Епідеміологія туберкульозу

Епідеміологія туберкульозу - це наука про епідемічний процес, механізм передачі збудника, закономірності поширення туберкульозної інфекції і розвитку захворювання, заходи боротьби та профілактики туберкульозу.

Епідемічний процес - це механізм виникнення і розповсюдження туберкульозу серед людей та тварин. Він складається із трьох ланок:

1) джерело або резервуар туберкульозної інфекції;

2) механізм передачі туберкульозної інфекції;

3) сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції.

1. Джерелом або резервуаром туберкульозної інфекції є хвора на туберкульоз людина або тварина. Туберкульоз - це інфекційне захворювання, що передається в основному повітряно-пиловим чи повітряно-краплинним шляхом. Через те, основну небезпеку в поширенні туберкульозу представляють хворі легеневою формою туберкульозу.

Збудник захворювання (Mycobacterium tuberculosis (людський вид), Mycobacterium africanum (проміжний вид), Mycobacterium bovis (бичачий вид) попадає в навколишнє середовище при кашлі, чханні, розмові хворого на туберкульоз.

2. Трансмісія туберкульозу або механізм передачі туберкульозної

інфекції. Трансмісія туберкульозу - це передача і шляхи розповсюдження туберкульозу, це перехід збудників туберкульозу від однієї людини до іншої.

Туберкульоз переноситься від людини до людини звичайно через повітря. Якщо людина хворіє на туберкульоз з бактеріовиділенням або туберкульоз, що може переноситися, то при кашлі чи чханні дуже маленькі частки, що містять М. tuberculosis, можуть потрапити в повітря. Ці крапельки називаються аерозольними ядерцями, їхня величина приблизно від 1 до 5 мікронів у діаметрі. Аерозольні ядерця можуть залишатися в суспендованому стані в повітрі протягом багатьох годин залежно від характеру навколишнього середовища.

Якщо інша людина вдихає повітря, що містить ці аерозольні ядерця, можливе виникнення трансмісії, тобто переносу мікроорганізму (М. tuberculosis) від людини до людини. Найчастіша форма трансмісії, що спостерігається, називають аерогенною, або аерозольною трансмісією.

Не кожна людина, що вступає в контакт із хворим бактеріовиділювачом, одержує інфекцію (стає інфікованим). Імовірність переносу туберкульозу залежить від трьох головних чинників:

• від ступеня заразливості хворого, тобто від масивності інфекції,

• від навколишнього середовища, у якому відбувався контакт із хворим,

• від тривалості контакту.

Існують й інші шляхи передачі туберкульозу:

• через шлунково-кишковий тракт (головним чином через вживання не пастеризованого молока від корів, хворих на туберкульоз бичачого типу); у результаті такого інфікування Mycobacterium bovis часто розвивається позалегенева форма туберкульозу, яка частіше є не контагіозною і не передається від людини до людини;

• через ушкодження шкірного покриву - так зване інокуляційне зараження (дуже низька ймовірність);

• успадкована - у випадку ураження плаценти (дуже рідка можливість).

3. Сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної

інфекції. Не завжди люди, які інфіковані мікобактеріями туберкульозу занедужують на туберкульоз. Якщо всіх інфікованих мікобактеріями туберкульозу прийняти за 100 %, то лише у 5 - 10 % інфікованих мікобактеріями туберкульозу розів’ється активна й, можливо, заразна форма захворювання на туберкульоз. Це зумовлено тим, що імунна система людини може стримувати розмноження мікобактерій туберкульозу протягом багатьох років. Якщо імунна система людини ослаблена, то її шанси

занедужати на туберкульоз значно зростають.

До туберкульозу сприйнятливі багато видів домашніх і диких тварин, промислових звірів і птахів (більше 55 видів ссавців тварин і близько 25 видів птахів), а також людина.

Епідемічний процес туберкульозу залежить від багатьох чинників:

1) суспільних, зокрема від загальної економічної діяльності;

2) особливостей життя, побуту різних прошарків суспільства;

3) щільності населення, його вікового складу, міграційних процесів;

4) особливостей міського і сільського життя;

5) національних традицій і звичок;

6) рівня особистої гігієни та загальної культури;

7) професійних особливостей різних груп населення;

8) рівня розвитку науки і виробничих сил;

9) конкретного виду економічної діяльності;

10) санітарного стану сільських і міських населених пунктів;

11) організації та проведення протиепідемічних заходів.

Таким чином, знаючи резервуар і механізм передачі туберкульозної інфекції, колективний імунітет населення на даній території, фактори ризику туберкульозу, можна контролювати епідемічний процес туберкульозу.

3.3.