СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Авідність - міра міцності зв'язування антитіл з антигеном, зумов­лена як афінністю взаємодії між епітопами та паратопами, так і вален­тністю антитіл та антигену.

Автономна інфекція - тип вірусної інфекції, при якій вірусний ге­ном реплікується незалежно від клітинного геному.

Анергія - стан, за якого організм не відповідає на антигенну сти­муляцію.

Антигени - речовини, що сприймаються організмом як чужорідні та зумовлюють імунну відповідь.

Антигенний дрейф - часткові зміни антигенної специфічності вірус­них білків, зумовлені точковими мутаціями.

Антигенний шифт - повна зміна антигенної специфічності білків унаслідок реасортації генів поверхневих білків.

Антигенпрезентуючі клітини (АПК) - імунокомпетентні клітини, відповідальні за процесинг антигенів і подальшу презентацію різним популяціям лімфоцитів.

Антитіла - глобулярні білки (глікопротеїни) класу імуноглобулі- нів, специфічно зв'язуються з антигенами.

Антропонози - група інфекційних захворювань, що викликаються збудниками, які здатні паразитувати тільки в організмі людини (захворю­вання, що передаються від людини до людини).

Апоптоз - запрограмована загибель клітини в процесі диференцію­вання та перетворення тканин (в ембріогенезі, при атрофії окремих ділянок тканин та ін.).

Афінність - ступінь міцності зв'язку антигенної детермінанти з актив­ним центром антитіла. Основна характеристика специфічності антитіл.

Біодоступність лікарського засобу - показник ступеню та швидкості надходження в кров лікарської речовини від сумарної введеної дози.

Вакцини - препарати, виготовлені з ослаблених чи вбитих патоге- нів або їх компонентів і призначені для створення активного імунітету в організмі щеплених людей чи тварин.

Вірулентність - кількісна оцінка, тобто міра, ступінь патогенності захворювання.

Віруліцидні препарати - антивірусні засоби, механізм дії яких полягає в інактивації позаклітинних вірусних частинок.

Високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ) - комбінація препаратів, за допомогою яких можна призупинити ВІЛ так, що інфекція протягом деякого періоду не буде розвиватися у СНІД.

Вогнищева вірусна інфекція - інфекція, при якій дія вірусу вияв­ляється біля вхідних воріт інфекції у зв'язку з його локальною репро­дукцією.

Вторинна інфекція - виникає як наслідок ослаблення імунітету на тлі первинного інфекційного захворювання; може викликатися різними збуд­никами (бактеріями, вірусами, грибами).

Генералізована інфекція - інфекція, при якій після обмеженого періоду репродукції вірусу в первинних вогнищах відбувається гене­ралізація інфекції, і вірус досягає чутливих тканин, формуючі вторин­не вогнище інфекції.

Гостра інфекція - інфекція, що перебігає протягом відносно неве­ликого проміжку часу; перебіг супроводжується виділенням вірусів у оточуюче середовище. Закінчується елімінацією вірусів з організму. Може перебігати як у клінічній (маніфестній), так і в субклінічній (інапарантній) формі. Результатом є загибель організму або повне одужання.

Гранулоцити - білі кров'яні клітини імунної системи, що містять гранули токсичних речовин, за допомогою яких поглинають і перетра­влюють чужорідні мікроорганізми.

Головний комплекс гістосумісності (ГКС, МНС-major compatibility complex) - комплекс генів, продукти яких відповідають за відторгнення алогенних трансплантатів і взаємодію лімфоцитів з антигенпрезентуючими клітинами. Ген головного комплексу гістосумісності розташований на шос­тій хромосомі, що має шість сублокусів (АВСОИ DP DQ) і кодує молекули ГКС типів І та ІІ.

Гуморальна імунна реакція - імунна реакція, яка здійснюється завдя­ки посередництву В-лімфоцитів і включає вироблення антитіл.

Деменція - при СНІДі: неврологічне захворювання з різними клінічни­ми виявами, до яких належать: втрата координації рухів, різкі зміни на­строю, порушення здатності критично оцінювати власні й чужі дії; на пізніх стадіях - прогресуюча втрата пам'яті, продуктивності мислення та індивіду­альних рис особистості.

