<<
>>

Цефалоспорини

Цефалоспорини - найбільш широко застосовувані антибіо­тики у клінічній практиці з початку 60 років XX сторіччя. Вони займають перше місце в світі на ринку лікарських препаратів. На сьогодні синтезовано більше 70 різних препаратів цієї групи.

Цефалоспорини, так само як і пеніциліни, належать до класу бета-лактамних антибіотиків; за хімічною будовою їх ще поді­ляють на цефеми, метоксицефеми та оксацефеми, ядром моле­кул яких є 7-аміноцефалоспоринова кислота.

Фармакодинаміка. Фармакологічний ефект у всіх цефа- лоспоринів - бактерицидний. Вони, подібно до інших представ­ників бета-лактамних антибіотиків (пеніцилінів, карбапенемів, монобактамів), пригнічують синтез клітинної стінки бактерій. Антибіотик цієї групи, проникаючи крізь пори у клітинну стін­ку бактерій, взаємодіє з її мішенню - пеніцилін-зв’язуючими білками (ПЗБ) та пригнічує при цьому їх активність. ПЗБ - це ферменти, які відповідають за синтез пептидоглікану - основ­ного елемента клітинної стінки бактерій. У результаті взаємо­дії з ПЗБ порушується міцність заново утворюючих ланцюгів пептидоглікана, при цьому зменшується жорсткість клітинної стінки, що призводить до лізису бактерій під впливом високого внутрішньоклітинного осмотичного тиску.

У клітинній стінці бактерій існують також бета-лактамази - ферменти, які викликають гідроліз чутливих до них антибіо­тиків. Бета-лактамази являють собою різнобічну групу фермен­тів, вони поширені як серед грампозитивних, так і серед грам- негативних бактерій, і є основною причиною резистентності мікроорганізмів до антибіотиків. Завдяки високій бактерицид­ній активності, більшість цефалоспоринів використовуються в якості стартових антибіотиків у дорослих і дітей при різних ін­фекційно-запальних процесах, як в амбулаторно-поліклінічній практиці, так і в стаціонарі.

Цефалоспорини І покоління високоактивні щодо грам- позитивних коків, у тому числі золотистого стафілокока, пнев­мокока, бета-гемолітичного і зеленавого стрептокока.

Вони стійкі до дії стафілококової бета-лактамази, але гідролізують­ся бета-лактамазами грамнегативних бактерій. їх активність щодо грамнегативних бактерій (Escherichia coli, Salmonella spp., Schigella spp., Proteus mirabilis) значно обмежена, не активні щодо атипових мікроорганізмів. До цієї групи входять препарати як для парентерального застосування (цефазолін, цефрадин), так і для прийому всередину (цефалексин, цефадроксил).

Для підвищення ефективності та розширення спектра дії (за рахунок впливу на псевдомонад) ці антибіотики можна ком­бінувати з амінопеніцилінами або з монобактамами, аміноглі- козидами тощо.

Цефалоспорини II покоління мають підвищену активність щодо грамнегативних бактерій (порівняно з цефалоспоринами І генерації), насамперед Haemophilus influezae, а також більшу стабільність щодо бета-лактамаз. При цьому вони також збе­рігають високу активність щодо грампозитивних мікроорганіз­мів. Обмежувальним чинником для застосування цефалоспо- ринів II генерації можуть бути деякі резистентні грамнегативні нозокоміальні бактерії: Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp., Klebsiella spp., Proteus vulgaris та природжена стійкість до Pseudomonas spp., Acinetobacter spp.

Цефалоспорини II покоління для парентерального введен­ня - цефуроксим, цефамандол, цефокситин, для прийому всере­дину - цефуроксим аксетил, зоцеф, Цефуроксим Сандоз”.

Для розширення спектра дії або підвищення ефективності цефалоспорини II генерації рекомендовано комбінувати з ізок- сазолпеніцилінами (пеніцилінами 2 класу), аміноглікозидами тощо.

Цефалоспорини III покоління мають значно більший спектр дії на мікроорганізми порівняно з цефалоспоринами І

Цефалоспорини IV покоління порівняно з трьома попе редніми генераціями цефалоспоринів мають добре збалансо ваний антимікробний спектр: поєднання активності цефалос поринів I—II генерацій щодо грампозитивних мікроорганізмі! (метициліночутливих стафіло-, стрепто-, пневмококів) і деяки: анаеробів з високою активністю цефалоспоринів III генераці щодо грамнегативних бактерій.

Активність цефалоспоринів ІА покоління щодо грамнегативних бактерій не поступається аб< перевищує активність цефотаксиму та цефтриаксону і дорів нює активності фторхінолонів та карбапенемів. На сучасному фармацевтичному ринку України представлений препарат ціє генерації цефепім тільки для парентерального застосування Цефепім пригнічує синтез ферментів стінки бактеріальної клі тини. Має широкий спектр дії щодо різних грампозитивних грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі штамів, резис тентних до аміногликозидів та цефалоспоринових антибіоти ків третього покоління, таких як цефтазидим. Цефепім стійкиї до дії більшості бета-лактамаз, має незначну спорідненість до бета-лактамаз, що кодуються хромосомними генами, і швидко проникає у грамнегативні бактеріальні клітини, має задовільну активність щодо Pseudomonas aeruginosa, але не активний щодо метицилінорезистентних стафілококів (MRSA). У випадку анаеробної інфекції вимагає одночасного застосування з метро нідазолом або антибіотиками лінкозамідної групи - лінкоміцин, кліндаміцин (активно діють на анаероби). Вторинна резистент ність мікроорганізмів до всіх цефалоспоринів розвивається повільно.

