ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Серед усіх цінностей, які має охороняти держава, на першому місці - життя та здоров’я людини. Усі без винятку люди є смертними з погляду світської філософії, однак сучасні медичні технології дозволяють їм прожити тривале й комфортне життя і без болю відійти в інший світ.

В умовах сьогодення взаємовідносини між медичними закладами (лікарями) здійснюються через певний юридично -медичний механізм - надання медичних послуг, які мають бути певним чином розроблені, апробовані, формально-юридично затверджені та контролюватися спеціальними адміністративними органами під час їх надання.

Такий підхід дає позитивні результати: за даними Світової організації охорони здоров’я, середня тривалість життя у світі останнім часом збільшилася на 5 років. Найбільш розвинені країни досягли значних успіхів у цій сфері: в Японії, Італії, Сінгапурі середня тривалість життя перевищує 83 роки. В Україні вона становить 71 рік (жінки - 76, чоловіки - 66). І хоча цей показник став кращим порівняно з 1990 р. (69 років), однак у рейтингу тривалості життя Україна займає 111 місце у світі^[1]. Такий стан речей корелюється з результатами виміру Індексу здоров’я, який було здійснено міжнародними і вітчизняними громадськими організаціями: 2016 року він становив 56 з максимальних 100 балів^[2]. Проте, як засвідчили результати власного соціологічного дослідження, 71% опитаних громадян не задоволені якістю надання медичних послуг у вітчизняних державних і комунальних медичних закладах (додаток Б до дисертації).

Суспільні відносини між медичними закладами (лікарями) та пацієнтами регулюються багатьма галузями права, вагоме місце серед яких займають норми адміністративного права, що визначають адміністративні процедури ліцензування суб’єктів медичної практики, затверджують стандарти надання медичних послуг, адміністративну відповідальність за неякісне їх надання чи обмеження права на їх отримання.

Усе це свідчить, що проблема забезпечення населення належними медичними послугами є нагальною, а прорахунки у цій сфері негативно впливають на фізичну і психологічну якість життя громадян і загалом знижують її тривалість. Іншими словами, якість і тривалість життя громадян безпосередньо залежить від удосконалення адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг.

Зв’язок теми дисертації із сучасними дослідженнями. Схожу з нами проблематику досліджували сучасні вітчизняні вчені-юристи. Так, професор З. Гладун розкрив загальні положення адміністративно-правової природи медичних послуг в Україні^[3], Н. Шевчук аналізувала медичні послуги в контексті страхової медицини^[4], Ю. Котляревський з’ясував змістовну характеристику дефініції медичної послуги, виходячи з пріоритетів її призначення та оцінювання пацієнтами^[5].

Крім вищезазначених учених, питання адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг досліджували В. Авер’янов, Н. Армаш, О. Баєва, В. Басс, В. Бевзенко, Я. Березницький, О. Берназ- Лукавецька, Ю. Битяк, В. Галунько, В. Гаращук, Ю. Гаруст, О. Джафарова, Г. Дзяк, О. Дрозд, Ю. Єрмолова, О. Єщук, Д. Журавльов, Г. Заяць, А. Іванищук, А. Манжула, С. Михайлов, І. Музика, З. Надюк, О. Овчарук, С. Орєхов, І. Орловська, В. Пономаренко, М. Самофал, О. Скрипник,

Р. Стефанчук, С. Стеценко, Т. Стризреп, В. Чернецький, І. Шевчук, В. Шкарупа та інші.

Проте названі вчені розкрили лише окремі аспекти адміністративно - правового регулювання надання медичних послуг або аналізували це питання в більш широкому, вузькому або суміжному форматі.

Отже, неоднозначність впливу медичних послуг на населення України, незадоволеність громадян їх наданням у державних і комунальних медичних закладах, складнощі втілення у правозастосування і правореалізацію законодавчих положень новітньої медичної реформи, неузгодженість багатьох адміністративно-правових актів у цій сфері зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертацію виконано відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII, Стратегії сталого розвитку Україна-2020, затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5, Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 1013 і плану науково- дослідницької роботи Науково-дослідного інституту публічного права за темою «Правове забезпечення прав, свобод та законних інтересів суб’єктів публічно-правових відносин» (номер державної реєстрації 0115U005495).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ і практичної реалізації публічною адміністрацією адміністративно - правового регулювання надання медичних послуг в Україні розробити положення щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямованого на отримання громадянами доступних і якісних медичних послуг у вітчизняних медичних закладах.

Відповідно до поставленої мети в роботі поставлено вирішити такі

завдання:

- розкрити зміст медичних послуг як об’єкта адміністративно-правових відносин;

- виявити й узагальнити принципи надання медичних послуг;

- з’ясувати стандарти надання медичних послуг;

- розкрити поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні;

- з’ясувати форми й методи адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо надання медичних послуг в України;

- визначити особливості адміністративних процедур та адміністративної відповідальності у сфері надання медичних послуг в Україні;

- здійснити аналіз ефективного зарубіжного досвіду з надання медичних послуг у зарубіжних країнах;

- удосконалити адміністративне законодавство у сфері надання медичних послуг в Україні.

Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають під час здійснення публічною адміністрацією адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні.

Предмет дослідження - адміністративно-правове регулювання надання медичних послуг в Україні.

Методи дослідження. Діалектичний метод наукового пізнання дозволив виявити засадничі наукові положення й основоположні вимоги, що поширюються на суб’єктів надання медичних послуг і шляхом їх критичного опанування в умовах суперечностей і заперечень узагальнити й описати принципи надання медичних послуг; також цей метод дозволив розкрити природу медичної послуги як об’єкта адміністративно-правових відносин (підрозділи 1.1, 1.2)

Метод дедукції було використано під час розкриття спеціальних чинників дослідження, виходячи з більш загальних конструкцій (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Одночасно за допомогою методу індукції вдалося шляхом аналізу численних одиничних чинників прийти до новітніх якісних концептуальних узагальнень (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1).

