НИРКОВОКАМ'ЯНА ХВОРОБА

Нирковокам'яна хвороба — досить поширене захворювання, яке має тенденцію до ендемічного поширення. При нирково­кам’яній хворобі в ниркових чашечках та мисках утворюють­ся камені.

Етіологія. Фактори, які сприяють розвитку нирково­кам'яної хвороби,— природжені та набуті зміни в сечових шляхах, які порушують нормальне сечовиділення та спричи­нюють стаз сечі, різні нейрогенні дискінезії та інфекції сечо­вивідних шляхів, порушення обміну речовин (сечокислий, пуриновий, щавлевокислий та фосфорно-кальцієвий діатези). Безсумнівно, певну роль відіграє спадковість. Майже в кожно­го десятого хворого на нирковокам’яну хворобу остання спо­стерігалась і в батьків. Нефролітіаз виявляють разом з іншими хворобами обміну речовин (цукровим діабетом, жовчнокам'я- ною хворобою, подагрою, ожирінням) у певних родинах. Вели­ке значення надається характеру харчування (надмірне харчу­вання з уживанням їжі, яка містить багато кальцію та мало ре­тинолу), вживанню надто мінералізованої питної води, коли в організм потрапляє велика кількість мінеральних солей. Мають значення і кліматичні умови.

У місцевостях із жарким, сухим кліматом відбувається підвищена втрата рідини, що зумовлює значну концентрацію сечі. Розвитку нефролітіазу сприяє тривала нерухомість, особ­ливо пов'язана з переломами кісток, туберкульозом кісток та хребта, що зумовлює збільшення вмісту кальцію в крові.

Певну роль у розвитку нефролітіазу також відіграє ендо­кринна система (гіпофіз, щитоподібна залоза і особливо при- щитоподібні залози). При гіперфункції прищитоподібних за­лоз спостерігається гіперкальціємія, гіперкальційурія, гіпер- фосфатурія, що може сприяти утворенню каменів у нирках. Підвищена концентрація солей кальцію в сечі може сприяти утворенню оксалатних та фосфатних каменів. Цьому також сприяють зниження вмісту в сечі захисних гідрофільних ко­лоїдів, а також підвищення вмісту мукополісахаридів та муко­протеїдів. Для утворення уратних каменів велике значення має підвищення концентрації сечової кислоти в сечі і збільшення кислотності сечі. При недостатній кількості захисних колоїдів декілька молекул групуються і утворюють міцелу, яка стає ос­новою подальшого утворення каменя. У подальшому утворен­ня каменя залежить від концентрації солей у сечі, концент­рації водневих іонів і складу сечових колоїдів. Хімічний склад каменів різний, може бути однорідним та змішаним. Розрізня­ють оксалатні, уратні, фосфатні, карбонатні, цистинові, ксан- тинові, холестеринові та змішані камені. При кислій реакції сечі утворюються уратні камені, при лужній — фосфатні. Ок­салатні можуть утворюватись і при лужній, і при кислій ре­акціях. Камені різні за величиною, можуть бути одиничними або множинними. Наявність каменів може спричинити такі вторинні зміни в нирках, як пієлонефрит, піонефроз та ін. Розвиток ускладнень залежить від місця розташування каменя (чи заважає він відтоку сечі чи ні), його величини, рухливості, тривалості перебування каменя в нирках.

Клініка. Найхарактернішим проявом нирковокам’яної хвороби є напад ниркової коліки, яка проявляється болем, ге­матурією, піурією та самостійним відходженням каменів під час нападу. Біль у вигляді гострих нападів спричинюють міграція каменів чи каменя, порушення нормального відтоку сечі і спастичні скорочення м'язів сечоводів. За наявності ве­ликих каменів (коралоподібних, що не мігрують) виникає постійний тупий біль.

Одним із важливих проявів захворювання є відходження каменів із сечею після нападу. Важливим симптомом захво­рювання є поява в сечі після нападу незмінених еритроцитів, а іноді і макрогематурії. Гематурія спостерігається майже в усіх хворих на нефролітіаз (у 92 %) наприкінці нападу або безпосередньо після його закінчення. Вона зумовлена ушко­дженням слизової оболонки сечовивідних шляхів та дрібних капілярів підслизової оболонки. У сечі виявляють незначну протеїнурію та лейкоцитурію. Піурія спричинюється приєд­нанням запального процесу в нирках і сечовивідних шляхах. У периферичній крові під час нападу виявляють невеликий лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво і помірне збільшення Ul OE. Інтервали між нападами можуть бути різними, іноді період без нападів триває впродовж багатьох років.

