<<
>>

ЗАХВОРЮВАННЯ ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНОІ СИСТЕМИ ТА НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ У ДІТЕЙ

(Шифри за МКХ-10 у рубриках: E22-E25, E27, Е66)

ГІПОФІЗАРНИЙ НАНІЗМ

Визначення. Гіпофізарний нанізм (ГН) — за­хворювання, що розвивається внаслідок первин­ної недостатності секреції гіпофізом соматотроп­ного гормону (СТГ) та проявляється значною затримкою зросту (карликовість).

Дефіцит СТГ може бути ізольованим або як прояв пангіпопі- туїтаризму, тобто у поєднанні зі зниженням або відсутністю секреції інших гормонів гіпофіза: ад- ренокортикотропного (АКТГ), ТТГ, лютеїнізую- чого (ЛГ), фолікулостимулювального (ФСГ).

Епідеміологія. Частота ГН варіює від 1 : 3000 до 1 : ЗО 000 населення, з приблизно однаковою зустрічальністю серед хлопчиків і дівчаток. При генетичних формах ГН, пов’язаних з ізольова­ним дефіцитом СТГ, існує автосомно-рецесивне успадкування. До факторів ризику вроджених форм ГН належать внутрішньоутробне інфіку­вання, дія тератогенних факторів у період за­кладки нервової системи і гіпофіза, перинатальні ураження ЦНС та пологова травма з кровови­ливами в гіпоталамо-гіпофізарній ділянці. На­буті форми ГН найчастіше асоціюються з пухли­нами (краніофарингіома) та черепно-мозковими травмами.

Етіопатогенез. Абсолютна або часткова не­достатність СТГ може розвинутися не тільки внаслідок патології гіпофіза, але й при пору­шенні гіпоталамічної регуляції його секреції, де­фектах біосинтезу СТГ, зниженні чутливості ре­цепторів периферичних тканин до гормону. Не­достатність СТГ призводить до зниження синте­зу соматомединів — інсуліноподібних факторів росту (ІПФР) у печінці, нирках, м’язах, які без­посередньо стимулюють синтез білка та поділ хря­щових клітин, сполучної тканини зв’язок, суг­лобів, шкіри. Як наслідок цього, різко затри­мується ріст скелета, м’язової системи, внутрішніх органів. При пангіпопітуїтаризмі також зниже­на функція ЩЗ, надниркових залоз, гонад.

Класифікація. При проведенні диференційно- го діагнозу ГН з іншими формами затримки зросту використовують терміни: низькорослість (відставання у зрості на 1-2 стандартних відхи­лення (СВ, σ) для відповідного віку та статі), суб- нанізм (відставання у зрості на 2-3 σ для відпо­відного віку та статі), нанізм (відставання у зрості більше 3 σ для відповідного віку та статі).

Крім того, нанізм діагностують, якщо у хворих після закриття зон росту зріст не перевищує 130 см у чоловіків і 120 см у жінок.

За причинами затримку зросту класифікують: сімейна низькорослість; спадково-конституційна затримка зросту і фізичного розвитку; пов’язана з ендокринними розладами; асоційована з хро­нічними хворобами та системними розладами; частина генетичних синдромів (хромосомних аномалій — Шерешевського — Тернера, Дауна та нехромосомних синдромів — Рассела — Сільвера, Нунан, Прадера — Віллі); пов’язана з дефектами тканин-мішеней (синдром Ларона); кістково-хрящові розлади (ахондроплазія, гіпо- хондроплазія); спричинена порушеннями харчу­вання та психосоціальна затримка зросту.

Клініка та діагностика. Довжина та маса тіла дітей з ГН при народженні, як правило, не змінені. Затримка зросту стає помітною у віці 2- 3 роки, швидкість зростання не перевищує 5 см на рік. Типовим є збереження інфантильних про­порцій скелета (переважання довжини тулуба над довжиною кінцівок). Зовнішній вигляд хво­рих доволі типовий: голова має округлу форму з коротким і широким обличчям, шия коротка, лобна кістка може виступати уперед, корінь носа «западає», ніс маленький, виражені носо- губні складки, нижня щелепа та підборіддя недо­розвинені. У хворих можуть бути незакритими тім’ячка до 2-3 років, зуби прорізуються із за­тримкою. Відмічається гіпоплазія кистей і стоп, слабкий розвиток м’язів, блідість, сухість і жов­тявість шкіри, зниження її еластичності (змор- щеність). Підшкірний жировий шар розвинений з надлишком, розподілений за жіночим типом, волосся рідке, тонке. Діти дошкільного та шкіль­ного віку можуть скаржитися на слабкість, го­ловні болі, знижений апетит, мерзлякуватість у кінцівках. Визначається зниження артеріально­го тиску, при стресових ситуаціях імовірні колап- си. Часто розвивається гіпоглікемія в ранковий час. Типовим є збереження високого («дитячо­го») тембру голосу протягом усього життя. Ста­теві залози та зовнішні статеві органи гіпоплас- тичні, вторинні статеві ознаки в пубертатному віці відсутні.

При ізольованому дефіциті СТГ інтелект хворих суттєво не порушений, вони ма­ють деякі особливості характеру (замкнутість, агресивність, сльозливість, лабільність психіки).

У діагностиці ГН першочергове значення має оцінка динаміки зросту дитини відповідно до центильних кривих відповідної статі. Зазвичай дефіцит зросту перевищує 2 σ. Доцільно зробити рентгенографію кистей з променезап’ястковими суглобами, що дозволяє виявити дефіцит осифі­кації (пізня поява центрів скостеніння, відставан­ня «кісткового віку» від паспортного) понад 2 роки. Найвірогіднішим методом діагностики ГН є визначення рівня СТГ у крові (базальний рівень, нічний пік, стимуляційні проби). При його рівні понад 10 нг/мл у будь-якій пробі мож­на виключити гіпопітуїтаризм як причину за­тримки зросту, але це не виключає нечутливість периферичних рецепторів до дії гормону. Для про­ведення стимуляційних (провокаційних) проб використовуються інсулін (0,1 ОД/кг), клофелін (0,15 мг/м2), фізичне навантаження, що спричи­нюють гіпоглікемію. При рівні СТГ 7-10 нг/мл після проведення даних тестів діагностується част­ковий дефіцит гормону, рівень СТГ нижче 7 нг/мл свідчить про його повний дефіцит. Додатковим методом діагностики може стати визначення рівня соматомедину (ІПФР-1) та його реакція на введення СТГ. За наявності симптомів пангіпо- пітуїтаризму план дослідження включає визна­чення рівнів АКТГ, ТТГ, ФСГ, ЛГ. Для виклю­чення краніофарингіоми й інших пухлин голов­ного мозку як причини дефіциту СТГ застосову­ються методи нейровізуалізації (краніографія, магнітно-резонансна або комп’ютерна томогра­фія). Як допоміжні діагностичні знахідки тракту­ються дані загального та біохімічного аналізу крові (анемія, гіпоглікемія натще, гіперхолесте- ринемія), зниження в добовій сечі екскреції 17-ке- тостероїдів (17-КС) та 17-оксикортикостероїдів (17-ОКС).

Диференційний діагноз. Серед різних форм за­тримки зросту, що потребують диференційної діагностики з ГН, у практиці лікаря загальної практики найчастіше трапляються сімейна низь­корослість і спадково-конституційна затримка зросту.

Для обох форм типова наявність випадків низькорослості або затриманого зросту в сімей­ному анамнезі. При сімейній формі щорічні тем­пи зросту нормальні, пубертат настає своєчасно, але кінцевий зріст низький. Дефіцит зросту не пе­ревищує 3 σ. Для визначення цільового зросту використовують формули:

для хлопців — (зріст батька + зріст матері) : 2 + 6,5 см;

для дівчат — (зріст батька + зріст матері) : 2 - 6,5 см.

На рентгенограмі кистей дефіцит осифікації відсутній. При гормональній діагностиці спон­танна секреція СТГ нормальна, але в одній із двох стимуляційних проб немає адекватного підвищення СТГ.

При спадково-конституційній формі протягом першого року життя визначається уповільнення темпів зростання, потім (від 3 років до пуберта­ту) вони нормалізуються, але пубертатний «стри­бок» знову затримується. Прогноз кінцевого зросту при даній формі задовільний. Можлива затримка статевого розвитку на 2-4 роки та тим­часовий дефіцит осифікації. Соматотропна, ти- реотропна та гонадотропна функції гіпофіза нор­мальні або не різко знижені.

