ХВОРОБА МЕНЬЄРА

Це захворювання описане в 1861 році французьким отиатром Про-спером Меньєром. Заслуга П.Меньєра полягає не тільки в тому, що він детально та чітко описав основні симптоми захворювання: приступи запаморочення в співдружності з шумом в вусі та зниженням слуху.

Другим значним дослідженням, яке розкривало патогенетичну суть хвороби Меньєра, стала праця G.Portmann (1927). Жорж Портманн по­казав, що в основі захворювання є збільшення тиску ендолімфатичної рідини. Це може здійснюватись внаслідок порушення секреції та ре­зорбції ендолімфи. Лабіринтні рідини змінюються кількісно та якісно. Подальший розвиток це положення знайшло в працях House (1965), Schucknecht (1974). В ендолімфі збільшується кількість калію, що спри­чинює притік рідини. Кульмінаційним моментом патологічного процесу є приступ, зумовлений механічним розривом перетинчастого лабірин­ту (membrana vestibularis), перепадом тиску та токсичною дією іонів калію. Вірність своїй теорії Ж.Портманн доказав на практиці, запропо­нувавши високоефективну операцію — дренування ендолімфатичного мішка. Зрозуміло, що дослідження Ж.Портманна розкривають патоге­нез захворювання, а не його етіологію.

Сучасна точка зору на патогенез хвороби Меньєра уявляється та­кою. Основною патогенетичною ланкою захворювання є підвищення тиску ендолімфи. Ендолімфатичний гідропс обумовлений:

1) порушенням циркуляції лабіринтної рідини;

2) дисфункцією судинної смужки;

3) порушенням електролітної рівноваги в лабіринтних рідинах.

До цих змін в вушному лабіринті можуть призвести різноманітні па­тологічні процеси в організмі:

1) патологічні рефлекси з вогнищ інфекції;

2) дисбаланс вегетативної нервової системи;

3) шийний остеохондроз;

4) алергія;

5) порушення водно-сольового, білкового, вуглеводного обміну;

6) порушення коагуляційних властивостей крові;

7) дисфункція ендокринної системи.

Збільшення ендолімфатичного гідропсудо певного тиску спричиняє розрив перетинчастого лабіринта. Клінічно це проявляється кохлеар-

ними та вестибулярними порушеннями. Потім тиск в перетинчастому лабіринті нормалізується і наступає ремісія захворювання, міжприс-тупний період. Те, що у хворих на хворобу Меньєра відбуваються роз­риви перетинчастого лабіринта, доказано патологоанатомічно. На ау-топсії хворих, що довготривало страждали хворобою Меньєра, знахо­дять значну кількість рубців в вестибулярній мембрані, які є наслідком її розривів.