Морфологічні зміни в пошкодженому ахілловому сухожилку.

Макроскопічна картина пошкодженого ахіллового сухожилка протягом перших трьох діб після розриву характеризується крововиливом та розволокненням його кінців. Діастаз між розірваними кінцями сухожилка у цей термін спостереження не перевищує 1-2 см.

Краї розірваного сухожилка нерівні. Це свідчить про те, що колагенові волокна сухожилка розриваються не на одному рівні. Розволокнення завжди спостерігається безпосередньо в зоні розриву. У 15 хворих воно було значним і поширювалося в кожному кінці на 2,5-3,5 см. від лінії розриву. Крововилив у

деяких випадках був поширений не тільки на кінці розірваного сухожилка, але й на підшкірну клітковину. Майже у третини хворих (14) спостерігали частковий розрив передньої стінки сухожильного каналу з поширенням крововиливу в зону трикутника Кагера.

При мікроскопічному вивченні структурно-

функціонального стану ахіллового сухожилка у більшості хворих в зоні розриву спостерігали значні морфологічні зміни. Відомо, що в нормі в сухожилках, у томі числі і в ахілловому, колагенові волокна розташовані більш-менш в одній площині і в одному напрямку, що надає їм значної міцності на розрив. Забарвлення еозином гістологічних зрізів нормального ахіллового сухожилка виявляє рівномірність забарвлення основної речовини на всій площині зрізу сухожилка. Фіброцити, або тендоцити, ядра яких мають витягнуту форму, розташовані між колагенових волокон за їх напрямком.

Рис 3.3.1. Крововилив в зоні розриву сухожилка. Мікрофото. Забарвлення гем-еоз. 36. х 140. В день розриву сухожилка.

У перший день травми в зоні розриву сухожилка відзначали крововиливи (рис 3.3.1), набряк і розволокнення кінців сухожилка (рис 3.3.2) У більшості хворих в кінцях розірваного сухожилка були вогнища зміни тинкторіальних якостей основної речовини, пікноза ядер тендоцитів, спостерігались невеликі ділянки некрозу та дезорганізації основної речовини (рис 3.3.3).

Рис 3.3.2 Розволокнення колагенових волокон в зоні розриву сухожилка. Мікрофото. Забарвлення гем-еоз. 36. х 160. В день розриву сухожилка.

На другий та, особливо, на третій день після травми дистрофічні та некробіотичні зміни, а також явища дезорганізації основної речовини в зоні розриву ахіллового сухожилка збільшувались (рис 3.3.4). У пухкій сполучній тканині, що оточує ахілловий сухожилок паратенон, особливо в місцях її прилягання до зони крововиливу, відзначали початкові прояви проліферації фібробластичних клітинних елементів.

При макроскопічному дослідженні зони .ушкодження ахіллового сухожилка через 2-4 тижні ознаки свіжої травми зникали. Однак, спостерігали набряк та деяке потовщення оточуючих сухожилок м'яких тканин та збільшення діастазу між розірваними кінцями. Кінці сухожилка також потовщувалися, дещо заокруглювалися, були блідо-жовтого кольору, ділянками вкривалися фібринозним нальотом. Нерівномірне потовщення кінців сухожилка у більшості хворих поширювалось у проксимальному та дистальному напрямках на 2,5-3,5 см. У деяких хворих між кінцями сухожилка формувались фіброзні тяжі.

Рис 3.3.3 Дистрофічні та некротичні зміни сухожилка в ділянці його розриву. Мікрофото. Забарвлення гем-еоз. 36. х 140. В день розриву сухожилка.

При мікроскопічному дослідженні між кінцями сухожилка було видно добре сформовану достатньо зрілу фіброзну сполучну тканину (рис 3.3.5)

Краї кінців сухожилка частіше були заокруглені та вкриті шаром сполучної тканини. В сухожильних кінцях спостерігали

значні дегенеративно-дистрофічні та некротичні зміни, а також помітне порушення структури сухожильної тканини. В паратеноні відзначали виражені склеротичні процеси.

Рис. 3.3.4 Некроз та дезорганізація сухожилкової тканини. Мікрофото. Забарвлення гем.-еоз. 36. х 160. 3-й день розриву сухожилка.

Рис.3.3.5 Формування тяжів фіброзної сполучної тканини між розірваними кінцями сухожилка. Мікрофото. Забарвлення гем.-еоз. 36. х 160. 2 тижні після розриву сухожилка.

У терміни 2 міс і більше після травми макроскопічно між кінцями сухожилка спостерігали сполучнотканинні фіброзні рубці різного ступеня зрілості та щільності, які легко пошкоджуються через крихкість. Фіброзні рубці та сполучені ними кінці сухожилків у 1,5-2 рази товстіші за непошкоджений ахілловий сухожилок.

Гістологічно у пізні терміни після травми в зоні пошкодження ахіллового сухожилка, між його кінцями, визначали розвиток різного ступеня зрілості фіброзної сполучної тканини, фіброзування паратенона в зоні травми та значне порушення структурно-функціонального стану кінців травмованого ахіллового сухожилка (рис 3.3.6).

Рис.3.3.6 Фіброзування паратенона в зоні розриву сухожилка. Мікрофото. Забарвлення гем.-еоз. 36. х 160. 2 міс. Після розриву сухожилка.

Таким чином, проведені нами макро- та мікроскопічні дослідження структурно-функціонального стану розірваного в умовах помірного навантаження ахіллового сухожилка довели,

що у більшості хворих вже в перший день після травми мають місце значні дегенеративно-дистрофічні та некротичні зміни кінців пошкодженого сухожилка. Зважаючи на вираженість патологічних змін у травмованому сухожилку, вони не могли розвинутись за такий короткий час після пошкодження і тому можна вважати, що вони мали місце ще до розриву сухожилка. Розрив сухожилка сприяє прогресуванню в ньому дистрофічних процесів. Гістологічно і біохімічно вже було показано, що дегенеративно-дистрофічні процеси в сухожилках знижують їх механічну міцність.

Спонтанного відновлення ахіллового сухожилка не відбулося в жодного хворого. Це дає підставу стверджувати, що єдиним патогенетично обгрунтованим способом лікування хворих з такими ушкодженнями слід вважати оперативний. Встановлені нами морфологічні особливості пошкодження ахіллового сухожилка дають підставу диференційовано підходити до вибору оптимального способу оперативного лікування залежно від характеру і тяжкості пошкодження ахіллового сухожилка. У 35% хворих із свіжими підшкірними пошкодженнями ахіллового сухожилка спостерігається настільки велике розволокнення, яке цілком виключає можливість первинного шва сухожилка.