ЛІСТЕРІОЗ

Синоніми: лістерельоз, неврельоз, хвороба ріки Тигр; лат.— listeriosis. Інфекційне захворювання зоонозної природи з полі­морфною клінічною картиною, що проявляється менінгоенцефалі-

том, часто із септицемією, ураженням позаглоткових та інших лімфовузлів, внутрішньоутробним ураженням плода.

Актуальність. Лістеріоз виявлено в усіх країнах Європи, США, Південної Африки, Австралії. Зустрічається він і на території України у вигляді спорадичних захворювань. Ні в одній країні не введено обов’язкової реєстрації лістеріозу, тому відсутні відомості про рівень захворюваності. Але як тільки починають пошук лісте­ріозу на якійсь території, то виявляють значну кількість хворих людей і тварин.

Етіологія. Збудник хвороби Listeria monocytogenes належить до родини Lactobacillaceae роду Listeria. Названо його так через високий рівень моноцитозу, що притаманний лістеріозу. Лістерія — невелика за розміром грампозитивна паличка, спор і капсул не утворює, аероб, невимоглива до поживних середовищ. Штамам, виділеним від людей і тварин, притаманні схожі біологічні власти­вості. Патогенність лістерій пов’язана з ендотоксином, екзотоксину не виявлено. ’

Відомі 4 основні серологічні типи лістерій з підтипами. Сероти- пи зумовлені соматичними та 4 джгутиковими (А, В, С, Д) анти­генами. Відомі також 8 фагогипів лістерій.

Лістерії існують як у бактеріальній формі, так і у вигляді L-форми. Бактеріальні форми досить стійкі в зовнішньому середо­вищі. В грунті, гної, воді вони можуть зберігатися при помірних та низьких температурах місяцями і навіть роками, а при наяв­ності відповідних умов — і розмножуватись у цих субстратах.

На зерні лістерії зберігаються при низькій температурі до 3 ро­ків, у стерилізованому молоці — не тільки можуть виживати про­тягом 2 міс, а й накопичуватись, не змінюючи при цьому смакових якостей молока. Зимою збудник переживає і розмножується в тру­пах гризунів.

В умовах впливу високої температури лістерії також досить довго залишаються життєздатними: при температурі ÷70^oC вони гинуть за ЗО хв, при кип’ятінні — за 3—5 хв. Не втрачають лістерії своїх якостей при висушуванні. Дезинфектанта згубно діють на лістерії у звичайних робочих концентраціях, але препаратами ви­бору повинні стати 0,5—1 % розчини формаліну та 5 % розчин фенолу.

Відтак можна вважати, що головним середовищем їх існування є зовнішнє (позаорганізменне), тобто лістеріоз слід віднести до сапронозів. При переселенні в організменне середовище лістерії переходять у вимушену форму існування (L-форму), зумовлюючи повільний латентний розвиток інфекційного процесу з поширеним бактеріоносійством і спорадичними клінічними випадками.

Патогенез. Збудник проникає в організм людини через слизові оболонки зГва, мигдаликів, травний канал, лімфогенно і гематоген­но розноситься по всіх органах, осідає і розмножується в печінці,

селезінці, але найчастіше уражує нирки, зумовлюючи хронізацію процесу, а також внутрішньоутробне ураження плода. При проник­ненні лістерій у кров може розвинутися сепсис, а при ураженні центральної нервової системи — менінгіт або менінгоенцефаліт. Іноді лістерії проникають у головний мозок плода, призводячи або до його загибелі, або до тяжкого внутрішньоутробного захворю­вання.

Сприйнятливість загальна. Найбільш сприйнятливі до лістеріо­зу новонароджені у перші 3 тиж від народження та особи похило­го віку. Знижена опірність до лістеріозної інфекції спостерігається в осіб з хронічними захворюваннями, а також у тих, хто приймав кортикостероїдні препарати або вражений ВІЛ-інфекцією.

Сприйнятливість коливається відповідно до віку, індивідуаль­них особливостей тощо.

Інкубаційний період коливається від 4 днів до 4 тиж, складаю­чи в середньому 2—3 тиж. При гострому перебігу розрізняють такі клінічні форми: ангінозна, менінгеальна, септична, перинатальна. При хронічному перебігу лістеріоз набуває форми рецидивуючого запалення сечовивідних шляхів, а під час вагітності призводить до порушення органогенезу, недоношування, мертвонародження/ Ві­домі випадки повторних абортів лістеріозної етіології.

Напруженість та тривалість імунітету не вивчені. Існує частко­вий перехресний імунітет стосовно окремих сероварів. Захищеність проти лістеріозу пов’язана в основному з клітинним імунітетом.

Джерело збудника інфекції для людини — хворі й перехворілі свійські та дикі тварини, частіше — водяні щурі, зайці, вівці, свині, велика рогата худоба, кози, рідше — лисиці, єноти, олені, дикі ка­бани, кролі, домашні та дикі птахи.