До рідкісних форм затримки зросту зарахову­ють примордіальний нанізм (первинно карлико­вий зріст, вроджений інфантилізм). Для нього ха­рактерні ММТ, низький зріст при народженні. Однак точки скостеніння з’являються своєчасно, розвиваються також і вторинні статеві ознаки. Патологія внутрішніх органів відсутня, таких людей називають «здоровими карликами».

У диференційній діагностиці ГН із хромосом­ними та моногенними аномаліями, множинними вродженими вадами розвитку, скелетними дис- плазіями, генетичними ензимопатіями необхідні каріотипування, молекулярно-генетична діа­гностика та консультація лікаря-генетика.

Лікування. Основним патогенетичним мето­дом лікування ГН є терапія аналогом людсько­го гормону зросту. Препарати отримують на ос­нові ДНК-рекомбінантних (генно-інженерних) технологій (Geπotropiπ, Saizen, Norditropin). При­значаються препарати соматотропіну добо­вою дозою 0,026-0,035 мг/кг маси тіла (0,07— 0,1 МО/кг) під шкіру на ніч 6-7 разів на тиждень.

Терапія проводиться довгостроково, до закрит­тя зон росту або досягнення соціально прийнят­ного зросту. При остаточному злитті епіфізарних щілин рекомендується продовжити лікування препаратами соматотропіну добовою дозою, яка становить 1/3—1/4 від терапевтичної (у середньо­му — 0,05-0,1 мг/кг на тиждень), що вводиться щодня. Висока ціна препаратів суттєво обмежує можливість їх тривалого використання. Корекцію статевого розвитку починають після закриття зон росту (як правило, після 15-18 років). Спочатку призначають гонадотропні препарати, потім статеві гормони. Важливий компонент лікуван­ня — повноцінне харчування, збагачене білка­ми та вітамінами. При неефективності замісної терапії розглядається питання про симптоматич­ну терапію (анаболічні стероїдні та нестероїдні засоби, вітаміни).

Профілактика. Запобігання випадкам ГН можливе лише при вродженому характері захво­рювання, пов’язаному з патологією антенаталь­ного й інтранатального періодів (зниження ри­зику інфікування плода, його хронічної гіпоксії та родової травми).

Прогноз. За умови своєчасно розпочатого лікування (з перших років життя) кінцевий зріст дитини нормалізується. Діти досягають середньо­го зросту — 160-175 см. Якщо лікування розпо­чате після 10-12 років, а також якщо замісна те­рапія не регулярна, досягти соціально прийнят­ного зросту не вдається.

ГІГАНТИЗМ

Визначення. Гігантизм — захворювання, яке супроводжується різким посиленням зросту, що не відповідає віку та виходить за межі припус­тимих коливань, зумовлене гіперфункцією еози­нофільних клітин аденогіпофіза.

Епідеміологія. Взагалі надмірний зріст трап­ляється з частотою один випадок на 1000 насе­лення, частіше уражаються чоловіки. В абсолют­них величинах патологічним розцінюється зріст більше 200 см у чоловіків і більше 190 см у жінок.

Етіопатогепез. Гігантизм виникає тоді, коли гіперпродукція СТГ починається в молодому віці при відкритих зонах росту. У виникненні хворо­би відіграє роль первинне ураження гіпоталаму­са (травматичне, інфекційне), що опосередкова­но стимулює дію соматотропін-рилізинг фактора на синтез СТГ гіпофізом.

Причиною недуги та­кож буває еозинофільна аденома гіпофіза. При­пускається, що патологічний зріст у деяких хво­рих зумовлений підвищеною чутливістю хрящів до СТГ, внаслідок чого посилюється епіфізарний і періостальний ріст кісток. Надлишок СТГ — причина посиленого витягнення довгих трубчас­тих кісток і прискорення певних метаболічних процесів.

Класифікація. При оцінці зросту пацієнта ви­користовують терміни: високорослість (переви­щення довжини тіла на 1-2 σ від середніх показ­ників для даного віку та статі), субгігантизм (пе­ревищення довжини тіла на 2-3 σ) і гігантизм (перевищення довжини тіла становить більше 3 σ).

Клініка та діагностика. Гігантизм частіше проявляється у хлопчиків пубертатного віку, коли дитина починає швидко, але рівномірно зростати. Скелет виглядає пропорційним, із не­значним відносним переважанням довжини кінцівок. Зріст може досягати 190-200 см. Хворі іноді скаржаться на м’язову слабкість, підвище­ну втомлюваність. Статевий розвиток, як прави­ло, своєчасний. Якщо захворювання виникає внаслідок пухлини гіпофіза, можливі невро­логічні симптоми: головний біль, шум у вухах, порушення зору. Якщо аденома з часом підлягає кістозній трансформації, розвивається симптома­тика гіпопітуїтаризму (слабкість, сухість шкіри, гіпотермія, артеріальна гіпотензія).

За наявності надмірних темпів зростання про­водиться його оцінка за допомогою таблиць СВ і центильних діаграм (табл. Д.6.3). Для визна­чення «кісткового віку» доцільне рентгенологіч­не дослідження кистей. При підозрі на пухлин­ний процес гіпофізарної ділянки обов’язково здійснюється магнітно-резонансна або комп’ю­терна томографія головного мозку. У сироватці визначають рівень СТГ і, за можливості, ІПФР-1. Для диференційної діагностики з конституційною високорослістю інформативна проба з пригнічен­ням СТГ глюкозою (при даному стані прийом глюкози per os через 1-1,5 год призводить до зни­ження рівня СТГ нижче 5 нг/мл). За клінічної на­явності гіпогонадизму, для верифікації його як причини посиленого зростання визначають рівні ФСГ і ЛГ.

Диференційний діагноз. На відміну від гіган­тизму при конституційній (сімейній) високорос- лості є подібні випадки серед членів родини, тем­пи зростання дитини прискорені від народження, ступінь зросту, як правило, не перевищує 3 σ для відповідного віку та статі, «кістковий вік» відпо­відає паспортному, відсутні неврологічні симпто­ми, знахідки при проведенні магнітно-резонанс­ної або комп’ютерної томографії головного моз­ку; рівень СТГ може бути нормальним із високи­ми нічними піками.

Диференційний діагноз проводиться також із генетичними синдромами (Клайнфелтера, Мар- фана). У структурі даних синдромів часто вияв­ляється гіпогонадизм, що зумовлює високий зріст унаслідок пізнього закриття епіфізів при недо­статності статевих гормонів. У цих випадках вто­ринні статеві ознаки відсутні або з затриманням розвитку, кінцівки виглядають непропорційно довгими.

Лікування. При доведеній СТГ-продукуючій аденомі використовують синтетичні аналоги со- матостатину — октреотид (сандостатин) або ланреотид (соматулін) внутрішньом’язово. Термін лікування — 3-6 міс. За відсутності ефек­ту, за рекомендацією нейрохірурга, застосову­ють рентгенотерапію на частку гіпофіза або про­водять радикальну операцію з видалення пухли­ни. Якщо пухлинний генез хвороби не доведено, з метою припиненням темпів зросту та стимуляції статевого дозрівання використовують препара­ти статевих гормонів (для хлопчиків — після 12 років, дівчаток — після 11 років) протягом 0,5-1,5 років.

Профілактика розглядається як вторинна на фоні терапії недуги та полягає у своєчасній ко­рекції симптомів гіпопітуїтаризму, своєчасній діагностиці можливого ЦД (унаслідок контрінсу- лярної дії СТГ), моніторингу стану кісткової тка­нини.

Прогноз частіше сприятливий, але за наяв­ності ускладнень (артеріальна гіпертензія, ЦД, ураження зорового аналізатора) залежить від їх ступеня.

НЕЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Визначення. Нецукровий діабет (НД, diabetes insipidus) — захворювання, що розвивається внаслідок недостатності антидіуретичного гормо­ну (АДГ, вазопресин) гіпофіза або зниженої чут­ливості ниркових канальців до нього.

Епідеміологія. Хвороба трапляється з часто­тою 1 : 40 000 з відносним переважанням серед хлопчиків.