Дендритні клітини - тип клітин імунної системи, що мають довгі, схожі на пальці щупальця, якими вони захоплюють чужорідні об'єкти. Дендритні клітини можуть сприяти початку розвитку ВІЛ- захворювання. Виконуючи функції "патруля", вони переносять вірус із місця його первинного вторгнення до лімфовузлів, де зараженню під­лягають інші клітини.

Десквамація - лускате лущення (відшарування) епітелію або ін­ших тканин з поверхні органа внаслідок різних патологічних процесів, що відбуваються в організмі.

Джерело інфекції - організм людини або тварини, у якому даний збуд­ник у результаті тривалої еволюції знайшов своє природне середовище проживання, тобто в якому він живе, розмножується, накопичується та з якого виділяється життєздатним.

Екзотична захворюваність - захворюваність, не властива даній місце­вості. Виникає в результаті занесення збудника ззовні або з організмом ха­зяїна, або в об'єктах зовнішнього середовища.

Ензоотія - одночасне поширення інфекційної хвороби серед тва­рин у певній місцевості, господарстві чи пункті (від 1 до 10 % загаль­ної чисельності стада), де природні та економічні умови усувають по­всюдне поширення хвороби.

Епідеміологія (за Д. К. Заболотним) - наука, що вивчає причини виникнення й розповсюдження епідемій, умов, які сприяють їх поши­ренню, і накреслює засоби боротьби з ними, що ґрунтуються на даних науки та практики.

Епідеміологія як загальномедична наука - наука, що вивчає причини, умови та механізми формування захворюваності населення шляхом аналізу й розподілення за територією, серед різних груп насе­лення й у часі та використовує ці дані для розробки заходів профілак­тики захворювань.

Епідеміологія як наука про епідемічний процес - система знань про закономірності епідемічного процесу й методи його вивчення, а також сукупність протиепідемічних заходів і організація їх виконання з метою запобігання захворюваності населення та ліквідація окремих інфекцій.

Епідеміологічний метод - сукупність методичних прийомів, за­снованих на аналізі особливостей розповсюдження захворювань у про­сторі й часі та призначених для виявлення проблем профілактики при­чин, умов (фактори ризику) і механізмів формування захворюваності з метою обґрунтування заходів із профілактики захворювань та оцінки їх ефективності.

Епідемічний осередок - місце перебування джерела інфекції та оточу­юча його територія, у межах якої можливе поширення збудника хвороби, обумовлене відповідними механізмами передавання.

Епідемічний процес: 1) за Л. В. Громашевським - низка інфекцій­них станів людей, що пов'язані зараженням і випливають один з одно­го (хворий чи носій); 2) за В. Д. Бєляковим - процес виникнення й роз­повсюдження інфекційних захворювань серед людей (не розкриває суть епідемічного процесу).

Епідемія: 1) масове розповсюдження інфекційної хвороби людей у часі та просторі в межах певного регіону, що перевищує звичайний рівень захворюваності в півтора рази протягом трьох днів в одному - двох районах (містах); 2) з грец. (epi - на, серед, demos - народ) - ма­сове розповсюдження інфекційних захворювань людини в будь-якій місцевості, яке значно перевищує звичайний рівень захворюваності.

Епізоотичний процес - процес виникнення й розповсюдження ін­фекційних хвороб серед тварин.

Епіфітотичний процес - процес виникнення й розповсюдження інфекційних хвороб серед рослин.

Ендемічна захворюваність (ендемія) - захворюваність, що постійно реєструється на певній території. Властива даній місцевості у зв'язку з наявністю резервуара збудника (ендемічні, ензоотичні хвороби).

Епідемічна захворюваність - захворюваність, що перевищує спо­радичний рівень захворюваності, або така, що виникла там, де раніш не зустрічалась.

Епідемічний спалах - короткочасний підйом рівня захворюваності чи одночасні випадки захворювання на обмеженій території або в не­великих колективах.

Епідемічний рік - інтервал, який включає перший місяць сезонного підйому захворюваності в одному році та місяць, що передує новому сезон­ному підйому захворюваності в наступному році.

