ГРИП

Синоніми: інфлюенца, іспанка; лат.— influenza. Гостре гарячко­ве захворювання, яке супроводжується загальною інтоксикацією та ураженням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.

Актуальність. Учені вважають, що до 70-х років XX ст. людст­во перенесло 20 пандемій грипу, із них 10 — дуже важких. Bce- сторонньо описано в літературі пандемія іспанки, під час якої протягом 1918—1920 рр. померло понад 20 млн людей. В останні десятиліття ми майже щороку зустрічаємося з пандеміями з різ­ною інтенсивністю ураження. Згідно з офіційними даними, в колишньому CPCP 1990 р. на грип перехворіли 9,6 млн людей.

У перші десятиліття XX ст. збудник грипу поширювався мор­ським та залізничним транспортом, тому ураження населення всіх континентів відбувалося протягом декількох років. Найбільш віру­лентний збудник, так званої іспанки, був завезений у більшість країн світу протягом 3 років. При нинішніх способах пересуван­ня населення збудник грипу завозиться в більшість країн протягом декількох місяців. Десятки мільйонів захворювань на грип, гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВГ) щорічно завдають великої шкоди здоров’ю населення та значних економічних збитків.

Етіологія. Збудник грипу — РНК-утримуючий вірус, якого від­несено до родини Orthomyxoviridae. Нині відомо три типи вірусу: А, В, С. Усі вони антигенно різні. Найбільш стабільними є віру­си C і В. Особливістю вірусу А є велика мінливість антигенів гем­аглютиніну (H) та нейрамінідази (N). Уже в нашому столітті пандемії були етіологічно пов’язані з різними варіантами вірусу А. Пандемія іспанки 1918—1920 рр. була зумовлена вірусом А з антигенною характеристикою A₀(HSWι—NJ. У 1928—1946 рр. циркулював вірус A₀(H₀Ni), У 1947—1956 рр.— вірус A_i (HiNJ, у 1957—1976 рр.— A₂(H₂N₂) з різними його варіантами. Пандемія у 1977 р.

Часті зміни антигенів вірусу грипу А, що призводять до виник­нення нових варіантів, пояснюють гібридизацією генів. При зара­женні організму двома різними вірусами грипу А окремі сегменти PHK можуть проникати у геном іншого вірусу і створювати новий варіант нащадка, який має багато спільного зі своїми предками і водночас суттєво відрізняється від них. Є припущення, що зміни вірусу відбуваються в організмі тварин і від них передаються людині.

Віруси грипу А зумовлюють пандемічне поширення захворю­вання. Пандемій, пов’язаних з вірусом грипу В, не описано. Час­то захворюваність, зумовлена вірусом В, спостерігається у ви­гляді другого підвищення на спаді пандемії грипу А. Вірус гри­пу C є етіологічним агентом спорадичних захворювань або обме­жених спалахів.

Віруси грішу термолабільні. В умовах кімнатної температури гинуть протягом декількох годин. Особливо швидко знезаражу­ються розчинами хлорвмісних дезинфектантів. Добре репродуку­ються у первинних культурах клітин нирок ембріону людини, ни­рок мавп, у фібробластах курячого ембріона. При введенні вірусу в ніс заражуються білі миші, хом’яки.

Патогенез. З повітрям вірус проникає у верхні дихальні шля­хи. Репродукуючись в епітелії слизової оболонки носових ходів, верхніх .дихальних шляхів, вірус викликає запалення, яке є причи­ною експіраторних актів та гарячкової реакції.

Сприйнятливість. У період пандемії заражається переважна більшість населення. Підтвердженням цього може служити той факт, що після закінчення пандемії більшість населення має ан­титіла до вірусу, який спричинив її. У школярів і населення праце­здатного віку грипозна інфекція перебігає як гарячкове захворю­вання і лише в окремих осіб виникають ускладнення. Найчастіше ускладнення розвиваються у дітей перших років життя (до 3 ро­ків), осіб похилого віку та людей, які страждають на хронічні хво­роби дихальної та серцево-судинної систем, мають алергічні пору­шення. У згаданих груп населення інфекція може активізувати хронічну хворобу, у зв’язку з чим перебіг інфекції ускладнюється.

Джерелом збудника в основному є хвора людина, яка під час експіраторних актів викидає у повітря величезну кількість збудни­ка.

Нині переглядається питання про те, що грипозна інфекція є антропонозом. У літературі описано безліч фактів виділення віру­су від тварин і птахів. Віруси, виділені від тварин, антигенно близькі до вірусів, виділених від хворих людей (А. С. Горбунова, Т. В. Писіна, 1974). Грипом заражується та особливо важко хво­ріє молодняк сільськогосподарських тварин (велика та мала рога­та худоба, свині, коні та ін.). Але, як стверджують деякі дослід­ники, заносить збудник на ферму людина, оскільки епіозоотія се­ред згаданих тварин розпочинається дещо пізніше від епідемічно­го поширення серед населення.