Етіопатогепез. Нецукровий діабет може роз­винутися при ураженні ядер гіпоталамуса та нейрогіпофізарного тракту різного генезу — пух­линного (краніофарингіома, ретикулогістіоци- тоз), запального (енцефаліт, туберкульозний ме- нінгоенцефаліт), травматичного. Унаслідок не- вибірковості ураження гіпоталамо-гіпофізарної системи НД рідко буває ізольованим станом, а частіше поєднується з іншими формами гіпопітуї­таризму. Описані також спадкові форми НД (ав- тосомно-домінантна та зчеплена з Х-хромосо- мою) та ідіопатичні порушення продукції АДГ. При нечутливості ниркових канальців до вазо­пресину розвивається нефрогенний НД, який та­кож розглядається як спадковий.

Унаслідок недостатності АДГ знижується ре­абсорбція води в дистальних канальцях нирок, які втрачають здатність концентрувати сечу у відповідь на гіповолемію, гіперосмолярність плаз­ми, стрес, що призводить до поліурії, полідипсії та подальшого підвищення осмолярності плазми. За умов обмеження надходження рідини ззовні протягом кількох годин можливий розвиток гі- перосмолярної дегідратації.

Класифікація. Залежно від причини виникнен­ня захворювання виділяють центральний (ней- рогенний, церебральний), нефрогенний (нирко­вий), психогенний НД, а також синдром НД у вагітних (збільшене розщеплення вазопресину ферментами плаценти). Ступені тяжкості хворо­би визначають за величиною добового діурезу — легкий (до 3 л), середній (3-5 л) та тяжкий (5- 10 л).

Клініка та діагностика. Недуга може розви­нутися у будь-якому віці, частіше починається гостро. Хворий скаржиться на нестерпну спрагу (може випити від 3 до 20 л за день), що супрово­джується загальним занепокоєнням, підвищення кількості добової сечі (більше 120 мл/кг) з перева­жанням ніктурії, зниження апетиту та втрату маси тіла. При обмеженні вживання рідини про­являються ознаки дегідратації, можлива гіпертер­мія, судоми, колапс. Якщо причиною НД є пух­линний процес, помітними стають симптоми внутрішньочерепної гіпертензії (головний біль, блювання, погіршання зору). У старшому віці, крім спраги, спостерігаються відсутність потови­ділення та сухість шкіри, енурез, анорексія, емоційні розлади (порушення сну, втомлю­ваність, дратівливість, плаксивість). Характерни­ми є також мізерне виділення слини, зниження секреції залоз шлунково-кишкового тракту, за­пори, зниження артеріального тиску, тахікардія. За відсутності лікування формується затримка зросту, статевого розвитку; гіпертрофія та роз­ширення сечового міхура, що сприяє виникненню інфекційних ускладнень з боку сечової системи.

У діагностиці НД цінними є рутинні дослі­дження сечі (питома вага нижче 1010, гіпоізостен- урія та ніктурія у пробі за Зимницьким). Осмо- лярність сечі виявляється також низькою (менше 300 мОсм/л). У крові підвищений індекс гемато­криту, рівень натрію. При проведенні діагностич­ного тесту з позбавленням води (не проводиться до 5 років) після 3 год осмолярність плазми підви­щується (понад 295 мОсм/л), а питома вага сечі не змінюється. Рівень АДГ у крові при цент­ральній формі підвищений. При підозрі на пух­линний процес у гіпоталамо-гіпофізарній ділянці використовують магнітно-резонансну або комп’ю­терну томографію головного мозку.

Диференційний діагноз проводиться з ЦД, хро­нічними захворюваннями нирок, гіперпарати­реозом, первинним альдостеронізмом, психоген­ною полідипсією. Для диференціації між централь­ною та нефрогенною формами НД доцільно про­вести пробу з АДГ (десмопресином), відповідь на який відсутня при нирковому генезі захворюван­ня. Нецукровий діабет — один із діагностичних критеріїв ретикулогістіоцитозу (хвороба Хенда — Шюллера — Крісчена, генералізований ксан­томатоз), для якого характерні зміни в плоских кістках і шкірі внаслідок нагромадження ксанто- матозних вогнищ.

Лікування. При дефіциті АДГ проводиться пос­тійна замісна терапія його синтетичними анало­гами. Препарати використовують у вигляді на­зального спрею (Н-десмопресин), крапель для носа (адіупресин) або таблеток для орального розсмоктування (мінірин). Добова доза стано­вить 10—40 мг залежно від віку. Дозування кон­тролюється рівнем добового діурезу та питомою вагою сечі (зберігати на рівні не більше 1018— 1020).

При нефрогенному НД доцільне обмеження осмотично активних білків і солі, рекомендовані вітаміни, препарати калію та кальцію. При тяж­кому перебігу застосовують сечогінні препарати тіазидної групи, що проявляють парадоксальний ефект зниження поліурії та підвищення концент­рації сечі внаслідок виведення натрію.

Профілактика є вторинною, спрямована на запобігання передозуванню препаратів, призна­чених для лікування НД, а також на дотриман­ня вільного питного режиму для запобігання зне­водненню. Важливо також зважати на високу чутливість хворих до інтеркурентних (інфекцій­них) захворювань, що можуть швидко призвес­ти до декомпенсації стану та тяжких водно-елек­тролітних порушень.

Прогноз. При нейрогенному НД на фоні адек­ватного лікування вдається компенсувати за­хворювання, що сприяє нормалізації фізичного та статевого розвитку. При нефрогенній формі НД прогноз більш сумнівний.

ОЖИРІННЯ

Визначення. Ожиріння — це хронічне рецидив­не захворювання, що проявляється надлишко­вим нагромадженням жирової тканини та є на­слідком дисбалансу споживання і витрати енергії в осіб зі спадковою схильністю або за її відсут­ності.

Епідеміологія. В економічно розвинених краї­нах світу на ожиріння страждають у середньому 10-15 0 о дітей (серед дорослого населення захво­рювання трапляється вдвічі частіше). Ожиріння спостерігається у різні вікові періоди, включаю­чи перший рік життя, з переважанням у шкільно­му віці. Дівчатка хворіють частіше за хлопчиків. Кількість хворих на ожиріння постійно зростає (досягаючи, наприклад, у США характеру на­ціональної епідемії).

Етіопатогенез. Існує низка факторів, що пе­редують розвитку ожиріння: надлишкове (кіль­кісне переїдання), незбалансоване (з переважан­ням жирів і вуглеводів) харчування, малорухо­мий спосіб життя. В основі патогенезу ожиріння лежать гормонально-метаболічні порушення. Ос­новний вид порушення обміну речовин — недо­статня утилізація глюкози м’язовою тканиною й активний її метаболізм у жировій тканині. Пере­творення глюкози в резервні ліпіди призводить до

надлишкового формування жиру, посилюючи тим самим блокування надходження глюкози до м’язів. Важливу роль у розвитку недуги відіграє гіперінсулінізм і зниження чутливості тканин до інсуліну (інсулінорезистентність). Гіперінсулінізм стимулює апетит і посилює відкладення жиру в підшкірному шарі. У патогенезі ожиріння важли­ве місце посідають гіперліпідемії — як первинні (спадкові захворювання), так і вторинні.

Класифікація. Залежно від причин ожиріння виділяють первинні та вторинні (симптоматичні) форми. До перших належать аліментарне й екзо­генно-конституційне ожиріння. До симптоматич­них форм — церебральна (внаслідок грубого ура­ження кори мозку), гіпоталамічна (діенцефальна) та гіпофізарна, ендокринні (наднирковозалозна, тиреогенна, панкреатична, гіпогонадна); ожирін­ня при спадкових синдромах (Прадера — Віллі, Лоуренса — Муна — Борде — Бідля, Фреліха). Виділяють абдомінальний (андроїдний) тип ожи­ріння, який діагностують, якщо показник ок­ружність талії : окружність стегон (ОТ/ОС) для хлопчиків >0,9, для дівчаток >0,8.

Клініка та діагностика. Ожиріння діагносту­ють при збільшенні маси тіла за рахунок жиро­вої тканини, при перевищенні індексу маси тіла (ІМТ) більше ніж 95 перцентилів для даного віку та статі. Також існує поняття «ризик ожиріння», що діагностується при значенні ІМТ у межах 85-95 перцентилів.

У параклінічній діагностиці для уточнення причин ожиріння використовують загально- клінічні методи, визначення глюкози в крові нат­ще, аналіз ліпідограми, функціонального стану ЩЗ, надниркових залоз, визначають «кістковий вік», проводять рентгенограму черепа, комп’ю­терну або магнітно-резонансну томографію.