Епідемічна ситуація - стан, за якого поширюється інфекційна хворо­ба людей протягом певного проміжку часу на конкретній території.

Епідемічний спалах небезпечних інфекційних захворювань - розпо­всюдження небезпечної інфекційної хвороби людей у межах певного регіо­ну, до десяти випадків протягом трьох днів.

Епізоотія - одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі на території не менш ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території.

Епітоп - частина молекули антигену, яка безпосередньо з'єднуєть­ся з активним центром антитіла.

Етіотропні антивірусні препарати - антивірусні лікарські засоби, які діють на специфічні ланки життєвого циклу вірусів.

Захворюваність населення - показник, який визначає рівень по­ширення будь-якої інфекційної хвороби серед населення в цілому й серед окремих віково-статевих і професійних груп.

Запалення - сукупність процесів, що зумовлюють міграцію клітин і надходження молекул імунної системи до місця проникнення вірусу.

Змішана інфекція (мікст-інфекція, коінфекція) - одночасне ви­никнення двох інфекційних процесів, що викликаються різними збуд­никами.

Зоонози (від лат. зоон - тварина та нозос - хвороба) - загальна на­зва інфекційних та інвазійних хвороб тварин, на які хворіє також лю­дина. Захворювання, які можуть передаватись від хворої тварини здо­ровій людині.

Імунна відповідь - дія імунної системи у відповідь на вторгнення чужорідних речовин.

Імунодепресія - неспецифічне пригнічення імунної відповіді.

Імунодефіцит - зниження або відсутність у організмі імунної від­повіді внаслідок дефекту одного або кількох компонентів системи іму­нітету; буває вродженим (детермінованим на генетичному рівні) і на­бутим (результат імуносупресії, СНІД).

Імунодефіцитний стан (імунологічна недостатність) - стан імун­ної системи, що характеризується недостатністю функції або дефектні­стю однієї або кількох одиниць.

Імуносупресія - природне або штучне пригнічення імунної відпо­віді, зумовлене екзо- (імуносупресори) або ендогенними (Т-супресори, віруси) факторами.

Інвазивність - здатність проникати в організм людини, долаючи його захисні бар'єри, поширюватися й розмножуватися в ньому.

Інкубаційний період - період від моменту зараження до появи пе­рших ознак захворювання.

Інфекційне захворювання - індивідуальний випадок інфекційного стану, який виявляється або клінічно, або лабораторно й супроводжу­ється різними ступенями порушення гомеостазу.

Інфекційний процес: 1) процес взаємодії між мікроорганізмом (або ві­русом) і макроорганізмом, який перебігає в конкретних умовах зовнішнього середовища; 2) процес взаємодії збудника та організму людини (тварин), що має широкий діапазон виявів, від безсимптомного носійства до тяжких і блискавичних форм інфекційної хвороби.

Інфекційна хвороба - нозологічна одиниця, абстрактна назва хвороби (інфекційний стан, який був викликаний окремим, самостійним видом або типом збудника). Кількість інфекційних хвороб дорівнює кількості збудників. Характерною особливістю є заразливість.

Інфікуюча доза - мінімальна кількість живого (активного) збудни­ка або його токсину, що здатна викликати інфекційне захворювання в певної кількості (%) тварин, відібраних у дослід.

Інтеграційна інфекція - тип вірусної інфекції, при якій вірусний геном частково або повністю інтегрується з клітинним геномом і реп- лікується разом із ним.

Інтерлейкіни - високоактивні біологічні речовини, що продукуються макрофагами й Т-лімфоцитами, визначають поділ і диференціацію багатьох типів клітин, впливають на синтез гістаміну та інших речовин.

Інтерлейкіни ІЛ-1 - ІЛ-30 - група молекул, які беруть участь у передаванні сигналів між клітинами імунної системи.

Карантинні захворювання - група інфекційних захворювань, які хара­ктеризуються великою заразливістю та високою смертністю й до яких за­стосовують міжнародні карантинні обмеження.

Клінічна епідеміологія - наука, що вивчає закономірності розпо­всюдження будь-яких захворювань, здійснює прогнозування їх у кож­ного конкретного пацієнта на основі вивчення клінічного перебігу хвороби в аналогічних випадках.

Клітини імунологічної пам'яті - довгоіснуючі лімфоцити, що праймовані відповідним антигеном, але в них не відбулася кінцева ди­ференціація на ефекторні клітини. За повторної стимуляції тим самим антигеном реагують швидше, ніж непраймовані лімфоцити.

Клітини Купфера - спеціалізовані макрофаги печінки, які є части­ною ретикулоендотеліальної системи. Їх функція - захоплення й пере­робка старих нефункціональних клітин крові.

Клітини Лангерганса - антигенпрезентуючі клітини шкіри, що мі­грують у регіональні лімфатичні вузли, де перетворюються на дендри­тні клітини; активні під час презентації антигенів Т-клітинами.

Комплемент - система сироваткових білків свіжої крові, фактор природного імунітету тварин і людини; приєднуючись до ком­плексу антиген-антитіло на поверхні клітинної мембрани, зумовлює лізис бактерій, еритроцитів та інших клітин.

Латентна інфекція - прихована інфекція, що не супроводжується виділенням вірусу в оточуюче середовище.

Лімфома - злоякісна пухлина лімфатичних вузлів.

Летальна доза - найменша кількість живого збудника або токсину, що викликає в певний термін загибель конкретної кількості (%) тва­рин, яких було відібрано в дослід.

Лейкоцитоз - збільшення в крові кількості лейкоцитів.

Лізис - руйнування клітин під впливом різних агентів, зокрема фе­рментів, білків вірусів, бактеріофагів, бактеріолізинів.

Медіатори запалення - біологічно активні речовини, що вивільняють­ся із клітин або утворюються в результаті запальної реакції (ІЛ-1- ІЛ6, білки гострої фази та фактор некрозу пухлин альфа).

Механізм передавання - еволюційно вироблений механізм, що за­безпечує паразиту зміну індивідуальних організмів специфічного хазяїна та підтримання (збереження) біологічного виду (Л. В. Громашевський).

Мононуклеоз - аномально велика кількість моноцитів у циркулю­ючій крові.

Нозоареал - територія реєстрації захворювання (грец.

nosos - хвороба, area - площа, простір).

Оперативний епідеміологічний аналіз - динамічна оцінка стану та тенденцій розвитку епідеміологічного процесу, що забезпечує об­ґрунтування управлінських рішень, направлених на досягнення мети протиепідемічної роботи.

Опортуністичні інфекції - вторинні інфекції, що викликаються малопатогенними чи непатогенними для здорової людини мікроорга­нізмами, у людини, що страждає на імунодефіцит.

Пандемія: 1) масове одночасне розповсюдження інфекційної хво­роби людей з досить значним рівнем захворюваності на величезній території, яка охоплює цілі регіони; 2) незвичайно широке (континен­тальне або глобальне) розповсюдження захворюваності на достатньо високому рівні.

Паразитарна система - популяція паразита у взаємодії з популяці­єю специфічного хазяїна й тією частиною середовища, яка необхідна для їх існування.

Патогенез - сукупність явищ і процесів, що викликають захворю­вання й визначають закономірність його розвитку.

Патогенетичні препарати - лікарські засоби, які діють на механі­зми розвитку захворювання. Застосовуються при неможливій етіотро- пній терапії.

Персистентна інфекція (persistentia - упертість, постійність) ви­никає при тривалій взаємодії вірусу та організму.

Повільна інфекція - інфекція, що характеризується дуже трива­лим інкубаційним періодом (місяці та роки) з подальшим повільним, але неухильним розвитком симптомів захворювання, які призводять до важких порушень функцій організму й летального наслідку (куру, хво­роба Крейцфельда - Якоба, скрейпі, підгострий склерозуючий панен- цефаліт, викликаний вірусом кору).

Провірус - генетичний матеріал вірусу у формі ДНК, який проник у геном організму-хазяїна.

Профілактика - заходи, спрямовані на запобігання виникненню й розвитку захворювань і зміцнення здоров'я населення. Розрізняють індивідуальну та суспільну профілактику.

Природна вогнищевість - властивість деяких інфекційних хвороб утворювати природні вогнища в певних географічних ландшафтах.

Природне вогнище - найменша за розмірами ділянка земної пове­рхні, у межах якої невизначено тривалий час здійснюється циркуляція збудника хвороби без занесення його ззовні.

Пасивний імунітет - імунітет, що виникає після штучного введен­ня в організм антитіл (імуноглобулінів).

Природний активний імунітет - виникає після перенесеного за­хворювання.

Природний пасивний імунітет - зумовлений надходженням в ор­ганізм плоду специфічних антитіл крізь плаценту та з молоком матері.

Природні кілери - великі лімфоцитоподібні клітини з гранулами в ци­топлазмі, здатні без попередньої імунізації чинити цитотоксичний вплив на пухлинні та інфіковані вірусами клітини.

Проліферація - збільшення кількості клітин завдяки їх розмно­женню.

Протективні антигени - активні в імунологічному сенсі антигени вірусів, здатні індукувати синтез антитіл, що виконують за­хисну функцію.

Резистентність - здатність організму чи вірусу втрачати чутливість до ліків.

Реінфекція - повторне зараження й розвиток інфекції, що виклика­ється тим самим збудником, зазвичай у формі клінічно вираженої ін­фекційної хвороби, оскільки після захворювання напружений імунітет не формується або є нетривалим.

Ремісія - тимчасове послаблення чи зникнення симптомів захво­рювання.

Реплікація - розмноження, повторення.

Ретроспективний епідеміологічний аналіз - аналіз рівня, структури й динаміки інфекційної захворюваності, який забезпечує розв'язання завдань епідеміологічної діагностики з метою обгрунтування перспективного пла­нування протиепідемічних заходів.

Сапронози, сапрофітози - загальне означення для інфекцій і міко­зів, що викликаються сапрофітами.

Симптоматичні препарати - лікарські засоби, які застосовують для усунення окремих симптомів хвороби (аналгетики при болях, жа­рознижувальні препарати при підвищеній температурі тощо).

Спорадична захворюваність - рівень епідемічного процесу, при якому в даній місцевості та для даної інфекції визначається мінімальна кількість випадків.

Симптом - будь-які відчутні зміни в організмі чи його функціях, виявлені на основі скарг хворого (суб'єктивний симптом) чи під час обстеження (об'єктивний).

Синдром - комплекс симптомів.

Специфічна профілактика - створення несприйнятливості до конкре­тної інфекційної хвороби шляхом попереднього введення в організм люди­ни вакцин, анатоксинів (активний імунітет) і гамма-глобулінів, імунних сироваток (пасивний імунітет).

Суперінфекція - додаткове ураження організму, що вже хворіє, тим самим збудником.

Транскрипція - процес синтезу РНК на ДНК-матриці.

Трансляція - процес синтезу білка на матричній РНК.

Тропізм - здатність вірусу реплікуватися в певних типах клітин організму.

Фактори елонгації - білки, що циклічно асоціюють із рибосомою відповідно до включення кожної нової амінокислоти в поліпептидний ланцюг.

Фактори ініціації - білки, які специфічно зв'язуються з малою субоди- ницею рибосоми на стадії ініціації білкового синтезу.

Хіміко-терапевтичний індекс - показник широти терапевтичної дії лікарського препарату, визначається відношенням середньої лета­льної дози до дози, яка викликає терапевтичний ефект у 50 % експери­ментальних тварин.

Хронізація - перехід патологічного процесу в хронічну форму.

Хронічна інфекція - тривалий патологічний процес із періодами ремі­сій і загострень (вірус виділяється в зовнішнє середовище).

Шляхи передавання - конкретні елементи зовнішнього середови­ща або їх поєднання, які забезпечують перенесення збудника з одного організму в інший у конкретних умовах епідемічної обстановки.

Цитопатична дія (ЦПД) - морфологічні зміни ураженої вірусом клі­тини, які виявляються за допомогою методів світлочутливої мікроскопії.