«Я ні за які гроші не продам ці ліки. Це ж моя дитина» Рассказ Елены Сергеевны.

Елена Сергеевна, 58 лет, ухаживала за больной онкологическим заболеванием дочерью.

- Розкажіть, будь-ласка, про хворобу своєї доньки.

- В неї рак матки. Остання стадія. Хворіє чотири місяці.

- Але все-таки Ви звернулися до лікаря...?

- Коли перестали допомагати анальгін, баралгін, но-шпа, кетанол, що там ще... укол анальгіна з димедролом... коли почало дуже вже боліти, звернулися до лікаря, а він в онкодиспансер направив. Там сказали, що вже пізно. Тільки знеболювальне призначили.

- Який вид знеболювального і яку дозу знеболювального вона отримує зараз?

- 6 ампул. Кожні 4 години.

- Медсестра приходить до вас кожні чотири години?

- Ні. Медсестра приходить раз в 2 дні, а якщо в п'ятницю, то виходить, що раз в 3 дні.

- Вона залишає Вам препарати?

- Я теж медсестра. Колеги. Чисто по-людськи ми домовились так. Іншого виходу просто немає. Я акуратно колю, ампули не викидаю. Вона знає, що я ні за які гроші не продам ці ліки. Це ж моя дитина.

- Відразу так склалося, чи спочатку ін'єкції здійснювала медсестра поліклініки?

- Відразу. Спочатку назначили 2 ампули морфію, але їх не вистачало. Якось, як тільки Іра дізналась про діагноз, наче відразу зламалася. Вона розуміє, що шансів немає, їй соромно чоловіка і сина... в неї трубки з живота стирчать... я забрала її до себе. І якось відразу після лікарні і болі стали сильніші, і сили менше. Медсестра відразу прийшла робити укол, а їй кажу: «що ж ти будеш бігати сюди двічі на день, тобі що, роботи немає, я вколю, ампули занесу, нові візьму». Ми ж дорослі люди. Що я в м'яз укола не зроблю?

- Вона відразу залишила Вам ампули на якийсь період?

- Ні, вона прийшла з однією ампулою. А вже ввечері принесла дві ампули.

- Для того, щоб збільшити дозу, знову довелося їхати в Рівне?

- Ні. Я пішла до завідуючої, вона і онколог, вона призначила відразу 4 ампули, а потім я знову прийшла, через два тижні, здається, вона призначила 6. Більше 6 мабуть і не назначають.

- А Ірі вистачає 6?

- Так, вистачає, біль не проривається. Я дуже уважно слідкую за часом. Все за годинником. Хвилина в хвилину.

- Як вона переносить самі ін'єкції?

- Нормально переносить. Це ж полегшення. Мені тяжко. Дивлюся на неї: і стегна уколоті, і сідниці, і плечі. Все уколоте, синці, хоч як я стараюсь.

- Легше було б якби можна було прийняти знеболювальну таблетку?

- Морфін у таблетках? Його ж і старожили не пам'ятають.

- Чисто теоретично?

- Звісно, що це було б краще. І зручніше, я була б вільніша, не так прив'язана до часу. Я рятую свою дитину, я повинна бути біля неї, але іноді, ну, в житті всяке буває, під час ін'єкції я маю бути вдома, а інді у цей час мені треба бути в іншому місці. В мене мама ще жива, ледве ходить, старенька, їй я не допомагаю. Вона у сусідньому селі, а я не можу навіть на добу до неї з'їздити. Стара сама длубається на городі. Онук мій, Ірин син, там трохи допомагає. Воду носить, города поле. А я прив'язана до дитини.

* * *

Следующая история подтверждает выводы экспертов ВОЗ о том, что подбор наркотических анальгетиков должен происходить только строго индивидуально, для каждого пациента существует своя доза препарата,

которая избавляет его от страданий. В данном случае даже превышенная высшая суточная доза морфина не приносила пациенту облегчения.