Диференційний діагноз. Доцільно, насамперед, розрізняти найпоширеніші форми ожиріння: алімен­тарно-конституційне та гіпоталамічне (табл. 14).

Лікування. При аліментарно-конституційному ожирінні лікування починають із дієтотерапії (гіпокалорійна дієта), використовують дозовані фізичні навантаження, лікувальну фізкультуру. При ознаках гіперінсулінізму та порушенні то­лерантності до глюкози призначають метформін початковою дозою 500-750 мг на день, курсом до 3-6 міс. При гіпоталамічному ожирінні й ознаках лікворної гіпертензії застосовують помірну дегід- ратаційну терапію (діакарб, 25%-й розчин суль­фату магнію). За наявності гіперліпідемії доціль­но використовувати гіполіпідемічні препарати протягом 2 міс. (аторвастатин, симвастатин), альфа-ліпоєву кислоту, препарати з есенціаль- ними фосфоліпідами.

Таблиця 14. Диференційний діагноз ожиріння

Клінічна ознака Аліментарно- конституційне ожиріння Гіпоталамічне ожиріння
Причина Часто — спадковість, раннє штучне вигодовування, гіпо­динамія, переїдання Черепно-мозкова травма, інфекція

ЦНС, пухлини гіпоталамічних струк­тур мозку, наркоз

Швидкість збільшення маси тіла Зазвичай підвищена з на­родження, ожиріння може прогресувати у періоді пу­бертату з розвитком діенце- фальних порушень Підвищена з моменту захворювання
Маніфестація захворю­вання У ранньому віці У будь-якому віці, але частіше — у періоді пубертату
Розподіл підшкірно- жирового шару Пропорційний Нерівномірний, переважно на животі, у ділянці VII шийного хребця, грудних залоз
Стан шкіри Без патологічних змін Стриї рожеві, багрові або змішані; різ­ного ступеня акроціаноз, ціаноз сід- ниць, стегон, мармуровість рисунка шкіри, можуть бути acne vulgaris
«Кістковий вік» Відповідає паспортному віку Відповідає паспортному віку або випе­реджає паспортний
Статевий розвиток Відповідає паспортному віку Різний: може відповідати паспортному віку або випереджати його на 2 роки і більше. У хлопців можлива затримка статевого розвитку. У дівчат — пору­шення менструальної функції, розвиток полікістозу яєчників
Артеріальний тиск Нормальний Нормальний або підвищений
Апетит Підвищений Підвищений
Головний біль Відсутній Є
Ознаки лікворної гіпер­тензії Відсутні Є
Глюкозотолерантний

тест

Нормальна глікемічна крива Нормальна глікемічна крива або пору­шення толерантності до глюкози
Рівень С-пептиду в крові натще Нормальний Нормальний або підвищений

Профілактика. Запобігти розвитку ожиріння можуть збалансований режим харчування та фізичних навантажень. При гіпоталамічному ожирінні проводяться курси протирецидивного лікування 1 раз на 6-12 міс.

Прогноз сприятливіший для повного одужан­ня та нормалізації маси тіла при аліментарній формі; при симптоматичних формах залежить від адекватності лікування основного захворювання.

ХВОРОБА ЩЕНКА — КУШИНГА

Визначення. Хвороба Іценка — Кушинга — це симптомокомплекс метаболічних і морфологіч­них змін, пов’язаних з надмірною продукцією глюкокортикоїдних гормонів корою наднирко­вих залоз (НЗ) внаслідок збільшеної секреції АКТГ гіпофізом. Надлишок глюкокортикоїдів в організмі може спричинюватися первинним ура­женням кори НЗ (пухлиною з пучкової зони), да­ний стан описується як синдром Іценка — Ку­шинга.

Епідеміологія. Захворювання трапляється у дітей рідко, переважно у віці 6-11 років. Частіше в клініці можна спостерігати прояви екзогенно­го гіперкортицизму, що є наслідком тривалого прийому глюкокортикоїдів із терапевтичною ме­тою (лікування гемобластозів, колагенозів, не- фротичного синдрому) та за симптоматикою схо­жий із хворобою Іценка — Кушинга. У пубертат­ному віці можливий розвиток диспітуїтаризму — транзиторного стану, пов’язаного з тимчасовою гіперфункцією базофільних клітин аденогіпофіза.

Етіопатогенез. Крім пухлинного генезу, роз­виток недуги асоціюється з травмою головного мозку та нейроінфекціями. Головні симптоми за­хворювання розвиваються внаслідок впливу над­лишку глюкокортикоїдів на метаболізм — поси­люється глюконеогенез, катаболізм білків, підви­щується рівень глікемії, порушується обмін каль­цію та фосфору, що призводить до остеопорозу, сповільнюється зростання.

Клініка та діагностика. Один із перших симп­томів хвороби — ожиріння, що має злоякісний прогресуючий характер, у підлітків — часто дис­пропорційне: відкладення підшкірного жирового шару переважно на обличчі, тулубі, у ділянці VII шийного хребця, кінцівки непропорційно худі; у дітей до пубертатного віку ожиріння зазвичай рівномірне. Іноді маса тіла загалом не перевищує маси тіла здорової дитини даного віку, але пере- розподілення підшкірного жирового шару справ­ляє враження ожиріння. Характерною ознакою недуги є затримка зросту та його темпів (на 1- 3 см за рік). Статевий розвиток у хворих також затримується (у хлопчиків гіпопластичні гені­талії, у дівчаток відсутні менархе та не збільшу­ються молочні залози). Помітне раннє оволосін- ня зовнішніх статевих органів (у дівчаток — ово- лосіння обличчя, чоловічий тип оволосіння на лоні внаслідок гіперпродукції андрогенів НЗ).

Обличчя хворих має круглу «місяцеподібну» форму, гіперемоване, з вугровим висипанням, на шкірі помітні атрофічні стрічки — стриї багряно- синюшного кольору (частіше — на животі, сідни- цях, стегнах, спині). Типова ознака — це розви­ток артеріальної гіпертензії з підвищенням систо­лічного та діастолічного тиску. При тривалій гіпертензії з’являються характерні зміни судин оч­ного дна, нирок, міокарда. Хворі скаржаться на погіршання пам’яті, зниження успішності, по­мітне пригнічення психіки, байдужість до навко­лишнього. Один із постійних симптомів — остео­пороз, що найбільш виражений у грудному та поперековому відділах хребта. Його наслідками є больовий синдром і висока вірогідність компре­сійних переломів. Вплив надлишку глюкокорти­коїдів на вуглеводний обмін призводить до зни­ження толерантності до вуглеводів, а в подаль­шому — «стероїдного» діабету.

Лабораторна діагностика захворювання включає визначення вмісту 17-КС і 17-ОКС у до­бовій сечі, рівня кортизолу й АКТГ у крові. При підозрі на пухлинний генез недуги виконують УЗД надниркових залоз, магнітно-резонансну та комп’ютерну томографію гіпофіза та НЗ.

Диференційний діагноз. Доцільно проводити диференційну діагностику між різними формами гіперкортицизму (табл. 15).

Лікування. Методом вибору при хворобі Іцен- ка — Кушинга є хірургічне видалення пухлини гіпофіза (транссфеноїдальна аденомектомія). Опе­рація, спрямована на орган-мішень, — двобічна адреналектомія — несе ризик тяжких ускладнень, хронічної недостатності НЗ. Тому вона може бути застосована лише у разі вузликової гіпер­плазії кори НЗ, з автономою секрецією глюкокор­тикоїдів. Оперативне лікування проводиться лише у спеціалізованих (ендокринологічних) хірургічних стаціонарних відділеннях. Застосо­вується також променева терапія — найкращі ре­зультати дає вузькопучкове опромінення гіпо­фіза. Ремісія відбувається у 80 % пацієнтів через 6-12 міс. після лікування. Консервативна терапія включає інгібітори секреції АКТГ — антагоністи серотоніну (ципрогептадин) й агоністи допаміну (бромкриптин). Ефект лікування тимчасовий і не­достатньо сильний, тому воно може використо­вуватися як доповнення до променевої терапії.

Профілактика можлива щодо розвитку екзо­генного гіперкортицизму при тривалій терапії стероїдами та включає постійний моніторинг і запобігання їх побічним ефектам.