Виділені віруси грипу від коней (Eg₂), качок, які виявилися малопатогенними для людини. Але існують і такі, як, приміром, вірус H₇N₇, який спричиняє смертельну інфекцію у курей, тюленів, інших тварин, а також у людини.

Механізм передачі збудника від людини до людини здійснює­ться крапельним шляхом. Вірус, потрапляючи на епітелій слизової оболойки верхніх дихальних шляхів, викликає запалення, що су­проводжується експіраторними актами (кашель, чхання). В проце­сі цих актів велика кількість збудника потрапляє у повітря, а звідти — у дихальні шляхи людей, котрі оточують хворого, особли­во у місцях великого скупчення людей (громадський транспорт, кіно, театри, дитячі заклади).

Вірусовмісний аерозоль підсихає і осідає на предмети побуту, що призводить до накопичення його у приміщенні. Хоча вірус не стійкий, але кількох годин, протягом яких він виживає, буває до­статньо, щоб відбулося зараження через пил.

Захворюваність надзвичайно висока. За офіційними даними, в 1989 р. в колишньому CPCP було зареєстровано 8,8 млн захворю­вань з діагнозом «грип», а в 1990 р.— 9,6 млн. Показник на 100 000 населення становив 3009 у 1989 р. та 3340 — у 1990 р. Хоча офіцій­на статистика дає окремо захворюваність на грип та гострі респі­раторні інфекції, необхідно визнати, що диференціація їх є віднос-

ною. Вважається; що під час пандемії 25—ЗО % захворювань еті­ологічно пов’язані з вірусом грипу, решта — з багатьма іншими ві­русами. Тому при цій інфекції особливе значення мають лаборатор­ні методи досліджень. Виділення вірусу — процес складний і не завжди результативний. Тому перевагу надають серологічним до­слідженням, зокрема, реакції гальмування гемаглютинації. Висока специфічність реакції та простота постановки робить її доступною для усіх лабораторій. Діагностичне значення має чотириразове збільшення титру антитіл у парних сироватках, взятих з інтерва­лом у 2—3 тим. Експрес-діагностику проводять шляхом виявлення специфічного антигену в реакції імунофлюореспенції. Лабораторну діагностику в період пандемії проводять з метою виявити тип, ва­ріант вірусу грипу та визначити колективний імунітет, що має зна­чення для майбутнього прогнозу.

Сезонність епідемічного поширення грипу співпадає з холод­ними місяцями року. Вважають, що простудний чинник, який зни­жує загальну резистентність організму, сприяє розвитку грипозної інфекції. Підтвердженням цього припущення може бути той факт, що в осінньо-зимові *місяці, поряд зі значним збільшенням кіль­кості гострих респіраторних вірусних інфекцій, пропорціонально збільшується ураженість населення грипозною інфекцією. Але як­що проаналізувати час виникнення пандемій за більш тривалий період, то можна побачити, що окремі пандемії починалися і в літ­ні місяці.

Грип уражує усі вікові групи, однак у дітей перших років жит­тя та людей старшого віку перебіг інфекції більш важкий.

Захворюваність на грип сільського' населення менша порівняно з міським, що пов’язано з меншою скупченістю у сільській місце­вості людей.

Особливості епідемічного процесу в сучасних умовах полягають у швидкісному і масовому переміщенню населення, великих скуп­ченнях людей на обмежених територіях, що інтенсифікує епідеміч­ний процес. Раннє виявлення та ізоляція джерел збудника інфек­ції має відносне значення, оскільки найбільш інтенсивно збудник виділяється у перші дні захворювання, коли діагноз ще не постав­лено і хворий переносить інфекцію «на ногах». Розрив механізму передачі можливий лише за умови, коли хворий у 1-й день захво­рювання залишається вдома і викликає лікаря для обстеження і лікування. В останні дні захворювання небезпека зараження для оточуючих незначна, а в період реконвалесценції її взагалі не існує, тому хворих виписують із стаціонара за клінічними пока­заннями.

З огляду на величезну кількість хворих, яка буває під час пан­демій, госпіталізувати всіх неможливо та й більшість хворих не потребує цього. Госпіталізації підлягають діти, особливо з усклад­неним анамнезом, а також особи похилого віку з хронічними за-

хворюваннями. У них перебіг інфекції часто ускладнюється, і своє­часна лікарняна допомога може мати вирішальне значення.

Імунітет. Довгий час вважали, що несприйнятливість після пе­ренесеної грипозної інфекції нетривала, і цим пояснювали часту періодичність пандемій грипу. Нині це питання вчені перегляда­ють на підставі таких фактів. У 1976 р. у США від хворих на грип був виділений вірус A(HswNi), тобто збудник так званої іспанки. Його циркуляція серед населення припинилася десь на початку 20-х років. Проведені у 1976 р. широкі серологічні обстеження ви­явили, що деякі особи, котрі інфікувалися у період згаданої пан­демії, зберігали антитіла до збудника іспанки понад 55 років.