Безсимптомний перебіг захворювання спостерігається при­близно в кожного десятого хворого, і тоді діагностика базу­ється на додаткових методах дослідження, таких як урографія чи ультразвукове дослідження, або на це звертають увагу при виявленні гематурії в особи, яка ні на що не скаржиться. Не­має паралелізму між величиною каменів та клінічним перебігом захворювання, але частіше больові напади виникають за на­явності численних дрібних каменів, а великі камені частіше бувають при пієлонефриті. Перебіг нирковокам’яної хвороби взагалі сприятливий. Іноді після одиничного нападу захворю­вання рецидивів не спостерігається. Найчастішим ускладнен­ням захворювання може бути приєднання запального проце­су в нирках і сечовивідних шляхах — хронічного пієлонефри­ту з відповідною клінікою (підвищення температури тіла, біль у поперековій ділянці, зміни в сечі, підвищення AT). Ще не­сприятливішим є приєднання апостематозного нефриту, а в разі закупорки сечоводу — розвиток гідронефрозу та піонеф- розу. При нирковій коліці можуть розвинутися гострі олігурія та анурія. Екскреторна анурія може виникати при двобічному нефролітіазі і двобічній оклюзії. Двобічне каменеутворення може призвести до розвитку ниркової недостатності.

Діагностика нирковокам'яної хвороби в типових випад­ках за наявності нападів ниркової коліки, особливо під час відходження ниркових каменів, нескладна. Значно допомага­ють правильній діагностиці такі додаткові методи досліджен­ня, як урографічне та ультразвукове дослідження. Інколи в разі нетипового перебігу нападу коліки треба проводити ди­ференціальну діагностику з гострим апендицитом та гострим холециститом. Слід зазначити, що при ураженні жовчовивід­них шляхів є тенденція до іррадіації болю вгору — у лопатку, шию, а при нирковій коліці вниз — у статеві органи, більш характерними є дизуричні явища. При апендициті та холеци­ститі, на відміну від ниркової коліки, спостерігається подраз­нення очеревини. Більш складною є диференціальна діагнос­тика з інфарктом нирки.

Крім оглядової урографії, екскреторної урографії та ультра­звукового дослідження, якщо не вдалося діагностувати захво­рювання, застосовують ретроградну пієлографію, ізотопну ре­нографію, ультразвукове сканування та комп'ютерну томо­графію нирок.

Лікування нирковокам'яної хвороби включає лікування нападу ниркової коліки і лікування в період між нападами. Лікування в гострий період не залежить від складу каменів, у період між нападами воно має бути диференційованим залеж­но від складу каменів. Першочерговим завданням при нападі ниркової коліки є зняття болю. Спочатку вводять 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату або 1 мл 0,2 % розчину плати - філіну, або 2 мл 2 % розчину папаверину гідрохлориду. Одно­часно рекомендується тепло (грілка) на поперекову ділянку або гаряча ванна (39 °С). Якщо це не дає ефекту, вводять 1 мл 2 % розчину омнопону або морфіну гідрохлориду. Якщо й опіати не дають належного ефекту, проводять новокаїнову анестезію сім'яного канатика або круглої маткової зв’язки. Якщо і це не дає ефекту, проводять катетеризацію сечоводів.

Якщо відходження каменя неможливе, застосовують опе­ративне лікування Останнє показане також при частих напа­дах ниркової коліки, які не піддаються консервативному лікуванню; блокаді нирки, спричиненій каменем; каменях се­човоду, що не мігрують; каменях єдиної нирки.

У міжнападовий період важливе значення має правильне харчування. При сечокислому діатезі треба обмежити вжи­вання продуктів, багатих на пуринові сполуки (смажене м'ясо, бульйони). Хворим призначають олужнювальну (мо­лочно-рослинну) дієту. При оксалурії рекомендуються про­дукти, які виводять щавлевокислі солі і сприяють збільшен­ню лужності. При фосфатурії рекомендується вживати м'ясні продукти, що сприяє підвищенню кислотності сечі. За наяв­ності уратних каменів обмежують вживання продуктів, бага­тих на пурини. При фосфатурії для зменшення всмоктування фосфатів призначають гідроксид алюмінію або альмагель.

Утворенню каменів сприяє порушення обміну кальцію, зу­мовлене аденомою прищитоподібної залози. У цьому разі по­казане оперативне лікування аденоми.

Усім хворим слід пити більше рідини (800—2000 мл на добу). Певне значення має і руховий режим, бо, недостатньо активний, він може сприяти каменеутворенню. Для профілак­тики каменеутворення застосовують і низку рослинних препа­ратів, які містять розчинні сполуки кремнієвої кислоти (по­льової сосонки, споришу звичайного). Найширше застосо­вується цистенал — комплексний препарат, який складається з настойки кореневища морени, саліцилату магнію, ефірних олій, спирту етилового та олії оливкової. Під час нападу нир­кової коліки призначають до 20 крапель цього препарату на цукрі, у період між нападами по 4—5 крапель на цукрі під язик за ЗО хв до їди 3 рази на день протягом кількох місяців. Нир­ковокам’яна хвороба часто ускладнюється інфекцією сечових шляхів. У цьому разі застосовують відповідну антисептичну терапію, як при пієлонефритах. Лікування на курортах пока­зане хворим, які перенесли операцію видалення каменів, а та­кож хворим із дрібними каменями, коли є надія на самостійне відходження каменів. Лікування в Трускавці з його низь- комінералізованою водою нафтуся, а також на курортах За­карпаття дає найкращі результати.