«Ширка» для бабці» Рассказ Олега
- Коли захворіла твоя бабуся?
- Чотири роки тому. Вона якось зразу так. То була досить сильна бабця, і на городі встигала, і на базарі, а потім - раз - болі, лікарня, онкологія.
В неї по жіночому було.- Їй давали знеболювальне?
- Та призначили щось там. Я вже не памятаю. Здається спочатку омнопон, потім морфій. Але їй не вистачало.
- Скільки разів на добу їїзнеболювали?
- Спочатку два рази, потім тричі. Серйозно у них все. Самі колють, там в мяз, не тяжко. Мені і по вені не важко, але вони тільки самі, ампули пусті забирали, все як по закону. Але вночі вони ж не приїздили. Вони потім почали давати на ніч два куба. Вона повинна була «вирубатись». А вона вночі кричала. Ми викликали декілька разів «швидку», а потім вони перестали до нас приїжджати. І це вночі то бабця кричить, то Гриша - син сестри, вона тоді його тільки народила. Я вже почав їхати з розуму. Сварився з нею. Бо вона ж раніше не розуміла. В мене коли ломка була, вона не розуміла: та як це так, та потерпи... потерпиш тут. І жалко її було. Тоді я і почав варити «ширку».
- Ти тоді вживав наркотики?
Ні, я тоді тільки звільнився. Півроку тримався. Працював у батька в майстерні. І по обміну шприців. Нормально все йшло. А тут прийшлося бабці варити «ширку», ну і не втримався. Хоча може я б і так не втримався. Але може б протримався рік, он Гризун тоді зі мною звільнився, а досі не вживає. Через рік з обліку знімуть. Я бабці почав колоти, вона така рада була. І виспатись стало можна. Тоня, сестра, теж почала хоч трохи висипатись. Бо в неї ж і дитина, і бабця, обоє кричать, а мама ночами на чергуванні, вдень на базарі.
Думаю я робив правильно, що варив «ширку» бабці. Покайфувала на останок замість того щоб мучитись. Вона тижня два тоді прожила і все.
- А ви не намагались якось законно вирішити це питання: попросити лікаря збільшити дозу?
- Що в них допросишся? За бабкиними показами їй повинно було вистачати дози.
Тим більше стара людина, мала спати і від куба. Але кожен же по-різному переносить біль. Може якби чоловік, він би терпів той біль, а вона жінка, от вона і кричала...може вони думали, що я собі «підмучу» морфій, бо по мені ж видно.. зараз видно, і тоді видно було.. але як же в них «підмутиш». І толку мені з їхнього морфію. Не знаю, чому вони не давали їй скільки хочеться. Все одно ж їй жити залишалось всього нічого.- Якби була можливість залишити бабцю в хоспісі, було б краще?
- Так. В онкодиспансері її тримати не могли як безперспективну і стару людину, домовитись за міську лікарню не було грошей. Якби можна було оформити в хоспіс, всім і їй в тому числі було б краще. Вона ж перший час так кричала ночами.... і Гришка малий в сусідній кімнаті. Я на підлозі в коридорі спав, бо не було більш де. В хоспісі за нею краще б дивилися. Бо Тоня зайнята - дитина, і кавалер на зоні, мама на роботах, а з мене який доглядач, в мене нерви її не витримували. І не можу я дивитись, коли комусь так погано, а я нічого не можу зробити. Тому і почав «ширку» варити... для бабці.
* * *