ЛЕГІОНЕЛЬОЗ

Синоніми: хвороба легіонерів; лат.— morbus Iegionarium. Гост­ре гарячкове захворювання з ураженням легень, центральної нер­вової системи, печінки, травного каналу. Характеризується ши­роким спектром клінічних проявів — від безсимптомних форм до важких пневмоній.

Актуальність. Вперше з інфекцією зустрілись у 1976 р. у Філа­дельфії (США). Захворювання були виявлені серед учасників кон­

гресу «Американський легіон», що стало основою назви «хвороба легіонерів». У наступні роки спалахи легіонельозу зареєстровані в низці міст США, а також в Англії, Іспанії, Італії, Франції, Шве­ції. Спорадичні випадки .зустрічалися в багатьох країнах світу. В останнє десятиріччя спалахи легіонельозу виникали на різних територіях, в тому числі і в колишньому CPCP. Враховуючи ту обставину, що лікарі нашої країни не мають достатнього досвіду діагностики і проведення протиепідемічних заходів, необхідно зна­йомити лікарський загал з. першими ознаками хвороби та підхо­дом до правильного встановлення клінічного і лабораторного ді­агнозу з метою цілеспрямованих дій в осередках інфекції.

Етіологія. Збудник Legionella pneumophila належить до роду Legionella, що налічує близько ЗО видів. Таксономія остаточно не визначена. Легіонела — типовий представник сапронозів — при­родних мешканців зовнішнього середовища. Звичайно збудник за­селяє водойми, здатний до існування і розмноження в різних умо­вах навколишнього середовища. Заселенню водойм легіонелою сприяють постійні її супутники — синьо-зелені водорості, а також акантамеби та неглерії, що все частіше зустрічаються в забрудне­них людиною водоймах. За температури 35—40 ^oC легіонели інтен­сивно розмножуються в організмі найпростіших, які захищають їх і від високих концентрацій хлору та інших дезинфектантів, що їх використовують у замкнених водяних системах. Потрапивши в ор­ганізм людини, сапронози не гинуть, а використовують його як середовище свого існування.

Легіонела — некислотостійка грамнегативна паличка, що міс­тить жирні кислоти з розгалуженими ланцюгами, має джгутики та фімбрії. Спорові форми не знайдені.

'Факультативний паразит, що потребує для культивування мак­симально збагачених поживних середовищ, може рости в культу­рі клітин. Патогенність зумовлена сильним екзотоксином та тер­мостабільним ендотоксином.

Антигенна будова збудника складна: виявлені видоспецифічні та групоспецифічні антигени, за наявністю яких легіонели дифе­ренціюють. Вид Legionella нараховує 11 сероварів. Найчисленпі- шою за кількістю штамів є перша серогрупа, до якої належать і штами, виділені на території колишнього Радянського Союзу.

Легіонели дуже стійкі у вологому середовищі: у воді ставків вони зберігаються понад 250 днів, у водопровідній воді — до 400 днів, у дистильованій — до 130 днів, у стерильній — до 280 днів, невизначено довго переживають у прибережному мулі. Найбільша частота виділення та концентрація легіонел припада­ють на термальні водойми з температурою води від 40 до 58 °С.

Високі адаптивні можливості легіонел дозволяють їм успішно колонізувати системи охолодження, душові установки, ванни для бальнеопроцедур, устаткування для респіраторної терапії.

Під дією 3 % розчину хлораміну збудник гине протягом 10 хв. Згубно діють на нього 1,5 % розчин ДТСГК чи НГК, дибромантий у дозі 24 мл/л, 2 % фенол, кип’ятіння, автоклавування.

Сприйнятливість до легіонел досконало не вивчена, але вва­жається загальною. Інкубаційний період респіраторних захворю­вань легіонельозної етіології коливається від 6 до 66 г, становля­чи в середньому 36 г. При хворобі легіонерів з ураженням легень інкубаційний період становить 2—11 днів. Летальність наближає­ться до 19 %.

Легіонельоз зустрічається у вигляді хвороби легіонерів (важка пневмонія), гарячки Понтіак (респіраторне захворювання без пневмонії), гарячки Форт—Брагг (захворювання зі шкірними ви­сипами).

Більшість спалахів легіонельозу пов’язана з водяними системами охолодження.

Джерела збудника у природі не виявлено. Хоча хвороба супро­воджується катаральними проявами з боку дихальних шляхів, не зафіксовано передачі збудника від людини до людини.

Механізм передачі, за твердженнями більшості дослідників,—* повітряний. Легіонела може бути занесена вітром з місця земля­них робіт, током повітр’я із кондиціонерів, аерозолем із душових систем. Концентрація збудника в системах охолодження кондиціо­нерів, що одержують воду з підземних джерел, значно менша, ніж у тих, що одержують воду із забруднених поверхневих водойм.

Чинники передачі при спорадичних захворюваннях не встанов­лені.

Захворюваність чоловіків у 2,6 разу перевищує захворюваність жінок. Ризик смерті підвищується в осіб віком понад 50 років, у хворих на хронічний бронхіт, емфізему, цукровий діабет, у кур­ців. В ендемічному осередку найбільше схильні до захворювання особи, котрі використовують різні системи водяного аерозолю або системи водозабезпечення, що містять збудника. Найбільша кіль­кість спорадичних захворювань припадає на серпень-вересень, по­мічено підвищення захворюваності в березні-квітні.

Протиепідемічні заходи здійснюють з урахуванням того, що ле­гіонельоз — сапроноз і може бути ендемічним для різних районів країни. На кожен випадок до CEC надсилають повідомлення (ф. № 058/у). При підозрі на легіонельоз проводять епідеміоло­гічне обстеження осередку фахівцями обласних CEC. Для вивчен­ня шляхів передачі лабораторно досліджують зразки води та зми­ви з об’єктів, що, за припущенням, є місцем розмноження збуд­ника. З метою недопустити спалахів захворювання необхідно ак­тивно виявляти хворих, особливо з числа осіб, які страждають на

гострі респіраторні захворювання, гострі інтерстиціальні або ло- барні пневмонії, атипові пневмонії. Хворі підлягають госпіталіза­ції до повного клінічного одужання.

Специфічну терапію проводять еритроміцином та поєднанням еритроміцину ’з рифампіцином і тетрацикліном. Інші препарати Призначаються тільки у випадках нашарування іншого інфекційно­го захворювання.

Специфічна профілактика поки що не розроблена.

Епідеміологічний нагляд включає постійне стеження за якістю водопровідної води, що використовується для системи зволожен­ня повітря у приміщеннях та охолодження кондиціонерів, а також ретельне знешкодження названих систем та душових ріжків.

Особливої уваги потребують робітники різних будов, обслуго­вуючий персонал ТЕЦ, водокасосних станцій, системи кондиціону- вання повітря. Засоби захисту цих людей, що складають групи ризику зараження, потребують удосконалення.

Слід потурбуватись і про медичний персонал. Усю мікробіоло­гічну роботу з діагностики легіонельозу необхідно проводити в бок­сах, захистившись масками та гумовими рукавичками.