ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ C

Протягом останніх 15 років описані клініко-епідеміологічні особливості вірусного гепатиту, який передається парентерально і при якому не виявляють маркерів ГВ і дельта-інфекції. За рішен­ням ВООЗ, ця самостійна форма інфекційного захворювання була названа гепатитом ні А ні В (ГНАНВ) з парентеральним механіз­мом передачі збудника, а пізніше — гепатитом C (ГС).

ГС досить поширений у світі. В розвинутих країнах, у яких кров та її продукти проходять контроль на наявність маркерів ГВ, у 60—90 % випадків посттрансфузійний гепатит (ПТГ) спричинює вірус ГС. Наприклад, у США щороку реєструється від 150 000 до 300 000 випадків ГС. Близько 75 % гострих форм захворювання має субклінічний перебіг, проте майже у половини інфікованих осіб воно переходить у хронічну форму. Виявлено зв’язок між за­хворюванням на ГС, розвитком цирозу і первинного раку печінки У 20% хворих па гепатит C із хронічною формою захворювання розвивається цироз печінки. В Японії у хворих з первинним раком печінки антитіла до вірусу ГС були виявлені у 61,7 %, в Іспанії — у 81,4 %, Італії — у 65—76 % обстежених.

У процесі вивчення наявності антитіл до ВГС в крові клінічно здорових донорів було виявлено, що в США цей маркер інфекції зустрічається у 0,9—1,4 %, в Японії — у 1,3 %, в Італії — у 0,9 %, у Франції — у 0,7%, в Німеччині — у 0,24—0,79 %, в Ісландії — у 2,5%, у Данії — у 0,3%, у Великобританії — у 0,3—0,7 %, в Угорщині — у 1,7 % обстежених донорів.

З’явилися повідомлення про відносно значне поширення ГС у різних регіонах колишнього CPCP. У деяких містах Росії серед донорів крові антитіла до вірусу ГС виявлені у 1,1—3,0 %, у Мол­дові — у 5,1 %, у Таджикистані — у 5,0 % обстежених.

Є підстави вважати, що відсутність відомостей про ГС у тому чи іншому регіоні, включаючи Україну, пов’язана з недостатньою організацією специфічної діагностики.

ГС спричинюється РНК-вмісним вірусом з діаметром часточок ЗО—60 нм.

Сприйнятливість людини до вірусу ГС досить висока. Перели­

вання крові, яка містить вірус ГС, в 50—80 % випадків призводить до розвитку ПТГ.

Дані щодо особливостей постінфекційного імунітету при ГС нині лише накопичуються.

За допомогою генноінженерних методів отримані рекомбінантні вірусні антигени, що дало змогу розробити діагностикуми першого і другого поколінь для виявлення вірусоспецифічних антитіл (ан- ти-ВГС). Зазначені антитіла можуть бути маркером як гострої, так і хронічної форми ГС. Сероконверсія звичайно виникає на пізні­ших стадіях хвороби. Час появи антитіл після інфекції крливає- ться від 4 до 32 тиж. Для виявлення анти-ВГС застосовують мето­ди радіоімунологічного та імуноферментного аналізу (PIА, ІФА), а також імуноблотинг.

Джерелом інфекції є хворі на ГС у гострій та хронічній фор­мах. Основне епідемічне значення мають хворі з субклінічними формами інфекції.

ГС — це кров’яна інфекція з парентеральним механізмом пере­дачі збудника. Найбільший ризик інфікування вірусом ГС буває у разі переливання крові та введенні її продуктів. Кров близько 90 % донорів, яка містить антитіла до вірусу ГС, може бути інфек­ційною. Ретроспективне дослідження донорської крові, переливан­ня якої призвело до розвитку ПТГ, засвідчує, що в більшості зразків такої крові містяться антитіла до вірусу ГС.

Дослідження донорської крові на наявність антитіл до вірусу ГС допомагає запобігти ПГТ у 50—85 % випадків. У США і де­яких країнах Європи для виявлення зразків крові, які містять ві­рус, використовують так звані сурогатні тести — визначення ала- нін-амінотрансферази і HBsAg вірусу ГВ, що дозволяє знизити частоту ПТГ у середньому на ЗО %. Комбінація сурогатних тестів із специфічними антитілами до вірусу ГС здатна значно підвищу­вати безпечність крові та її продуктів.

При ГС, як і при ГВ, є контингенти підвищеного ризику інфіку­вання. До них належать передусім хворі на гемофілію та пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. У хворих на гемофілію антитіла до вірусу ГС виявляють у 60—90 % випадків, при цьому частота виявлення антитіл залежить від кількості гемотрансфузій. У хворих відділень гемодіалізу зазначені антитіла виявляють у 20 разів частіше, ніж у здорових донорів. Досить високі показники частоти виявлення антитіл відзначають у дітей віком до 3 років, які пере­бувають у будинку дитини (29,4 %).

Аналіз захворюваності в лікувальних закладах свідчить про те, що при ГС істотне"* значення може мати внутрішньолікарняна ін­фекція.

З’явилися дані, що вказують на можливість реалізації природ­них меха&ізмів та шляхів передачі вірусу ГС. Встановлено можли­вість перинатально! передачі ВГС від хронічно інфікованих мате­

рів до новонароджених. Є дані про випадки зараження членів сім’ї хворого на ГС шляхом прихованого парентерального інфіку­вання, а також про зараження під час гетеро- і гомосексуальних контактів. Однак ці шляхи передачі вірусу ГС мають менше епі­демічне значення, ніж уведення крові та її продуктів.

Одну з груп ризику інфікування вірусом ГС складають нарко­мани. У деяких країнах (США, Італія, Швеція та ін.) відповідні антитіла були виявлені у 69—92 % наркоманів, які приймали нар­котики внутрішньовенно.

Ризик інфікування вірусом ГС складає при переливанні крові 55%, внутрішньовенному введенні наркотиків — 20%, гемодіалі­зі— 12%, сексуальних контактах — близько 7% і у медичних працівників — близько 6 %.

Профілактика ГС, так само як і ГВ, має бути спрямована пе­редусім на переривання механізмів парентерального інфікування, широкий скринінг донорської крові в осіб, які належать до груп підвищеного ризику інфікування. Є повідомлення про ефективність періодичного введення нормального імуноглобуліну з метою запо­бігання інфікуванню. Розробка засобів специфічної профілактики перебуває на початковій стадії.