Шлункова кровотеча

Внутрішньовенно крапельно вводять 100 мл 5 % розчину амінокапронової кислоти, 10 мл 10 % розчину глюконату кальцію

внутрішньом’язово або внутрішньовенно або 10 мл 10 % розчину хлориду кальцію внутрішньовенно, 1—2 мл 1 % розчину вікасолу внутрішньом’язово.

Хворого з ознаками шлункової кровотечі негайно направляють в хірургічний стаціонар. Транспортують його, як правило, на носилках, при виражених ознаках крововтрати — з опущеним головним кінцем.

В перші години у стаціонарі проводять екстрене ендоскопічне дослідження, щоб встановити джерело кровотечі. При крововтраті проводять гемостатичну і замісну терапію. При гострій крововтраті до 1—1,5 л об’єм її можна відшкодувати плазмозаміщувальними розчинами (поліглюкін, реополіглюкін, реоглюман, рондекс), які вводять внутрішньовенно струмінно або крапельно від 400,0 до 1200,0 мл. Швидкість уведення визначається загальним станом хворого, рівнем артеріального тиску, частотою пульсу, показником гематокриту, причому помірна гемодилюція (гематокрит 25—30 %) розглядається як сприятливий фактор. При втраті крові від 1,5 до 3,0 л співвідношення плазмозаміщувальних розчинів і крові для трансфузійної терапії повинне складати 1:1, а при втратах більш 3 л - 1:2. У всіх випадках кількість плазмозаміщувальних препаратів повинна складати біля 1/3 об’єму циркулюючої крові (максимально 1,5 л) при обов’язковому урахуванні гематокриту.

Інколи кровотечу можна зупинити під час гастроскопії з коагуляцією місця кровотечі. При неможливості призупинити кровотечу хворого оперують на висоті кровотечі: проводять резекцію шлунку, як паліативну операцію можна провести гастротомію з накладанням лігатури на кровоточиву судину.