Можливе тривале — протягом кількох місяців — виділення бак­терій з молоком, сечею, виділеннями з носа, очей, цервікального каналу хворих тварин. Забруднене таким чином зовнішнє середо­вище може стати самостійним резервуаром збудника. Особливо сильне мікробне забруднення спостерігається в зоні дії великих агропромислових комплексів. Неякісний силос — прекрасне середо­вище для розмноження лістерій, особливо в його поверхневих ша­рах, забруднених сечею гризунів,— основного джерела збудника.

Саме з огляду на можливість тривалого виживання лістерій у зовнішньому середовищі це захворювання віднесли до групи сап- ронозів. Довічно зберігають лістерії гамазові кліщі та блохи, зня­ті з хворих на лістеріоз тварин.

Хворі люди, як правило, не є джерелом збудника, але породіллі та інфіковані внутрішньоутробно новонароджені можуть виділяти лістерії протягом 2 тиж. Небезпечним джерелом збудника може стати жінка після аборту, якщо в неї не було вчасно розпізнано за­хворювання і не було вжито належних запобіжних заходів.

В останні роки зареєстровано здорове носійство серед людей.

Механізм передачі лістеріозу в природних умовах — в основно­му оральний. Але можуть потрапляти лістерії також через дихаль­ні шляхи, ушкоджену шкіру та слизові оболонки статевих органів. Тварини заражаються через- воду і корми, люди — через забрудне­ні гризунами харчові продукти (молоко, м’ясо, фрукти), що довго зберігалися. Можлива передача і через ранні овочі, зібрані з діля­нок, де використовувалися для поливу стічні води і гній, а також через воду з відкритих водойм.

Необхідно'враховувати можливість зараження при вдиханні ін­фікованого пилу (переробка соломи, заселеної гризунами, приби­рання віваріїв, приміщень для худоби тощо), а також через крово­сосів. Можливе і так зване вертикальне зараження — внутрішньо- утробна передача збудника від матері плоду. Саме тому лістеріоз вважається найбільш небезпечним для вагітних жінок.

Захворюв-ання може виникати однаково, часто і в селі і в місті в різні пори року завдяки широкому колу джерел збудника і три­валому його збереженню на об’єктах зовнішнього середовища. Можливе професійне зараження ветеринарних фахівців, працівни­ків боєнь, м’ясокомбінатів та тваринницьких ферм. Існує навіть певна осередковість лістеріозу. Середня інфікованість великої ро­гатої худоби в Україні дорівнює 9,5 %, разом з тим виявлені гос­подарства, в яких відсутня хвора чи навіть інфікована худоба, але є й ферми з високим (33 % і більше) показником захворюва­ності.

Протиепідемічні заходи. На кожен випадок лістеріозу людини подається термінове повідомлення. Виявлених хворих госпіталізу­ють. Виписують зі стаціонару після клінічного одужання та при­пинення виділення лістерій. Диспансерний нагляд не проводять. В пологових будинках при мертвонародженні або захворюванні новонародженого, що нагадує лістеріоз, обеззараженню 3 ,% розчи­нами хлорвмісних препаратів, 5 % розчинами фенолу чи лізолу підлягають виділення з вагіни матері, меконій та інші виділення новонародженого.

Поряд з протиепідемічними заходами необхідно розробляти і впроваджувати ветеринарно-санітарні, у нагляді за якими бере участь епідеміолог. Серед цих заходів першочерговими є такі: ізо­ляція і забій хворих тварин, вакцинація здорових; дезинфекція і дератизація в приміщеннях для худоби; кип’ятіння молока з ура­жених господарств протягом 15 хв; переробка м’яса на варені ков­баси; технічна утилізація внутрішніх органів та крові при темпе­ратурі IOO^oC протягом 1 год; постійний контроль якості кормів, особливо силосу: зіпсовану силосну масу знешкоджують біотерміч- ним способом у буртах протягом 1 міс; серологічне обстеження худоби 1 раз на рік перед постановкою на стійлове утримання.

Специфічна профілактика для людей поки що не розроблена.

Специфічну терапію проводять ампіциліном, левоміцетином, пре­паратами тетрациклінового ряду.

Епідеміологічний нагляд включає: 1) ветеринарний нагляд за свійськими тваринами, вакцинацію здорових тварин в уражених господарствах; 2) проведення планової дератизації в населених пунктах і особливо ретельної — на м’ясокомбінатах, продовольчих складах, в овочесховищах; 3) утримання у зразковому стані дже­рел водопостачання, систематичне проведення профілактичної дезинфекції колодязів; 4) контроль за дотриманням тваринниками всіх запобіжних заходів; 5) заборону допуску вагітних до роботи з хворими тваринами, а ще краще — усунення вагітних від роботи в тваринництві; 6) суворе дотримання заходів особистого захисту персоналом пологових будинків, лабораторій; 7) санітарно-освітню роботу серед населення, працівників тваринницьких господарств, а також серед осіб, що займаються заготівлею, збереженням, транспортуванням, переробкою та реалізацією сировини тваринно­го походження.