6.9. Класифікація закладів охорони здоров’я за організаційно-правовою формою

Згідно зі статями 16—17 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», заклади охорони здоров’я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

• господарське товариство;

• підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

• комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

• державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Державний заклад охорони здоров ’я — установа, яка відноситься до системи охорони здоров’я, що не має права власності на закріплене за нею майно, яким вона володіє, користується та розпоряджається в межах, визначених Цивільним кодексом України. Власник майна вирішує питання створення закладу, визначення предмету, цілей та завдань його діяльності, його реорганізації або ліквідації, призначає головного лікаря (директора) закладу, здійснює контроль за його діяльністю та збереженням майна. Державні заклади охорони здоров’я фінансуються з відповідних бюджетів.

Державна установа охорони здоров’я діє на підставі Статуту, затвердженого власником майна за участю трудового колективу. Керує державним закладом охорони здоров’я головний лікар (директор), який самостійно вирішує всі питання діяльності закладу.

Комунальний заклад охорони здоров ’я утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції в межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває в комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.

Приватні заклади охорони здоров ’я, засновані на власності фізичної особи створюються відповідно до рішення власника майна. Приватний заклад охорони здоров’я вважається створеним і здобуває права фізичної особи з дня його державної реєстрації.

Установи охорони здоров’я, діяльність яких спрямована на медичну практику або оптову та роздрібну торгівлю лікарськими засобами, згідно з Законом України «Про ліцензування окремих видів господарчої діяльності» від 01.06.2000 р., підлягають ліцензуванню. Засобом контролю якості надання послуг закладами охорони здоров’я є акредитація.

Приватна установа охорони здоров’я діє на підставі Статуту, затвердженого власником.

Управління приватною установою охорони здоров’я здійснюється згідно зі Статутом на основі узгодження прав власника, відносно господарчого використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Відповідно до нормативно-правової бази України, лікувально-профілактичною установою, аптечним закладом може керувати особа, що має диплом «спеціаліста», виданого медичними (фармацевтичними) ВНЗ або факультетами університетів III—IV рівнів акредитації. Перелік таких вузів зумовлений Наказом Міністерством охорони здоров’я України.

Заклади охорони здоров ’я, які діють у формі господарчих товариств. Згідно з законодавством, України господарчі товариства — підприємства, заклади, організації, створені на підставі угоди між юридичними особами або громадянами, шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Діяльність господарських товариств має упорядковуватися згідно з Законом України «Про господарські товариства».

До господарчих товариств відносять:

♦ акціонерні товариства;

♦ товариства з обмеженою відповідальністю;

♦ товариства з додатковою відповідальністю;

♦ повні товариства;

♦ командитні товариства.

Усі господарчі товариства є юридичними особами і можуть займатися будь- якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство — установчого договору.

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація проводиться за правилами, встановленими Законом Української РСР «Про підприємства в Українській РСР».

Акціонерні товариства. Заклади охорони здоров’я, які діють у формі акціонерних товариств, повинні мати статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах неспла- ченої суми.

До акціонерних товариств належать:

• відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

• закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом піддписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Переваги закладів охорони здоров’я, що є акціонерними товариствами:

• необмежені можливості формування фінансових ресурсів;

• шляхом емісії акцій і облігацій;

• високі можливості розвитку;

• висока конкурентно здатність;

• можливість швидкого відчуження і придбання акцій, що дає можливість швидкого переливу капіталу з однієї сфери діяльності в іншу.

Недоліки закладів охорони здоров’я, що є акціонерними товариствами, порівняно з партнерськими установами охорони здоров’я:

• складність управління, зумовлена функціональною багатоструктурністю і низькою оперативністю прийнятих управлінських рішень;

• широкий масштаб діяльності не дозволяє оперативно, з достатньою швидкістю реагувати на зміну ситуації в зовнішньому середовищі медичного бізнесу;

• відкритість інформації про результати діяльності може бути використана конкурентами для:

—формування негативного «іміджу» закладу;

—запозичення позитивного досвіду;

—тощо.

• тривалий період організації акціонерного товариства;

• необхідність формування статутного фонду у високому розмірі.

У У порівнянні з державними закладами охорони здоров’я:

• при проведенні медичної практики не користуються правом видачі листів непрацездатності;

• не користуються правом видачі медичних висновків, заключень установлених зразків;

• не мають права виписки рецептів на наркотичних і прирівняних до них засобів;

• відсутнє право одержання пацієнтами медикаментів і товарів медичного призначення безкоштовно або за пільговими цінами.

Товариство з обмеженою відповідальністю — господаоське товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

Вищим органом управління такого закладу є збори його учасників, що вибирають голову господарчого товариства. Поточне упраління його діяльністю здійснюється на колегіальній (дирекція) або єдиноначальній (головний лікар або директор) основі. При цьому членами виконавчого органу, створеного з метою здійснення поточного управління закладом охорони здоров’я у формі товариства з обмеженою відповідальністю, можуть бути особи, що не є учасниками даного товариства.

Дирекція (головний лікар, директор) вирішує всі питання, пов’язані з діяльністю організації, крім тих, котрі входять до компетенції зборів учасників. Однак збори учасників ТОВ, можуть прийняти рішення про делегування частини приналежних йому повноважень у компетенцію дирекції.

Контроль за діяльністю дирекції (директора, головного лікаря) здійснює ревізійна комісія, що складається з учасників товариства. Члени дирекції не повинні входити до її складу.

