6.1. ОСОБЛИВОСТІ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Інфекційні хвороби виникають внаслідок проникнення в організм людини хвороботворних (патогенних) мікроорганізмів (бактерій, вірусів, грибків та ін.). Для таких організмів, як віруси, характерне внутрішньоклітинне розмноження.

Організм людини має ряд властивостей, які захищають його від хвороботворних мікроорганізмів. До них належить: здорова шкіра, слизові оболонки дихальних шляхів, покриті війчастим епітелієм, який механічно затримує мікроби на своїй поверхні, шлунковий та кишковий соки. Згубно впливають на мікроби деякі хімічні речовини, які виділяє шкіра і слизові оболонки. Одна із таких речовин - фермент лізоцим, який знайдено на шкірі, в слизі носа, слині, слізній рідині, кишковому соку, грудному молоці. В порожнині рота, носа, кишечнику, піхви постійно присутні нешкідливі для людини мікроби, які також перешкоджають розмноженню хвороботворних мікробів. Але коли хвороботворні мікроби все ж таки проривають указані захисні бар’єри і проникають у тканини організму, то на їх шляху виникає запальний процес - складна захисна реакція організму, внаслідок якої мікроби або гинуть, або в результаті утворення фіброзної сполучної тканини, яка оточує вогнище запалення, ізолюються від здорових органів. Якщо мікроби проривають і цей бар’єр, вони потрапляють у кров. Але й тут організм не залишається безпомічним, оскільки в сироватці крові є спеціальна захисна речовина - алексін, а також клітини крові - лімфоцити, які здатні захоплювати і перетравлювати мікроби. Здатність лімфоцитів захоплювати і перетравлювати мікроби вперше спостерігав видатний російський учений 1.1.Мечников. Він назвав ці клітини фагоцитами (від грец. infagos - захищати, пожирати), а саме явище захоплення і пожирання мікробів - фагоцитозом.

Усі перелічені вище захисні властивості має кожний здоровий організм. Але при певних умовах - порушення режиму дня, нераціональне харчування, особливо нестача в раціоні харчування білків і вітамінів, перевтома, тяжкі захворювання, гіподинамія - різко знижають захисні властивості організму, і людина стає схильною до різних інфекційних захворювань. 1, навпаки, правильний розпорядок життя, регулярне перебування на свіжому повітрі, фізична культура, загартовування, раціональне харчування, позитивні емоції сприяють підвищенню захисних сил організму.

Якщо людина все ж таки захворіла інфекційною хворобою, в сироватці крові з’являються спеціальні захисні речовини - антитіла, які зв’язуються з мікробами та їх токсинами і нейтралізують їх. Видужуючи, людина набуває так званий природній імунітет (несприйнятливість), який захищає її на певний термін або й на все життя від даної хвороби. Природній імунітет може бути і вродженим, коли дитина під час вагітності або з грудним молоком отримує від матері захисні антитіла. Такий імунітет, як правило нетривалий — декілька місяців.

Оскільки антитіла відносяться до білків (глобулінів), їх утворення тісно пов'язане із загальним білковим обміном організму, на яких впливає функціональний стан окремих органів і тканини, гормони, нервова система, особливості харчування, фактори зовнішнього середовища. Цим пояснюється різна здатність боротися з хворобами у різних людей.

Несприйнятливість до того чіг іншого інфекційного захворювання можна створити і штучним шляхом, вводячи в організм здорової людини вакцину (вбиті або ослаблені мікроби), анатоксин (ослаблену отруту мікробів), сироватку крові передчасно імунізованої прот и даної хвороби тварини або людини, яка перехворіла даною хворобою. Цс так званий штучний імунітет. При вакцинації - введенні ослаблених або убитих мікробів, а також їх токсинів організм виробляє антитіла проти даної хвороби. Такий вид штучного імунітету називається активним. При введенні сироваток крові, імуноглобулінів, які містять готові антитіла, формується пасивний імунітет.

На утворення активного імунітету потрібно декілька тижнів; пасивний імунітет проявляється через декілька годин після введення сироватки, імуноглобуліиів. Активний імунітет зберігається тривалий час після введення вакцин, анатоксинів; пасивний - усього 2-3 тижні після введення імунопрепаратів. Тому вакцини в більшості випадків застосовують тоді, коли необхідно створити імунітет, який оберігає організм від зараження на тривалий час. Штучний імунітет створюють для негайної профілактики, коли людина або захворіла, або була в контакті з хворим. Ефективність цього виду імунітету буде залежати від своєчасності введення імунопрепаратів (у перші дні хвороби або контакту).

При поданні мікроорганізму в організм людини розвивається інфекційний процес, який може проявлятися в двох формах: інфекційної хвороби і бсзсимптомної інфекції. Якщо в результаті взаємодії з патогенним мікроорганізмом порушуються фізіологічні функції і настає розлад життєдіяльності організму, то виникає інфекційна хвороба - одна із форм інфекційного процесу. Іншою формою інфекційного процесу є бсзсимптомна інфекція, або носійство (бактеріо- і вірусоиосійство), при якому взаємодія мікро- і макроорганізму зовні нічим не проявляється, але може супроводжуватися імунною відповіддю. Носійство відіграє важливу роль у процесах прихованої природної імунізації населення.

