Цефалоспорини

Цефалоспорини - найбільш широко застосовувані антибіо­тики у клінічній практиці з початку 60 років XX сторіччя. Вони займають перше місце в світі на ринку лікарських препаратів. На сьогодні синтезовано більше 70 різних препаратів цієї групи.

Фармакодинаміка. Фармакологічний ефект у всіх цефа- лоспоринів - бактерицидний. Вони, подібно до інших представ­ників бета-лактамних антибіотиків (пеніцилінів, карбапенемів, монобактамів), пригнічують синтез клітинної стінки бактерій. Антибіотик цієї групи, проникаючи крізь пори у клітинну стін­ку бактерій, взаємодіє з її мішенню - пеніцилін-зв’язуючими білками (ПЗБ) та пригнічує при цьому їх активність. ПЗБ - це ферменти, які відповідають за синтез пептидоглікану - основ­ного елемента клітинної стінки бактерій. У результаті взаємо­дії з ПЗБ порушується міцність заново утворюючих ланцюгів пептидоглікана, при цьому зменшується жорсткість клітинної стінки, що призводить до лізису бактерій під впливом високого внутрішньоклітинного осмотичного тиску.

У клітинній стінці бактерій існують також бета-лактамази - ферменти, які викликають гідроліз чутливих до них антибіо­тиків. Бета-лактамази являють собою різнобічну групу фермен­тів, вони поширені як серед грампозитивних, так і серед грам- негативних бактерій, і є основною причиною резистентності мікроорганізмів до антибіотиків. Завдяки високій бактерицид­ній активності, більшість цефалоспоринів використовуються в якості стартових антибіотиків у дорослих і дітей при різних ін­фекційно-запальних процесах, як в амбулаторно-поліклінічній практиці, так і в стаціонарі.

Цефалоспорини І покоління високоактивні щодо грам- позитивних коків, у тому числі золотистого стафілокока, пнев­мокока, бета-гемолітичного і зеленавого стрептокока.

Для підвищення ефективності та розширення спектра дії (за рахунок впливу на псевдомонад) ці антибіотики можна ком­бінувати з амінопеніцилінами або з монобактамами, аміноглі- козидами тощо.

Цефалоспорини II покоління мають підвищену активність щодо грамнегативних бактерій (порівняно з цефалоспоринами І генерації), насамперед Haemophilus influezae, а також більшу стабільність щодо бета-лактамаз. При цьому вони також збе­рігають високу активність щодо грампозитивних мікроорганіз­мів. Обмежувальним чинником для застосування цефалоспо- ринів II генерації можуть бути деякі резистентні грамнегативні нозокоміальні бактерії: Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp., Klebsiella spp., Proteus vulgaris та природжена стійкість до Pseudomonas spp., Acinetobacter spp.

Цефалоспорини II покоління для парентерального введен­ня - цефуроксим, цефамандол, цефокситин, для прийому всере­дину - цефуроксим аксетил, зоцеф, Цефуроксим Сандоз”.

Для розширення спектра дії або підвищення ефективності цефалоспорини II генерації рекомендовано комбінувати з ізок- сазолпеніцилінами (пеніцилінами 2 класу), аміноглікозидами тощо.

Цефалоспорини III покоління мають значно більший спектр дії на мікроорганізми порівняно з цефалоспоринами І

Цефалоспорини IV покоління порівняно з трьома попе редніми генераціями цефалоспоринів мають добре збалансо ваний антимікробний спектр: поєднання активності цефалос поринів I—II генерацій щодо грампозитивних мікроорганізмі! (метициліночутливих стафіло-, стрепто-, пневмококів) і деяки: анаеробів з високою активністю цефалоспоринів III генераці щодо грамнегативних бактерій.

Фармакокінетика цефалоспоринів різних поколінь неодна­кова. Пероральні цефалоспорини добре всмоктуються у травно­му тракті. їх біодоступність коливається від 40-50% (цефіксим) до 90-95% (цефалексин, цефадроксил, цефаклор). У більшос­ті пероральних цефалоспоринів біозасвоєння не залежить від прийому їжі, але всмоктування деяких цефалоспоринів ІІ-ІІ можна вводити цефалоспорини в одному шприці з аміногліко- зидами (хімічна взаємодія призводить до утворення неактив­них метаболитів) та з еуфіліном (препарати випадають в осад) Крім того цефепім не вводять одночасно з р-ном метронідазолу Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну і антацидні ЛЗ знижують біодоступність цефподоксиму.

Цефтриаксон + Сульбактам не можна застосовувати з кальцієвмісними розчинами (розчини Рінгера, Гартмана, па­рентеральне харчування тощо)! Кальцієвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення пре­паратів цефтриаксону.

Одночасне застосування цефалоспоринів комбінованих з аміноглікозидами, антикоагулянтами, гепарином або тромболі- тиками може підвищити ризик кровотечі.

Побічна дія. Цефалоспорини, так само як і пеніциліни, на­лежать до бета-лактамної групи антибіотиків, тому вони мало­токсичні, а їх побічні дії подібні до таких, як при застосуванні а при використанні цефтриаксону - явища холестазу і псевдохолелітіазу.

• 3 боку органів чуття в комбінації цефалоспорині: з аміноглікозидами: токсичний вплив на восьмиі черепний нерв може спричинити туговухість, втрат; рівноваги.

• Антибіотик-асоційована діарея.

Терапію пробіотиками у разі антибіотик-асоційованої діа реї необхідно починати якомога раніше, не чекаючи підтвердже ння діагнозу. Згідно з відомим мета-аналізом, проведени» A.D.’Souza і співавт., F.Cremonini і співавт., ефективність про біотиків (Lactobacillus acidophilus, Lactobacillus GG, Lactobacillu casei, Bifidobacteium longum, Enterococcus faecium) в профілак тиці ААД порівняно з плацебо була дуже високою і рівна в ОІ тесті - відповідно до 0,37 (рсО.ООІ) і 0,39 (рborder=0 id="Picutre 25" class="lazyload" data-src="/files/uch_group92/uch_pgroup226/uch_uch6936/image/image025.jpg">

Продовження табл.

і —fc ттт

г X»

аяяйк ИЗ

• Алергійні реакції: кропив’янка та інші висипи на шкі рі, набряк Квінке та анафілактичний шок; перехрестю, реакція з іншими бета-лактамними антибіотиками ви никає рідко

• Антибіотик-асоційована діарея; коліт, спричиненні Clostridium difficile чатіше при лікуванні доріпенему.

• Суперінфекція (кандидоз).

• 3 боку ЦНС: психічні порушення, включаючи галюци нації, запаморочення, міоклонію, парестезії, тремор епілептичні судоми.

• 3 боку ШКТ: діарея, блювання, нудота, біль у животі підвищення рівнів трансаміназ, лужної фосфатази, бі лірубіну в крові.

• 3 боку нирок: олігурія/анурія, поліурія, гостра нирков; недостатність (рідко), підвищення сироваткового креа тиніну та рівня азоту сечовини.

• Інші ускладнення описані як поодинокі: артеріальна гі пертензія, глосит, діарея, агранулоцитоз, генералізова на панцитопенія. У разі швидкого внутріщньовенногі введення може виникати гіпотонія.