Прогноз. Більшість пухлин гіпофіза та НЗ доб­роякісні, тому прогноз при їх розвитку відносно сприятливий.

Таблиця 15. Клініко-параклінічні особливості деяких варіантів гіперкортицизму

Критерії

діагностики

Хвороба Іценка — Кушинга Синдром Іценка — Кушинга Гіпоталамічний синдром періоду пубертату
УЗД надниркових залоз Двостороннє збільшення НЗ Однобоке збіль­шення НЗ, візуалі- зується пухлина Норма
Томографія НЗ Двостороннє збільшення НЗ Визначається пух­лина НЗ Норма
«Кістковий вік» Відстає від пас­портного Відстає від паспорт­ного Норма або випереджає паспортний
Зріст Уповільнений

(відстає)

Уповільнений

(відстає)

Норма або випереджає паспортний
Симптоми вірилі- зації Не характерні Часто Не характерні
Тест толерант­ності до глюкози Діабетоїдна

крива

Діабетоїдна крива Дуже рідко порушення толерант­ності до вуглеводів
Кортизол у крові ранком Підвищений Підвищений Відсутній добовий ритм секреції кортизолу: вранці помірно підвище­ний, увечері — зменшений
Вільний кортизол у добовій сечі Підвищений Підвищений Помірно підвищений або нормальний
АКТГ у крові Підвищений, рідко — нор­мальний Знижений Норма
Натрій у крові Підвищений Підвищений Норма
Хлор у крові Підвищений Підвищений Норма
Калій у крові Знижений Знижений Норма

АДРЕНОГЕНІТАЛЬНИЙ СИНДРОМ

Визначення. Адреногенітальний синдром (АГС, вроджена гіперплазія кори НЗ) — група спадкових захворювань, що виникають унаслі­док дефекту ферментів, які беруть участь в утво­ренні гормонів НЗ. Генетична різноманітність по­рушень біосинтезу кортикостероїдів зумовлює клінічний поліморфізм хвороби.

Епідеміологія. Адреногенітальний синдром — одна з найпоширеніших хвороб серед інших спадкових захворювань у дитячому віці. Часто­та її сягає 1 : 5000—1 : 12 000 народжених живи­ми дітей. Частота гетерозиготних носіїв у попу­ляції — 1 : 35-1 : 128. До факторів ризику АГС належать близькоспоріднені шлюби, наявність у родині дитини з даною недугою.

Етіопатогенез. Причиною розвитку АГС є мутація у структурі генів, що відповідають за синтез певних ензимів у ланцюзі біосинтезу сте­роїдних гормонів НЗ. Більшість випадків АГС пов’язана з дефіцитом 21-гідроксилази, успадку­вання автосомно-рецесивне. Ген, що кодує син­тез даного ферменту, локалізований на 6-й парі хромосом. Менша кількість випадків АГС асо­ційована з ураженням ділянки 8-ї пари хромосом, що кодує синтез 11-гідроксилази.

Частковий або повний дефіцит 21-гідроксила­зи призводить до зниженої секреції кортизолу та мінералокортикоїдів. За механізмом негативного зворотного зв’язку знижений вміст кортизолу в сироватці крові стимулює активність гіпофіза з посиленням секреції АКТГ, що впливає на кору НЗ. Унаслідок ферментного блока адекватне підвищення рівня глюкокортикоїдів і мінерало­кортикоїдів неможливе, біосинтез гормонів про­ходить «обхідним шляхом», що зумовлює гіпер- продукцію андрогенів. Таким чином, наслідком дефіциту 21-гідроксилази є гіперандрогенемія. При дефіциті 11-гідроксилази нагромаджуються як андрогени, так і дезоксикортикостерон, що справляє вазоконстрикторний ефект.

Класифікація. Залежно від характеру ензим- ного блока виділяють просту (вірильну) форму (буває вродженою — класичною та пубертатною — некласичною; в основі — часткове зниження активності 21-гідроксилази), сільвтрачаючу (в основі — повне зниження активності 21-гідрок­силази), гіпертонічну (в основі — зниження ак­тивності 11-гідроксилази).

Клініка та діагностика. Симптомами простої (вірильної) форми є, насамперед, зміни зовнішніх статевих органів, що помітні вже в неонатально­му періоді. Для дівчаток характерні гіпертрофія клітора, мошонкоподібні статеві губи, наявність урогенітального синуса, що утруднює визначен­ня статі такої дитини при народженні. Цей стан позначається як несправжній жіночий гермафро­дитизм. У хлопчиків помітне збільшення статево­го члена (макропеніс), гіперпігментація мошонки. Якщо захворювання не діагностується та не ко­ригується, поступово формуються ознаки перед­

часного статевого розвитку за гетеросексуаль- ним (у дівчаток) або ізосексуальним (у хлоп­чиків) типами. Прискорюється зростання, але внаслідок швидкого закриття зон росту кінцева довжина тіла не перевищує в середньому 150 см. Для хлопчиків характерне раннє формування вторинних статевих ознак за відсутності сперма­тогенезу. Для дівчаток характерна маскулініза­ція з наявністю чоловічих пропорцій тіла, форми таза, характеру оволосіння (гірсутизм), помітний розвиток м’язової системи, низький тембр голосу. Внутрішні статеві органи в осіб жіночої статі на­бувають редукції, молочні залози не розвинені, менструації не настають, у майбутньому вірогід­на зміна сексуальної орієнтації.

Незначне зниження функціональної актив­ності глюкокортикоїдів супроводжується клі­нікою компенсованої хронічної наднирковоза- лозної недостатності (астенія, артеріальна гіпо­тензія, гіперпігментація), але будь-яка інтерку- рентна хвороба може призвести до декомпенсації та розвитку гострої надниркової недостатності.

Симптоматика сільвтрачаючої форми (синдром Дебре — Фанконі) пов’язана з різким зниженням активності глюко- та мінерал окортикоїдів, пору­шенням обміну натрію і калію (гіперкаліємія та гіпонатріємія). Захворювання перебігає за кризо­вим типом, загострення — це прояви гострої над­ниркової недостатності. Одним із характерних симптомів у періоді новонародженості є блюван­ня, що з’являється на 2-3-му тижні життя. Маса тіла знижується, можливі діарея, поліурія, що при­зводять до значної дегідратації, у крайніх випад­ках — гіповолемічного шоку. Різке зниження су­динного тонусу супроводжується падінням арте­ріального тиску, тахікардією, швидким розвитком гострої серцевої недостатності. Перебіг захворю­вання іноді має вкрай швидкий, блискавичний характер, з імовірним летальним кінцем.

При гіпертонічній формі хвороби комбінують­ся ознаки вірильної форми та прояви підвищеної мінералокортикоїдної активності з затримкою в організмі натрію, рідини, наслідком чого є підви­щений артеріальний тиск, гіпертрофія міокарда лівого шлуночка, нефропатія та розвиток хроніч­них серцево-судинних ускладнень.

При підозрі на АГС необхідно провести де­тальне лабораторно-інструментальне обстежен­ня, мета якого, у тому числі, — ідентифікація біо­логічної статі дитини. Комплекс діагностичних заходів включає визначення електролітів у крові (калій, натрій, хлор), глюкози в крові, pH, рент­генографію кистей рук («кістковий вік»), гене­тичне дослідження (статевий хроматин, каріо­тип), консультацію гінеколога для дівчаток, УЗД органів малого таза (пошук матки та яєчників і оцінка їхнього стану в осіб із чоловічим феноти­пом і каріотипом 46ХХ), УЗД надниркових залоз (оцінка їх розмірів, виключення їх пухлини), гор­мональні дослідження (рівень кортизолу у крові або екскреція із сечею вільного кортизолу; 17- гідроксипрогестерону, тестостерону у крові; 17- КС у добовій сечі). Для недостатності 21-гідро- ксилази патогномонічне підвищення 17-гідро- ксипрогестерону в крові. При даній формі розроб­лена молекулярно-генетична діагностика з вияв­ленням типового генного дефекту.