Другим фактом, який свідчить про тривалість післягрипозного імунітету, може бути епідемічна ситуація, етіологічно пов’язана з вірусом грипу Ар Циркуляція цього вірусу припинилась у 1957 р.

Несприйнятливість до грипу визначається наявністю в організ­мі специфічних віруснейтралізуючих антитіл та неспецифічною ре­зистентністю — наявністю в секреті слизової оболонки, носа, верх­ніх дихальних шляхів секреторних антитіл та інгібіторів, що при­гнічують репродукцію вірусу. Допускають, що в осіб, які перехво­ріли, створюється і клітинна резистентність.

Специфічне лікування. Хворим на грип показано введення в перші дні захворювання 1—2 доз специфічного імуноглобуліну, який полегшує клінічний перебіг та запобігає розвитку усклад­нень. При захворюваннях, етіологічно пов’язаних лише з різними типами вірусу А, непогані наслідки дає ремантадін, який прийма­ють по 1 таблетці (0,05) 3 рази в день протягом 5 днів. Рекомен­дують триразове закапування у ніс лейкоцитарного інтерферону протягом 5 днів.

Специфічна профілактика. У нашій країні для 'активної специ­фічної імунізації застосовують живу інтраназальну вакцину. При співпаданні типу вірусу, з якого приготовлена вакцина, із віру­сом, який є етіологічним агентом епідемічного процесу, ця вакцина дає добрий ефект. її використовують лише для імунізації дорос­лого населення.

В останні роки все ширше застосування знаходить інактивова- на вакцина. Зараз відомі три покоління вакцин: із інактивованих

цілих віріонів вірусу, із розщеплених віріонів, а також хроматогра­фічна. Усі згадані вакцини містять антиген вірусу грипу. Розріз­няються вони лише різним ступенем очищення. Всі вакцини да­ють ефект при співпаданні вакцинного штаму з вірусом, який цир­кулює серед населення. Вакцину вводять парентерально. Раніше для цього широко використовували ін’єкторні шприци. Нині у зв’язку з епідемічним поширенням ВІЛ-інфекції ін’єктори заборо­нені. Вчені запропонували інтраназальне введення інактивованих вакцин по 0,25 мл у кожний носовий хід. Спостереження за щеп­леними засвідчили вірогідне наростання титрів антитіл у крові у 35—40 % та секреторних антитіл у ЗО—40 % імунізованих. За даними дослідників, такий метод уведення не супроводжується будь-якими післявакцинальними ускладненнями і зменшує захво­рюваність у 1,5—2 рази. Щоб збільшити шанс співпадання вак­цинних штамів із циркулюючим (епідемічним), в останні роки ви­готовляється інактивована вакцина, яка містить антигени 3 типів вірусу.

Розроблено технологію приготування сплітвакцини. Вона відріз­няється від інших інактивованих вакцин високим ступенем очи­щення від баластних речовин, у зв’язку з чим ця .вакцина майже ареактогенна. Тому її назначають для щеплень дітей і осіб стар­шого віку.

Все більшого значення набуває профілактична дія інтерферону, наявність якого в організмі пригнічує репродукцію будь-якого ві­русу. Лейкоцитарний інтерферон рекомендують закапувати в ніс тричі на день протягом усього періоду небезпеки зараження. За­пропоновані живі ентеровірусні вакцини як індуктори ендогенно­го інтерферону. Пероральне введення їх стимулює продукцію ін­терферону такої концентрації, яка в багато разів перевищує кон­центрацію при інтраназальному введенні. До того ж захисна кон­центрація інтерферону зберігається понад 2 тиж.

В останні роки приготовлені хімічні імуностимулятори — мефе- наменова кислота, дибазол, продигіозан. Перевага останніх двох — доступність, дешевизна і пероральне застосування. Наприклад, триразове введення per os дибазолу протягом 10 днів зменшує захворюваність у 3,2 разу.

Епідеміологічний нагляд. Усі випадки захворювань на грип беруть на облік амбулаторно-поліклінічні заклади й узагальнені дані передають до CEC.

В Україні у великих містах створено опорні лабораторії, за­вданням яких є стеження за рівнем захворюваності та лаборатор­ні обстеження з метою своєчасного виявлення циркуляції нових варіантів вірусу грипу. В міжепідемічний період інформацію пере­дають у Республіканський центр щонеділі, в період епідемічного неблагополучия — щоденно. Ведеться контроль за своєчасним благоустроєм робочих приміщень, повним та якісним охопленням

населення імунопрофілактикою. Вивчається імунітет у населення, напруженість його до різних типів вірусу грипу. Важливим є своєчасне розроблення комплексного плану заходів щодо бороть­би з грипом.