім’ям, які змушені їздити кожні три доби до центральної районної лікарні щоб забрати препарати.
Заступник головного лікаря центральної районної лікарні пригадав жінку похилого віку, яка приїжджала до центральної районної лікарні кожні три доби протягом останніх i8 місяців аби забрати знеболювальні препарати для її чоловіка, хворого на рак. При тому, що найближчий медичний заклад знаходиться на відстані кілометру від її будинку, вона була змушена долати 20 кілометрів кожні три дні до райцентру, оскільки у місцевої амбулаторії не було ліцензії на роботу з наркотичними засобами.[68] Медсестра у центральній районній лікарні пригадала жінку, яка була змушена виїжджати з села о четвертій годині ранку кожні три доби аби встигнути на маршрутку до райцентру та потім повернутися додому того ж дня.[69]
Світлана Буланова розповіла нам про важку ситуацію ΊΪ сестри, яка піклується про власну доньку, Ірину, молоду жінку з раком шийки матки. Вона сказала, що після того, як рак Ірини метастазував у кістки, вона часто кричала у муках через біль. IT лікарі призначили їй морфін, але у місцевого медичного закладу не було ліцензії на наркотичні засоби. Відповідно, батьки Ірини були змушені їздити за 25 кілометрів до райцентру раз на три доби громадським транспортом. Протягом п’ятигодинної поїздки в обидва кінці вони були змушені йти пішки до головної дороги, потім чекати на маршрутку до районного центру, й нарешті йти пішки до центральної районної лікарні та забирати препарати, повторюючи цей маршрут, повертаючись додому.[70]
Еще по теме Доступність знеболення у сільських місцевостях Польщі:
- Порівняння практик знеболення в Україні з Принципами ВООЗ
- Проблеми знеболення неонкологічного болю
- Дезорганізована система надання послуг зі знеболення в Україні
- Драбина Знеболення ВООЗ
- Огляд: паліативна допомога і знеболення
- Забезпечення якості послуг зі знеболення: проблема в усій Україні
- Знеболення у паліативних пацієнтів, хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.
- Польща.
- Загальні міжнародні засади надання медичної допомоги.
- СКЛЕРОМА ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ (SCLEROMA RESPIRATORIUM)
- Освіта медичних працівників
- Закони та нормативно-правові акти (полісі)
- Вплив наркоконтролю на наявність ліків: приклад трамадолу
- Короткий зміст