ЕПІДЕМІЧНИЙ ПАРОТИТ

Синоніми: свинка, привушниця, завушниця; лат.— parotitis епі- demica mumps. Гостре інфекційне захворювання, яке характери­зується переважним ураженням білявушних слинних залоз, а та­кож втягненням у патологічний процес інших органів та систем (інших слинних залоз, підшлункової залози, статевих залоз, нер­вової системи та ін.).

Актуальність. Епідемічний паротит — одна із найбільш пошире­них дитячих інфекцій, що зустрічається повсюдно. В загальній структурі інфекційних захворювань (за винятком грипу та ГРВІ) питома вага його коливається від 6,9 до 15,4 %. Показник захво­рюваності на IOOOOO населення — від 346,1 до 145,2.

Етіологія. Вірусна природа епідемічного паротиту вперше була доведена у 1934 р. Після зараження мавп слиною хворих на епі­демічний паротит шляхом введення її у білявушну слинну зало­зу через стенонову протоку у них розвинулася паротитна інфек­ція. Згодом вірус, ізольований на мавпах, а також безпосередньо з інфікованого матеріалу хворих людей, був адаптований до ку­

рячих ембріонів, що дало змогу досконально вивчити його власти­вості.

Вірус епідемічного паротиту належить до групи РНК-геномних вірусів, рід Paramyxovirus. У природних умовах він патогенний лише для людини, в експериментальних — викликає паротит у мавп. У, хом’яків, білих пацюків, білих мишей одноденного віку при зараженні в мозок вірус спричиняє смертельний енцефаліт, а при внутрішньовенному зараженні розмножується безсимптомно. Вірус характеризується високою пластичністю під впливом умов зовнішнього середовища і легко адаптується до курячих ембріонів, ембріонів японської перепілки та до гомогенних фібробластів, а також до первинних клітин нирок людини, мавпи, морської свинки і до клітин Hela. Серійна підтримка вірусу на експериментальних моделях супроводжується ослабленням його патогенних властивос­тей для людини при повному збереженні імуногенної активності, що зумовило напрямок досліджень щодо розробки паротитних вакцин.

Вірус паротиту при нагріванні до 60 ^oC гине через 20 хв, при 70 ^oC — через 10 хв; під впливом ультрафіолетових променів інак- тивується протягом кількох хвилин. Вірус чутливий до ефіру, хло­роформу, дезоксихолату, формаліну, метилового спирту; стійкий до актоміцину Д, карболової кислоти (0,5 %), розчину перманганату калію (1:2000), борної та молочної кислот (0,5%), зберігає активність при широкому діапазоні зміни pH. Довго зберігається в умовах заморожування та при 0^oC. При 0...4^oC не знижує актив­ності до 10 міс, при 22 ^oC залишається життєздатним до 50 днів, при 37 ^oC не інактивується протягом 8 днів.

Патогенез. Зараження епідемічним паротитом відбувається че­рез верхні дихальні шляхи. Є кілька припущень щодо шляхів про­никнення збудника хвороби в організм: 1) через стенонову протоку з первинним ураженням білявушних слинних залоз та подальшим поширенням гематогенним щляхом в інші органи; 2) через слизо­ву оболонку верхніх дихальних шляхів або кон’юнктиву га поши­рення по нервових шляхах у головний мозок і вторинним занесен­ням гематогенним шляхом в інші органи, головним чином у слинні залози; 3) через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів та поширення через кров, переважно в білявушні слинні залози.

Визнано, що епідемічний паротит є інфекцією всього організму, при якій можуть уражатися будь-які органи та тканини. Це дове­дено виділенням вірусу із спинномозкової рідини, грудного молока та тестикулярної тканини хворих людей. У типових випадках з’яв­ляється характерне збільшення білявушних слинних залоз. Hep і д-

ко в процес втягуються інші слинні залози (підщелепні, під’язико­ві). Із атипових проявів найчастіше спостерігається орхіт (до 20— 30%, в основному у дорослих, рідше—^иу підлітків).

Сприйнятливість. Численні спостереження дають змогу припус­тити, що близько ¹∕₃захворювань на епідемічний паротит перебігає у вигляді абортивних або інапарантних форм. Сприйнятливість людей до епідемічного паротиту з урахуванням наявності останніх наближається до 100 %. Після перенесеної інфекції в будь-якій формі виробляється стійкий імунітет. Повторні випадки захворю­вання зустрічаються рідко (1,5—3,0 % випадків).

Механізм зберігання активного протипаротитного імунітету ви­вчений недостатньо. Існує дві основні точки зору щодо цього. Згід­но з першою, підтримка рівня імунітету забезпечується збережен­ням вірусу в організмі; згідно з другою — повторними зустрічами імунного організму з субклінічними дозами вірусу. Специфічні ан­титіла в крові хворих або щеплених людей зберігаються на висо­кому або середньому рівні протягом перших місяців. Найраніше. виробляються _комгиіементзв’яз.уючі .антитілa, cπθ4aτκy^ πpoτiL V-, а пізніше”—проти S-антигена, згодом антигемаглютиніни та вірус- нейтралізуючі антитіла. Розвиток резистентності супроводжується імунологічними змінами в організмі, які визначаються за допомо­гою серологічних реакцій (РГТА, РЗК та PH), а також шкірно- алергічною пробою. Остання в більшості випадків виявляється вже на ранніх стадіях захворювання або вакцинного процесу і стійко зберігається протягом довгого часу, можливо, • протягом усього життя. Встановлена пряма залежність рівня імунологічних показ­ників від віку, а також від наявності паротиту в анамнезі та зво­ротна залежність від захворюваності в умовах контакту з хво­рими.

