Клініка опіку стравоходу.

Опіки стравоходу супроводжуються роз­витком шоку, внутрішньосудинним гемолізом, функціональними та структурними ураженнями нирок, печінки, порушенням обміну речо­вин, пошкодженням периферичних та центральних ланок нервової ре­гуляції стравоходу, який сприяє розвитку спазму та звуженню просвіту стравоходу.

Хворий відчуває сильні болі в порожнині рота, глотки та за грудни­ною. Спостерігається виражена блідість шкірних покривів, зникає пульс, падає кров'яний тиск. Розвивається шок.

В порожнині рота та на задній стінці глотки визначається опік: біляс­тий після каустичної соди та жовтуватий після кислоти.

Хворий скаржиться на біль при ковтанні. Приєднується посилена салівація, зригування слизу з домішком крові. їжа, навіть рідка, не про­ходить. Температура тіла піднімається до 38-39°С.

У важких випадках можливі ранні ускладнення у вигляді медіастиніту внаслідок некрозу стравоходу; перфорації шлунку, ускладненої пери­тонітом; набряку гортані, який вимагає трахеостомії; виражених явищ інтоксикації; ниркової недостатньості.

При звичайному перебігу через 10-1 5 днів після опіку болі при ков­танні зменшуються, відновлюється прохідність стравоходу, темпера­тура тіла нормалізується та загальний стан покращується. Однак, це уявне благополуччя, т.я. якщо не проводити подальшого лікування, то через 2-4 місяці розвинеться стеноз стравоходу. Від твердої їжі хворий переходить до кашеподібної та рідкої, але відчуває, що і ця їжа зупиняється в стравоході.

Лікування. Хворий госпіталізується у відділення реанімації, інтен-

Ю.ЬМітін. ОториноАарингологія

сивної терапії або спеціалізоване опікове відділення. Лікування хворо­го складається з наступних етапів:

1) усунення наслідків опіку, безпосередньо погрожуючих життю хво­ рого;

2) застереження утворення рубців, стенозуючих стравохід. Перша допомога складається з наступних міроприємств.

1. Призначаються засоби, які сприяють зняттю болевого синдрому. Потерпілому на місці вводять наркотики (2 мл 2% розчину промедолу, омнопону або 1% розчин морфію), антигістамінні препарати (2 мл 1% розчину дімедролу, 2% розчину супрастину або 2,5% розчину пиполь- фену) та 2 мл 0,25% розчину нейролептику дроперидолу. Для боротьби з шоком крім анальгетиків та седативних засобів призначають серцеві засоби, інгаляції кисню, пузир з льодом на ділянку епігастрію, внутрішньовенно вводять н-гемодез.

2. За допомогою товстого зонду, рясно змащеного маслом, проми­ вається стравохід та шлунок та нейтралізується отруйна речовина, Домішок крові до шлункового вмісту та кров у блювотних масах не є протипоказанням до такого промивання. Його роблять великою кількістю води — 4-10 літрів. При отруєнні оцтовою кислотою промива­ ти потрібно до зникнення запаху оцту. При промиванні шлунка їдкий луг нейтралізують 0,1% розчином оцтової, лимонної або соляної кислоти. Кислоти нейтралізують 10% розчином паленої магнезії, вапняним мо­ локом. Ці міроприемства ефективні, якщо після отруєння пройшло не більше 3-4 годин. Промивання повторюють через 12-24 години після опіку. Останнє робиться для видалення токсичних речовин, які виділя­ ються з крові через слизову оболонку шлунка.

3. Призначають антибіотики внутрішньом'язово та по чайній ложці всередину.

некрозу.

4. Хворому призначається парентеральне харчування на протязі 2-5 діб. Внутрішньовенно крапельно хворому вводять поліглюкін, желати- ноль, альбуміни (високомолекулярні), реополіглюкін або н-гемодез (низькомолекулярні препарати), сольові розчини — ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин Рінгера(Рінгерлактат). Роблять поживні клізми.

5. Для зменшення салівації призначається атропін.

6. Внутрішньовенно крапельно вводиться 5% розчин бікарбонату натрію під контролем кислотно-лужного стану крові.

7. Вводять вітаміни групи В, кокарбоксилазу, АТФ, глютамінову кис­ лоту.

8. Дається зволожений кисень.

Ю. ВМітін. Оторинол аришохоггя

9. Велике значення має раннє введення на протязі 25-30 днів гормо­ нальних препаратів (кортикостероїдів), які пригнічують надмірний ріст грануляцій, В той же час, передозування гормонів пригнічує розвиток сполучної тканини та може сприяти перфорації стравоходу. Перші 2-4 дні призначають гідрокортизон по 50-100 мг на добу, а потім перехо­ дять на преднізолон або преднізон.

10. На 8-Ю день після опіку для визначення прохідності стравоходу проводять езофагоскопію (фіброезофагоскопію). Перед цим прово­ дять рентгенологічне дослідження. Раннє бужування стравоходу про­ водять тільки при глибоких опіках (каустичною содою) та пізньому над­ ходженні хворих.

При вираженому стенозі стравоходу накладають шлуночну фістулу.