Щурячий висипний тиф

Синоніми: ендемічний висипний тиф, блошиний висипний тиф, щурячий рикетсіоз; лат.— tabardillo. Це гостре природно-осередко­ве інфекційне захворювання зі сприятливим прогнозом, яке про­являється гарячкою, розеольозно-папульозною висипкою і пере­дається людині інфікованими блохами, що паразитують на щурах та мишах.

Актуальність. Природні осередки інфекції є на всіх континен­тах. Формуються вони переважно в портах, куди морським транс­портом завозяться інфіковані гризуни та блохи. Лише поодинокі природні осередки виявляють у глибині континенту.

Етіологія. Збудник — рикетсія Музера (Rickettsia Mooseri), па­тогенна для морських свинок, щурів, мишей, кролів, мавп та ін­ших лабораторних тварин. Збудник легко знешкоджується всіма хлорвмісними розчинами, миттєво гине. при кип’ятінні. Рикетсії

Музера мають антигенну спорідненість із збудником епідемічного висипного тифу. Вважають, що більш древнім був збудник енде­мічного рикетсіозу, циркуляція якого відбувалася по колу гризу­ни—блохи—гризуни. Пізніше збудник передався людині, адапту­вавшись до нового теплокровного хазяїна і переносника — вошей.

Джерело збудника у природі — інфіковані щурі та миші. Пере­дача збудника серед гризунів відбувається через блох, рідше — кліщів і вошей, які паразитують на |гризунах. Заражені гризуни виділяють збудник із сечею, екскретами, тому гризуни можуть ін­фікуватися при поїданні забруднених збудником продуктів або загиблих інфікованих гризунів. Попадання забрудненого збудни­ком пилу на слизову оболонку очей гризунів також призводить до зараження.

Механізм передачі збудника до людини найчастіше реалізуєть­ся при укусах заражених блох, вживанні в їжу забруднених збуд­ником продуктів або потраплянні пилу на слизові оболонки очей. Хвора людина небезпеки для оточуючих не створює.

Імунітет. Після пер*енесеної інфекції у людини створюється дов­готривалий імунітет.

Специфічна терапія. Призначають антибіотики тетрацикліново- го ряду або широкого спектру дії. Терапевтичний ефект високий.

Специфічна профілактика. Розроблена інактивована вакцина з рикетсій Музера. Вакцина з рикетсій Провацека не захищає від захворювання на щурячий рикетсіоз.

Протиепідемічні заходи в осередку спрямовані на знищення гризунів і ектопаразитів, захист житла людини і продовольчих складів від проникнення в них гризунів. Хворих госпіталізують, але оскільки вони не створюють небезпеки для оточуючих, каран­тинні заходи не проводять.

Епідеміологічний нагляд включає заходи щодо виявлення при­родних осередків, особливо в портах, систематичну дератизацію та дезинсекцію, повідомлення санепідслужби про випадки захворю­вань.

Марсельська гарячка

Синоніми: марсельський рикетсіоз, прищовидна гарячка, серед­земноморська гарячка; лат.— Ixodorickettsiosis Marseliensis. Остре інфекційне захворювання, яке проявляється гарячковою реакцією, макулопапульозною висипкою на шкірних покривах тіла, до­лонь, підошов ніг та розвитком первинного афекту на місці укусу кліща.

Актуальність. Інфекція діагностується у середземноморських країнах, у багатьох країнах Африки, в Австралії, Індії, Пакистані, Таїланді. У нашій країні марсельська гарячка була діагностована

у Криму, на території колишнього CPCP — на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Етіологія. Збудник — Rickettsia conori — патогенний для мор­ських свинок, білих мишей, щурів, кролів, мавп. Розмножується у клітинах жовткового мішка курячих зародків. У серологічних ре­акціях виявляється антигенна спорідненість із збудниками плямис­тої гарячки Скалистих гір, кліщового висипного тифу Північної Азії, австралійського кліщового висипного тифу та віспоподібного рикетсіозу.

Джерело збудника. Теплокровний хазяїн у природі чітко не ви­значений. Ряд авторів допускають, що у циркуляції збудника бе­руть участь собаки, особливо молоді цуценята, але викликати ін­фекцію у собак в умовах експерименту поки що не вдалося.

Зараження людини настає при укусах інфікованого кліща, ка­зуїстичне зараження може відбутися при втиранні у травмовані шкірні покриви біологічної рідини розчавленого кліща.

Імунітет після перенесеного захворювання довготривалий.

Специфічна профілактика не розроблена.

Специфічне лікування — антибіотики.

Протиепідемічні заходи та епідеміологічний нагляд обмежують­ся заходами, спрямованими на знищення кліщів, особливо на со­баках, виявлення привозних випадків захворювань. Хворого необ­хідно госпіталізувати, хоча для оточуючих небезпеки він не ство­рює. Карантинні заходи в осередку не проводять, але термінове повідомлення в санепідслужбу надсилають. В осередку проводять знищення кліщів.

Кліщовий рикетсіоз Північної Азії

Синоніми! сибірський кліщовий рикетсіоз, кліщовий висипний тиф Північної Азії; лат.—Tickettsiosis sibirica. Гостре інфекційне природно-осередкове захворювання, для перебігу якого характер­ними є гарячкова реакція, макулопапульозна висипка та первин­ний афект на місці укусу зараженого кліща.

Актуальність. Природні осередки інфекції виявлені в багатьох регіонах Сибіру, Далекого Сходу, Забайкалля, країн Середньої Азії та Азербайджану. Зареєстровані природні осередки у Монго­лії, Таїланді, Пакистані.

Етіологія. Збудник Rickettsia sibirica розмножується в ядрі клі­тин. Для збудника характерний поліморфізм. При мікроскопії маз­ків можна бачити коко-, паличко- та ниткоподібні форми. За анти­

генними властивостями R. sibirica близькі до R. rickettsi і R. соп- гі. Збудник патогенний для морських свинок, мишей. Термолабіль­ний. Тривалий час зберігається у висушеному етапі при низькій температурі.

Джерело збудника. Теплокровними хазяїнами збудника є до­машні, польові та лісові гризуни, птахи, домашні тварини.

Людині збудник передається при кровоссанні інфікованими до­рослими кліщами, рідше — німфами. Хворий не створює небезпеки для оточуючих. Заражуютьсй і хворіють найчастіше люди, котрі проживають у природному осередку, а також особи, що приїхали в нього па роботу або відпочинок.

Імунітет. Після перенесеного захворювання створюється напру­жений і тривалий імунітет. Повторні захворювання не спостеріга­лися.

Специфічна терапія — призначають антибіотики тетрацикліно- вого ряду.

Протиепідемічні заходи та епідеміологічний нагляд включають заходи щодо знищення кліщів — переносників збудника, зменшен­ня чисельності теплокровних хазяїнів збудника. У природному осе­редку працюють у спецодязі та користуються репелентами, що дає змогу різко зменшити частоту нападання кліщів. На кожен випа­док захворювання направляють термінове повідомлення у санепід- службу. Хворого можна виписати з лікарні на 10-й день після того, як у нього нормалізується температура. Оскільки хворий небезпе­ки для оточуючих не створює, карантинні заходи не проводять. Важливими є дослідження щодо уточнення видів теплокровних тварин та переносників, які підтримують циркуляцію збудника, а також картографування кордонів осередку.