Джерелом збудника інфекції при епідемічному паротиті є хво­рий, який виділяє вірус, починаючи з останніх днів інкубаційного періоду і до завершення патологічного процесу.

кладах одночасних групових захворювань з невстановленим дже­релом збудника інфекції. Хворі з невстаиовленими формами захво­рювання мають суттєве епідеміологічне значення, оскільки вони не ізолюються і довгий час поширюють збудник інфекцій в колективі.

Механізм передачі епідемічного паротиту крапельний. Збудник інфекції виводиться в навколишнє середовище з крапельками сли­ни та проникає в організм при попаданні його на слизову оболон­ку рота. Можлива також передача збудника через предмети, заб­руднені слиною хворого. Однак деякі автори заперечують можли­вість передачі інфекції через предмети, оскільки вірус малостійкий в зовнішньому середовищі. При епідемічному паротиті; ~Ha^ відміну від інших крапельних інфекцій, збудник локалізується не у верх­ніх дихальних шляхах, а в слинних залозах. При цьому катараль­ні явища, як правило, відсутні, вірус виводиться зі слиною. Під час хвороби салівація зменшується, підвищується в’язкість слини, що приводить до менш інтенсивного поширення збудника. Відсутність катаральних явищ у поєднанні з довгим інкубаційним періодом, наявність абортивних та інапарантних форм є причиною «мляво­го», затяжного перебігу спалахів епідемічного паротиту, порівняно низької «контагіозності» та «летючості» його на відміну від інших ГРВІ.

Захворюваність на епідемічний паротит не є стабільною і змі­нюється в широких межах залежно від демографічного, імуноло­гічного стану населення, соціальних та природних умов у тій чи іншій місцевості або регіоні.

Особливості епідемічного процесу. На відміну від інших респі­раторних інфекцій захворювання на епідемічний паротит поширює­ться поступово. Спалахи та епідемії найчастіше виникають у ве­ликих центрах і обмежуються кількома районами, але можуть захоплювати й цілі області. В середньому вони продовжуються 2,5—3,5 міс, в деяких випадках — до 8 міс. Ураженість окремих колективів у дошкільних дитячих закладах коливається від пооди­ноких випадків до 25—60 % та більше.

Найчастіше паротит уражує дітей віком від 3 до 10 років. Діти віком понад 10 років хворіють рідше, зі збільшенням віку захво­рюваність знижується. Діти, які відвідують дитячі дошкільні за­клади, хворіють частіше, ніж діти, що не відвідують їх.

Специфічна профілактика. Найнадійнішим методом боротьби із захворюваністю на епідемічний паротит є специфічна профілак­тика за допомогою вакцин. В Америці виготовляють комерційний препарат дивакцину ≪Bivax>>проти паротиту та краснухи і готу­ють до впровадження тривакцину. В Японії виготовлена паротит- на вакцина шляхом серійної підтримки вірусу в амніоні ембріонів. При підшкірному введенні вакцина викликає утворення .антитіл у крові щеплених і зумовлює профілактичну ефективність.

У Росії А. О. Смородинцевим та H. С. Клячко було розроблено живу паротитну вакцину, яка виготовлена на курячих ембріонах. Пізніше було запропоновано вакцину, виготовлену із двох штамів вірусу паротиту: Ленінград-1 та Ленінград-2. Індекс ефективності при вакцинації цим препаратом в осередках паротиту дорівнював 24, а коефіцієнт ефективності — 95,8%. Згодом було розроблено і впроваджено нову вакцину із штама Ленінград-3, яка виготовле­на на культурі перепелиних фібробластів. Індекс' ефективності її

дорівнює 9,5, коефіцієнт ефективності — 90 %. Слід відзначити ви­соку ефективність вакцини в осередках інфекції, а також при іму­нізації дітей у дитячих закладах відразу після занесення в них ін­фекції. Це дає можливість використовувати її залежно від епіде­міологічних обставин.

Щепленню підлягають у першу чергу діти в дитячих закладах віком 3—7 років. Вакцину вводять внутрішньошкірно по 0,1 мл або підшкірно по 0,5 мл.

Протиепідемічні заходи зводяться до ізоляції хворого в домаш­ніх умовах. Термін ізоляції 9 днів від початку захворювання. Гос­піталізації підлягають важкохворі. Дітей віком до 12 років, які перебувають в осередках, та осіб, котрі не хворіли на паротит, не допускають у дитячі заклади протягом 21 дня. В дитячих закладах при заносі інфекції здійснюють карантинні заходи з урахуванням інкубаційного періоду (до 25 днів). Оскільки вірус паротиту виді­ляється зі сливою, окремі предмети побуту (особливо іграшки) підлягають дезинфекції, посуд — кип’ятінню. Приміщення, де пере­буває хворий, має провітрюватися, в ньому необхідно проводити вологе прибирання. В окремих випадках, в основному за клінічни­ми показниками, проводять гамма-глобулінопрофілактику, яка по­легшує перебіг хвороби. На кожний випадок захворювання надси­лають термінове повідомлення до CEC.