8.4.2. Злоякісні пухлини порожнини носа та додаткових пазух

Епідеміологія. Злоякісні пухлини носа і додат­кових пазух становлять 0,5% усіх злоякісних ново­творів. Хвороба частіше спостерігається в чоловіків.

Етіологія. Етіологічні фактори досліджені мало.

Патологічна анатомія. За гістологічною структурою розрізняють епітеліальні, сполучнот­канинні і неврогенні пухлини. Найчастіше пухлини розвиваються в гайморовій, рідше— в решітчастій пазухах, дуже рідко— в порожнині носа та лобній пазусі. З епітеліальних пухлин спостерігаються плоскоклітинний рак та циліндрома. Сполучнотка­нинні пухлини представлені різними видами сар­ком. Серед неврогенних пухлин розрізняються нейросаркома, естезіоневробластома.

Рак гайморової пазухи (рис. 8.4) серед пух­лин порожнини носа і додаткових пазух є найти- повішим. Ранні стадії розвитку пухлин характери­зуються безсимптомністю. Дальші прояви зале­жать від напряму росту у верхньощелепній пазусі. Проростання в решітчастий синус і порожнину носа супроводжується гнійно-кров'янистими виді­леннями, сльозотечею, припухлістю в ділянці внут­рішнього кута ока. Розростання пухлини в напрямі піднебіння і альвеолярних паростків спричинює біль у зубах та їх патологічну рухливість, дефор­мацію піднебіння. Проростання в напрямі ока суп­роводжується екзофтальмом. Руйнування задньої і зовнішньої стінок гайморової порожнини супро­воджується переходом процесу на виличну кістку та явищами невральгії трійчастого нерва.

Метастазування настає пізно і є переважно лімфогенним (рис. 8.4). Віддалені метастази трап­ляються рідко.

— 91 —

— 92 —

Циліндрома. Клінічний перебіг цієї пухлини характеризується повільним ростом. Проростання в навколишні структури спричинює клініку, подіб­ну до вже описаної.

Саркома. Цій групі пухлин властива велика різноманітність клінічних і морфологічних проявів. Найчастіше саркоми виникають у верхньощелеп­ній пазусі. Симптоми захворювання відповідають поширенню пухлини і ступеню руйнування лице­вого скелета.

Неврогенні пухлини, такі, як естезіобластома, нейросаркома, трапляються дуже рідко, не мають специфічної клініки. Лікування хірургічне.

Дїагностика. У запущених випадках діагноз визначається досить легко. Значні труднощі для діагностики виникають на ранніх стадіях захворю­вання. Вирішальна роль належить рентгенологіч­ним методам дослідження, особливо комп'ютер­ній томографії. Обов'язкове морфологічне під­твердження, якого досягають шляхом аспіраційної біопсії. №оді виникає необхідність проведення з метою діагностики гайморотомії.

Лїкування. Сучасна тактика лікування раку додаткових пазух носа подібна до такої при плос- коклітинних раках язика та порожнини рота.

Переважно лікування комбіноване і складаєть­ся з передопераційного опромінення в дозі 50 Гр і електровисічення пухлини через два—три тижні після закінчення опромінення. При метастатично­му ураженні лімфатичних вузлів шиї застосовують операцію Крайла або футлярно-фасціальну лім- фаденектомію шиї.

Прогноз. У випадку злоякісних пухлин прог­ноз назагал несприятливий.