Гіпертонічні кризи та їх лікування
Гіпертонічний криз — це раптове підвищення AT більше ніж на ЗО % від вихідного, що супроводжується появою клінічних симптомів порушення функцій життєво важливих органів або нейровегетативних розладів.
Кризи трапляються у 20—35 % хворих і можуть виникати в будь-якій стадії АГ, а іноді виступають єдиним проявом хвороби.Запропоновано багато класифікацій гіпертонічних кризів. В Україні звичайно використовують класифікацію академіка А. П. Голікова, згідно з якою розрізняють гіпер-, гіпо- і еукіне- тичні кризи. Вважають, що перший варіант пов'язаний з підвищеним викидом адреналіну, збільшенням ударного об'єму. Він характеризується значним підвищенням систолічного AT, тахікардією і найчастіше виникає в ранніх стадіях захворювання. Основні клінічні прояви цього варіанту — тремтіння тіла, серцебиття, головний біль, загальне збудження. Тривалість кризу — від кількох хвилин до 1 год. Діастолічний AT зростає незначно, а після гіпертонічного кризу виникає поліурія. При другому варіанті в крові збільшується вміст норадренадіну; значно зростає загальний периферичний опір судин і діастолічний AT. Це трапляється частіше в пізніх стадіях АГ. Криз розвивається поступово, супроводжується головним болем і порушенням зору, аж до короткочасної сліпоти. Під час кризу можуть розвинутися порушення мозкового кровообігу, інфаркт міокарда, лівошлуночкова недостатність. Тривалість кризу сягає кількох діб. До цього типу кризу схильні хворі з вираженими проявами неврозу та зниженням адаптаційних можливостей ЦНС, тривалим анамнезом АГ. Еукінетичний криз характеризується нормальними показниками ударного та хвилинного об'ємів та частоти пульсу при збільшеному периферичному опорі. Він також виникає переважно в пізніх стадіях захворювання.
Отже, наведена класифікація ґрунтується на клінічних особливостях та механізмах розвитку гіпертонічного кризу. Разом з тим провести чітку межу між описаними варіантами важко, а в значної кількості хворих виникає еукінетичний криз.
Крім того, дані літератури останніх років свідчать про те, що лікування гіпер- і гіпокінетичних гіпертонічних кризів має багато спільного і визначається насамперед ознаками ураження функцій життєво важливих органів, а також ступенем важкості клінічних проявів. Американські кардіологи виділяють два варіанти гіпертонічного кризу: «невідкладні стани при АГ» і «ургентні стани при АГ». Гіпертонічні кризи, що вимагають невідкладного втручання, — це стани, при яких необхідно негайно знизити AT (причому не обов'язково відразу до нормального рівня), щоб запобігти органним ураженням або обмежити їх. До невідкладних станів відносять гіпертонічну ен- цефалопатію, внутрішньочерепні крововиливи, гостру ліво- шлуночкову недостатність з набряком легень, розшаровуваль- ну аневризму аорти, еклампсію чи важкі форми АГ вагітних, нестабільну стенокардію і гострий інфаркт міокарда. При другому варіанті гіпертонічного кризу AT бажано знизити протягом 24 год. До ургентних станів відносять злоякісну АГ без виражених клінічних симптомів та ознак ураження функцій життєво важливих органів, а також випадки АГ, що пов'язані з оперативним втручанням. З огляду на запропоновану класифікацію гіпертонічних кризів, завданням лікаря, незалежно від характеру розладів гемодинаміки, є оцінка важкості клінічних проявів і виявлення ознак ураження функцій життєво важливих органів, зумовлених значним підвищенням AT.Для лікування гіпертонічного кризу використовуються як парентеральні форми вазодилататорів (натрію нітропрусид, нітрогліцерин, діазоксид, гідралазин, еналаприл) і адренобло- каторів (фентоламін, тропафен, лабеталол, метилдопа), так і пероральні форми гіпотензивних медикаментів (ніфедипін, каптоприл, клофелін, лабеталол). Усі перераховані ліки нерідко застосовують у поєднанні з діуретиками. Хоча лікування більшості «невідкладних станів при АГ» розпочинають з парентерального введення ліків, ефект пероральних форм окремих препаратів є не меншим. Ефект сублінгвального чи перорального застосування таких препаратів, як ніфедипін чи каптоприл, суттєво не відрізняється.
Як при «невідкладних», так і при «ургентних» станах метою лікування є контрольоване зниження AT протягом ЗО хв — кількох годин. Саме підвищення AT, без клінічних симптомів і ознак органних уражень, рідко вимагає «агресивного» терапевтичного втручання. Необхідно завжди враховувати, що навіть при застосуванні таблетованих форм гіпотензивних препаратів надто швидке зниження AT може призвести до погіршення кровопостачання мозку та ішемії міокарда.Лікування гіпертонічного кризу має низку особливостей, що визначаються клінічними симптомами і характером органних уражень. Так, при гіпертонічній енцефалопатії перевагу віддають ніфедипіну та сечогінним препаратам. Криз у хворих з феохромоцитомою знімають фентоламіном або тропафеном. Якщо є виражена вегетативна симптоматика, то призначають Р-адреноблокатори, дроперидол або діазепам (реланіум). У разі розшарування аорти застосовують гангліоблокатори і натрію нітропрусид. Виникнення лівошлуночкової недостатності зумовлює необхідність призначення нітрогліцерину, ніфеди- піну, гангліоблокаторів, а також сечогінних засобів і наркотичних анальгетиків.
Гіпертонічні кризи найчастіше і закономірно виникають у пацієнтів, які або не вживають гіпотензивних ліків, або лікуються неадекватно. Тому найкращим методом профілактики гіпертонічного кризу є раціональна гіпотензивна терапія.
Еще по теме Гіпертонічні кризи та їх лікування:
- 48. Життєві кризи особистості в теорії Е.Еріксона.
- Лікування хворих на туберкульоз:
- Лікування.
- Лікування хворих категорії 2
- Додаткові методи лікування хворих на туберкульоз
- Консервативне лікування катаракти.
- Контроль лікування пацієнтів другої категорії
- Лікування хворих категорії 4
- Лікування раку гортані.
- Звітність про наслідки лікування хворих на туберкульоз
- Розділ 6. Лікування злоякісних пухлин
- Лікування туберкульозу сальника
- Організаційні підходи до лікування хворих на туберкульоз
- Стандартизований режим, лікування,
- Реєстрація результатів моніторингу лікування хворих
- Лікування туберкульозу ока