Пневмонії, які розвиваються залежно від умов їх виникнення

Внутрішньолікарняна пневмонія зустрічається у 1-5% всіх госпіталізованих хворих та служить причиною у 15% випадків смерті у стаціонарі.

Збудниками цієї пневмонії є в основному грамнегативні аеробні бактерії - клебсіела, кишкова паличка, протей, ентеробактерії, синьогнійна паличка.

Внутрішньолікарняна (ВП) або нозокоміальна пневмонія розвивається під час перебування хворого в стаціонарі з приводу іншого захворювання через 48 годин і більше після госпіталізації. Виділяють ранню ВП - виникає до п’яти днів після госпіталізації хворого і пізню - розвивається після 5 днів від початку потрапляння пацієнта в лікарню. Особливою формою ВП є вентилятор - асоційована пневмонія, яка виникає через 48 годин і більше від моменту штучної вентиляції легень.

Діагностичні критерії ВП (Бартлет Дж., 2000):

1) поява свіжих вогнищево-інфільтративних змін в легенях на рентгенограмі;

2) лихоманка вища ніж 39,3°С;

3) бронхіальна гіперсекреція;

4) РаО₂ / Fi O₂< 240 мм рт. ст.;

5) тахіпное, крепітація, вологі хрипи, бронхіальні дихання або кашель;

6) лейкопенія < 4∙10⁹г/л;

7) поява гнійного харкотиння / бронхіального секрету (у полі зору під час цитологічного дослідження виявляють більше як 25 поліморфноядерних лейкоцитів).

У групі не госпітальних пневмоній (НП) виділяють типову і атипову пневмонії. Типова здебільшого викликається Streptococcus pneumonia (15 - 34 %), Haemophylis influenza (5-13 %).

Пневмонія у хворих з імунодефіцитом

Характер імунодефіциту, як правило, визначає вид збудника, пере­важно, яка викликає пневмонію. Для визначення етіології збудника слід застосувати весь комплекс діагностичних засобів: фарбування та посів харкотиння, серологічні реакції, інвазивні методи, які включають бронхоскопію з лаважем, біопсію легень. Інколи необхідно розпочати випробувальну терапію.

Гіпостатична пневмонія. Здебільшого захворювання серцево- судинної системи (вади серця, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба) ускладнюються недостатністю кровообігу. Це супроводжується застійними явищами у малому колі кровообігу і сприяє розвиткові гіпостатичної пневмонії. Вона характеризується в'ялим перебігом. На тлі загального важкого стану зростає задишка, підсилюється кашель та слабість. Температура тіла в нормі або є субфебрильною. Знаходять слабо виражені зміни в крові. В задньонижніх відділах легень появляється притуплення перкуторного звуку і на тлі ослабленого везикулярного дихання вислуховуються звучні середньоміхурцеві вологі хрипи. Рентгенівське дослідження легень дозволяє виявити наявність інфільтрації легеневої тканини у нижніх та паравертебральних відділах легень.

Бензинова пневмонія - (в даний час вилучена з рубрики „Пневмонія”) виникає внаслідок аспірації бензину, що спостерігається при необережному засмоктуванні його ротом через гумову трубку. Вона характеризується приступоподібним кашлем з виділенням харкотиння, в якому інколи є домішки крові, сильним болем в грудній клітці, відрижкою бензином, нудотою, блюванням, болем в епігастральній ділянці, запамороченням, підвищенням температури тіла до 38-39°С, ціанозом, тахікардією, задишкою. На другу добу захворювання виявляється вкорочення перкуторного звуку, ослаблене або жорстке дихання, вологі дрібноміхурцеві хрипи, інколи шум тертя плеври.

Пневмонія при інсульті розвивається як ускладнення для хворих на інсульт. Розрізняють ранню та пізню пневмонії. Рання пневмонія виникає у перші 2-3 дні, інколи через декілька годин після інсульту. Переважає двостороння локалізація процесу. При односторонньому ураженні пневмонія розміщена на протилежному боці від вогнища інсульту. Для цієї пневмонії характерним є підвищення температури тіла, притуплення перкуторного звуку, жорстке або

бронхіальне дихання, дрібноміхурцеві хрипи.

Пізня пневмонія розвивається через 2-6 тижнів після інсульту (Нейко Е.М., Шпак Б.Ю., 1990; Регеда М.С., 2000).

Післяопераційна пневмонія виникає у хворих, які перенесли важкі оперативні втручання (особливо на органах черевної порожнини).

Утворення слизистих пробок у бронхах викликає їх обтурацію. Це є наслідком подразнюючої дії інгаляційного наркозу, гіповентиляції нижніх відділів легень та ослаблення захисних механізмів основного захворювання. Післяопераційний період у хворих супроводжується підвищенням температури тіла, появою кашлю з виділенням харкотиння, задишкою, болем у грудній клітці, остудою, пітливістю. Аускультативно на обмеженій ділянці легень вислуховується ослаблене дихання, крепітація, вологі хрипи. В аналізі крові виявляється лейкоцитоз, лімфопенія, еозинофілія. Рентгенологічне дослідження дає можливість виявити пневмонічну інфільтрацію, вогнища пневмонії. Ці ознаки можуть свідчити про розвиток післяопераційної пневмонії (Нейко Е.М., Шпак Б.Ю., 1990; Регеда М.С., 2000).

5.3.