Висипний тиф

Синоніми: епідемічний висипний тиф, класичний, або вошивий, висипний тиф, лат.— typhus exanthematicus. Гостре інфекційне за­хворювання, що проявляється високою температурною реакцією, ураженням дрібних судин, центральної нервової системи, висипан­ням на шкірі.

Актуальність. За свідченням літературних джерел, епідемії ви­сипного тифу мали місце ще за декілька століть до нової ери. Не зупиняючись на високій захворюваності у середньовічний період, необхідно відзначити високу ураженість населення багатьох країн Європи у роки першої та другої світових воєн. В останні десяти­

ліття в Україні випадки епідемічного висипного тифу виявляю­ться надзвичайно рідко. Усі спорадичні захворювання, які реєстру­ються на Україні, є не епідемічним висипним тифом, а хворобою Бриля. Підтвердженням цього є той факт, що захворювання реє­струється, як правило, у людей старшого віку, в анамнезі яких від­значається раніше -перенесений висипний тиф. Перебіг хвороби легкий, не довготривалий. У сім’ях, в яких виникла хвороба Бриля, при епідеміологічних обстеженнях педикульоз найчастіше не ви­являвся. Концентрація збудника у крові хворого незначна. При декількаразовому кровоссанні вошей на такому хворому їх зара- жується не більш як 2—5 %. Отже, передача збудника від хворого оточуючим може відбутися лише при значному сімейному педику- льозі.

Етіологія. Збудник інфекції — рикетсії Провацека (Rickettsia Prowazeki). Це облігатний паразит, що розмножується лише у живій клітині. До збудника сприйнятливі морські свинки при зара­женні внутрішньочеревинно, миші, особливо при введенні в ніс су­спензії, що містить рікетсії, мавпи при різних шляхах зараження. Збудник добре розмножується в курячих зародках при зараженні у жовтковий мішок або на хоріоналантоїсну оболонку. Збудник ви­сипного тифу розмножується в епітелії кишкової трубки вошей. Для рикетсій Провацека це природне середовище існування, і на­віть при багаторазових пасажах на вошах збудник не змінює своїх біологічних властивостей.

Збудник термолабільний. При температурі кипіння води він ги­не миттєво. У висушених фекаліях вошей при кімнатній температу­рі зберігає вірулентність тижнями. Легко знешкоджується спиртом, ефіром та всіма хлорвмісиими розчинами дезинфектантів.

Патогенез. Л. В. Громашевський доводив, що оскільки «...ні шкіра у місці проникнення інфекції, ні регіонарні лімфатичні вуз­ли у процес не втягуються, можна вважати очевидним, що місце первинної локалізації збудника — кров». Подібної думки дотри­мувалася й М. К. Кротовська. Згодом було встановлено, що при введенні рикетсій внутрішньошкірно морській свинці уже через 1 г вони виявляються у найближчих від місця введення лімфатичних вузлах. Пізніше їх можна виділити з інших лімфатичних вузлів, а за 2—3 дні до початку гарячки рикетсії виділяють із крові та всіх досліджуваних органів зараженої морської свинки. Це дає підстави твердити, що первинним місцем локалізації і розмножен­ня рикетсій є лімфатична система, з якої збудник потрапляє в кров. Результати дослідження з титрації збудника у крові та ін­ших органах протягом періодів інкубації, захворювання та рекон­валесценції свідчать про те, що найактивніше він розмножується в інкубаційний період. Уже в перші дні захворювання розмноження пригнічується, хоча в останній день гарячки збудник міститься у крові й усіх досліджуваних органах. Після 4-го дня апірексії ри­

кетсій у крові не виявляли. Однак зникнення рикетсій з крові не супроводжується зникненням їх з органів. Із селезінки вони пере­ставали виділятися після 10-го дня реконвалесценції, а з нирок — після 21-го дня. В окремих випадках рикетсії виділяли з нирок на 60-й і навіть на 86-й день апірексії. Важливо відзначити, що концентрація збудника у нирках у пізній період реконвалесцен­ції незначна.

Сприйнятливість населення до збудника висипного тифу висо­ка. Хоча сприйнятливі всі вікові групи, при епідемічному поширен­ні висипного тифу частіше хворіють люди середнього віку (20— 40 років), що зумовлено/їх більш активним способом життя, час­тими подорожами, під час яких є більший ризик потрапити в осе­редок інфекції і заразитися.

Слід зазначити, що навіть під час значних епідемій висипним тифом у середньому уражується не більш як 5—10 % людей. При­чиною цього є еволюційно закріплений механізм передачі збудни­ка через вошей, а також те, що зараження настає головним чином при втиранні калу хворих вошей у мікротравми.

Джерело, збудника. Єдиним теплокровним хазяїном збудника є хвора людина. Л. В. Громашевський переконливо довів, що без- симптомних форм висипного тифу не буває. Епідемічний висипний тиф завжди перебігає з вираженими клінічними ознаками.

Воші при кровоссанні можуть заражуватися в останні 2 дні ін­кубації (період інкубації складає 10—14 днів, а часом може затя­гуватися до 21 дня) і в усі дні періоду захворювання. Найбільша концентрація збудника у крові буває на 2—4-й день захворюван­ня. В наступні дні концентрація поступово зменшується, і після 7-го дня апірексії воші не заражуються.