Диференційний діагноз. Сільвтрачаюча форма АГС потребує диференціації з вадами розвитку та функціональними розладами шлунково-киш­кового тракту (пілоростеноз, пілороспазм, аха- лазія та халазія кардії), кишковими інфекціями, пухлинами мозку. З урахуванням важливості ранньої діагностики й оперативного лікування пілоростенозу необхідно, у першу чергу, виклю­чити даний стан. Для пілоростенозу характер­ним є блювання «фонтаном», у блювотних масах наявні залишки передостаннього годування, тобто вони перевищують разовий об’єм молока. Симптоми маніфестують на 2-3-му тижні життя (при АГС симптоматика може з’явитися одразу після народження). Унаслідок частого блювання дитина швидко втрачає масу тіла; при «пробно­му» годуванні або вживанні невеликої кількості рідини в епігастральній ділянці можна помітити ознаку «піскового годинника». На відміну від АГС, для пілоростенозу характерна гіпокаліємія. Остаточний діагноз встановлюється при прове­денні фіброгастроскопії.

Наявність ознак вірилізації та передчасного статевого розвитку робить необхідним виключен­ня гормон-продукуючих пухлин гіпофіза, над­ниркових залоз, статевих залоз. При артері­альній гіпертензії необхідно виключити вроджені вади розвитку серцево-судинної системи (коарк- тація аорти, стеноз ниркових артерій, недо­статність аортальних клапанів).

Лікування. Терапевтична мета при АГС — пе­реривання «хибного кола», пов’язаного з пос­тійною стимуляцією надниркових залоз АКТГ. Застосовують препарати глюкокортикоїдів (преднізолон 3-5 мг/м2 або гідрокортизон 15- 25 мг/м2) постійно. При вираженій мінералокор- тикоїдній недостатності призначають флудрокор- тизон (кортинеф) дозою 0,05-0,1 мг/м2. З метою додаткової стимуляції синтезу кортикостероїдів прописують вітамін С.

При ознаках гострої надниркової недостат­ності та дегідратації застосовують інфузійну те­рапію (5%-й розчин глюкози, 0,9° о-й розчин нат­рію хлориду), при значному зниженні артеріаль­ного тиску — допамін зі швидкістю 8 mkγ∕(kγ∙xb), на фоні парентерального введення глюкокорти­коїдів (гідрокортизон 10-20 мг/кг).

Оперативне втручання з метою корекції зовнішніх статевих органів у дівчаток доцільно проводити у віці 4-6 років.

Профілактика. Для запобігання розвитку гострої надниркової недостатності під час інтер- курентних захворювань, проведення «малих» амбулаторних операцій, при травмах рекомен­довано підвищувати дозу замісної глюкокорти- коїдної терапії в кілька разів.

Превентивні заходи щодо народження дітей з АГС співвідносяться із загальними принципами медико-генетичного консультування при авто- сомно-рецесивній патології (ризик повторного народження дитини з АГС — 25 %). Можливе проведення пренатальної діагностики захворю­вання молекулярно-генетичними методами.

Прогноз. Кризовий перебіг сільвтрачаючої форми АГС асоціюється з підвищеним ризиком летального кінця. При простій формі адекватна замісна терапія дозволяє досягти компенсовано­го стану, нормалізації гормонального фону та, за певних вимог, відновлення дітородної функції у жінок.

ХРОНІЧНА НЕДОСТАТНІСТЬ

НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ

Визначення. Хронічна недостатність НЗ (ХННЗ, синонім — хвороба Аддісона) — це за­хворювання, зумовлене недостатньою секрецією гормонів кори НЗ унаслідок порушення функціо­нування однієї або кількох ланок гіпоталамо- гіпофізарно-наднирковозалозної системи. Даний стан також описаний як «бронзова хвороба».

Епідеміологія. Первинна ХННЗ — відносно рідкісна недуга, частіше виявляється у доросло­му віці, ніж у дітей. У минулому столітті одним із головних факторів ризику її розвитку була ту­беркульозна інфекція з ураженням НЗ.

Етіопатогенез. У неонатальному періоді при­чинами для формування ХННЗ бувають крово­виливи у тканини залози внаслідок септичного процесу та ДВЗ-синдрому, а також випадкові — при наданні первинних реанімаційних заходів із приводу асфіксії (помилки при тактильній стиму­ляції). У ранньому віці ХННЗ може розвинутися при пізній діагностиці та/або неадекватному лікуванні АГС. До вторинної та третинної форм ХННЗ призводять порушення секреції АКТГ гіпофізом і кортиколіберину гіпоталамусом відповідно (пухлини, крововиливи, інфекційні ураження, інфільтративні ураження — гістіоци- тоз, гемохроматоз). Описані також генетичні фор­ми ХННЗ — вроджена гіпоплазія НЗ (синдром Карпентера), вроджена сімейна форма відсут­ності відповіді НЗ на стимуляцію АКТГ. У генезі набутих форм захворювання мають значення автоімунне ураження НЗ (ізольоване або як про­яв полігландулярного синдрому), терапевтичне опромінення гіпоталамо-гіпофізарної ділянки, тривала неконтрольована терапія глюкокорти- коїдами (синдром відміни внаслідок пригнічення синтезу АКТГ).

Знижений синтез гормонів кори НЗ (глюко- та мінералокортикоїдів) призводить до суттєвих електролітних розладів — підвищення екскреції натрію, хлоридів і води з сечею, затримки калію, наслідком чого є дегідратація, гіповолемія, зни­ження артеріального тиску. Наслідки дефіциту глюкокортикоїдів — зниження ліпогенезу й ана­болізм білків, гіпоглікемія, порушення загальної адаптації. При первинній ХННЗ унаслідок гіпер- секреції АКТГ за механізмом негативного зворот­ного зв’язку підвищується продукція меланоци- тостимулювального гормону, що призводить до гіперпігментації.

Класифікація. За рівнем ураження виділяють первинну (НЗ), вторинну (гіпофіз) та третинну (гіпоталамус) форми ХННЗ. Хвороба також кла­сифікується за ступенем тяжкості (легкий, се­редній, тяжкий), станом компенсації (компенсо­вана, субкомпенсована, декомпенсована форми) та виразністю клінічних проявів (явна та латент­на ХННЗ).

Клініка та діагностика. Початкові прояви ХННЗ неспецифічні, поступово зростають симп­томи астенізації — загальна слабкість (навіть адинамія), запаморочення, підвищена втомлю­ваність, апатичність, порушення пам’яті. Часто помітні розлади з боку травної системи — зни­ження апетиту, схуднення, періодичні епізоди блювання, діареї, болі у животі; хворі полюбля­ють підсолену їжу. Патологічна втрата маси тіла доповнюється поліурією. Дитина відстає у фізич­ному та статевому розвитку. Характерні цирку- ляторні розлади, пов’язані зі зниженням артері­ального тиску, непритомність, приглушеність тонів серця. Захворювання може дебютувати з проявів гіпоглікемії. Один із важливих клінічних симптомів — гіперпігментація, що найбільш по­мітна в ділянках складок, місцях контакту з одя­гом, уздовж білої лінії, сосків, зовнішніх статевих органів, а також на слизовій оболонці порожни­ни рота. Іноді зони гіперпігментації суміщають­ся з депігментацією (вітиліго). Діти з ХННЗ уна­слідок зниження адаптаційних можливостей організму частіше хворіють на ГРВІ, мають три­валіший період реконвалесценції'.

При декомпенсації ХННЗ найзагрозливішим є розвиток адреналового кризу, тобто прояви гострої недостатності НЗ. Основні ознаки цього стану — різке падіння артеріального тиску, ба­гатократне блювання, дегідратація, втрата свідомості.

У діагностиці ХННЗ відносну роль відіграють рутинні лабораторні методи (у загальному аналізі крові — лімфоцитоз, еозинофілія, гіпо- хромна анемія; у біохімічних тестах — гіпоглік­емія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, гіперкаліємія, прояви метаболічного ацидозу). Більш інформа­тивне дослідження рівня сироваткового кортизо­лу, що суттєво знижується, а також зменшення екскреції у добовій сечі 17-КС і 17-ОКС. При ві- зуалізації НЗ за допомогою ультразвуку, магнітно- резонансної або комп’ютерної томографії визна­чається зменшення їх розміру. На ЕКГ наявні оз­наки гіперкаліємії. Додатково можна визначити рівень АКТГ, який збільшений при первинній ХННЗ і зменшений при вторинній та третинній формах.

Диференційний діагноз доцільно, у першу чер­гу, проводити між різними формами ХННЗ (важ­лива ознака первинної форми — гіперпігмента­ція). Наявність останньої потребує диференціації з такими рідкісними захворюваннями, як гемо­хроматоз, пелагра, склеродермія.

