ПАТОГЕНЕЗ ІНФЕКЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Патофізіологічні механізми при септичних післяпологових захворюваннях ґрунтуються на синдромі системної запальної відповіді, який розглядають як універсальну відповідь оріанізму на вплив інфекції.

R основі клінічних проявів синдром)' системної запальної відповіді (ССЗВ) лежить утворення великої кількості біологічно активних речовин, таких як фактор некрозу пухлин-а (ФНП-а), інтерлейкін-1 й інтерлейкін-6, у-інтерфе- рон.

Організм, незважаючи на різні механізми активації утворення медіаторів септичного каскаду, зрештою однаково реагую на проникнення грампозитив- ної і грамнегативної мікрофлори, вірусів, ірибів і медіаторів запалення розвит­ком ССЗВ.

Виділяють три стадії розвитку цього синдрому:

— І — стадія локальної продукції цитокінів. У відповідь на вплив патоген­ного фактора (інфекція) прозапальні медіатори виконують захисну функцію, беручи участь у процесах загоєння ран і захисті клітин організму від патоген­них мікроорганізмів;

— 11 — стадія викиду малої кількості цитокінів у системний кровотік. Ак­тивуються макрофаги, нейтрофіли, тромбоцити, посилюєтеся продукція гор­мону росту. Гострофазова реакція контролюється про- і протизапальними медіаторними системами, антитілами. Батане між цими системами в умовах норми створює передумови для загоєння ран, знищення патогенних мікроор­ганізмів, збереження гомеостазу;

— IIJ — стадія генералізації запальної реакції.

Акушерський (післяпологовий) інфекціїХний процес можна визначити як клінічний прояв системної запальної відповіді організму на деструктивно-ін- фекційний процес у репродуктивних органах. Виниш іенню післяпологової ін­фекції сприяють зміна біоценозу піхви, розвиток імунодефіциту в жінок до завершення ваіітності, характер перебігу пологів (затяжні пологи, тривалий безводний період, масивна крововтрата, оперативне втручання). Факторами, що зумовлюють розвиток інфекційного процесу, можуть виступати ускладнен­ня вагітності: залізодефіцитна анемія, ОПГ-гестоз, передлежання плаценти, пієлонефрит та ін.

Серед збудників виділяють бактерії, гриби, найпростіші й віруси. На част­ку бактерій припадає понад 95 % усіх випадків ураження. Останнім часом збільшилася роль в інфікуванні таких бактерій, як Streptococcus spp., Staphylo­coccus spp. і Enterococcus spp.

Збільшилася частка інфекцій, спричинених умовно-патогенними мікроор­ганізмами, особливо S epidermidis. Серед стафілококів, що зумовлюють сепсис, спостерігається неухильне зростання метицилінре шетентних штамів. Втрата домінуточої ролі грамнегативних мікроорган^: зм ів у виникненні септичного процесу супроводжується змінами етіологічної структури в межах цієї групи. Зросла частота виникнення гнійно-септичних процесів, зумовлених нефер- ганськими грамнегативними бактеріями (Pseudomonas aeruginosa і Acinetobacter spp., а також Klebsiella pneumoniae і Enterobacter cloacae). Як правило, ш мікро­організми виступають у ролі збудників внутрішньогоспігального сепсису в па­цієнток відділень реанімації та інтенсивної терапії.

Популярність схем комбінованої антибіотикотерашї і нові препарати ульт- раширокого спектра дії призвели до появи вкрай рідкісних мікробів, таких як Enterococcus faecium, Stenotrophomonas maltophilia, Flavobacterium spp. На сьогодні не виняток і сепсис, спричинюваний грибами (переважно роду Candida).

Шляхи поширення інфекції. Із септичного бої ниша інфекція поширюється здебільшого кровоносними шляхами (гематогенно), рідше — лімфатичним (лімфогенно) і ще рідше — каналом шийки матки і трубами (штракананіїсуляр- но). Розрізняють також перине Бральний, комбінований шлях (гемагогенно- лімфогенний).