Лікування

Перша стадїя захворювання.

1. Режим повинен бути домашнім, при високій температурі тіла — ліжковим. Важкий загальний стан є показанням до госпіталізації.

2. Дієта повинна бути такою, що легко засвоюється, вітамінізованою..

3. Етіотропне лікування включає призначення антибактеріальних препаратів. Переважно призначаються антибіотики, оскільки примінення сульфаніламідів в теперішній час є обмеженим. Із ан­ тибіотиків в оториноларингології перевага надається макролідам, амінопеніцилінам і цефалоспоринам. Ці антибіотики, як правило, пере­ кривають своєю активністю бактеріальну флору, яка спричиняє за­ пальні захворювання вуха і верхніх дихальних шляхів. В лікуванні гос­ трих гнійних середніх отитів із макролідів добре себе зарекомендував кларитроміцин (клацид), із амінопеніцилінів -амоксил (амоксил-КМП); напівсинтетичних пеніцилінів, захищених клавулановою кислотою — амоксицилін з клавулановою кислотою (енханцин, аугментін, амоксик- лав); з цефалоспоринів 1-го покоління — цефазолін (рефлін, цефа- золін-КМП); з 2-го покоління — цефаклор (верцеф), цефуроксим, лора- карбеф, цефпрозил; з 3-го покоління — цефтриаксон (сфрамакс, цєф- триаксон-КМП), цефіксим, цефотаксим, цефтазідім.

За затяжного перебігу отиту для посилення протизапальної терапії призначається олфен. Олфен —- це нестероїдний протизапальний пре­парат з вираженою протизапальною, аналгезуючою і жарознижуючою дією. Активною речовиною олфену є диклофенак. Препарат застосо­вується курсом 7 днів, в таблетках по 50 мг, тричі на день, до їди.

Звичайно, коли є гнійний вміст у зовнішньому слуховому проході, не­обхідно визначити чутливість мікробної флори до антибіотиків. Не слід призначати ототоксичні антибіотики.

Дуже ефективним видом лікування гострого гнійного середнього отиту є парамеатальне введення антибіотиків і новокаїна (парамеа-тальна блокада). Лікувальний розчин вводять в завушну ділянку углиб м'яких тканин верхньозадньої стінки зовнішнього слухового проходу.

4. До патогенетичної терапії входить призначення судинозвужуючих крапель у ніс, щоб покращити дренажну функцію слухової труби.

5. Місцево у вухо при неперфоративному отиті призначають: 3% борний спирт, 5% карболово-гліцеринові краплі або камфорне масло (в теплому вигляді), отінум, отіпакс.

6. Симптоматична терапія. Це, насамперед, призначення знеболю­ ючих та протигарячкових препаратів: анальгін, аспірин, парацетамол, кеторолак (кетанов), ібупрофен з парацетамолом (брустан).

7. Фізіотерапевтичні процедури. На хворе вухо призначається УВЧ, ЛУЧ-2, лампа "Солюкс". В домашніх умовах використовують зігріваю­ чий компрес, сухі теплі пов'язки, синє світло.

У другій стадії гострого гнійного середнього отиту (перфоративній) необхідно 2—3 рази на день проводити туалет вуха сухою ватою на вушному зондику або за допомогою 3% перекису водню (Sol. Hydrogenii peroxydi dilutae 3%). В стаціонарах, звичайно, туалет прово­диться за допомогою електровідсмоктувача. Після туалету у вухо вво­дять різні дезинфікуючі речовини: 3% борний спирт, 5% сульфацило-вий спирт, 0,1% фурациліновий спирт, софрадекс, бівацин, гаразон, розчин етакридінулактату(1:1000), нормакс.

Якщо спиртові розчини викликають біль у вусі, то їх необхідно відмінити і перейти на водні лікові розчини. Усі названі засоби викори­стовуються тільки теплими у вигляді крапель або на турундах, які вво­дяться углиб зовнішнього слухового проходу до барабанної перетинки.

При алергічному отиті призначається активна загальна (зокрема, терфенадін-трексил, лоратадін, супрастін, тавегіл та інш.) та місцева гіпосенсебілізуюча терапія.

Усе інше лікування, що проводилось у 1 -му періоді захворювання (за виключенням масляних крапель у вухо), залишається і в другому періоді.

Як правило, при гострому перебігу отиту перфорація барабанної пе­ретинки з'являється на 2-3 день хвороби. Сильний біль у вусі, висока температура тіла та інші прояви загальної інтоксикації, а також випи­нання барабанної перетинки і біль при натисненні на сосковидний відросток, коли перфорації барабанної перетинки немає, є показанням до тимпанопункції або парацентезу,

У практиці з дорослими звичайно починають з тимпанопункції, якщо вона малоефективна, то проводять парацентез.

56

Ю.ВМітін. Оториноларгішологія

Ю.В.Мітін. Опгоринолирингологія

57

небудь іншим анестетиком поверхневої дії. Тимпанопункція проводить­ся за допомогою тонкої голки з тупим зрізом, котра одягнена на шприц. Проколюється барабанна перетинка в ділянці задніх квадрантів або в місці найбільшого випинання. Вміст барабанної порожнини відсмок­тується за допомогою шприця і потім промивається розчином ан­тибіотиків та кортикостероїдів. Попадання розчину в носоглотку свідчить про те, що слухова труба прохідна.

Парацентез проводиться спеціальною списоподібною голкою, яка називається парацентезною. Підчас виконання парацентезубарабанна перетинка проколюється на межі верхнього і нижнього задніх квад­рантів, тому що саме там барабанна перетинка більше віддалена від медіальної стінки, що дає можливість уникнути її травмування. Гній і кров, які одразу з'являються після парацентезу в зовнішньому слухово­му проході, видаляють за допомогою вати і вушного зонда, або прово­дять туалет вуха за допомогою канюлі, з'єднаної з електровідсмоктува-чем. Після парацентезу бажано на декілька хвилин покласти у зовнішній слуховий прохід турунду з розчином адреналіну (1:1000) або іншим су­динозвужуючим розчином. Це допоможе розширити парацентезний отвір і покращити відтікання гною із барабанної порожнини.

Подальше лікування проводиться як у перфоративній стадії захво­рювання.

Слух від тимпанопункції і парацентезу не страждає, тому що місце проколу барабанної перетинки гоїться без помітного рубця. Парацентезу і тимпанопункції не слід уникати, а застосовувати ці методи частіше.

Лікування у 3-й стадії захворювання зводиться до реабілітації функції слуху: проводиться продування вух за Політцером, кате-терізація слухових труб, пневмомасаж барабанних перетинок. Ці маніпуляції сприяють відновленню прохідності слухових труб та рухли­вості ланцюга слухових кісточок і барабанної перетинки.

Одним із наслідків гострого гнійного середнього отиту можуть бути ускладнення. Розглянемо одне з найчастіших ускладнень — мастоїдит.