САРКОМА МАТКИ

Саркому матки діагностують відносно рідко — у 4—5 % випадків порівня­но з іншими злоякісними пухлинами матки. Середній вік хворих відповідає лерименопаузальному періоду.

Патогенез.

Морфологічна класифікація;

1.       Лейоміосаркома.

2.        Ендометральна стромальна саркома.

3.        Карциносаркома (змішана гомологічна мезодермальна пухліша).

4.        Змішана гетерологічна мезодермальна пухлина.

5.        Інші види: гомологічні (ангіосаркома), гетерологічні (рабдоміосаркома, остеосаркома).

Класифікація саркоми матки за ступенем поширеності:

I        — пухлина обмежена тілом матки;

II        — пухлина уражує тіло і шийку матки, дає не виходить за її межі;

III         — пухлина поширюється за межі матки, але не виходить за межі малого таза;

IV         — пухлина проростає суміжні органи, і (або) поширюється за межі малого таза, і (або) наявні віддалені метастази.

Шляхи метастазування;

1)      лімфогенний (рідко, як і при раку ендометрія);

2)       гематогенний (переважно в легені, печінку, піхву, кістки).

Клінічна картина.

Діагностика така сама, як і дня раку ендометрія.

Лікування має бути комплексним, із застосуванням радикального хірургі­чного, променевого і медикаментозного методів.

Пацієнткам з лейоміосаркомою або саркомою в міомі виконують:

•      при І ступені — екстирпацію матки з придатками;

name=bookmark732>•      при Il — III ступені — екстирпацію матки з придатками. Бажане вида­лення верхньої третини піхви з метою запобігти рецидивам у культі та дистан­ційне опромінення. Для уникнення розвитку метастазів після операції і про­меневого лікування призначають протипухлинні антибіотики (адріаміцин);

•       при IV ступені — симптоматичне лікування.

Хворим з іншими гістотипами сарком показане:

•      при І ступені — екстирпація матки з придатками і видалення регіонар- них лімфатичних тазових вузлів (модифікація розширеної екстирпації);

•      при II-III ступені — передопераційне опромінення та розширена екс­тирпація матки (операція Вертгейма). З метою профілактики метастазів про­водять.хіміотерапію, як і при лейоміосаркомах.

З метою профілактики прогресування захворювання і запобігання реци­дивам і метастазам після хірургічної і променевої терапії призначають протя­гом двох років курси лікування карміноміцином (50 мг на курс).

Перший курс проводять після операції, другий і третій — з інтервалом 1,5 міс.

У      разі резистентності до карміномінину застосовують хіміотерапевтичні препарати 2-го ряду: адріаміцин у дозі ЗО — 40 мг внутрішньовенно у 1-й і 8-й дві кожного тритижневого циклу (наступні введення препарату — на 22-й і 29-й дні і т. д., до сумарної дози, що не перевищує 600.мг), його комбінації з іншими цитостатиками (фторурацил 500 — 700 мг внутрішньовенно у 1-й і 8-й дні, циклофосфан 500 — 700 мг внутрішньом’язово). Ослабленим хворим ударну дозу циклофосфану заміняють на щоденне введення препарату по 150 мг внут­рішньом’язово.