Основним «підвідним каменем» будь-якого закладу, що функціонує у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є конфлікти між засновниками. Існує точка зору, що сама організаційно-правова форма закладів з обмеженою відповідальністю припускає наявність конфліктної ситуації. На думку А.С.Солопа: «Дана форма власності, як правило, є недовговічною, тому що з плином часу первинно вкладений капітал і одержувана частка бізнесу не дає можливості багатьом її членам, що досягли визначеної могутності, широко розгорнути бізнес. Це пояснюється тим, що сильні і могутні співвласники, що стали такими після реальної участі в бізнесі, спочатку внесли, виходячи зі своїх колишніх можливостей, досить невеликий капітал, мають, скажемо, лише один голос. Навпаки, інший співвласник був більш забезпеченою людиною й у результаті формування статутного фонду отримав, наприклад, вісім голосів. Виходить, незалежно від своєї подальшої участі в справі, вона одержує собі 80 % усього бізнесу фірми, що не влаштовує інших співвласників. Вони більше від інших вносять вклад у бізнес фірми, мають уже могутні зв’язки, капітал і при цьому мають усього, наприклад, 10 % бізнесу фірми. Ця проблема приводить до того, що ставши могутніми, колись бідні люди створюють уже свої власні фірми, залишаючи фірму, яка поставила їх «на ноги». Тому в закладах, які працюють у формі товариства з обмеженою відповідальністю, «навар» співвласники мають на взаємній перетяжці бізнесу, на праві сильного, прихованні доходів один від одного. От чому співвласники таких фірм бувають потайливими один від одного. їхнє правило гри: «красти в кожного», «торгувати інформацією, отриманою від співвласників», «закладати один одного»».

У зв’язку з тим, що медичний бізнес в Україні робить тільки перші кроки, основна частина невеликих лікувально-діагностичних установ функціонує у формі приватної власності або товариств з обмеженою відповідальністю.

Товариство з додатковою відповідальністю — господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників ратному розмірі до внеска кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Управління товариством з додатковою відповідальністю здійснюється на тих самих принципах, що й товариством з обмеженою відповідальністю.

Переваги закладів охорони здоров’я у формі ТОВ і ТДВ:

♦ порівняно з корпоративними закладами — відносна швидкість створення;

♦ порівняно з індивідуальним медичним підприємництвом:

♦ зростання фінансових можливостей, що дають змогу надати комплекс медичних послуг з діагностики, лікування й профілактики захворювань;

♦ високі темпи розвитку;

♦ солідарна відповідальність за зобов’язаннями закладу.

Недоліки закладів охорони здоров’я у формі ТОВ і ТДВ:

♦ порівняно з індивідуальним підприємництвом:

♦ більш низький рівень мотивації;

♦ менша оперативність у прийнятті управлінських рішень;

♦ можливість внутрішніх конфліктів серед засновників з питань напрямів надання медичної допомоги;

♦ менша ефективність прийнятих рішень, розподілу прибутку й ін.

♦ порівняно з державним закладом охорони здоров'я при проведенні медичної практики не мають права:

♦ видавати листки непрацездатності;

♦ видавати медичні висновки та висновки встановлених форм;

♦ виписувати рецепти на наркотичні і прирівняні до них лікарські засоби;

♦ на одержання пацієнтами медикаментів і товарів медичного призначення безкоштовно або за пільговими цінами.

Повне товариство — господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі в справах товариства. Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.

Фірмова назва установи, що функціонує як повне товариство, як правило, складається з імені (або найменувань) усіх його учасників із доповненням слів «повне товариство». У тих випадках, коли використовується ім’я одного з учасників товариства, додаються слова «і компанія» або «повне товариство». Наприклад, «Плехав і Ко» або «Полімедсервис. ПХО».

Особливістю повного господарчого товариства є те, що кожен з його учасників займається медичною підприємницькою діяльністю, робить це від імені товариства. Тому для створення й діяльності такої організації немає необхідності в Статуті.

Основним установчим документом повного господарчого товариства є установча угода, в якій визначається розмір частки кожного учасника й форма їхньої участі в діяльності товариства.

Управління діяльністю повного господарчого товариства можуть здійснювати всі його учасники, а також один або декілька з них. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, що повинно бути підписано іншими учасниками товариства.

Переваги Повного господарчого товариства:

• швидка акумуляція значних коштів;

• привабливість для кредиторів, тому що несе необмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства;

• кожен член має право займатися підприємницькою діяльністю від імені товариства.

Недоліки Повного господарчого товариства:

• успішна діяльність, можлива тільки за наявності повної довіри між її членами;

• не може складатися з одного члена;

• кожен член несе солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства. Тобто невдала підприємницька діяльність одного з членів може призвести до банкрутства, при якому кожний член товариства відповідатиме не тільки особистим внеском, а й усім своїм майном.

В Україні медичні установи у формі товариств із додатковою відповідальністю і повними господарчими товариствами не набули поширення.

Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян, — підприємства, які на добровільних засадах об’єднали свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підприємства можуть об’єднуватись в:

• асоціації — договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

• корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

• інші об’єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Заклади, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону України «Про підприємництво».

Рішення про створення об’єднання (установчий договір) і статут цього об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством.

В об’єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав. Порядок вступу в об’єднання в зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання проводиться в порядку, встановленому Законом України «Про підприємства в Україні».

Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачене установчим договором (статутом).