Характерною особливістю гострих інфекційних захворювань є циклічний перебіг: чіткі послідовні періоди хвороби - інкубаційний, або прихований, продромальний (період передвісників), період розвитку хвороби, згасання та період реконвалесценції (видужання).

Інкубаційний період починаєтеся з моменту проникнення збудника і закінчується появою перших ознак хвороби. Кожна інфекційна хвороба має певну тривалість цього періоду. Під час інкубаційного періоду збудник розмножує гься, причому утворюються і паїромаджуються токсичні продукти й організм перебудовується.

Знання тривалості інкубаційного періоду різних хвороб необхідне для визначення строків ізоляції осіб, контактних з хворим (карантина).

Продромальний період, або період передвісників, характери­зується появою перших невизначених проявів хвороби (нездужання, загальна слабкість, головний біль, погіршення апетиту тощо). Тривалість продромального періоду 1-4 дні.

Періоду розвитку хвороби властивий комплекс симптомів, які з’являються в певній послідовності.

У період згасання клінічні симптоми хвороби поступово слабшають.

У періоді реконвалесценції (видужання) відновлюється нормальний функціональний стан організму, що може тривати іноді досить довго. При деяких інфекційних хворобах організм протягом тривалого часу не може позбутися збудника (наприклад, при черевному тифі, дизентерії та ін), що потрібно враховувати при допуску працівників дошкільних закладів до роботи, а дітей до відвідування дитячих закладів.

Участь мікроорганізмів - обов’язкова умова виникнення та розвитку інфекційного процесу. Разом із ліквідацією мікроорганізмів закінчується й інфекційний процес, залишається післяінфекційний патологічний стан різного ступеня прояву. Після перенесеної інфекційної хвороби розвивається специфічний імунітет. Його тривалість і напруженість при інфекційних захворюваннях неоднакові.

Епідемічний процес розвивається обов’язково за участю трьох ланок епідемічного ланцюга: джерела інфекції, шляхів її передачі та сприйнятливості до цієї інфекції.

Джерелом інфекції є заражена людина чи тварина (хворі та носії). Важливим джерелом більшості інфекційних хвороб є хвора людина з клінічно вираженою, стертою або атиповою формою хвороби. Стерті та атипові форми хвороби часто спостерігаються у щеплених дітей і дітей грудного віку.

Велику епідеміологічну роль відіграють носії. Розрізняють ранніх носіїв (вони виділяють збудник в інкубаційному періоді), носіїв- рсконвалссцснтів і так званих здорових носіїв.

Механізм зараження специфічний для кожної інфекційної хвороби. При інфекційних хворобах, збудники яких виділяються з організму здебільшого з секретом слизових оболонок носа, глотки та верхніх дихальних шляхів, зараження відбувається повітряно- краплинним шляхом. Такі інфекції називають повітряно- краплинними, або інфекціями дихальних шляхів (кір, скарлатина, краснуха, вітряна віспа, епідемічний паротит, дифтерія, коклюш, грип та ін.).

Збудник може передаватися і при безпосередньому спілкуванні здорової людини з джерелом інфекції, тобто контактним шляхам. Наприклад, дифтерія, скарлатина можуть передаватися при поцілунку (прямий контакт). Передача інфекції через заражені об’єкти навколишнього середовища, тобто через непрямий контакт, можлива лише при хворобах, збудникам яких властива стійкість у цьому середовищі. Зараження відбувається через посуд, іграшки, рушники, носові хусточки та інші предмети, якими користується хворий. Зараження через непрямий контакт’ має велике значення в епідеміології кишкових інфекцій. Випорожнення хворого, в яких є збудники, інфікують різноманітні предмети. Здорова людина, торкаючись цих предметів, заражує руки, якими вносить збудник у рот.

Харчовий (аліментарний) шлях передачі збудника характерний для групи кишкових інфекцій (сальмонельоз, дизентерія, вірусний гепатит А та ін.). Зараження через воду може відбуватися при вживанні її для пиття (кишкові інфекції) і в результаті попадання інфікованої води на пошкоджену (поранену) шкіру (лептоспіроз, туляремія тощо).

При багатьох інфекційних хворобах передача збудника здійсню­ється різноманітними членистоногими (комахами, кліщами та ін. ). Цс так званий трансмісивний шлях передачі інфекції.

Важливим фактором епідемічного процесу є сприйнятливість населення до інфекційних хвороб, яку прийнято визначати індексом контагіозності, або індексом сприйнятливості. Цей індекс показує співвідношення хворих до 100 контактних, які раніше не мали цього інфекційного захворювання. При деяких інфекційних хворобах цей показник дуже високий, наприклад, для кору він дорівнює 0,96-0,97 (96-97%). Це означає, що зі 100 контактних з хворим на кір захворіє 96-97 не щеплених проти кору осіб.

При деяких інфекційних хворобах існує залежність від сезону. При кишкових інфекціях зростання епідемічної кривої спостерігається в теплий літньо-осінній період, при повітряно-краплинних - в осінньо- зимовий. Крім сезонних коливань, дитячі повітряно-краплинні інфекції характеризуються періодичністю епідемій. Епідемії таких хвороб можуть повторюватися через певні строки: при кору - в середньому через 3-4 роки, при дифтерії - через 7-10 років, при коклюшу - через 2-5 років. Періодичність інфекційних хвороб пов’зана з коливаннями рівня сприйнятливості до певної інфекційної хвороби.