Фармакокінетика цефалоспоринів різних поколінь неодна­кова. Пероральні цефалоспорини добре всмоктуються у травно­му тракті. їх біодоступність коливається від 40-50% (цефіксим) до 90-95% (цефалексин, цефадроксил, цефаклор). У більшос­ті пероральних цефалоспоринів біозасвоєння не залежить від прийому їжі, але всмоктування деяких цефалоспоринів ІІ-ІІ можна вводити цефалоспорини в одному шприці з аміногліко- зидами (хімічна взаємодія призводить до утворення неактив­них метаболитів) та з еуфіліном (препарати випадають в осад) Крім того цефепім не вводять одночасно з р-ном метронідазолу Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну і антацидні ЛЗ знижують біодоступність цефподоксиму.

Цефтриаксон + Сульбактам не можна застосовувати з кальцієвмісними розчинами (розчини Рінгера, Гартмана, па­рентеральне харчування тощо)! Кальцієвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення пре­паратів цефтриаксону.

Одночасне застосування цефалоспоринів комбінованих з аміноглікозидами, антикоагулянтами, гепарином або тромболі- тиками може підвищити ризик кровотечі.

Цефтизоксим з аміном глікозидами та поліміксином В збільшує ймовірність ураження нирок та зменшує ефективність цих препаратів. Існують дані щодо синергізму при одночасному застосуванні цефтриаксо-і ну та аміноглікозидів відносно багатьох грам негативи их мікро­організмів. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричи­нених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цеф­триаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомен-, дованих дозах. Пробенецид пригнічує екскрецію цефтизоксиму нирками. Можлива псевдопозитивна реакція сечі на глюкозу. При застосуванні цефалоспорину комбінованого з аміноглікози- дами-потентокс (цефепіму гідрохлориду та амікацину сульфату) можливо виникнення реакції гіперчутливості: висипи на шкірі; набряк Квінке. При тривалому застосуванні препарату у високих дозах можливі зміни картини периферійної крові.

Побічна дія. Цефалоспорини, так само як і пеніциліни, на­лежать до бета-лактамної групи антибіотиків, тому вони мало­токсичні, а їх побічні дії подібні до таких, як при застосуванні а при використанні цефтриаксону - явища холестазу і псевдохолелітіазу.

• 3 боку органів чуття в комбінації цефалоспорині: з аміноглікозидами: токсичний вплив на восьмиі черепний нерв може спричинити туговухість, втрат; рівноваги.

• Антибіотик-асоційована діарея.

Терапію пробіотиками у разі антибіотик-асоційованої діа реї необхідно починати якомога раніше, не чекаючи підтвердже ння діагнозу. Згідно з відомим мета-аналізом, проведени» A.D.’Souza і співавт., F.Cremonini і співавт., ефективність про біотиків (Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus GG, Lactobacillu casei, Bifidobacteium longum, Enterococcus faecium) в профілак тиці ААД порівняно з плацебо була дуже високою і рівна в ОІ тесті - відповідно до 0,37 (рсО.ООІ) і 0,39 (рborder=0 id="Picutre 25" class="lazyload" data-src="/files/uch_group92/uch_pgroup226/uch_uch6936/image/image025.jpg">

Продовження табл.

2.2.3

і —fc ттт

г X»

аяяйк ИЗ

• Алергійні реакції: кропив’янка та інші висипи на шкі рі, набряк Квінке та анафілактичний шок; перехрестю, реакція з іншими бета-лактамними антибіотиками ви никає рідко

• Антибіотик-асоційована діарея; коліт, спричиненні Clostridium difficile чатіше при лікуванні доріпенему.

• Суперінфекція (кандидоз).

• 3 боку ЦНС: психічні порушення, включаючи галюци нації, запаморочення, міоклонію, парестезії, тремор епілептичні судоми.

• 3 боку ШКТ: діарея, блювання, нудота, біль у животі підвищення рівнів трансаміназ, лужної фосфатази, бі лірубіну в крові.

• 3 боку нирок: олігурія/анурія, поліурія, гостра нирков; недостатність (рідко), підвищення сироваткового креа тиніну та рівня азоту сечовини.

• Інші ускладнення описані як поодинокі: артеріальна гі пертензія, глосит, діарея, агранулоцитоз, генералізова на панцитопенія. У разі швидкого внутріщньовенногі введення може виникати гіпотонія.

<< | >>
Источник: Атибактеріальна та протигрибкова терапія в педіатрії: Навчально-практичний посібник 11 видання / За ред. проф. В.В. Бе­режного. - Хмельницький,2016. - 416 с.. 2016

Еще по теме Цефалоспорини:

  1. Цефалоспорины [13, 25, 26, 30, 65]
  2. Цефалоспорины и другие p-лактамные ингибиторы образования клеточных стенок
  3. ЦЕФАЛОСПОРИНЫ
  4. Антибактериальная терапия спонтанного бактериального перитонита
  5. 12.6. Перекрестные реакции на лекарства
  6. Антибактериальная терапия пневмоний и эмпиемы плевры
  7. зміст
  8. Альтернативные средства
  9. ЛЕЧЕНИЕ ВКЛЮЧАЕТ СЛЕДУЮЩИЕ МЕТОДЫ:
  10. Паранефрит
  11. ЭРИТЕМА 9 ДНЯ (ЛЕКАРСТВЕННАЯ ЛИХОРАДКА)
  12. Антибактериальная терапия хронического пиелонефрита и инфекций мочевыводящих путей
  13. Фармакотерапия.
  14. АНТИБАКТЕРИАЛЬНАЯ ТЕРАПИЯ ВНЕБОЛЬНИЧНОЙ ПНЕВМОНИЙ
- Pediatrics - Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -