ЧУМА

Синоніми: джума, чорна смерть; лат.— pesfis. Гостра природно- осередкова інфекція, яка супроводжується інтенсивною інтоксика­цією та гарячковою реакцією, сепсисом. Залежно від шляху зара­ження розрізняють бубонну та легеневу чуму.

Актуальність. Чума діагностується майже у 50 країнах світу. За даними ВООЗ, за 10 років (1980—1989) у 21 країні світу заре­єстровано 8554 випадки, з яких 981 (11,5%) закінчився смертю. Лише у 1990 р. на чуму хворіли у 17 країнах світу 1250 людей, із них 137 померли. У 1991 р. чума була зареєстрована у Монго­лії, США, Мадагаскарі, колишньому CPCP.

В Україні *в останні десятиліття чума не діагностувалася. Од­нак при сучасній інтенсивності міграції населення з використанням авіації ця інфекція може бути завезена в будь-яку країну, що й надає їй значної актуальності.

Етіологія. Збудник інфекції Yersinia pestis належить до роду Yersinia. Збудник терморезистентний і руйнується при температурі 50 ^oC'протягом 1 г, при 80 ^oC — протягом 5 хв, при кип’ятінні — миттєво. Збудник місяцями зберігає свою вірулентність у грунті нор гризунів, довго зберігається у трупах тварин, особливо при температурі нижче від 0^oC. Прямі сонячні промені руйнують його протягом 2—3 г. У заморожених харчових продуктах збудник збе­рігає свої біологічні властивості до 2—6 міс. Швидко знешкоджує­ться він у дезинфекційних розчинах — 3 % лізолі, 3 % розчині фе­нолу, хлораміну, хлорного вапна.

Розрізняють два варіанти збудника чуми. Штами, які розкла­дають гліцерин, називають континентальними. їх виділяють у при­родних осередках інфекції країн Середньої Азії. Штами, які не розкладають гліцерин, називають океанічними. їх виділяють між 35° південної та північної широти, в портових містах і природних осередках США.

Збудник чуми патогенний для багатьох видів тварин. Залежно від біологічних властивостей збудника В.

Сприйнятливість людини до чумного мікроба майже тотальна. Свідченням цього є в минулому села, повністю вимерлі від легене­вої чуми. В той же час у літературі є повідомлення, що в деяких селах при тотальному ураженні населення окремі індивідууми не заражалися.

Після перенесеного захворювання розвивається напружений

імунітет, який уберігає перехворілого від нового зараження. Цю властивість було помічено давно, і в стародавні часи для догляду за хворими або для захоронения померлих залучали тих, які ви­жили після перенесеної чуми.

Джерело збудника. Чумна інфекція — типовий зооноз. Тепло­кровними хазяїнами збудника може бути величезна кількість різ­них видів тварин. Так, за даними Ю. М. Ралль (1965), сприйнятли­вими до збудника’Чуми є 219 видів та підвидів тварин, а за дани­ми А4. І. Ніколаєва (1968),— до 353 видів. Залежно від сприйнят­ливості і перебігу інфекції усіх тварин поділяють на 2 групи — це головні та другорядні джерела збудника. До головних носіїв чум­ного мікроба на території колишнього CPCP відьїосять ховрахів, бабаків, піщанок. Усі вони заражуються, але інфекція у них має латентний перебіг, особливо у стадії анабіозу. Тому інфіковані гри­зуни, виходячи весною із нір, виносять збудника і, особливо в пе­ріод гону і спарювання, передають його іншим тваринам.

Усі інші види сприйнятливих тварин заражуються і гинуть від чумної інфекції протягом декількох днів. У період захворювання на таких тваринах блохи можуть заразитися, але смертельна ін­фекція тварин не Дає можливості збуднику перезимувати у їхньо­му організмі. Таких тварин відносять до другорядних джерел збуд­ника.

Переносниками збудника є блохи Ceratophyllus tesguorum та Neops}ΠTa~'sctosa, які^-паразитують* на тваринах. Місцем перебуван­ня блох є нори гризунів або гнізда птахів.

Кров заражених тварин, яку п’ють блохи, при сприятливих умо­вах перетравлюється у їхньому шлунку і перетворюється у в’язку масу (чумний блок), що заповнює шлунок і закупорює травний канал.

Заражена блоха може бути носієм збудника практично все своє життя.

Механізм передачі збудника різноманітний, найчастіше людина заражується при укусах блох або попаданні збудника з кров’ю хворих тварин навіть на мікротравми. При такому шляху заражен­ня людини розвивається бубонна форма чуми. Якщо бубонна фор­ма не ускладнюється сепсисом, а бубон не нагноюється і не пере­творюється у виразку, тоді збудник не потрапляє у навколишнє середовище і такий хворий не становить небезпеки для оточую­чих.

В окремих хворих може розвиватися специфічна пневмонія, етіологічним агентом якої є чумний мікроб. У таких хворих збуд­ник виділяється з дихальних шляхів і поширюється через крапель­ний механізм передачі. Оскільки ефективність згаданого механізму

в поширенні збудника значна, при несвоєчасному проведенні захо­дів епідемічні спалахи носять зривний характер.

Тварини, які є головними джерелами збудника, стадію анабіо­зу проводять у норах на глибині 20—ЗО см. При осінній оранці нори руйнуються, взимку тварини гинуть від морозу, тому на те­риторіях, які використовуються під сільськогосподарське вироб­ництво, природні осередки чуми не можуть формуватися. Нозоаре- али чумної інфекції приурочені до пустель, до територій, які не ви­користовуються для сільськогосподарського виробництва.

Найбільш небезпечною твариною, яка може заразитися і пере­дати збудника людині, є верблюд. При використанні верблюда для подорожей у пустинних природних осередках чуми, де завжди бу­ває значна кількість інфікованих блох, він має підвищений ризик зараження. Часто заражуються чабани, які випасають на віддален- них пасовиськах овець та інших сільськогосподарських тварин.

На території колишнього CPCP ще існують природні осередки чуми: це — середньоазіатський рівнинний, який займає великі про­стори піскових пустель; високогірський середньоазіатський, при­каспійський, уральський, кавказький, забайкальський, тувинський, алтайський (гірський).

Захворюваність. Ні війни, ні стихійні лиха не приносили стіль­ки жертв, як чума. Так, від юстиніанової чуми у VI ст. лише у Єв­ропі померли близько 100 млн людей. Десятки мільйонів людей померли у XIV ст. у Європі та Азії. Нині чуму вважають інфекці­єю, що відступає. Якщо за десятиліття (1921 —1930 рр.) у всіх країнах світу було діагностовано більше ніж півтора мільйона ви­падків захворювання, то за 5 років (1971 —1974 рр.) — 11 270 ви­падків, а в останнє десятиліття (1980—1989 рр.) —всього 8554 ви­падки (Е. П. Ковальова,'1976).

Найбільша небезпека зараження людини цією інфекцією є ран­ньою весною, коли іде гон і спарювання тварин — головних дже­рел збудника, а також у літній сезон, коли інфіковані блохи часто нападають на людину і кусають її. У серпні-вересні, коли тварини переходять у стадію анабіозу і припиняється біологічна активність переносника, ризик зараження різко зменшується.

Особливості епідемічного процесу. Аналіз зареєстрованих ви­падків захворювань у країнах Середньої Азії дозволяє дійти ви­сновку, що найчастіше заражаються чабани, які доглядають ота­ри на віддалених пасовиськах. Із 4 випадків чуми в Казахстані у двох була бубонна форма, що дає підстави думати про зараження через укус інфікованих блох. У двох інших випадках зараження сталося при розтині убитого захворілого верблюда. Усі захворілі працювали у зонах природного осередку чуми.

Останніми роками у деяких країнах відзначено завоз чуми че­

рез авіапасажирів, які прибули із природних осередків у період інкубації.

Специфічна терапія забезпечується антибіотиками. Найчастіше застосовують антибіотики тетрациклінового та стрептоміцинового ряду. При бубонній формі чуми антибіотики вводять по 500 000 ОД З рази на добу протягом 5 діб, а при септичній та легеневій фор­мах— у таких самих' дозах 4 рази на добу. При двох останніх формах- слід надавати перевагу комбінованому застосуванню анти­біотиків.

Специфічна профілактика. У нашій країні для проведення спе­цифічної профілактики використовують живу протичумну вакцину. Активну імунізацію здійснюють шляхом уведення аттенуйованих мікробних клітин підшкірно або надшкірно. Післявакцинальний імунітет зберігається протягом року, тому ревакцинацію населення проводять 1 раз на рік. Якщо щеплених медичних працівників на­правляють в осередок для обслуговування хворих на чуму, їм ре­вакцинацію проводять через 6 міс. Щепленням у природному осе­редку підлягає все населення, а також ті, кого направляють на ро­боту у природний осередок. В осередку чуми (населеному пункті) активну імунізацію проводять усім віковим групам населення. Протипоказання бувають лише як виняток. --

Якщо у населеному пункті проводили термінову антибіотико- профілактику, щеплення вакцини роблять через 48 г після остан­нього прийому антибіотика.

Протиепідемічні заходи в осередку чуми проводять під безпо­середнім керівництвом першого керівника служби охорони здо­ров’я держави, його заступника або головного державного санітар­ного лікаря. Усі рішення та комплексний план щодо ліквідації осе­редку затверджують на ЧПК.

Для виконання комплексу заходів, спрямованих на недопущен­ня завозу чуми з інших країн і зараження людей у природних осе­редках, в країні створено протичумні станції, які підпорядковані ,безпосередньо МОЗ України. В обласних санепідстанціях є відді­ли особливо небезпечних інфекцій. На державному кордоні (мор­ські порти, міжнародні аеропорти, залізничні та шосейні станції) створені санітарно-контрольні пункти (СКП) та санітарно-конт­рольні відділи (СКВ). При останніх є ізолятори. У разі виявлення працівниками СКП або CKB серед пасажирів, які перетинають кордон, хворого з підозрою на особливо небезпечну інфекцію його, а також осіб, які спілкувалися з ним, розміщують в ізоляторі.

з її дозволу екіпаж та пасажири мають право зійти на берег. При необхідності транспортний засіб може бути підданий дезинфекції, дезинсекції та дератизації.

Необхідно пам’ятати, що чума належить до так званих конвен­ційних хвороб і усі заходи проводяться згідно з міжнародними ви­могами, на основі яких розробляють національні накази, правила із санітарної охорони території від завозу та поширення карантин­них та інших інфекцій. .

При діагностуванні чуми хворого негайно госпіталізують в ін­фекційне відділення, а усіх, хто спілкувався з хворим і має си­гнальну симптоматику, розміщують у провізорний госпіталь; усіх, хто мав контакт з трупами померлих, їх одежею, але без будь-якої симптоматики, розміщують в ізоляторі. За ізольованими ,ведеться медичний нагляд протягом 6 днів. У цей період їм проводять курс екстреної антибіотикопрофілактики.

Лікар, котрий виявив хворого, по телефону повинен повідомити територіальну службу охорони здоров’я, санепідслужбу. Весь ме­дичний персонал, що обслуговує хворих, має працювати у проти­чумних костюмах і перебувати на казарменому становищі. В осе­редку, де було виявлено хворого, проводять заключну дезинфек- цію, дератизацію та дезинсекцію.

При проведенні епідеміологічного обстеження необхідно уточни­ти обставини та місце зараження. Це може бути спілкування з хворим, контакт з трупом людини, розтин забитої захворілої тва­рини. При епідеміологічному обстеженні уточняється кількість осіб, які безпосередньо спілкувалися з хворим, а також кількість осіб, що проживають у населеному пункті. Щоденно слід проводити об­ходи і термометрію усіх, хто проживає в населеному пункті. Про­водять також заходи по знищенню гризунів та бліх. Усі працівни­ки, зайняті на роботах в осередку, повинні працювати у протичум­них костюмах.

У природних осередках чуми проводять заходи, спрямовані на зменшення їх епізоотичної активності і повної ліквідації. Освоєн­ня території під сільськогосподарське виробництво завжди сприя­тиме оздоровленню осередку. Так, освоєння території волзького природного осередку чуми привело до його повної ліквідації.

У природному осередку санепідслужба, зокрема протичумні станції, мають вести постійний нагляд за видовим складом та чи­сельністю гризунів, паразитуючих на них бліх, систематично бак­теріологічно обстежувати їх. При виявленні ураженості проводять­ся широкі заходи по зниженню теплокровних хазяїнів збудника та його переносників.

Захоронения померлих людей проводять із дотриманням відпо­відного режиму.

Осередок чуми вважається, ліквідованим після виписки остан­

нього перехворілого з лікарні та проведення всього комплексу про­тиепідемічних і протиепізоотичних заходів.

Епідеміологічний нагляд ставить своєю головною метою своє­часне виявлення небезпеки та недопущення ураження людей. До заходів, спрямованих на це, можна віднести такі: 1) повсякденна готовність усіх установ з особливо небезпечних інфекцій проводити роботу в повному обсязі; 2) складання довго- та короткотерміно­вих прогнозів щодо епізоотичної ситуації на території; 3) стежен­ня за епідемічною ситуацією у світі та потенційною можливістю завозу чуми в державу; 4) суворий контроль на CK∏ і CKB за своєчасним виявленням серед пасажирів хворих з підозрою на чу­му, які прибувають на територію країни; 5) ізоляція на 6 днів осіб, щодо яких виникає підозра на зараженість чумою; 6) нако­пичення запасів діагностичних, лікувальних та профілактичних препаратів; 7) знання принципів та схем проведення екстреної ан- тибіотикопрофілактики та специфічної профілактики; 8) проведен­ня санітарно-епідемічної пропаганди.