Лікування. Замісна терапія синтетичними ана­логами глюкокортикоїдів і мінералокортикоїдів проводиться упродовж життя. Початкова доза гідрокортизону — 50-75 мг/м2 або 1-2 мг/кг внутрішньовенно або внутрішньом’язово, далі — 50-75 мг/м2 на добу за 4 прийоми (або преднізо­лон 10-15 мг/м2 на добу, або дексаметазон 1- 1,5 мг/м2 на добу). Пітримувальна доза гідрокор­тизону — 7-20 мг/м2 на добу (або преднізолон

2,5-5 мг/м2) за 2-3 прийоми. Половину добової дози доцільно призначати в ранні ранкові годи­ни, чверть — у полудень, а ще чверть — увечері. Препарати мінералокортикоїдів (флудрокорти- зон) призначають середньою дозою 0,05-0,2 мг на добу за 1 або 2 прийоми у ранкові години або не пізніше 17-ї години. На період підбору дози необхідно додатково вживати кухонну сіль - 0,3 г/кг.

Хворим на ХННЗ рекомендовані курси ана- болічних стероїдів і вітамінотерапія (особливо до­цільним є використання вітаміну С, що додатко­во стимулює синтез гормонів НЗ).

Профілактика має на меті запобігання деком­пенсації (адреналовому кризу, гострій наднирко- возалозній недостатності), для чого під час інтер- курентних захворювань, при травмуванні, про­веденні хірургічних втручань тощо дозу препа­ратів для замісної терапії підвищують у 2-3 рази. Для запобігання гіпоглікемії в раціон харчуван­ня вводять вуглеводи, що легко засвоюються, та встановлюють частий прийом їжі. З другого боку, обмежують продукти, що містять калій (чорнослив, абрикоси, родзинки, мандарини, пе­чену картоплю).

Прогноз для життя при адекватній замісній терапії — сприятливий.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Й ОБГОВОРЕННЯ

1. Етіопатогенез, клініка, діагностика, дифе- ренційна діагностика, лікування, профілактика різних клінічних форм патології росту (екзогенно- конституціональної, гіпофізарної, соматогенної).

2. Етіопатогенез, клініка, діагностика, дифе- ренційна діагностика, лікування, профілактика різних клінічних форм ожиріння.

3. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування НД.

4. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування хвороби Іценка — Кушинга.

5. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілак­тика різних клінічних форм АГС.

6. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілак­тика різних клінічних форм ХННЗ.

КЛІНІЧНІ СИТУАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ

Завдання 1. При плановому диспансерному огляді лікар виявив у хлопчика 7 років скарги на загальну слабкість, зниження апетиту. Він пога­но засвоює шкільну програму. Відомо, що хлоп­чик народився доношеним, з масою тіла 3100 г, зростом 50 см. Лікар з’ясував, що батько і мати дитини мають зріст 175 і 170 см, старша сестра, 10 років, має зріст 140 см. При огляді дитини ви­значено астенічну конституцію, маса тіла - 23 кг, зріст ПО см; відносне укорочення кінцівок, шкіра блідо-жовта, суха, зниженої еластичності. З боку основних систем та органів суттєвих змін не виявлено.

Яке захворювання можна запідозрити у дити­ни?

1. Примордіальний нанізм

2. Сімейну низькорослість

3. Спадково-конституційну затримку зросту

4. Гіпофізарний нанізм

Завдання 2. До ендокринологічного відділен­ня дитячої лікарні дільничним педіатром направ­лено дитину 6 років із затримкою зросту. Дівчин­ка народилася від першої вагітності у термін гес- тації 37 тиж., з масою тіла 2800 г, довжиною 46 см. Зріст матері — 172 см, батька — 180 см. Протягом перших років життя темпи зростання маси тіла та зросту відповідали віковим нормам, дитина була на грудному вигодовуванні до 9 міс. Відставання у зрості стало помітним із З років, коли дитина почала відвідувати дитячий садок. Хворіє на ГРВІ 2-3 рази на рік. При об’­єктивному обстеженні: маса тіла — 20 кг, зріст дитини — 95 см, психомоторний розвиток відпо­відає віку, хоча мати відмічає деяку замкнутість дитини. Соматичних розладів немає.

Визначте найінформативніїиі обстеження в умовах лікарні:

1. Загальний аналіз крові, рівень глюкози та холестерину, рівень ТТГ

2. Каріотипування, рентгенографія довгих трубчастих кісток і черепа

3. Рентгенографія кистей, рівень СТГ базаль­ний і стимульований, комп’ютерна томографія головного мозку

4. Денситометрія, екскреція 17-КС із добовою сечею, рівень соматомедину

Завдання 3. До лікувально-фізкультурного диспансеру для обстеження перед змаганнями направлена юнацька збірна міста з баскетболу. Один із її лідерів, 14-річний хлопець, скаржиться на певну втомлюваність під час занять у школі, періодичний головний біль. Хлопець займається баскетболом з 9-річного віку, його зріст був най­вищим у класі протягом усього навчання у школі; зріст батька — 190 см, матері — 185 см. Дані об’єктивного обстеження: зріст — 180 см, маса тіла — 65 кг, конституція нормостенічна, довжина кінцівок і тулуба пропорційна, м’язова система розвинута добре. Стигм дизембріогенезу немає. Шкіра рожева, чиста, звичайної воло­гості. Частота дихання — 16 за 1 хв, дихання ве­зикулярне. Частота серцевих скорочень — 60 за 1 хв, артеріальний тиск 105/60 мм рт. ст. Живіт м’який, печінка біля краю реберної дуги, селезін­ка не пальпується. Статевий розвиток відпові­дає віку.

Який стан може діагностувати лікар?

1. Конституційна високорослість, вегето-су- динна дистонія пубертату

2. Гігантизм гіпофізарного генезу

3. Синдром Марфана

4. Акромегалія

Завдання 4. Дитина 3 років раптово почала пити велику кількість рідини (до 3 л за добу), мати спочатку вважала це поведінковим розла­дом. Хлопчик народився від другої вагітності, других стрімких пологів; після народження про­тягом першого півріччя життя був під наглядом невролога з діагнозом «Перинатальна енцефало- патія». Психомоторний та мовний розвиток відповідають віковим нормам. При обмеженні кількості рідини дитина стає капризною, роздра­тованою, у неї раптово підвищується температу­ра тіла. Апетит не змінений. Результати об’­єктивного обстеження в умовах поліклініки не виявили патологічних змін з боку основних систем органів. Загальний аналіз крові: ерит­роцити — 5,2 Т/л, гемоглобін — 150 г/л, лейко­цити — 10,3 Г/л, тромбоцити — 320 Г/л. Рівень глюкози в крові натще — 3,4 ммоль/л. Загаль­ний аналіз сечі: відносна щільність — 1002, глюкоза, білок — відсутні, лейкоцити — 6-8 у полі зору, еритроцити — 0-1 у полі зору. Аналіз сечі за Зимницьким: денний діурез — 1 л, нічний — 2 л, коливання відносної щільності — 1002-1005.

Яке захворювання може запідозрити лікар?

1. Цукровий діабет

2. Ниркова недостатність

3. Нецукровий діабет

4. Психогенна полідипсія

Завдання 5. До лікаря-ендокринолога направ­лено дівчину 13 років зі скаргами на надмірне на­бування маси тіла за останні 2 роки, головні болі в потиличній ділянці, підвищений апетит, помірну спрагу, загальну слабкість, зниження успішності в школі. З анамнезу відомо, що у віці 10 років у дівчини була закрита черепно-мозко­ва травма (струс мозку). Батьки дитини не ма­ють ожиріння. При об’єктивному обстеженні: маса тіла — 70 кг, зріст — 160 см, дівчина гіпер- стенічної конституції. Шкіра з «мармуровим» ма­люнком, на бокових поверхнях тулуба та на стегнах — багрові стриї. Підшкірний жировий шар розподілений нерівномірно, з переважанням на обличчі, плечовому поясі, у ділянці шиї. Час­тота дихання — 17 за 1 хв, дихання везикуляр­не; ЧСС — 78 за 1 хв, тони серця чисті. Артері­альний тиск — до 130/85 мм рт. ст. Живіт м’який, печінка та селезінка не пальпуються. Сечовипус­кання вільне, 4-5 разів на добу. Випорожнення 1 раз на добу. Молочні залози не збільшені (Маї за Таннером), менструальні кровотечі не насту­пали.