У деяких видів тварин можна викликати експериментальну ін­фекцію, під час якої збудник міститься в крові. Екологічно закріп­лений механізм передачі збудника через вошей від хворих тварин до людини не може відбутися, оскільки воші людини не парази­тують на тваринах.

Отже, стабільна циркуляція збудника відбувається по колу во­ша—людина—воша. При виникненні хвороби Бриля і наявності в осередку педикульозу може започаткуватися епідемічний процес із зазначеним колом циркуляції збудника.

Механізм передачі. Перенос збудника від людини до людини відбувається через вошей. Напившись крові хворої людини, воша заражується, і через 5—7 днів інкубації у неї розвивається кишко­ва інфекція. Рикетсії проникають у епітелій кишкової трубки воші, розмножуються і, накоплюючись у них, розривають клітини, з яких збудник потрапляє у товщу кишки. Протягом 2—3 днів захворіла воша виділяє збудника з калом. Оскільки руйнується багато клі­

тин кишкової трубки і кров через пори її стінки виливається у тіло воші, кишкова трубка перестає виконувати свою функцію, виссана кров не перетравлюється, і на 2—3-й день інфекції воша гине.

Збудник не накопичується у слинних залозах вошей, тому при кровоссанпі він не передається людині. Рикетсії виділяються з ка­лом вошей. При розчісуванні місця укусу вони втираються у мікро­травми. При значному педикульозі та інтенсивному зараженні во­шей, які виділяють збудника з калом, забруднюються одежа, бі­лизна. При витрушуванні або використанні цієї одежі збудник може потрапити на мікротравми шкіри або з пилом у дихальні шляхи. В таких випадках (вони трапляються дуже рідко) може статися зараження людини.

Імунітет після перенесеної інфекції створюється напружений і довготривалий. Думка про стерильний імунітет переглянута у післявоєнні роки у зв’язку з концепцією рецидивного характеру хвороби Бриля. Вважають, що після перенесеної інфекції рикет­сії Провацека в організмі окремих осіб, які перехворіли, зберігаю­ться роками у вигляді персистуючої інфекції.

Специфічну терапію проводять шляхом призначення антибіоти­ків тетрациклінового ряду та доксицикліну.

Специфічна профілактика. Використовують убиту та живу вак­цини. Убиту вакцину готують із рикетсій, які культивуються у киш­ковій трубці заражених вошей. У жовтковому мішку курячих зародків або в легенях білих мишей при їх зараженні у ніс. Вакци­ну вводять підшкірно. Захворюваність у вакцинованих зменшуєть­ся у декілька разів, а у випадках захворювання щеплених осіб ін­фекція має легкий перебіг без ускладнень.

Живу вакцину готують із штаму «Е», який було отримано при пасажах рикетсій Провацека на курячих зародках. Цей штам втра­тив свої вірулентні властивості, але зберіг імуногенні. З метою зменшення реактогенності та підвищення імуногенності живої вак­цини було запропоновано збагачувати її протективним антигеном рикетсій Провацека. Внаслідок цього було створено нову вакцину ЖКСВ-Е, яка нині проходить ретельну перевірку.

Специфічна профілактика, безумовно, є важливою ланкою у комплексі заходів боротьби з висипним тифом у такі важкі періо­ди, як війни, стихійні катаклізми, які у минулому завжди супрово­джувалися епідеміями висипного тифу.

Протиепідемічні заходи спрямовані на раннє виявлення хворих і систематичну роботу по ліквідації побутового педикульозу.

З метою своєчасного виявлення хворого на висипний тиф, особ­ливо з легким клінічним перебігом (хвороба Бриля), усі гарячкові хворі до 5-го дня хвороби мають бути під наглядом дільничного лікаря. Якщо протягом зазначених днів діагноз не визначено, піс­ля консультації інфекціоніста хворого необхідно госпіталізувати до інфекційного відділення. На кожного госпіталізованого навіть

з підозрою на висипний тиф до санепідслужби надсилається тер­мінове повідомлення. Хворого виписують із лікарні на 12-й день після зниження температури тіла до норми. В осередку після гос­піталізації хворого проводять заключну дезинфекцію, яка включає санітарну обробку осіб, котрі спілкувалися з хворим, дезкамерну обробку або кип’ятіння усіх речей, у яких можуть відсиджуватися воші, з метою їх повного знищення. В екстремальних ситуаціях можна призначати бутадіон, який для вошей є сильною отрутою. За осередком проводять спостереження протягом 25 днів з момен­ту проведення заключної дезинфекції. Усім, хто проживає в осе­редку, щодня проводять термометрію. У виключних випадках може бути проведена термінова антибіотикопрофілактика.

Епідеміологічний нагляд включає направлення термінового* по­відомлення на кожен випадок захворювання або підозри на висип­ний тиф. Осередок обстежує епідеміолог, він заповнює карту епі­деміологічного обстеження. Особливу увагу приділяють виявленню і діагностуванню серед гарячкових, хворих хвороби Бриля. З цією метою використовують лабораторні серологічні обстеження у ре­акції аглютинації зі специфічним рикетсіозним діагностикумом, метод непрямої імунофлюоресценції та імуноферментне дослі­дження.

* Основним у боротьбі з висипним тифом є виявлення та лікві­дація педикульозу. На кожен випадок виявленої завошивленості до CEC надсилається термінове повідомлення. У сім’ї, колективі, де виявлено педикульоз, проводять заходи по знищенню вошей. Після проведення дезинфекції та дезинсекції за осередком педикульозу встановлюють спостереження.