5.3. Рентгенологічні дослідження

Рентгенодіагностика, що зародилася в кінці минулого століття, посідає одне з чільних місць у виявленні пухлин людини. За останні десятиріччя відбулася помітна зміна рентгенологічних методик досліджень при різних захворюваннях органів та систем, зокрема при злоякісних пухлинах.

Однак якою б досконалою не була методика рентгенологічного дослідження, виявити внутріш- ньоепітеліальний чи мікроінвазивний рак за її до­помогою неможливо. Рентгенодіагностичні мето­ди виявляють пухлину діаметром 1...2 см, при якій у 15% є мікрометастази. Тому діагноз такої пухли­ни не є раннім, у найліпшому випадку він є лише своєчасним.

Рентгенодіагностика базується на симптомах, що визначають точну локалізацію, форму, розміри окремих органів та патологічного вогнища. Через недостатнє поглинання променів м'якими тканина­ми та органами, крім традиційних діагностичних методик — рентгеноскопії та рентгенографії, зас­тосовується томографія, зокрема комп'ютерна. Для збільшення діагностичних можливостей вико­ристовуються різні види контрастування органів та систем: пневмографія, ангіографія, лімфографія. Разом з тим з'явилися спеціальні методики дослі­джень, що поєднують діагностичні та лікувальні завдання, зокрема рентгенодіапевтика.

Томографія — метод пошарового рентгеноло­гічного дослідження, що дає змогу отримати ізо­льоване зображення окремих шарів досліджува­ного об'єкта. Вона широко використовується при дослідженні різних органів і систем, але найчас­тіше — при вивченні органів дихання та середо­стіння. Томографічний метод дає змогу окреслити розміри патологічного процесу і його співвідно­шення з навколишніми тканинами, а також вивчи­ти стан регіонарних лімфатичних вузлів. Томогра­ми для більшої інформативності проводять у різ­них проекціях (прямій, боковій, косій), а також із контрастуванням бронхів та середостіння.

Бронхографія здійснюється після ендобронхі- ального введення рідкого контрасту.

вводять за допомогою спеціальних катетерів, які можна скерувати в той чи інший бронх.

Екскреторна урографія базується на вибірко­вому виділенні нирками введеної внутрішньовен­ної контрастної рідини. Серія рентгенограм через відповідні проміжки часу дає змогу вивчити не тільки анатомічні особливості, але й функціональ­ний стан нирок.

Метросальпінгографія — це метод рентгено­логічного вивчення матки і труб після поперед­нього введення в їх порожнини контрастної речо­вини.

Сіалографія — дає змогу діагностувати пух­лини привушної та підщелепних слинних залоз. Контрастну речовину для цього вводять у слино- вивідну протоку.

Ангіографія — метод контрастування крово­носних судин. При контрастувані судин органів грудної порожнини можна отримати загальну ан- гіопневмографію, селективну, а також медіасти- нальну флебографію. При загальній ангіопневмог- рафії контраст вводять у зональну чи сегментарну артерію. Контраст, введений у відповідну лімфати­чну судину, дає змогу провести селективну лімфо- графію, за допомогою якої теж можна вивчити стан лімфатичних вузлів.

Штучний пневмоторакс застосовується для часткового спадання легенів з метою диференці­ального діагнозу пухлини. Його використовують, якщо важко визначити джерело пухлини — стінка грудної клітки, середостіння, плевра, діафрагма чи легені.

Пневмомедіастінографія — це метод рентге­нологічного дослідження середостіння. Введення газу в середостіння буває прямим і непрямим. За­стосовується для чіткого виявлення пухлин і кіст цієї ділянки.

Пневмоперитонеум як рентгеноконтрастуван- ня використовується для дослідження внутрішніх жіночих геніталій.

Є дослідження, які допомагають уточнити діаг­ноз пухлини за методом подвійного контрастуван­ня органів газом та рідким контрастом.

Рентгенологічна семіотика злоякісних пухлин представлена синдромом ущільнення тканини, синдромом деструкції тканини, синдромом де­формації трубчастих і порожнинних органів, син­дромом порушення функції органа.

Синдром ущільнення тканини типовий для па­тології легенів, середостіння, кісткової тканини, а при застосуванні спеціальних методик — і для м'я­ких тканин, наприклад, грудної залози. Ущільнення легеневої тканини у формі сегмента або частки є доказом ателектазу, викликаного пухлиною відпо­відного бронха. При пухлинах середостіння (ти- мома, хвороба Годжкіна) ущільнення виявляються у формі круглих тіней.

Синдром деструкції тканини найчастіше вира­жений у тканинах, що самі по собі добре контра­стують (легені, кістки). На рентгенограмах кісток при їх пошкодженнях можна простежити ніжну структуру кісткових балок (гемангіома). Структура кісткових балок деформується або руйнується при первинних і метастатичних пошкодженнях.

Синдром деформації трубчастих і порожнин­них органів. Такі органи, як трахея, бронхи, стра­вохід, шлунок, жовчні шляхи, сечоводи, миски, се­човий міхур, вени, артерії та лімфатичні судини, досліджуються шляхом заповнення їх просвіту рентгеноконтрастною речовиною. На рентгеног­рамах виявляють їх звуження, розширення, де­фекти, наповнення, деформації, непрохідність або утворення колатералей. Чим вужчий просвіт орга­на, тим легше виявити патологічний процес (бронх, кишка).

Синдром порушення функції органа. При всіх рентгеноскопічних дослідженнях вивчається не тільки структура органів чи систем, але й їх функ­ціональний стан, зокрема перистальтика, евакуація та секреція. Порушення функції інколи дає змогу вивчити її причину.

До рентгенологічних досліджень належить та­кож комп'ютерна томографія (КТ). Вона базується на принципі побудови рентгенологічного зобра­ження органів і тканин за допомогою персональ­ного комп'ютера. Цей метод має відчутні перева­ги над звичайним рентгенологічним дослідження­ми, а саме:

1. Він високочутливий, що дає змогу диферен­ціювати тканини чи утвори за їх щільністю з різни­цею 0,65%, тоді як звичайною рентгенограмою це вдається зробити лише при різниці 10...20%.

2. За допомогою КТ отримується чітке зобра­ження органів та пухлин лише в тій площині, в якій проводиться дослідження, без накладання сусідніх тканинних структур.

3. КТ дає змогу отримати точну кількісну ін­формацію про розміри і цілісність органів та ут­ворів.

4. За допомогою КТ можна робити висновок не тільки про стан органа, але й про взаємовідно­шення виявленої пухлини з навколишніми ткани­нами чи органами, наприклад, проростання пухли­ни в сусідній орган. Діагностично-інформативну цінність КТ можна збільшити, використавши засо­би для контрастування відповідних органів, систем чи тканин. Необхідно зауважити, що КТ-дослі- дження супроводиться опроміненням організму дозою енергії, яка перевищує її при звичайному рентгенологічному дослідженні. Удосконалені КТ- апарати мають теж приставку для планування про­меневої терапії: складання карт опромінення та обчислення доз.