Методи аналізу й синтезу знайшли широке використання в усіх розділах дисертації, коли на основі розрізнених положень, які було розкладено на одиничні юридичні елементарні складові, було сформовано новітні наукові положення з відмінною від материнської основи якістю (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1).

Формально-догматичний метод наукового пізнання використовувався майже в усіх підрозділах дисертації для з’ясування «чистого» змісту норм адміністративного права, без зв’язку їх з іншими соціальними чинниками (підрозділи 1.1, 1.3, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1).

Соціологічний метод дозволив провести й обробити результати власного соціологічного опитування (додаток Б до дисертації). Метод порівняльного правознавства забезпечив здійснення компаративістичної характеристики ефективного зарубіжного досвіду (підрозділ 3.1). Методи правового прогнозування, законотворчості та підзаконної правотворчості стали незамінними при формуванні змін і доповнень до чинного законодавства (підрозділ 3.2).

Наукова новизна отриманих результатів аргументується тим, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням у вітчизняній правовій літературі, присвяченим комплексному аналізу адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні.

уперше:

- сформовано принцип гарантованого надання медичних послуг особам у межах державних, комунальних або/та приватних програм як системи засадничої відповідальності державних, комунальних і приватних закладів за доступність і якість медичних послуг, що фінансуються в межах цих програм, при покладенні фінансового тягаря оплати медичних послуг за їх межами на страхового суб’єкта, а у приватних медичних закладах - також і на споживача медичних послуг;

удосконалено:

- наукове розуміння медичної послуги як об’єкта адміністративно- правових відносин у галузі охорони здоров’я, як найвищого соціального блага (життя і здоров’я людини), які забезпечуються ліцензованими суб’єктами надання медичних послуг шляхом профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв’язку із хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, вагітністю та пологами;

- механізм адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні як сукупність засад та адміністративного інструментарію, яким користується публічна адміністрація під час упровадження процесу впорядкування суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються у сфері надання матеріальних чи нематеріальних благ, пов’язаних із покращенням фізичного і психічного здоров’я населення (різних різновидів медичної допомоги), як одиничному отримувачу, так і необмеженому колу споживачів з метою забезпечення в кінцевому рахунку корисного лікувального ефекту;

- методи адміністративної діяльності публічної адміністрації стосовно адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні - як адміністративні засоби цілеспрямованого впливу з боку спеціальних медичних суб’єктів публічного адміністрування на поведінку учасників суспільних відносин, що виникають, змінюються чи припиняються, шляхом заохочення, переконання керівників медичних закладів і лікарів, а також застосування щодо них адміністративного примусу в разі грубого порушення якості надання медичних послуг;

- адміністративне законодавство у сфері надання медичних послуг в Україні - шляхом підвищення адміністративно-правового статусу медичного закладу та безпосередньо лікарів як суб’єктів надання медичних послуг, більш чіткої формалізації процедури їх надання та уточнення категорійного апарату, значного посилення адміністративно-правового захисту пацієнтів через встановлення відповідної адміністративної відповідальності;

отримали подальшого розвитку:

- наукові положення щодо поняття стандарту медичної допомоги як сукупності обов’язкових до виконання всіма медичними закладами, незалежно від форми власності, вітчизняних норм права як індикаторів якості надання медичної допомоги, розроблених на основі вітчизняних традицій і кращих досягнень світової медицини та затверджених центральним органом виконавчої влади, що здійснює державну політику у сфері охорони здоров’я;

- наукові положення щодо адміністративної відповідальності у сфері надання медичних послуг як обов’язку особи, яка порушила встановлений нормативно-правовими актами порядок надання медичних послуг, понести позбавлення організаційного або/та матеріального характеру, передбачені санкціями норм адміністративного права, з метою відновлення порушеного фізичного і психічного здоров’я особи, яка постраждала в результаті правопорушення і недопущення здійснення таких дій у подальшому;

- компаративістичні чинники надання медичних послуг у зарубіжних державах і Україні, у результаті чого виявлено, що в Україні надання медичних послуг перебуває на низькому рівні порівняно з усіма без винятку країнами-учасницями ЄС, Північної Америки та більшістю країн-сусідів, у яких затверджені й дотримуються високі стандарти надання таких послуг, а фінансування здійснюється за рахунок страхових внесків, державного фінансування, бізнесу та приватних надходжень.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони використовуються та можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері - для подальшого теоретичного розроблення питань адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні (акт впровадження Науково-дослідного інституту публічного права);

- правотворчості - щодо вдосконалення чинного законодавства в питаннях адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні (додаток В до дисертації);

- правозастосовній діяльності - щодо покращення адміністративно- правового регулювання надання медичних послуг в Україні (акт впровадження Національного інституту раку);

- навчальному процесі - під час розроблення та викладання навчальної дисципліни «Адміністративне право України», при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій (акт впровадження Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»).

Апробація матеріалів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднювалися й обговорювалися на трьох міжнародних науково-практичних конференцій: «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (м. Запоріжжя, 22-23 липня 2016 р.), «Перспективи розвитку міжбюджетних трансфертів у зв’язку з децентралізацією влади» (м. Харків, 17-18 лютого 2017 р), «Публічна адміністрація в сфері регулювання надання медичних послуг в Україні» (м. Київ, 12-13 травня 2017 р.).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний обсяг дисертації складає 185 сторінок. Робота містить список використаних джерел із 204 найменувань на 21 сторінці.