Який стан найбільш вірогідний у дівчини?

1. Цукровий діабет

2. Гіпоталамічне ожиріння

3. Аліментарно-конституційне ожиріння

4. Екзогенний гіперкортицизм

Завдання 6. У відділенні кардіології обстежуєть­ся хлопець 15 років зі скаргами на головний біль, біль у ділянці серця, підвищення артеріального тиску (у домашніх умовах — 140/90 мм рт. cτ.). У батьків ожиріння немає. Лікар звернув увагу на надмірну масу тіла пацієнта, хоча апетит у хлоп­ця не підвищений. При обстеженні: маса тіла — 80 кг, зріст — 175 см, конституція гіперстенічна, шкіра холодна, «мармурова», з елементами акне на обличчі, на стегнах — багрові стриї, підшкір­ний жировий шар виражений переважно на ту­лубі. Частота дихання — 18 за 1 хв, дихання ве­зикулярне, ЧСС — 85 за 1 хв, тони приглушені, «ніжний» систолічний шум на верхівці. Живіт м’який, печінка та селезінка не пальпуються. Се­човипускання та випорожнення регулярні. Ста­тевий розвиток за Таннером відповідає III стадії. Загальні аналізи крові та сечі — без патологіч­них ознак; біохімічні тести: холестерин - 5,9 ммоль/л, глюкоза — 5,7 ммоль/л, креатинін — 0,08 ммоль/л, загальний білірубін — 12 мкмоль/л.

Які додаткові дослідження доцільно провести для уточнення діагнозу?

1. Магнітно-резонансну або комп’ютерну то­мографію головного мозку

2. УЗД ЩЗ, НЗ, органів черевної порожнини

3. Гормональні дослідження (визначення рівня ТТГ, рівня кортизолу у крові та добовій сечі) та дослідження електролітів

4. Усе перераховане вище

Завдання 7. У педіатричне відділення район­ної лікарні звернулася мати дівчинки віком З тиж. зі скаргами на повторні епізоди блюван­ня, рідкі випорожнення без патологічних домішок 6-8 разів на добу. Дитина народжена від другої вагітності, других пологів, з оцінкою за шкалою Апгар 7-8 балів, масою тіла 3200 г; виписана з пологового відділення на 4-ту добу життя у за­довільному стані. Знаходиться на грудному ви­годовуванні. З анамнезу відомо, що перша ди­тина у матері померла у віці 3 міс. із діагнозом «Синдром раптової смерті дитини». При об’­єктивному обстеженні: маса тіла — 3300 г, дити­на неспокійна, плаче, шкіра суха, «мармурова», еластичність знижена, тургор м’яких тканин в’я­лий; є гіперпігментація ареол молочних залоз, не­звичний вигляд статевих органів (гіпертрофіч­ний клітор); рефлекси періоду новонародженості знижені; частота дихання — 48 за 1 хв, дихання везикулярне; ЧСС — 140 за 1 хв, тони серця при­глушені; живіт здутий.

Яке захворювання може запідозрити лікар?

1. Пілоростеноз

2. Пілороспазм

3. Адреногенітальний синдром

4. Гостра кишкова інфекція

Завдання 8. До сімейного лікаря звернулися батьки 7-річної дівчинки зі скаргами на те, що у дитини, на їх погляд, почав формуватися грубий тембр голосу, з’явилося оволосіння на обличчі, прискорився зріст. При огляді лікар звернув ува­гу на те, що у дівчинки добре розвинута м’язо­ва система, широкий плечовий пояс, вузький таз (тобто наявні чоловічі пропорції скелета). Маса тіла — 25 кг. Зріст — 135 см. Молочні залози не збільшені, оволосіння в пахвових ділянках і на лоні відсутнє, клітор збільшений.

Які дослідження найінформативніші для вста­новлення клінічного діагнозу?

1. Рентгенографія довгих трубчастих кісток, ехоенцефалограма, консультація гінеколога

2. Рівень 17-гідроксипрогестерону та кортизо­лу в сироватці крові, 17-КС в добовій сечі, УЗД надниркових залоз і органів малого таза

3. Каріотипування, рівень 17-ОКС у добовій сечі, електроліти в крові

4. Загальний аналіз крові та сечі, рівень ТТГ у крові, ЕКГ

Завдання 9. Хлопчик 11 років скаржиться на суттєву слабкість, періодичну непритомність, за­паморочення, погану пам’ять. За останній рік схуд на 3 кг, хоча апетит залишався задовіль­ним. Іноді турбують нелокалізований біль у жи­воті, буває рідке випорожнення, епізоди блюван­ня. Полюбляє підсолену їжу. Проходив обстежен­ня у гастроентеролога (діагноз «Дискінезія жовч­них проток»), невролога (діагноз «Вегетосудин- на дистонія»), відповідне лікування не привело до значного поліпшення. При огляді привертає увагу астенічна конституція хлопця, маса тіла — ЗО кг, зріст — 140 см, на шкірі у ділянках скла­док, уздовж білої лінії помітна підвищена пігмен­тація. Слизова оболонка порожнини рота — з ділянками пігментації, язик сухий. Підшкірний жировий шар виражений недостатньо. Частота ди­хання — 16 за 1 хв; ЧСС — 96 за 1 хв, тони серця приглушені. Артеріальний тиск — 90/55 мм рт. ст. Живіт м’який, безболісний при пальпації. Сечо­випускання 10-12 разів на добу. Випорожнення 1-2 рази на день, помірно розріджені.

Яка патологія може зумовити дану симпто­матику?

1. Первинний гіпотиреоз

2. Хронічна недостатність надниркових залоз

3. Астеновегетативний синдром

4. Хронічний гастрит

Завдання 10. Хлопець 14 років обстежується в кардіологічному відділенні з приводу випадково виявленого при диспансерному огляді шуму у ділянці серця. Хлопець астенічної конституції, зріст — 175 см (зріст батька — 170 см, матері — 168 см); постава сутула. Шкіра бліда, помірної вологості, з елементами акне на обличчі. М’язо­ва система розвинута недостатньо, хлопець не займається спортом. М’язовий тонус знижений, при його перевірці та пасивних рухах у ліктьо­вому і зап’ястковому суглобах відмічається над­мірне розгинання; також привертає увагу не­звична подовжена форма пальців рук. При аус­культації виявляється систолічний шум помірної інтенсивності з максимумом на верхівці серця. При ехокардіоскопічному дослідженні виявлений пролапс мітрального клапана. Окуліст діагнос­тував порушення акомодації (далекозорість). Ступінь статевого розвитку відповідає віку. Інтелект нормальний.

Якому стану відповідає дана клінічна картина?

1. Конституційна високорослість

2. Гіпофізарний гігантизм

3. Синдром Марфана

4. Синдром Клайнфелтера

<< | >>
Источник: М. Л. Аряєв, П 24 Н. В. Котова, Н. Ю. Горностаєва [та ін.]. Педіатрія : навч. посібник : у 2-х т. / М. Л. Аряєв, П 24 Н. В. Котова, Н. Ю. Горностаєва [та ін.] ; за ред. М. Л. Аряєва, Н. В. Котової. — Одеса : ОНМедУ,2014. — Т. 1 : Неонатологія, гематологія, ендокринологія. — 155 с. — (Серія «Бібліотека студента-медика»).. 2014

Еще по теме ЗАХВОРЮВАННЯ ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНОІ СИСТЕМИ ТА НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ У ДІТЕЙ:

  1. Недостатність кіркової речовини надниркових залоз
  2. Гормонально-активні пухлини кіркової речовини надниркових залоз
  3. Гіпоталамо-гіпофізарна недостатність
  4. Фактори неспецифічної резистентності у хворих та стан імунної системи при пневмонії в різні періоди розвитку захворювання в залежності від величини запального процесу в легенях
  5. Системні васкуліти — це неоднорідна група захворювань, при яких запальні ураження стінок судин (артеріол, капі­лярів) мають генералізований характер та призводять до вто­ринних уражень різних органів та систем.
  6. Рак щитоподібної залози
  7. 8.3. Пухлини слинних залоз
  8. 9.1.2. Злоякісні пухлини щитовидної залози
  9. 14.2. Пухлини підшлункової залози
  10. 9.1. Пухлини щитовидної залози
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -